19. Специфіка вживання омонімі

Омоніми (від гр. homos - однаковий і onyma - ім'я) - це слова, які мають однакове значення і написання, але зовсім різні значення.

Омоніми можуть бути повними та неповними.

Повні лексичні омоніми - це слова, що тотожні за звуковим складом і написанням у всіх граматичних формах:

коса - заплетене довге волосся;

коса - вузька намивна смуга суходолу в озері, морі чи річці;

коса - сільскогосподарське знаряддя.

Неповні лексичні омоніми розподіляються на омоформи, омофони і омографи.

Омоформи (граматичні омоніми) - це слова, які збігаються за звучанням та написанням лише в окремих граматичних формах :

діти - куди вас діти;

коса - іменник і коса (лінія) - прикметник жіночого роду;

три - наказовий спосіб дієслова і три - числівник.

Омофони (фонетичні омоніми) - це слова, які збігаються лише за звучанням, а пишуться неоднаково: мріяти і мрія ти; сонце - чи не сон це?

Омографи - це слова, що збігаються за написанням, але розрізняються за написанням і наголосом: мала дитина - не мала щастя; плачу і плачу; замок і замок.

Слова-омоніми в сучасній мові нічого спільного у значенні між собою не мають (напр., склад - як фонетична одиниця мови і склад - як приміщення).

Омоніми (слова однакового звукового складу, але різного значення) становлять неабияку трудність у практиці слововживання, по-перше, тому, що точність їх застосування залежить від знання мовцем лексичного складу мови і від того, наскільки цим знанням відповідають знання слухача. Часто трапляється, що нам відоме одне слово відповідного звукокомплексу, а почувши цей звукокомплекс в іншому значенні, ми його просто не сприймаємо. Тому основною вимогою до тексту з омонімом є його чіткість, виразність, повнота інформації (достатність тексту не вимагає його багатослівності, навпаки, лаконізм – найвища оцінка виразності тексту). Це важливо ще й тому, що багато омонімів виникло внаслідок розщеплення полісемії – віддалення значення слова від його вихідної форми, втрати зв’язку з нею. Порівн.’. клич – наказ, форма від кликати; клич – гасло, заклик; сіла людина і сіла батарейка; сів на землю хлопець – сів ґрунт і т.д.

Омоніми можуть застосовуватися як у діловому і науковому, так і в розмовному, художньому, публіцистичному стилях. Але в перших двох стилях вони не мають стилістичних функцій, а в інших можуть використовуватися зі стилістичною мовою. Але в обох випадках точність контексту є вимогою обов’язковою.

20. Пароніми у діловому спілкуванні.

Терміном паронімія (від гр. para — біля, поряд і опута — ім'я) зазвичай називають таке мовне явище, коли два слова, схожі за звучанням, але різні за значенням, помилково вживають одне замість іншого, наприклад: боцман замість лоцман, кремінь замість кремній. Слова, які утворюють такі пари, називаються паронімами.

Уживання одного слова замість іншого пояснюється не тільки подібністю звучання, але в деяких випадках і подібністю лексичних значень. Та все ж причиною помилки є недостатньо точне знання значення одного зі слів або навіть обох.

Пароніми — слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Часто вони мають один корінь, а відрізняються лише суфіксом, префіксом, закінченням, наявністю чи відсутністю частки -ся.

Незначна різниця у вимові паронімів спричиняє труднощі у їх засвоєнні, призводить до помилок, зокрема до неправильної заміни одного слова іншим. Тому треба особливо уважно стежити за вживанням малознайомих слів і завжди звертатися до відповідних словників, щоб уточнити значення, правопис та вимову потрібного слова.

Порівняймо значення паронімів:

Адрес. Адреса.

Адрес — письмове привітання на честь ювілею тощо.

Адреса — напис на конверті, бандеролі, поштовому переказі, місце проживання чи перебування особи або місце знаходження установи.

До типових помилок у слововживанні належить нерозрізнення мовцями

паронімів, тобто слів, близьких за звучанням, але різних за значенням,

наприклад: земельний — земляний, особистий — особовий, професійний —

професіональний, завдання — задача, жорсткий — жорстокий, рясніти —

ряснішати, розбещувати — розпещувати. Пароніми, як правило, належать до

однієї частини мови.

Виділяють пароніми різнокореневі (боцман — лоцман, бювет — кювет, ящір —

ящур, дистанція — інстанція, експандер — еспандер, дерен — терен, тафта

— тахта, розбещений — розпещений) і спільнокореневі (людський — людяний,

увага — уважність, рекордсмен — рекордист, збіднити — збідніти).