14. Поняття культури мови та культури мовлення

Сучасне суспільство не може існувати без мови – найважливішого засобу спілкування, засобу вираження думок та передачі досвіду сучасникам і нащадкам. Мова – наше національне багатство, тому на перший план виходить питання культури мови. КУЛЬТУРА МОВИ — дотримання усталених мовних норм усної і писемної літ. мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування. Важливими складовими частинами К. м. є ортологія, стилістика мови (функціональна й експресивна оцінка мовних засобів), стилістика мовлення (ступінь доцільності використання мовних засобів у тексті). Гол. завдання К. м. — виховання навичок літ. спілкування, пропаганда й засвоєння літ. норм у слововжитку, грамат. оформленні мови, у вимові та наголошуванні, неприйняття спотвореної мови або суржику. Низька К. м. характеризується порушенням правил слововживання, граматики, вимови та наголошення, написання. К. м. оцінюється щодо точності, ясності, виразності, стиліст. вправності, майстерності мовця у використанні лекс., грамат. синонімів, у доборі варіантів висловлювання тощо. Висока К. м. означає володіння стилістичним, багатством мови, уникненням у мовній практиці газетних штампів, канцеляризмів, діалектизмів, досягнення такої усної і писемної форми спілкування, яка б найповніше, найточніше передавала зміст думки. Основи К. м. закладаються у дошкільному та шкільному вихованні. Тут формується мовний етикет, засвоюються зразки мовної поведінки, відшліфовані в процесі культур. спілкування носіїв мови. Індивід. робота над К. м. триває протягом усього свідомого життя мовця. Культура мовлення - це розділ науки про мову, що розглядає питання додержання мовних норм і доречності вживання виразових засобів мови в мовленні. В культурі мовлення виділяють: правильне мовлення; мовна майстерність. Правильне мовлення - це додержання усталених мовних норм української літературної мови. Мовна майстерність - це володіння здатністю, використовуючи мовні норми, вибирати із можливих варіантів найбільш вдалий для викладення у мовленні чи на письмі своїх думок та відношень. Яскравими прикладами мовної майстерності можуть служити художні твори видатних українських письменників.

15.Лексикологія як розділ мовознавчої науки. Слово як одиниця лексики.

Лексикологія—розділ мовознавства, що вивчає лексику (словниковий склад мови).Лексикологія є одним із розділів мовознавства. У лексикології слово вивчається не лише саме по собі, а й у певному зв'язку з іншими словами. Лексикологія досліджує словниковий склад мови з погляду походження, з історичної точки зору, у плані вживання. Одиницею лексики є слово. Слово – це звук або комплекс звуків, що має певне значення і вживається в мовленні як самостійне ціле. За допомогою слів людина називає предмети і явища навколишньої дійсності, їхні ознаки, дії, стан тощо. Тому основна функція слова в мові – називна, або номінативна. Лексичне значення слова хоч і стійке, проте не лишається абсолютно незмінним. Згодом слово може змінити значення, набути нового (дружина, санітарні дружина, добровільна дружина і т.д.). Мова, зокрема її лексична система, відображає процеси і результати пізнавальної діяльності людини, розвиток культури і мистецтва народу. Слово, як одиниця лексичного рівня, взята окремо або у поєднанні зі словами чи з одиницями інших рівнів, несе в собі накопичений попередніми поколіннями досвід і культурно-історичні цінності, що зумовлює актуальність дослідження цієї одиниці мови. На сучсаному етапі розвитку мовознавства лінгвісти звертають увагу на активну взаємодію кодифікованої нормативної мови з субстандартом. Досить чітко простежується тенденція до нівелювання кордонів між різними прошарками розмовної лексики. Результатом цього процесу є поява у публічних виступах, пресі, художній літературі мовних одиниць і з знижених регістрів усної мови, підвищується мовний статус арготивної лексики і професіоналізмів, які вже не сприймаються як щось невластиве літературній мові.Мовні норми, отже, стають більш рухомими, більш схиляються в бік індивідуальності і радше виражають особистість, ніж відображають норму. Таким чином, мовні одиниці перехідних рівнів відображають тенденції розвитку мови. Визначаючи межі мовного утворення слово було розглянуто з таких аспектів, як графічний, фонетичний, структурний, граматичний, синтаксичний, семантичний та системний.