Тема 8 інституціональні чинники розвитку національної економіки

1. Господарський комплекс – як основа інституціонального середовища розвитку національної економіки.

2. Промисловий комплекс.

3. Агропромисловий комплекс.

4. Будівельний комплекс.

1. Господарський комплекс – як основа інституціонального середовища розвитку національної економіки

Національна економіка представляє собой сукупність економічних процесів, що відбуваються в ній на основі форм власності та способів їх організації в окремо взятих сферах господарської діяльності. Національна економіка сформована та функціонує під впливом стимулів, створених інституціями та завдяки наявності зворотнього зв'язку за допомогою якого інституції реагують на зміни у господарській системі. Якісні та кількісні зміни національної економіки обумовлені зміною її інституціональної основи. Остання побудована на: системі взаємозв'язк1в офіційних та неофіційних правил; можливостях імпорту (запозичення) інститутів передових розвинених держав; державній політиці щодо формування господарських структур; інноваційній зміні структури економіки.

Водночас господарський комплекс країни можна розглядати з позиції інституційної основи національної економіки. Його галузі (сектори) виступають інституціональними чинниками, що визначають засадничу структуру національного виробництва, формують економічну розвиненість країни та детермінують її специфчні риси в системі світогосподарських зв’язків. Господарський комплекс країни – це певне інституціональне середовище, яке характеризується стабільністю політичної, економічної та соціальної фундаментальної засади національної економіки. Економічні, політичні, соціокультурні, етнопсихологічні процеси, що мають місце в середовищі господарського комплексу, дозволяють визначити основні закономірності та “правила гри” в національній економіці, створити систему ефективного її реагування на зовнішні виклики національній економіці.

Спільність, типовість, сталість рис господарського комплексу дозволяють ідентифікувати його як інституціональну базу розвою національної економіки. Водночас він здатен під впливом реформ та трансформацій, що виникають як реакції на невідповідність формальних та неформальних інститутів, змінювати якісні та кількісні характеристики своїх складових – галузей та секторів. Тоді постає інше, відмінне інституціональне середовище. Зміни у господарському комплексі України пов’язані насамперед із якісними характеристиками трансформації світу на початку XXI століття. Основними чинниками світових перетворень виступають: перерозподіл владних повноважень з національного рівня на глобальний; поява таких нових суб'єктів влади, як міжнародні регулюючі органи, неформальні центри впливу надвисокого рівня компетенції; феномен країни-системи; деформалізація влади, зменшення ролі та значення представницьких органів влади, публічної політики на загал, тенденція до розширення зони неформальних процедур прийняття рішень; нові горизонти судової влади, утвердження нової міжнародно-правової парадигми; транснаціоналізація еліт; злиття політичних та економічних функцій, формування на цій основі нової системи стратегічної взаємодії та глобального впливу; просторова локалізація окремих видів господарської діяльності, поява нових форм міжнародного поділу праці, перерозподіл світового прибутку й зняття “глобальної ренти”; розвиток транснаціональних мереж співробітництва, мережевої культури загалом.

Трансформація господарського комплексу та побудова нової інституціональної матриці розвитку національної економіки також продиктовані екзогенними факторами, зокрема розвитком кризових явищ у світовій економіці. Наприклад, на саміті Великої двадцятки (G20), що відбувся 2 квітня 2010 р. в м. Лондон, досягнуто домовленостей щодо спільних дій, спрямованих на подолання світової економічної кризи. G20 до кінця 2010 року реалізує найкрупніший проект стимулювання фінансової системи розміром $5 трлн. З них $1,1 трлн.   буде надано через механізми МВФ на сприяння економічному зростанню, $1 трлн. – спрямовано на відновлення кредитування, зростання економіки та створення нових робочих місць. Відповідні фінансові внески до антикризового фонду здійснить низка держав: ЄС – $100 млрд., Японія – $100 млрд., Китай – $40 млрд., та ін. G20 також вирішила використовувати золоті резерви, щоб допомогти найбіднішим державам. Передбачено впровадити  більш жорсткі правила діяльності світової фінансової системи і вжити заходів проти країн, які дозволяють приховування податків.

Головними напрями спільних дій є: здійснення експансивного стабілізуючого впливу на світову економіку (виділені гроші повинні допомогти забезпечити 4 % зростання виробництва у світі та забезпечити екологічну безпеку і енергозбереження); підтримка постраждалих від кризи країн, шляхом створення та збереження робочих місць; домовлено покінчити з “податковими офшорами”, в інтересах чого планується оприлюднити відповідний список держав. Не залишилося поза увагою банківська система та питання банківської таємниці; планується здійснити реформу світової фінансової системи та способів її регулювання. З цією метою вживатимуться заходи, спрямовані на повернення довіри до неї. Погоджено підсилити регулювання й спостереження за всіма системно важливими складовими фінансової системи – інститутами, інструментами та відповідними ринками; створення нової Ради з фінансової стабільності до складу якої ввійдуть країни G20, Єврокомісія. Рада у співпраці з МВФ має надавати ранні (завчасні та превентивні) попередження як про макроекономічні й фінансові ризики, так і про дії та кроки, які необхідно здійснити на шляху протидії й запобігання ризикам; протидія протекціоністським заходам,  зокрема щодо створення нових бар'єрів для інвестицій чи торгівлі товарами і послугами, а також уникнення введення нових обмежень на експорт, що не сумісно з правилами СОТ.

Основними чинниками формування господарського комплексу націо­нальної економіки виступили: економіко-географічне положення; природно-ресурсний потенціал; трудоресурсний потенціал; історія розвитку і рівень господарського освоєння території.

Національний господарський комплекс поєднує підприємства і установи в межах території країни, які мають такі спільні характерні риси: наявність потужної промислової та агропромислової ланки; активна участь у міжнаціональному територіальному поділі праці; надмірно високий рівень зосередження промисловості у промислових агломераціях; екстенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва з недо­сконалими системами землеробства; недостатній розвиток рекреаційного комплексу, що не відповідає знач­ному рекреаційному потенціалу країни; наявність розгалуженої транспортної системи, що має міжнародне зна­чення; недостатній розвиток ринкової, виробничої, соціальної та екологічної інфраструктури; застарілість технологій, слабкий розвиток інноваційної складової; недостатнє використання потужностей сировинної бази (в т.ч. відхо­дів).

Головними складовими частинами господарського комплексу є виробнича та невиробнича сфери. Сфери поділяються на галузі (сектори) національного господарства (господарського комплексу), під якими розуміють сукупність підприємств і установ, що задовольняють однорідні потреби суспільства. Основними галузями, що входять до виробничої сфери, є промисловість, сільське і лісове господарство, будівництво. За співвідношенням вартості виробленої продукції та частки зайнятого населення у промисловості та сільському господарстві тип господарського комплексу може бути промисловим, промислово-аграрним, аграрно-промисловим чи аграрним.

На рівні галузей економіки можна спостерігати об'єктивно існую­чий процес створення міжгалузевих комплексів, які витупають в формі пов'язаних у певному відношенні галузей (підгалузей, видів діяльності) окремої території. Основними чинниками утворення комплексів і їх територіальної ор­ганізації є певні види ресурсів. Міжгалузевими комплексами виробничої сфери виступають: паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, хіміко-індустріальний, лісовиробничий, комплекс легкої промисловості, агропромисловий, транспортний та будівельно-індустріальний комплекси.

Визначають такі основні підходи до виділення міжгалузевих комплек­сів:

1. цільовий підхід (міжгалузевий комплекс розглядається як група га­лузей господарського комплексу або окремих виробництв, які поєдна­ні спільною метою розвитку;

2. технологічний підхід (передбачає групування галузей, які пов'язані між собою послідовністю переробки і використання загального ма­теріалу та однаковим призначенням продукції);

3. відтворювальний підхід (є визначальним у виділенні міжгалузевих комплексів на регіональному рівні. Він поєднує цільову спрямова­ність і технологічну послідовність переробки сировинних матері­алів. Характерним для нього є відтворювальна цілісність міжгалузе­вих комплексів на всіх стадіях та об'єднання підприємств і організа­цій виробничої та невиробничої сфер господарства).