Класифікація екологічних правовідносин:

I. За сферою діяльності:

1. відносини, що виникають з приводу приналежності природних об'єктів певним суб'єктам на праві власності або користування

2. відносини у сфері експлуатації екологічних об'єктів, конкретними суб'єктами з метою задоволення своїх інтересів

3. відносини з приводу забезпечення екологічної безпеки довкілля, суспільства та громадян

4. відносини, що складаються у сфері відновлення природних об'єктів, поліпшення їх якості

5. відносини, що виникають у сфері охорони навколишнього природного середовища

II. За галузевою спрямованістю

1. земельні

2. гірничі

3. водні

4. атмосферне повітря

5. фауністичні

6. рослинного світу

III. За спрямованістю на забезпечення екологічної безпеки

1. у промисловості

2. у сільському господарстві

3. у енергетиці

4. на транспорті

5. у населених пунктах і т.д.

IV. Залежно від об'єктів правового регулювання

1. природоохоронні

2. антропоохоронні

V. Залежно від характеру правових відносин

1. матеріальні

2. процесуальні

VI. За положенням суб’єктів відносин

1. державна влада

2. місцеве самоврядування

3. юридичні особи

4. фізичні відносини

Екологічні правовідносини виникають на підставі юридичних фактів:

Подія (наприклад, стихійне лихо, виверження вулкана, повінь, лісова пожежа тощо) виникає і породжує еколого-правові відносини крім волі людини. Однак не завжди подія виступає як чисто природне явище, часто воно є наслідком непродуманої діяльності людини.

Дія відображає вчинок людини (це найбільш поширена підстава виникнення екологічних правовідносин). Розрізняють позитивні (дотримання екологічних приписів) і негативні (правопорушення) дії.

Підстави припинення екологічних відносин

1. адміністративні акти;

2. закінчення ліцензії.

Екологічні норми - правила поведінки, які регулюють відношення людей з приводу охорони та використання навколишнього природного середовища. Поділяються на:

• галузеві (охорона та використання лісів, води, землі тощо);

• комплексні (охорона та використання природно-територіальних комплексів);

• екологізовані (норми інших галузей права - адміністративного, карного, господарського тощо). За змістом юридичного припису норми екологічного правд діляться на:

• норми-принципи (закріплюють основні начала. охорони навколишнього природного середовища);

• норми-пріоритети - встановлюють переважання в охороні навколишнього природного середовища (галузеві, міжгалузеві, загальні - охорона здоров'я людини);

• норми-правила (попереджувальні, заборонні, караючі, дозволяючі, зобов'язуючі, заохочувальні тощо).

3. Поняття, становлення та розвиток екологічного права

Б. В. Єрофєєв стверджує, що формування екологічного права минуло три основних етапи:

1. Виникнення, становлення і розвиток екологічного права в рамках "земельного права в широкому сенсі";

2. Розвиток екологічного права в рамках природноресурсових галузей;

3. Сучасний період розвитку екологічного права, його вихід за рамки природноресурсових галузей.

Інші автори виділяють шість періодів екологічного законодавства:

1. 1917-1922рр .- виникнення і становлення законодавчих актів про охорону і використання природних ресурсів;

2. 1922-1957гг .- активний розвиток союзного законодавства природноресурсове спрямування;

3. 1957-1963рр .- прийняття у всіх республіках СРСР законів про охорону природи-нової форми природоохоронного законодавства, прийняття Закону України про охорону природи від 26 жовтня 1960р.;

4. 1968-1980рр .- проведення кодифікації союзного і республіканського законодавства про землю, надра, водах, лісах, тваринний світ, атмосферне повітря;

5. 1985-1990рр .- спроба перебудувати суспільні відносини в охороні природи і раціональному використанні природних ресурсів, розробити закон про охорону природи в СРСР і створити спеціальні органи управління в СРСР і республіках;

6. 1990р .- до теперішнього часу.

Думки про поняття екологічного права зводяться до двох основних напрямків. Одні автори вважають, що екологічне право належить до числа комплексних (інтегрованих) галузей права. При цьому комплексність екологічного права автори такої думки трактують по-різному. Наприклад: а) кожна галузь права, яка входить до складу екологічного права, регулює самостійний вид екологічних відносин, в основі яких лежать різні екологічні об'єкти; б) екологічне право — інтегрована правова спільність (комплексна галузь права), яка об'єднує сукупність еколого-правових норм.

Екологічне право - це система правових норм, які специфічним способом регулюють екологічні суспільні відношення з метою досягнення гармонійних відношень між суспільством та природою, і, на думку переважаючої більшості фахівців-юристів, екологічне право є самостійною, некомплексною галуззю права з підгалузевою структурою та з існуючою назвою.

Екологічне право як галузь права становить сукупність правових норм, що регулюють адміністративно-цивільним методом екологічні відносини, які складаються з приналежності використання, відтворення природних об'єктів в їх неподільному стані з природним середовищем, охороною навколишнього природного середовища з метою реалізації різноманітних інтересів відповідних суб'єктів і забезпечення нормального екологічного стану в країні і в окремих її регіонах (містах, селах, селищах тощо).

Предметом екологічного права є загальні (екологічні) відношення в галузі взаємодії суспільства та природи, які поділяються на дві групи:

• галузеві - земельні, водні, лісові тощо.

• комплексні - відношення до природних територій, комплексів, рекреаційних зон (що охороняються) тощо.

Специфіка - вони виникають та розвиваються з охорони навколишнього природного середовища в цілому.