91. Принципи, етап, загальні правила психологічної діагностики в процесі консультування

На даному етапі психолог-консультант вислуховує|вислухує| сповідь людини і на основі її аналізу прояснює|проясняє|, уточнює проблему людини. Основний зміст|вміст| даного етапу складає розповідь|оповідання| людини про себе і про свою проблему (сповідь). Включає первинну діагностику, вислуховування сповіді (за Мейем) і дослідження проблем, аналіз гіпотез (нетестова діагностика) а також психодіагностика людини, якщо виникає необхідність її проведення для уточнення проблеми людини і пошуку оптимального її рішення|розв'язання|. Найдовша частина консультації (20-30 хв. на збір первинної інформації, вислуховуванні сповіді, 20-30 хв. на ідентифікацію психологічних проблем)

Діагностичне інтерв’ю найважливіша техніка нетестової діагностики,основна її форма вимагає використання цілого ряду базових психотерапевтичних навичок, які стимулюють людину до співпраці, дозволяють дослідити проблемну ситуацію, вислухати та підтримати його. В процесі комунікації психолог уважно приглядається до особистості клієнта, вивчає особливості його світосприйняття, мислення та мовлення.

Завдання, що ставляться на цьому етапі такі:

• вивчення загальної картини проблем клієнта та його ставлення до них;

• визначення впливу подій та їх динаміки на формування симптомтоматичної поведінки;

• вивчення особистості клієнта, його стресостійкості та потенційної здатності впоратися з

труднощами;

•виявлення попереднього досвіду, який сформував деструктивний спосіб переживань;

•демонстрація клієнту цілісної картини того, що відбувається;

• пошук ресурсів, які допомогли б клієнту подолати психологічні труднощі;

•визначення пріоритетів та ієрархії в подоланні перепон та деструкцій.

Узагальнення збору інформації дозволяє консультанту відповісти. на питання, що клієнт

думає, що він почуває, що він хоче, що він може і хто він є - концепція „Я" . Дослідження проблемної ситуації передбачає виявлення кола осіб, що беруть участь в її

перебігу, встановлення значущих відносин, визначення незадоволених потреб та емоцій, що

спричиняють труднощі клієнта. Важливо прояснити фатальні обставини, патогенні умови та

чинники, що сформували подібне сприйняття клієнта. Чільне місце у дослідженні проблеми займає первинна психологічна діагностика.

Первинна діагностика проблеми

Психологічна діагностика починається з першої хвилини консультації. Вигляд клієнта,

засоби зовнішньої і внутрішньої презентації, вміння вступати в контакт, перші слова,

звернені до психолога, - все наповнено символічним змістом, який часто несвідомо провокує

перші гіпотези та реакції консультанта. Ціль тут – розуміння консультантом і клієнтом неявних механізмів проблемної ситуації.

Психологічна діагностика має забезпечити перехід від первинного запиту (заявленої клієнтом проблеми) до його підтексту ( не усвідомленої клієнтом проблеми).

Одним із правил проведення діагностики є звертання уваги на психологічні ключі.

Психологічні ключі - це інформація, яка має психологічну значущість: помічаючи той чи

інший порух, характерну фразу чи реакцію клієнта, психолог завдяки своїм знанням може

розшифрувати їх, прочитати глибинний зміст, помістити в якусь класифікацію чи пов'язати з

певним психологічним поняттям, котре упорядковує та пояснює те, що відбувається. Ключовими аспектами того, за чим можна спостерігати і що допомагає зрозуміти ситуацію

клієнта, є:

1.Невербальна поведінка клієнта. До невербальних виразних засобів належать: поза,

міміка, жести, емоційні прояви, мовна експресія, темп мовлення та ін. Це загалом

аналогова, тобто правопівкульна інформація, яку клієнт мало усвідомлює і практично не

контролює. А.Айві наводить дані про те, що клієнт невербально повідомляє до 85%

інформації .

2.Вербальна поведінка клієнта - мовні стереотипи, характерні слова та вирази, основні

теми та типові емоційні реакції, що проявляються в мовленні.

Діагностика будується за принципом розгалуженого дерева: будь-який наступний

діагностичний крок робиться після того, як отримано відповідний результат на

попередньому етапі. Зауважуючи засоби передачі інформації, консультант не втрачає і її

змістовної сторони.

Симптоми

Перше, на що звертається увага - це симптоми негараздів, які напружують людину.

Можна виділити кілька груп симптомів, що сигналізують про психологічну

дезадаптованість.

1) психологічні симптоми, які й привели клієнта на консультацію до психолога -

невдоволення собою, оточуючими людьми, життям взагалі, відчуття самотності та

непотрібності, знижений настрій, брак мотивації, нездатність приймати рішення та слабкість

волі, специфічну_сенситивну чутливість , а також усі емоції патогенного кола

(гнівливість, дратівливість, образа, заздрощі, ревнощі, вина, розгубленість, депресія, апатія ). Клієнт розповідає про напруженість у стосунках, сварки, конфлікти, зраду, обмови,

чиюсь „злу волю", підозри, двоїстість ситуацій.

2) соціальні симптоми, тобто прояви дисфункцій і дезадаптації в соціумі:

безробіття, часта зміна роботи, або шлюбного партнера, невиконання батьківських та

синівських (дочірніх)обов"язків, втечі, бродяжництво, брехня, крадіжки, нещасні випадки,

кримінальні вчинки. проституція, наркотики, алкоголізм та інші асоціальні вчинки тощо.

3)фізичні симптоми, до яких можна віднести характерні особливості тілесної

маски, експресії, міміки, фізичні вади, різні хворобливі стани та нездужання (втома, погане

самопочуття, головний біль тощо), психосоматичні хвороби та інші захворювання. До

категорії фізичних симптомів належать„промовисті" особливості тіло будови та експресії

клієнта. Тіло - найбільш інертна система людини, і дискомфортний вплив, якого зазнає

людина проступає у конкретних тілесних змінами упродовж тривалого часу. Так, живучи в

постійному страхові, людина через деякий проміжок часу „втягне" голову в плечі, виробить

нервову звичку щось бгати в руках, здригатися на ту чи іншу фразу тощо.

Всі зазначені симптоми виконують або виконували в минулому захисні функції. Тому не можна усувати симптом без визначення його корисної ролі та при відсутності

рівноцінної заміни.

функції симптомів . 1)морфостатична консервує набуту системою рівновагу. Наприклад, дитина може захворіти, або у неї з’являться ознаки девіантної поведінки, щоб таким чином переключити увагу сім'ї на себе, зменшити напруження в шлюбі чи попередити розлучення батьків.

2) морфогенетична, метою якої є зміна системи стосунків, які не влаштовують людину. Так, підліток може здійснити спроби самогубства як крайнього заходу для того, щоб уникнути надмірних вимог батьків і отримати більше свободи.

Синдроми

Різноманітна симптоматика, зауважена в процесі роботи, потребує відповідного

узагальнення, яке для більшої зручності можна проводити шляхом визначення певних

психологічних синдромів, що включають специфічні характеристики сюжету, локусу,

самодіагнозу, проблеми, запиту, особливостей підтексту, а також додаткових неспецифічних

поведінкових проявів. Слово „синдром" (грецьке - „той, що біжить разом") означає

сполучення симптомів, ознак, характерних для певного явища. Виділення синдромів

психологічних порушень, полегшує орієнтацію в тому, що відбувається, та сприяє

оперативнішій класифікації явища.

В консультуванні синдроми можуть стосуватися як формальних характеристик

консультативного процесу, так і змістовних ознак тих чи інших психологічних феноменів.

Наприклад, запідозрити психічне нездоров'я клієнта можна тоді, коли наявні основні ознаки

„синдрому підозри на душевне нездоров'я", а саме: а) заплутане непослідовне викладення

сюжету скарги, нелогічність, відсутність зв'язку між фрагментами мовлення; б) наявність

галюциногенної симптоматики; в) зниження емоційності в тих місцях, де пересічна людина

переживає дуже сильно, і навпаки; г) нехтування реакціями консультанта на те, про що йде

мова; г) відсутність поведінкових та інших фактичних підтверджень самодіагнозу третіми

особами; д) виняткова психологічна проблематика, малопов'язана з реальністю; є)

нереалістичність запиту (напр., прохання „перегіпнотизувати") або його нечіткість; є) згадка

про минулу госпіталізацію в психіатричну клініку або медикаментозне лікування Сукупність симптомів, складаючи синдром, може створювати настільки характерні патерни

поведінки, що за кількома ознаками, які відразу впадають в око, можна робити висновки про

наявність тих характеристик, які ще не проявились.

Ідентифікувати проблему - значить встановити, „що є що", ототожнити основні ознаки,

визначити чіткі межі, розкрити деталі, прослідкувати їх послідовність та закономірності

зв'язку. Розв'язання життєвої задачі починається з висування психологічних гіпотез.

Консультативна гіпотеза - це припущення консультанта щодо зв’язку між переживаннями, поведінкою клієнта та його проблемною ситуацією.

Зазвичай гіпотези логічно витікають з концептуальної рамки, яку мас консультант.

Типи припущень 1)реалізується тоді, коли консультант заповнює прогалини в мозаїчному тлі

розповіді клієнта. Вони стимулюються відчуттям недомовленості, невизначеності, „білих

плям" та невідповідностей, якими насичена розповідь =відновлення очевидного.

2)охоплює психологічні гіпотези відносно змісту психологічних проблем клієнта, з якими потрібно працювати на цьому сеансі чи в консультативному процесі взагалі. Цей тип припущень провокується чіткістю аналітичної роботи та професійною інтуїцією. 3)з'являється тоді, коли виникає необхідність пояснити причини труднощів клієнта, механізми їх виникнення та подальшого розвитку. Їх якість визначається психологічною компетентністю консультанта, Як правило, перевірка висунутих гіпотез вимагає додаткової інформації, збору анамнезу,

виходу за межі актуальної ситуації як у минуле (особистісна історія), так і в майбутнє

(необхідність передбачити екологічність змін). Перегляд та відкидання гіпотез відбувається

швидко й непомітно для клієнта, який відчуває лише зацікавленість та досить плавний плин

розмови. Згодом потік гіпотез міліє, вони підтверджуються або відкидаються, створюючи

більш-менш завершену картину. Психолог приймає напрацьоване за основу, робить

необхідні висновки та припущення щодо психологічного діагнозу та прогнозів.

Постановка психологічного діагнозу, тобто формулювання висновків про індивідуальні

особливості особистості клієнта та характерні ознаки ситуації, є досить суттєвим моментом

психотерапевтичного процесу. Можливість зробити певні висновки забезпечується тим, що

опис багатьох психологічних феноменів передбачає наявність стійких особливостей та

закономірностей. Психологічний діагноз веде до підвищення рівня зроблених узагальнень,

бо накопичений за час вивчення проблеми матеріал проектується на досвід психологічних

та психотерапевтичних досліджень, в яких вже є підказки щодо засобів впливу на подібні

явища.

Постановка діагнозів - це також інформація для внутрішнього вжитку, хоча частково її

можна передати клієнтові. На основі діагнозу консультанту легше сформувати специфічні

стратегії допомоги при тих чи інших порушеннях, співробітничати з колегами при

обговоренні конкретних випадків. Головною вимогою щодо надання клієнтові зворотної

психологічної інформації є її конструктивність. Тобто „віддзеркалити" потрібно лише те, що, як відчуває консультант, „буде працювати" на розвиток особистості.

Але навіть блискучої інтерпретації буває замало для стимулювання змін на краще, тому консультант разом з клієнтом формулюють терапевтичне завдання і негайно приступають до його розв'язання. (наступні етапи консультування)

Принципи і правила ею не написаны, так что формулируем сами.

Правила:

1. Перебування в рапорті, щоб уважно спостерігати

2. Забезпечувати підтримку і прийняття під час сповіді (засоби активного слухання)

3. Не будувати ілюзорних моделей, заснованих на власних уявленнях

4. Не привносити в досвід іншої людини чужих установок , переживаннях

5. Ретельно працювати з мовою, уточнювати зміст і смисл слів, спостерігати за невербальними проявами

6. Не спішити вішати зручний ярлик діагнозу і водночас спиратися на можливості розроблених схем діагностування за симптомами і синдромами

7. Не виходити за межі своєї компетенції у визначенні діагнозу

8. Приймати до уваги свої власні почуття, переживання, що виникають під час діагностування.

9. Висувати гіпотези по ходу бесіди, постійно працювати з ними, диференціювати, спростовувати чи підтверджувати , враховуючи всі можливі аспекти аргументації, психологічні ключі, потреби клієнта і завдання, які клієнт перед собою ставить, рівень глибини проробки проблемної ситуації.

10. Інтерпретування гіпотез в рамках того чи іншого концептуального психологічного підходу

Принципи:

1. Індивідуального підходу

2. Системності

3. Компетентності

4. Технічності психологічної допомоги

5. Глибинного осягнення і розуміння разом із клієнтом

6. принцип розгалуженого дерева: будь-який наступний діагностичний крок робиться після того, як отримано відповідний результат на попередньому етапі

7. структурності (для вибудов гіпотез, інтерпретацій в межах структур підходу)