1. Заплющити очі і спостерігати за своїм диханням:

• Чим ви дихаєте – грудною кліткою и животом?

• Що довше – вдох чи видих?

• Чи є паузи між вдохом та видихом, між видихом та вдохом?

• Яка швидкість Вашого дихання?

2. Зайняти позу ідеального заземлення сидячи і знову спостерігати за своїм диханням.

Дихання може бути розбалансованим на двох рівнях:

- співвідношення грудного (активність) та черевного (сила) дихання;

- співвідношення вдоху (підготовка до дії) та видиху (дія і її завершення).

Якщо людина застрягає в одному з патернів, то можна сказати, що вона недостатньо центрована, тобто накопичує занадто багато енергії або надмірно її витрачає.

Робота з вдохом допомагає у випадку тривоги, печалі, безпорадності, загальної астенізації (озвучування вдоху, контакт „повітря” для шийного чи поперкового відділів хребта, підйом – опускання, зведення – розведення кінцівок на вдосі).

Робота з видихом показана в умовах гіперконтролю, блокування гніву, надмірній напрузі (озвучування видиху, вільне здійснення рухів).

При гарному рівні центрування людина знаходиться в контакті зі своїми емоціями, може їх вільно виражати, а може стримувати (але не пригнічувати).

Бачення. Звучання

Робота з ектодермою.

Усвідомлення свого місця в світі, свого свтогляду та свого ставлення до світу. Це різні види контактів та друга сигнальна система.

Терапевтична робота заключається в розпізнаванні способу кращого використання очей, а також в допомозі клієнту подивитися в обличчя тому, від чого він захищається (1. відкривання – закривання очей. Складно закривати очі – світ небезпечний, гіперконтроль; складно відкривати – стратегія не бачити світ, гіповідповідальність. 2. Різні погляди: з-під лоба, зверхньо, зкосу, прямо). З очима пов’язані страх, сором та почуття провини.

Вивільнення голосу пов’язане з покращеннями в м’язовому тонусі (голосно викрикнути своє ім’я; лежачи голосом „відштовхнути” уявну кульку до стелі).

Концепція „моторних полей”

Моторне поле (термін ввів російський вчений Н.А.Бернштейн) – це освоєна в результаті здійснення рухів більша чи менша частина геометричного простору.

Боаделла називає моторними полями патерни реагування, що активізуються в процесі розвитку дитини і – за несприятливого розвитку подій – деформуються в ході адптації, створюють фіксовані життєві установки, що зменшують рухові можливості людини.

Боаделла виділяє дев’ять моторних полів, вісім з яких є парними, представляючи ніби два полюси певного руху, а дев’яте інтегрує їхню взаємодію. Це такі поля: „поле флексії” (зжимання) та „екстензії” (розширення), „поле атракції” (притягування та утримання) та „опозиції” (відштовхування), „поле ротації” (обтікаючих рухів) та „каналізації” (прямолінійних та цілкспрямованих рухів), „поле активації” (здатність людини до швидких енергійних дій) та „абсорбції” (здатність розслаблятися та знаходитися у відносному спокої), „поле пульсації” (контакт людини з самою собою та з зовнішнім світом).

Бодинамічний аналіз Лізбет Марчер

Бодинамічний аналіз в дослівному перекладі (body – тіло, dynamics – зміни) означає аналіз тілесного розвитку. Даний метод описує динаміку тілесного розвитку дитини паралельно її особистісному розвитку.

Окремі м’язи чи м’язові групи мають свої психологічні функції.

Через нормалізацію стану м’язів може здійснюватися корекція психологічних проблем (принцип зворотного зв’язку). Діагностика ж стану окремих м’язів може використовуватися для діагностики окремих проблем.

Групи м’язів	Психологічні функції м’язів
Голова, шия
Мімічні м’язи в цілому	Вираження почуттів, соціальні контакти
М’язи навколо очей	Спрямованість уваги та короткострокове планування
М’язи області роту та язика	Емоційне прийняття
М’язи передньої поверхні шиї	Мовленєве самовираження
М’язи задньої поверхні шиї	Сила волі, гордість, орієнтація в обставинах
Плечовий пояс та руки
Розгиначі та згиначі плеча, а також м’язи, що приводять та відводять плече	Особистий простір у стосунках
М’язи, що піднімають плече	Здатність нести психологічну „ношу”
Ротатори плеча	Самозахист та здатнічть приймати підтримку від інших
Згиначі передпліччя	Притягування та утримання
Розгиначі передпліччя	Відштовхування, утримання на відстані
Ротатори передпліччя	Брати та віддавати
Згиначі та розгиначі зап’ястя	Позиціонування чи соціальний контроль поведінки
М’язи, що протиставляють великий палець та мізинець	Загострення сприйняття. Письмова мова.
Згиначі пальців	Дотик, вивчення та утримання; здатність брати та віддавати
Розгиначі пальців	Тонке пристосування (зміна меж); вміння відпускати від себе
Тулуб
М’язи передньої частини грудної частини	Відчуття власної цінності та особистої сили (як в поверхових, так і в глибинних контактах)
Міжреберні м’язи	Відчуття повноти буття, „простір дихання”
Діафрагма	Емоційний самоконтроль
Поверхові м’язи живота	Утримання та „переварювання” емоцій
m.psoas	Інтимна прив’язаність
Розгиначі тулуба (хребта)	Здатність протистояти емоційним та фізичним стресорам
Квадратний м’яз попереку	Баланс між орієнтацією на власні почуття і на емоції оточуючих
М’язи тазового дна	Сексуальні почуття
Ноги
Згиначі стегна	Ініціація руху вперед та психологічного контакту
Розгиначі стегна	Самоствердження, здатність „стояти на своєму”
Ротатори стегна	Сексуально-почуттєве самоусвідомлення
М’язи внутрішньої сторони стегна	Інтимні та почуттєві контакти
Розгиначі гомілки	Персональні межі у взаємостосунках
Згиначі гомілки	Вибір напрямку та контроль рухів вперед
Малоберцовий м’яз	Персональний баланс в груповій взаємодії
Розгиначі ступні та пальців	Контакт з реальністю
Згиначі ступні	Самоствердження, здатність „міцно стояти на ногах”
Згиначі пальців	Відчуття контакту з землею

Психомоторний розвиток являє собою послідовне дозрівання певних м’язів (і засвоєння пов’язаних з ними рухів). „Дозрівання” – досягнення такої міри зрілості нервово-м’язового апарату, яка робить активність даного м’язу доступною свідомому контролю. Перехід м’яза в „зрілий” стан пов’язаний з так званим критичним чи сензитивним періодом розвитку.

Етап розвитку	Вікові межі	Психологічний зміст
Існування	Внутріутробний період до 3 місяців після народження	Зв’язок з матір’ю
Потреба	Від 1 місяця до 1,5 року	Почуття турботи з боку оточуючих, задоволення потреб
Автономія	Від 8 місяців до 2,5 років	Самостійне пересування та спілкування з оточуючими
Воля	Від 2 до 4 років	Здатність домагатися мети та здійснювати вплив на оточуючих
Любов	Від 3 до 6 років	Здатність до підтримки сердечних відносин
Формування думки	Від 5 до 8 років	Становлення логічного мислення, здатності приймати рішення на основі норм культури
Колективізм	Від 7 до 12 років	Здатність бути членом групи / суспільства

І коли дитина стикається з психотравмуючими ситуаціями, то виникає дві проблеми. По-перше, порушення психомоторного розвитку, його часткова затримка на даному віковому етапі (тілесний аналог фрейдівської фіксації). Спочатку вона відіграє захисну роль, а в подальшому стає „гальмом” розвитку, основою комплексу неповновартості. По-друге, внаслідок того, що цей захист не є абсолютним, вона створюють „ахілесову п’яту”, місце підвищеної психологічної вразливості в структурі особистості.

Звідси витікають дві задачі тілесної психотерапії. Тактичну задачу складає виявлення м’язових „блоків”; стратегічну задачу, що здійснюється на основі усунення цих „блоків”, - розвиток необхідних тілесно-психологічних ресурсів. Початковий етап – складання індивідуальної м’язової „карти”, діагностична процедура (близько 200 м’язів). При цьому аналізується статична характеристика – м’язовий тонус (тобто стан м’язів в стані спокою) і динамічна характеристика стану м’язів – рефлекторна відповідь м’язів на її механічну стимуляцію (канал підсвідомості про прийняття / неприйняття даного тілесного контакту). Якщо тонус м’язу та його реактивність відповідають серединному діапазону на умовній шкалі (діапазон норми), то вважається, що даний м’яз знаходиться в ресурсному стані. Інакше його стан розцінюється як гіпо- чи гіперреактивність.

Співставлення за схемою вікового психомоторного розвитку дозволяє передбачити, в якому віці відбулися психотравмуючі ситуації, що вплинули на стан м’язів. Психологічна травма, перенесена протягом критичного періоду вікового розвитку або ще в більш ранньому віці, проявляється в гіпотонусі (гіпореактивності) відповідного м’язу. Якщо ж психотравма мала місце в старшому віці, то її результатом стає гіпертонус (гіперреактивність).

Після цого відбувається перехід до терапевтичного етапу. Терапевтичні сесії включають два компоненти: за допомогою спеціальних вправ набувається досвід свідомої активності м’язів, що раніше ігнорувалася, а з допомогою тілесного контакту з психотерапевтом досягається вивільнення пригніченого психологічного матеріалу.

На відміну від райхівського підходу бодинамічний аналіз відмовляється від спроб насильного зняття „м’язового панцирю”, щоб не залишати пацієнта беззахисним. Замість цього пропонується навчати пацієнта усвідомлювати присутність власного „панцирю” в різних життєвих ситуаціях, як способу контролю емоцій та доступу до внутрішніх ресурсів.