Ремесла Київської Русі

Русь справляла великий вплив на сусідні неслов'янські народи. Її досягнення в галузі суспільного, економічного й культурного розпитку ставали надбанням Литви, естів, ла­тишів, карелів, весі, мері, муроми, мордви, тюркських ко­чових народів півдепноруських степів. Частина цих народів етнічно й політично консолідувалася у складі Русі. Прогресуюче відокремлення ремесла від землеробства, диференціація ремісничих спеціальностей, концентрація та організація ремісників зумовили піднесення торгівлі та зростання міст. Тому поряд із землеробством, скотарством та іншими галузями господарства українці здавна займалися різноманітними ремеслами й промислами. Ремесла, пов'язані з обробкою мінеральних речовин і продуктів тваринництва, існували вже за часів трипільської культури. Соціально-економічне, політичне й культурне життя Київської Русі зосереджувалось у містах. Переважна більшість їх мешканців були ремісниками різних спеціальностей, які об'єднувались у корпорації на зразок західноєвропейських цехів. Міські ринки являли собою водночас головні площі, на яких вирувало життя, де збиралися віча городян, що, починаючи з середини XII ст., відігравали значну роль у соціальному й політичному житті свого міста, а то й землі в цілому, як це бувало в Києві, Галичі, Чернігові, Новгороді Великому, Владимирі-на-Клязьмі. Давньоруські міста були культурними осередками. У них діяли школи й книгописні майстерні, існували бібліотеки, писалися ікони, виготовлялися твори прикладного мистецтва. У містах, насамперед Києві, Новгороді, Владимирі-на-Клязьмі, складалися літописи, створювалися пам'ятки геоографії та художньої літератури. Ремеслу в господарському житті давньоруського суспільства відводилося важливе місце. У давньоруських містах були зосереджені головні центри ремісничого виробництва, хоча окремі галузі розвивалися в княжих замках та селах [1,с.344].

Слов'яни від найдавніших часів знали примітивні ремесла, що служили щоденним потребам: як оброблювати дерево, шкіру, ріг, робити полотно, виробляти посуд. З розвитком культури ремесла щораз удосконалювалися по­части завдяки місцевим винаходам, а головним чином під впливом культурніших сусідів. Спочатку найбільше користали ми зі Сходу, від персів і арабів, від Х в. став переважати вплив Візантії, а від XII в. все більше помітні стали впливи Заходу, головно Німеччини. Ремесла і промисли на території Київської Русі пройшли тривалий шлях розвитку. Ремісники мешкали в містах, феодальних замках, боярських вотчинах, сільських поселеннях. Міське ремесло відрізнялося від сільського складністю, розгалуженістю, вироби — якістю. Існувало понад 60 видів ремесел. Найпоширенішими видами було виготовлення керамічного посуду, і домашні ремесла: прядіння, ткацтво, виготовлення повсякденного одягу, а також продуктів харчування, насамперед переробка зерна, обробка шкіри, дерева і каменю. Ремісничого характеру набуло залізоробне, ювелірне виробництво. Залізоробне виробництво поділилося на металургійне та ковальське. Виплавка заліза була майже повсюдним заняттям, переважно в лісостеповій зоні, де болотна руда часто виходила на поверхню. Наявність великих лісових масивів забезпечувала виробництво деревного вугілля. Залізо виплавляли у сиродутних горнах. Існувало вже до 20 видів ковальських виробів: знаряддя праці, воєнне спорядження, побутові речі. Дедалі ширшого застосування набувало віконне скло. Ремісники, які займалися цим, звичайно селилися разом, утворюючи у великих містах осібні квартали.

Аналіз археологічних матеріалів дозволяє виокремити два основ­ні періоди давньоруського ремесла, які добре узгоджуються із за­гальною картиною соціально-економічного розвитку Давньоруської держави. Ранньофеодальному етапу відповідає малорозвинуте ремес­ло, яке перебувало майже цілком у лоні феодального господарства. Періоду феодальної роздробленості відповідає ремесло більш розви­нуте, що значно збільшило обсяги товаровиробництва. У літературі ці великі періоди кваліфікуються як вотчинний і вільний. Визна­чення ці, проте, досить умовні. По-перше, класична вотчинна систе­ма феодального господарства визначається на Русі саме на другому етапі 'її історії і немає підстав вважати, що вотчинне ремесло цього часу було менш розвинутим, ніж раніше. По-друге, помітні сліди вільного посадського ремесла виявлено у давньоруських містах уже на ранньофеодальному етапі їх розвитку.

Важливе місце в господарському житті давньоруського суспільства належало ремеслу, яке було спрямоване на забезпечення внутрішнього ринку. В Київській Русі найпоширенішими його видами були залізообробне, гончарне, ювелірне, ткацьке виробництва. Всього ж існувало понад 60 видів ремесел. Найбільших успіхів давньоруське ремесло досягло в металургії та обробці заліза. За даними археологічних досліджень, асортимент виробів із заліза цього періоду налічує до 150 назв. Залізорудне ремесло було поширене в Київському Поліссі, на Чернігово-Сіверщині, Волині, в Галичині.

Ювелірні вироби часів Київської Русі по праву вважаються шедеврами світового мистецтва.Наприклад, технікою лиття та холодного кування виготовлялося чимало речей утилітарного та декоративного призначення: палиці, люльки, ключі, гольники, лускоріхи, застібки, пряжки, стремена. З міді, бронзи, латуні відпивалися гармати, дзвони, посуд. Посуд, свічники, каламарі виливали переважно зі срібла та олова. Золотарство розвивалося переважно у великих містах: Києві, Львові та в деяких невеличких містечках Придніпров'я, особливо Лівобережжя. Цехові ремісники виготовляли переважно дорогоцінний посуд, коштовну зброю, кінську збрую [10,с.75].

Також зростало значення деревообробного ремесла, де працювали як залежні, так і вільнонаймані робітники. Ліс використовували в будівельній справі, для виготовлення транспортних засобів, меблів, знарядь праці. З деревини отримували також смолу, дьоготь, лико. Різко зріс попит на поташ — компонент для виготовлення скла, мила, фарб.

Хоча провідною галуззю економіки Київської Русі було сільське господарство, яке, спираючись на давні традиції, особливо великого розвитку досягло у землеробстві, скотарстві, але все жт аки допоміжними галузями господарства стали промисли – бджільництво, мисливство, рибальство. Для давньоруських сільських промислів відзначається неоднорідність та суттєві відмінності за рядом показників. Деякі з них зберігають архаїчні риси, мало відрізняючись від відповідних видів первісного суспільства, задовольняючи потреби навіть не родини, а лише безпосереднього учасника видобутку. Для інших, навпаки, характерно поєднання примітивних, архаїчних способів видобутку із послідуючим збутом продукту, інколи далеко за межі Давньоруської держави. За видами продукції виділяються дві групи: з вузьким (бортництво, лісохімічні промисли) та широким (збиральництво, рибальство, полювання) спектром видобуваємої продукції. Надзвичайно багата різноманітними природними ресурсами Київська Русь стала одним з найважливіших постачальників сировини і напівфабрикатів для багатьох країн Європи.

Прогресуюче відокремлення ремесла від землеробства, диференціація і концентрація ремісників у поселеннях призвели до утворення на Русі міст. У IX ст. це були "гради" (городища) — невеликі укріплені поселення як центри землеробської округи. Частина з них перетворилася на міста — ремісничо-торгові осередки і адміністративно-політичні центри земель. В Київській Русі міста розвивалися під впливом внутрішніх факторів. За археологічними матеріалами визначаються такі шляхи їхнього становлення: торгово-ремісничий, общинно-феодальний і державний. Іноді на торгово-ремісничі осередки перетворювались села. Розквіту Київської Русі сприяло й те, що її територія була вкрита мережею важливих міжнародних торговельних шляхів. «Одним із найдавніших і освоєних був „грецький“ шлях („із варяг у греки“), що через Дніпро зв’язував Прибалтику та Причорномор’я. „Шовковий“ шлях, який пролягав через Наддніпрянщину, з’єднував Центральну Європу з Середньою Азією та Китаєм. „Соляний“ та „Залізний“ були сполучною ланкою між Кавказом та Прикарпаттям. Русь експортувала хліб, худобу, сіль, хутро, ремісничі вироби. Імпортували тканини, вино, прянощі, ювелірні вироби». В результаті цього, на мою думку, активні торговельні відносини та операції сприяли становленню в Давньоруській державі грошової системи. Перші монети на території України, головним чином, римські, з’явилися в II–III ст. З часом східні слов’яни запровадили власну специфічно місцеву грошову одиницю — „куну“ (хутро куниці або білки). «Зі зростанням обсягу торгівлі з’явилася нова лічильна одиниця – гривня, яка в XII ст. дорівнювала 50 кунам. Згодом м’які хутряні гроші поступилися місцем твердій валюті – гривням, що являли собою зливки срібла вагою 160–196 г. Лише наприкінці XIII ст. виник карбованець – срібний зливок, вагою 1/2 гривні. За часів Володимира Великого почали карбувати золотники і срібляники – перші вітчизняні монети». Проте, незважаючи на появу металевої валюти, хутро було загальним ціновим еквівалентом майже до XIV ст., тобто часу, коли почалося систематичне, масове карбування монет [3,с.155-156].

Із другої половини XII ст. в соціально-економічній сфері починається період феодальної роздробленості, а це призводить до занепаду економіки і культури руських земель,формування системи приватного землеволодіння, ускладнення ієрархії панівного класу. Відокремлення ремесла від землеробства, концентрація ремісників у «градах», активізація обміну та торгівлі сприяли становленню грошової системи.