- •12.Мова і суспільство. Сусп. Природа мови.
- •20.Внесок укр.Мовознавців у розробку лінгв.Теорії
- •15.Зародження пор-істор м-ва. Погляди в. Фон Гумбольдта
- •1.Знакова природа мови.
- •2.Мова і мислення.
- •3.Мова і мовлення.
- •4.Системний х-р мови.Парадигм.,синтагм.
- •5. Своєрідність системної мови.
- •6.Фонологічна система мови.
- •7.Граматична система мови.
- •8.Морфологічний рівень.
- •9.Лексико-семант.Система мови.
- •10.Синтаксичний рівень.
- •11.Проміжні рівні мови.
- •13.Мова як історична категорія.
- •14.Методи дослідження мови.
- •17. Лінгвістичні погляди ф. Де Соссюра.
- •18.Укр.Мовознавство 20 - поч. 21ст.
- •19.Мовознавство на сучасному етапі.
13.Мова як історична категорія.
Мова постійно змін. Історична змінюваність мови – це її суттєва ознака. Проблемами змінюваності займалися О.Потебня, О.Шахматов. В. фон Гумбольт розрізн. вивч. мови у стані її розв. і вивч. організмів мови. Такий підхід вилився у протиставлення синхронії і діахронії. Синхронія – це стан мови в певний момент її розвитку (одночасно). Діахронія – це істор. розв. мови (через час). Розвиток мови почин. з мовн. змін, які відбів. не спонтанно і мають причини. Розрізняють зовн. і внутр. причини розв. мови. Зовн. прич. – зумовл. сусп. чинниками. Розвиток духовн. і матер. культури, продуктивних сил, науки і техніки є одним з найпотужніших чинників розв. мови. Другою причиною є мовні контакти. Мовні контакти можуть бути казуальними або випадковими і перманентними, тобто постійними. Перші відбив. тимчасові або випадкові зв’язки мов. Другі свідчать про тісні мов. взаємодії. Мовні контакти мають місце: 1)вразі зафарблення території; 2)за мирного співіснування на одній території; 3)при розшир. контактів країн. Мовні контакти можуть привезти до запозичень, більш серйозні до двомовності або білінгвізму. Тривалі мовні контакти ведуть до створ. мовних союзів. Найбільш відомий – Балканський мовний союз. Внутр. прич. – закладені в самій мові. Це протилежні начала, суперечності, боротьба між якими призводить до змін. Найбільш поширені суперечності: суперечності норми і системи, протилежність інформації і експресії. Внутр. причини мовних змін в таких тенденціях мовн. розв.: тенденція до економії мовн. засобів, до обмеж. складності мовн. одиниць, до абстрагування мовн. елементів.
14.Методи дослідження мови.
Процес пізнання не може бути стихійним. Він повинен бути підпорядкований методу і метод. організований. Метод – це система правил і прийомів підходу до вивчення явищ і закономірностей мови. Заг. наукові методики базуються на знанні універсальних законів природи,сусп., мислення.
У спец. науковому знач. слово «метод» означ. шлях пізнання і витлумачення явищ, який викор. У певній конкретній науці.
У дослідженні мов. фактів викор. як заг. наукові методичні дослід. так і вузькоспец.
До заг. наукових нал. індукція, дедукція, аналіз, синтез і т.д.
Індукція – це прийом дослід. за яким на підставі окрем. явищ робиться заг. висновок про весь клас цих явищ. Дедукція – це форма достовірного умовиводу окремого полож. Із загальних. Аналіз – це мисленне або практч. розчлен. цілого на частини. Синтез – це з’єднання частин у ціле. До вузько спец. методів нал. описовий, порівнял.-історичний, типологічний, структурний, математичний, метод лінгвіст. географії. Найдавніший і найпоширеніший – описовий – це планомірна інвентаризація одиниць мови і пояснення особливостей їх будови та функціон. на певному етапі розвитку, тобто в синхронії.
В описовому методі розрізн. такі етапи:
- виділ. одиниць аналізу;
- членування виділ. одиниць;
- класифікація і інтерпретація визн. одиниць.
Порівняльно- історичний – виник в 20-х р. 19 ст. Мета методу порівнювати істор. фрагменти однієї мови або декількох спорідн. мов. Він містить такі прийоми: 1)прийом зов. і внутріш. реконструкції, при якому встанов. первин. форма слова; 2)прийом віднос. хронології при якому з’яс. час виникнення форми і ін. 3)прийом етимолог. аналізу-зміни в морфеній будові. Метод типологічного аналізу – це метод дослідж. спільних і неспільних, споріднених і неспоріднених мов. Типологічний метод поклад. в основу типолог. класиф. мов. Першим запропон. В. фон Гумбольт та ін.
Структурний – це метод синхрон. аналізу мов. явищ на основі зв’язків і відношень між мов. елементами. Цей метод виник у 20-х р. ХХ ст. як антитеза порівняльно-істор. методу. Поштовхом до появи цього методу і структуралізму взагалі стали праці Ф. де Сосюра, Будуена де Куртене. Мета методу – вивч. мови як цілісної функціон. структури, елементи і частини якої співвіднес. і пов’яз. з строгою системою лінгвальних відношень. Реаліз. у 4 методиках: дистрибутивного аналізу, прийом безпосередніх складників, трансформацій і компонентного аналізу.
Метод лінгвіст. географії (ареальний) – це сукупн. прийомів, які поляг. у картографуванні елементів мови, що розрізн. її діалекти. Вивчають і інтерпретують просторове розміщення мов. явищ.
Математико-статистич. методи – допомог. вивч. такі поняття лінгвістики як продуктивність грам. одиниць, критерії спорідненості мов та ін.