61. Особистість у системі соціальних зв'язків:

СОЦІАЛІЗАЦІЯ І СОЦІАЛЬНА АКТИВНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ, ЛЮДСЬКИЙ ЧИННИК І СУСПІЛЬСТВО

Особистість в соціологічних дослідженнях постає в єдності соціальних якостей, властивостей і рис, набутих під впливом культури, конкрет­ного соціального середовища, в якому живе індивід. Основними рисами особистості є: а) певна міра незалежності, автономності від суспільства;

б) наявність самосвідомості, самооцінки, самоконтролю; в) наявність внутріпмьої духовної структури, тобто потреб, інтересів, цінностей, мо- тивів, соціальних норм, переконань (за М. Вебером — світогляду).

Особистість - це стійка цілісна система соціальних властивостей, яко­стей та рис людини, що характеризують індивіда як продукт суспільного розвитку у міру залучення його до системи соціальних відносин через ак­тивну предметну діяльність та спілкування.

Залежно від світоглядної оріє­нтації вчених поняття «особистість» розкривається у трьох основних аспек­тах: а) утворення, що має єдність окремих ідей, відчуттів, поглядів, цілей, мотивів та інших ознак; б) як утворення, що зумовлює реакцію на безліч зовнішніх подразників і впливів, гарантуючи істоті адаптацію і виживання; в) як щось унікальне, неповторне, найвище в природі та соціальному бутті.

Процес засвоєння індивідом елементів культури, соціальних норм і цінностей, на базі яких формуються соціально значимі риси особистості, називають соціалізацією. Соціалізація відбувається під стихійним і під цілеспрямованим впливом великої кількості суспільних структур та інсти­туцій.

Виділяють дві фази соціалізації:

1. Соціальна адаптація— пристосування індивіда до соціально-еко­номічних умов;

2. Інтеріоризація — процес засвоєння індивідом соціальних норм і цінностей, і включення їх у внутрішній світ людини.

Процеси соціалізації значною мірою контролюються державою, різни­ми соціальними, класовими, політичними силами, які прагнуть сформува­ти соціальні якості нових поколінь відповідно до своїх цілей. Велике зна­чення в процесі соціалізації, за П. Соромним, має система покарань і ногоpod, яка діє у суспільстві. Вчений не поділяв скептичного ставлення деяких теоретиків до ролі покарань у житті суспільства. Він стверджував, що якби не було покарань та загрози їх застосування, поведінка людини часто була б зовсім іншою.

У суспільствах перехідного типу досить часто доводить­ся зустрічатись з явищем ресоціалізації. Цей термін означає ситуацію доко­рінної зміни соціального середовища і необхідність особистості пристосу­ватися до соціальних обставин, нових норм і цінностей, що змінюються. Це досить болісний для людини процес. Прикладами його можуть бути цілковита зміна поглядів на суспільство та переоцінка свого минулого жит­тя, руйнація засад старого світогляду і усвідомлення необхідності побудови нового світорозуміння людьми нашої країни.

Включаючись у суспільне життя, кожна людина зберігає свободу вибору соціальних ролей, соціальних спільнот, цінностей, форм і видів діяльності. Рівень свободи соціальної активності особистості залежить від типу суспільства, кожен з яких по-своєму обмежує свободу вибору. Але навіть за тоталі­тарних, авторитарних режимів людина намагається виявляти активність у реалізації мети. Основними критеріями активності особистості є спрямо­ваність на певні інтереси, потреби, цінності й особливості їх прийняття і ре­алізації. Показником активності особистості є життєвий контроль. Соціальна активність особистості інтегрує всю особистісну структур); яка відображається у визначенні нею власного життєвого шляху та способу життя.

Вплив суспільного середовища на формування особистості не викли­кає сумнівів, логічно виникає проблема з'ясування зворотного впливу осо­бистості на суспільство. Адже давно відомо, що в одинакових обставинах різні люди поводяться по-різному. Внаслідок цих дій змінюються і самі об­ставини, тобто особистість — не тільки наслідок, а й причина соціально-значущих дій. Залежно від індивідуальних якостей особистості діапазони «спро-тиву» впливам суспільства може бути дуже великим. Тим не менш, осо­бистість досить пасивно приймає існуючий порядок, пануючі погляди, без­принципно і некритично слідує будь-якому взірцю, який володіє найбіль­шою силою тиску (думці більшості, авторитету, традиції). У такому разі го­ворять про конформізм, пристосовництво. Слід зазначити, що певна міра '^пристосовництва» є необхідною умовою соціалізації особистості.

В останні роки існування СРСР широко вживалося поняття «людсь­кий чинник». Зміст цього поняття розкривається дуже просто: воно озна­чає ступінь готовності людини до виконання тієї чи іншої соціальної ролі—від виробничої сфери до політики. Дійсно, тепер суспільство і його функції настільки ускладнилися, що збої в його функціонуванні найчас­тіше є наслідком не стільки об'єктивних обставин, скільки недостатньої готовності людини (її компетентності, професійних знань, морально-психологічних якостей тощо). Насамкінець, важливо зазначити, що ос­танні досягнення науки дали змогу дещо інакше підійти до проблеми ролі окремої людини у суспільстві. При всьому визнанні ролі особистості в історії вона, по суті, трактувалася як маріонетка історичних тенденцій.

Отже, соціологія досліджує особистість у системі соціальних зв'язків як суб'єкта соціальних відносин, виділяючи та аналізуючи в ній суто соціальні характеристики, а також як об'єкта, тобто шляхи зворотного впливу особистості на соціальний світ.

62. СОЦІАЛЬНІ ТИПИ ОСОБИСТОСТІ: ІДЕАЛЬНИЙ, НОРМАТИВНИЙ, МОДАЛЬНИЙ. КОНФОРМІСТИ, ВІДЧУЖЕНЦІ, ЛІДЕРИ

Кожна людина має власні думки, переконання, почуття тощо. Разом вони визначають зміст та характер людської поведінки.

Для соціології ж істотне значення мають соціальні (типові) думки та почуття людей. Об'єктом досліджень виступають інтере­си та відносини людей, що живуть у подібних обставинах, та схожі за соціальними характеристиками. На підставі істотних соціальних якостей визначають соціальний тип особистості.

Соціальний тип особистості — це сукупність повторюваних якостей людини як соціальної істоти. Він є результатом взаємодії історичних, культурних, економічних та соціальних умов життє­діяльності людини.

У соціологічній науці є два підходи, за якими виділяють со­ціальні типи особистості. Згідно з першим підходом всіх людей у суспільстві ділять на три соціальні типи:

1. ідеальний — такий, що втілює особливості соціального ідеа­лу певного суспільства і відповідає його ідеології;

2. нормативний (базисний) — представляє сукупність якостей особистості, необхідних для розвитку певного суспільства. Фор­мується сукупністю прагматичних проблем;

3. модальний (реальний) — переважаючий тип особистості на певному етапі розвитку суспільства. Формується на рівні повсяк­денного життя і соціальних контактів. Може суттєво відрізнятися від нормативного та ідеального типів.

Деякі вчені інакше розрізняють соціальні типи особистосте

1. конформісти — особистості, «розчинені» у суспільстві. Для них характерні духовна обмеженість та потяг до стадності, пасив­не пристосування;

2. відчуженні — особистості, що відокремлюються від держави та інтересів суспільної системи. Це особистості з глибоким внутрішнім протистоянням поглядів стосовно існуючого навколо суспільства;

3. 3. лідери — особистості, відкриті для перспективи подальшого розвитку суспільства та спроможні брати в цьому безпосередню

участь. Вони можуть недовіряти владі, тягнутися до релігії, бути

неординарними та роздвоєними у свідомості.

Отже, на підставі істотних соціальних якостей за першим підхо­дом виділяють три основні соціальні типи особистості: ідеальний, нормативний, модальний, а за іншими — деякі вчені, опираючись на соціально-історичну типологію, виокремлюють конформістів, відчуженців та лідерів. Знання соціологічної типології особистос­тей має суттєву роль щодо уявлення типової стратифікації насе­лення країни і здійснення відповідної соціально-економічної та духовної політики у державі.