Художня мета драматичних творів в жанрі “цзацзюй”

Не зважаючи на те, що китайська драматургія зазнала свого найактивнішого розвитку в період іноземного загарбання, яке повинно було бути відображеним у драмах, в більшій мірі метою драматичних творів 13-14 ст. було все ж засудження несправедливості чиновників і багатіїв взагалі, а не лише їх монгольських представників. Справа в тому, що північний Китай і до монголів перебував під владою чужоземних династій, а простий народ в повсякденному житті стикався з чиновниками-китайцями. Крім того, людські вади , які так засуджували в своїх творах драматурги, не були властиві лише монгольському, достатньо короткому, періоду правління в історії Китаю, а виникли в результаті суспільних феодальних відносин, що складалися тисячоліттями.

Отже частіше за все симпатії авторів виявлялися на стороні звичайних людей, ображених та знедолених. Люди з народу, не дивлячись на їх низьке становище у суспільстві, наділялися в драмах, як правило, позитивними рисами. Вони уособлювали сили добра й справедливості, протистояли злу та деспотизму правлячих осіб. Негативними персонажами ставали безсоромні чиновники, нерозумні та продажні судді, багаті нероби. Через те, що у Китаї література здавна розглядалася свого роду як моральний кодекс, підручник життя, в якому кожний приклад повинен супроводжуватися однозначним розподіленням доброго і злого, його засудження, в драмах поняття засудження, буквально - “вироку” набуває надважливого сюжетного значення. Річ в тім, що не мало драм завершуються читанням судового вердикту або рішенням імператора. Інколи правосуддя здійснював певний реальний персонаж, інколи це викликаний дух померлої людини, що зазнала страждань, яка врешті-решт прийшла вершити правосуддя. Яскравим прикладом цієї характерної особливості є завершення драми Гуань Хань-циня (关汉卿) “Образа Доу Е” (“窦娥冤”), коли батько безвинно покараної на смерть дівчини Доу Е, посівши посаду видного чиновника, оголошує вирок усім, хто допустив таку несправедливість. Варто також зазначити, що здійснює він це не без допомоги духу померлої доньки, яка розповідає про свою гірку долю. Такий елемент містицизму присутній в багатьох творах тих часів і не повинен дивувати з огляду на те, що віра в духів предків, духів померлих міцно вкорінена в культурі та свідомості китайського народу.

Що стосується змалювання людських почуттів взагалі, і почуттів жінки зокрема, то тимчасова втрата конфуціанцями їх колишнього авторитету під час правління монгольської династії призвела до певного послаблення впливу ортодоксальної конфуціанської ідеології на літературу. Як згадується в роботі Нікольської [11, 20-21] “конфуціанська релігія відібрала право на особисте життя у чоловіків, а жінок взагалі позбавила людської гідності”, “конфуціанський устрій родинного життя створив релігійно-аскетичний ідеал жінки-мучениці, який насаждався протягом віків аж до 20 ст.”. Вірність цього твердження чітко простежується в сюжетах вже згаданих драм “Осінь в Ханському палаці” Ма Джи-юаня та “Дощ в платанах” Бо Пу, де героїня має прийняти смерть, а імператор, не зважаючи на свій титул та вагу в державі, змушений поступитися коханням та своїм власним щастям задля збереження миру та злагоди в своїй країні.

Втім, хоча такий жертовний образ закоханої людини продовжує існувати в драмах, метою юанських драматургів стає змалювання великої сили та краси кохання, цим самим переступивши заборону на відображення бесправного існування жінки у суспільстві. Тому у драмах ліричного жанру “цзацзюй” жіночі образи завжди знаходилися на першому плані. Героїнь цих вистав наділяли високими душевними якостями, гарячим, щирим серцем, надзвичайною вірністю, готовністю до самопожертви, ніжністю та непохитністю. Новаторством у літературі цього періду є смілива думка про право людини на кохання, незалежно від соціальних відмінностей та волі батьків. Особливо активно це право відстоюють у драмах молоді жінки, від яких усталені норми суспільства вимагали покори та згоди. (“Західний флігель” Ван Ши-фу, “Біля огорожі” Бай Пу, “Бесідка поклоніння місяцю” Гуань Хань-цинь, “Душа Цянь-нюй розлучається з тілом” Чжен Гуань-цзу).

Отже основною метою до якої зводяться сюжети драм в жанрі “цзацзюй” є, по-перше, засудження несправедливості та жорстокості правління феодалів, та, по-друге, людських слабкостей і вад. По-третє, проголошення права кожної людини на кохання. По-четверте, відстоювання інтересів жінки у суспільстві.