Вступ
Актуальність теми дослідження. За даними Об'єднаної програми ООН по СНІД (UNAIDS) в світі щодня близько 16 000 чоловік заражаються ВІЛ-інфекцією. Зараз в світі 33,6 мільйони чоловік живуть з ВІЛ-інфекцією і СНІД. В цілому близько 1,1% жителів планети заражені ВІЛ. 16,3 мільйони чоловік померли від Сніду з початку епідемії, з них 3,6 мільйони – діти до 15 років. В 1998 році від Сніду в світі померли 2,5 мільйони чоловік. В 1999 році було 2,6 мільйони смертей. Від малярії, ще одного з п'яти захворювань, що викликають найбільшу кількість смертей на планеті, в рік вмирає один мільйон чоловік. Проте малярія відноситься до "зрілих" епідемій зі стабільною кількістю смертей, а епідемія СНІД продовжує розвиватися, і кількість смертей росте рік від року. Більше 95% всіх людей з ВІЛ живуть в країнах, що розвиваються. Аналогічно, зі всіх смертей від СНІД в світі 95% припадає на країни, що розвиваються. Близько половини нових заражень у світі припадає на молодих людей від 15 до 24 років. В 1998 році близько трьох мільйонів молодих людей заразилися ВІЛ-інфекцією. Це означає, що п'ять або більше молодих людей кожну хвилину заражаються ВІЛ. Одна десята всіх нових заражень у світі припадає на дітей і підлітків до 15 років. Це означає, що зараз у світі 1,2 мільйони дітей живуть з ВІЛ. Більшість із них заразилася ВІЛ від матері при вагітності, пологах або грудному вигодовуванні. Глобальним епіцентром епідемії є Африка. Сьогодні на африканському континенті 22,3 мільйони дорослих і більше 1 мільйона дітей живуть з ВІЛ-інфекцією. Тільки за 1998 рік СНІД в Африці поніс життя двох мільйонів людей. Щодня в 1998 році на африканському континенті ховали 5,5 тисяч чоловік, померлих від СНІД. Близько 95% дітей, що осиротіли через СНІД, також живуть в Африці.
Таким чином, практична значимість вказаних проблем і об`єктивна необхідність боротьби з цим явищем в Україні зумовили актуальність цієї теми.
Глобалізація небезпечних соціальних явищ
На порозі XXI століття стався величезний глобальний вибух – крах тоталітарних політичних, економічних і соціальних систем, внаслідок якого кардинально змінилась глобальна ситуація і загальна політична картина світу. Розпад СРСР і світової системи соціалізму, ліквідація Варшавського пакту, реінтеграція Німеччини, інтенсивна інтеграція Західної Європи, створення великої кількості нових незалежних держав в Європі та Євразії, зміни політичних і соціальних систем у нових незалежних країнах, посилення процесів глобальної інтеграції – все це матиме величезні історичні наслідки. Під впливом цих процесів на порозі XXI століття світ зіткнувся з низкою нових глобальних проблем, викликів та імперативів, до вирішення і реалізації яких він не був і ще не є підготовленим. Серед цих нових проблем найважливіше місце посідають проблеми виживання, трансформації і розвитку.
Глобалізація (від франц. global – всезагальний, такий, що охоплює всю земну кулю) – складний багатогранний процес, який поширюється на всі явища суспільного розвитку і пов'язаний з поглибленням інтернаціоналізації світової економіки, зростанням взаємозалежності національних держав, зумовлених прискореним рухом міжнародних переміщень товарів, послуг, капіталу, високих технологій .
Слід відмітити, що разом з економічними глобалізаційними процесами проходить і глобалізація в сфері соціальних явищ. Однією з рис глобалізації є те, що перетворення стосуються не лише позитивних моментів, але і таких, які дістали загальну назву "глобальні проблеми". До таких глобальних проблем належить і глобалізація небезпечних соціальних явищ.
Поняття "глобалізація" увійшло в науковий обіг у 80-ті роки XX ст. як відображення фундаментальних перетворень сучасної світової економіки, зумовлених посиленням дії загально цивілізаційних законів та закономірностей, які охоплюють усі сфери суспільного життя й формують постіндустріальну світову цивілізацію
Поняття "глобальні проблеми" породжені специфічними причинами, які зумовлені, з одного боку, специфікою розвитку продуктивних сил, географічного середовища, рівня прогресу техніки, природно-кліматичними умовами, тобто речовим змістом суспільного способу виробництва, а з іншого – специфічною суспільною формою, особливістю розвитку відносин власності. За всієї різноманітності таких причин глобальних проблем є певне коло спільних для них причинно-наслідкових зв'язків, притаманних розвиткові технологічного способу виробництва .
Однією з таких глобальних проблем є світова епідемія СНІД.
Якщо в Північній Америці їх близько 1 млн., в Латинській Америці – 1,5 млн., в Західній Європі – приблизно 500000, в Східній Європі і Середній Азії – 30000, то в Африці – більше 14 млн., а в Південній і Південно-східній Азії – 4,8 млн. Таким чином, 90% хворих СНІД або заражених вірусом імунодефіциту людини живуть в "третьому світі" .
За розрахунками ВООЗ, вже зараз цим вірусом заражений кожний 250-й дорослий житель планети. В країнах Африки на південь від Сахари це вже кожний 40-й дорослий житель, а в деяких районах – кожний 4-й .
Дані про становище в Південній Азії свідчать про аналогічні рівні зараження в найближчому майбутньому.
Все говорить про те, що число нових заражених у цих регіонах зростатиме в геометричній прогресії. Багато з цих країн ризикує втратити цілі покоління у складі свого населення з виникаючими на цій основі спустошливими соціально-економічними наслідками.
Наведені вище цифри вже самі по собі справляють сильне враження, проте, щоб більш повно уявити, що за ними стоїть, потрібно з'ясувати собі, які особливості відрізняють цю хворобу від інших. Адже вона вражає доросле населення в найактивнішому, з економічної і соціальної точки зору, віці. Вона вражає людей, на яких лежить відповідальність за матеріальне забезпечення дітей і старих, а також за догляд за ними. Одна з підступних властивостей цієї хвороби полягає в тому, що після зараження людина протягом декількох років відчуває себе цілком здоровою, веде звичний для неї спосіб життя і таким чином сприяє широкому поширенню інфекції.
СНІД – це найважча економічна проблема для всього світу. За деякими розрахунках, при несприятливому розвитку епідемії СНІД, у світі витрати на боротьбу з цим захворюванням в 21 столітті можуть перевищити військові бюджети провідних держав планети.
Перші зареєстровані випадки СНІД мали місце в США влітку 1981 року. В подальшому, майже до кінця 80-х років, на підставі даних про випадки реєстрації СНІД і матеріалів про зараженість населення різних країн, у світі можна було спостерігати три не дуже чітко обкреслених, але добре помітних моделі захворювання.
Перша модель була характерна для промислово розвинених країн Північної Америки, Західної Європи, а також для Австралії і Нової Зеландії. В цих країнах СНІД став поширюватися в основному серед гомосексуалістів і наркоманів. Зараження при звичних статевих контактах мали місце нечасто, але спостерігалася тенденція до їх зростання. В країнах першої моделі співвідношення чоловіків і жінок серед хворих СНІД доходило до 10:1. Але в подальші роки число хворих жінок стало зростати .
У даний час в країнах Західної Європи серед хворих СНІД все ще домінують особи з груп ризику: наркомани, гомосексуалісти, повії. В Іспанії, Італії, Швейцарії, колишній Югославії, а також у Польщі домінують наркомани, а в Англії, Ісландії, Голландії, Німеччині, Франції, Чехії, Скандинавських країнах – гомосексуалісти. В той же час у цих країнах і в США зростає число осіб, що заразилися при звичних гетеро сексуальних статевих .
Друга модель поширення СНІД була характерна для Африки на південь від Сахари і деяких країн Карибського моря. На відміну від регіонів першої моделі, абсолютна більшість випадків СНІД у цих країнах мала місце при звичних, тобто гетеро сексуальних статевих контактах. При цьому чоловіки і жінки заражалися однаково часто. Зважаючи на велику зараженість жінок, спостерігалася передача хвороби від матері до новонародженої дитини.
У багатьох містах Центральної і Східної Африки зараженими виявилися від 10% до 25% жінок дітородного віку, що приведе до різкого зростання дитячої смертності .
Спроби пов'язати підвищену сприйнятливість до СНІД у жінок з регіонів другої моделі поширення інфекції з генетичними відмінностями між ними і населенням першої моделі поширення СНІД ні до чого не привели. В той же час у Африці більш широко поширені хронічні інфекції, що передаються статевим шляхом.
Але ведучу роль в зараженні грає сама можливість статевого контакту із зараженим партнером. На епідемічну ситуацію у цих регіонах безперечний вплив роблять безладні статеві контакти, пов'язані з активним обміном статевими партнерами .
Третя модель СНІД домінувала в Східній Європі, країнах Близького Сходу, в Північній Африці, в Азії і в більшості країн Океанії. СНІД був завезений в країни цих регіонів на початку 80-х років і аж до 1989 року тут було зареєстровано невелике число захворювань. Ситуація в Південній і Південно-східній Азії різко змінилася в гіршу сторону за останні 7-8 років. Зараз тут сформувалося могутнє вогнище СНІД, що налічує близько 5 млн. ВІЛ-інфікованих. Поширення інфекції йде по тому ж шляху, що і в країнах Африки .
До колишнього СРСР СНІД проник на початку 80-х років з іноземцями і радянськими громадянами, що повертаються із зарубіжних відряджень. Розвиток епідемічного процесу йшов в основному за рахунок передачі вірусу при статевих контактах як гомосексуального, так і гетеро сексуального характеру і за рахунок зараження дітей, що мало місце в лікувальних установах південного регіону країни при використанні не стерилізованого інструментарію.
У Росії, наприклад, в 1990-1995 роках виявлено приблизно по 100 чоловік ВІЛ-інфікованих протягом року. До початку 1996 року в країні їх налічувалося всього приблизно 1000 чоловік, менше 200 вже були хворі СНІД. Прорив відбувся в 1996 р., коли число ВІЛ-інфікованих різко зросло. За наявними даними, в даний час щоденний приріст числа ВІЛ-інфікованих доходить до 50 чоловік .
Отже, зі сказаного випливає, що таке негативне соціальне явище, як поширення вірусу СНІД набуває глобального масштабу. Оскільки серед основних причин поширення СНІД присутні такі явища, як наркоманія, проституція, гомосексуалізм, то можна говорити про глобальні масштаби і цих явищ.
Серед факторів розповсюдження СНІД в світі можна виділити наступні:
історичні (історичні традиції народів).
природні (швидке зростання чисельності і скупченості населення, біологічні чинники розповсюдження інфекції).
санітарно-гігієнічні (недотримання норм гігієни при роботі медичного закладу, повторне використання медичних інструментів, зокрема голок до шприців, без належної санітарної обробки, розповсюдження використання однієї голки в середовищі ін’єкційних наркоманів тощо).
соціально-економічні (бідність, потреба в заробітку далеко від дому тощо) та геополітичні (розповсюдження міжнародних поїздок тощо).