2.Засоби впливу в процесі спілкування. Традиційні механізми впливу: зараження, паніка, навіювання, наслідування, мода, чутки.

Головною детермінантою взаємовпливу людей є спільна групова діяльність. При соціальній взаємодії відбувається своєрідний процес і результат зміни одним індивідом поведінки, установок, намірів, уявлень іншого індивіда. Вплив може бути спрямованим (ставиться мета досягнення певного результату) і опосередкованим (відповідно). Психологічний вплив — застосування у міжособистісній взаємодії винятково психологічних засобів з метою впливу на стан, думки, почуття, дії, іншої людини. До видів психологічного впливу передусім належать, зараження, паніка, навіювання, наслідування, мода, чутки. Зараження – це неусвідомлювана мимовільна схильність індивіда до певних психічних станів. Воно здійснюється не через пасивне споглядання і більш-менш усвідомлене прийняття зовні очевидних зразків поведінки, а через передачу психічного настрою, який має емоційний заряд через загострення почуттів і пристрастей. Паніка особливою ситуацією, коли підсилюється вплив через зараження є паніка, що виникає в масі людей як певний емоційний стан, різновид поведінки натовпу, внаслідок дефіциту або надлишку інформації. Навіювання, або сугестія, —метод впливу на психіку людини, пов’язаний з істотним зниженням її критичності до інформації, що надходить, відсутністю прагнення перевірити її достовірність, необмеженою довірою до її джерел. Ефективним навіювання буде лише тоді, коли виникатиме ефект довіри. Джерел навіювання досить багато. Ними можуть бути знайомі і незнайомі люди, засоби масової інформації, реклама та ін. Навіювання спрямоване не до логіки індивіда, його здатності мислити, аналізувати, оцінювати, а до його готовності сприйняти розпорядження, наказ, пораду і відповідно до них діяти. При цьому велике значення мають індивідуальні особливості людини, на котру спрямований вплив: здатність критично мислити, самостійно приймати рішення, твердість переконань, стать, вік, емоційний стан тощо. Важливим чинником, що зумовлює ефективність навіювання, є авторитет, уміння і навички, статус, вольові якості (джерела впливу), його впевнені манери, категоричний тон, виразна інтонація. Наслідування – спрямоване на відтворення індивідом певних зовнішніх рис і зразків поведінки, манер, дій, вчинків, які характеризують об’єкт пізнання і позначення при цьому певною емоційною й раціональною спрямованістю. Мода – це форма стандартизованої масової поведінки людей, що виникає стихійно під впливом настроїв, смаків, захоплень, які домінують у суспільстві. Чутки – це повідомлення, що надходять від однієї або більше осіб, про нічим не підтвердженні події.

БІЛЕТ № 7

1. Природа, сутність психофізичної і психофізіологічної проблем.

Психологи, як і представники будь-якої конкретної науки, завжди в тій чи іншій мірі повинні вирішувати проблему співвідношення тієї реальності, яку вони вивчають, і інших, тісно пов'язаних з нею форм дійсності, визначити в цілому місце явищ, що вивчаються в психології, в загальній системі всесвіту. Тому для психологічної науки дуже важливе рішення двох проблем : психофізичною і психофізіологічною. Питання психічного постає у рамках ключових проблем. Незалежно від сфери дослідження та світоглядних установок авторів, будь-яке вчення гуманітарного циклу наук вимушене розглядати два відношення: 1. об'єктивної (предметна, просторова) та суб'єктивної (внутрішня, психічна) дійсності. 2. тілесного (функції мозку) та духовного (психічна діяльність та її плоди) начала людини. Психофізична проблема постала вже дві з половиною тисячі літ тому в працях античних авторів. Створене з позицій гілоїзму вчення Геракліта «Про природу», матеріалізм Демокріта та ідеалістичне вчення Платона розглядали зв'язок зовнішнього світу речей та душі людини. Не менш давньою виглядає психофізіологічна проблема. Одним з видатних дослідників обох питань можна вважати Картезія. Концепція психофізичного паралелізму (Паралелі́зм (той, що рухається поряд) — аналогія, уподібнення, спільність характерних рис або чину(паралельне зображення двох явищ із різних сфер життя)), запропонована в рамках дуалістичного вчення, розв'язувала проблеми шляхом взаємного відчуження психічного та тілесного. Як окремі самостійні сутності, вони наділялись незалежним існуванням та власними законами; не могли бути зведеними або виведеними одна з одної. Нефізична душа здатна впливати на матеріальне тіло — от і вся можлива їх взаємодія. Звичайно, таке розуміння не було задовільним і неодноразово критикувалось. Важливим висновком з розглянутих проблем є невирішеність таких питань як: 1. можливість/неможливість побудови об'єктивного дослідження психічного; 2. принципів побудови практик у сфері психічного (навчання, праця, терапія); 3. світоглядні установки як для наукового діяльности, так і життєдіяльности в цілому.