2. Культура спілкування як складова культури особистості, її рівні, компоненти.

Культура спілкування є складовою частиною культури людини. Для неї характерною є нормативність, яка визначає, як мають спілкуватися люди в певному суспільстві, у конкретній ситуації. Культура людського спілкування — це частка загальної моральної культури особистості. Відсутність культури спілкування — свідчення бездуховності людини. Культура спілкування у вузькому розумінні — це сума набутих людиною знань, умінь та навичок спілкуватися, які створені, прийняті та реалізуються в конкретному суспільстві на певному етапі його розвитку. Культура спілкування залежить і від особистості, її якостей. Культура поведінки і спілкування людини залежить від того: що діється у світі; які закони ухвалює парламент; як підвищуються ціни на товари й продукти харчування. Рівні культури спілкування: офіційний, діловий, побутовий. Рівень культури спілкування залежить від багатьох чинників. Якщо під час розмови одна людина думає лише про себе, а друга – й про іншого, то рівень культури спілкування у другої людини буде значно вищим. Цей, другий мовець, прагне до активної взаємодії, до спільної діяльності з іншим, докладає зусиль до того, щоб допомогти другому досягти успіху в самореалізації. Щоб досягти високого рівня культури спілкування, необхідно добре розбиратися в психології спілкування та в індивідуально-психологічних особливостях людей, адекватно емоційно та інтелектуально реагувати на їх поведінку і психічний стан, підбирати для кожної людини у відповідній ситуації такий спосіб спілкування, який би не вступав у протиріччя з загальнолюдськими цінностями, мораллю суспільства. Високий рівень культури спілкування, створюють компоненти: 1. комунікативні установки, які “включають” механізми спілкування; 2. етичні норми спілкування, прийняті в даному суспільстві; психологія спілкування (категорії, закономірності, механізми сприймання й розуміння одне одного); 3.уміння застосовувати ці знання з урахуванням ситуації, відповідно до норм моралі конкретного суспільства та загальнолюдських цінностей.

БІЛЕТ № 8

1. Основні характеристики сфери психічного.

Для позначення будь-яких психічних явищ незалежно від їх специфіки в науку введено абстрактне поняття "психічне". Психічне життя - це процеси, що протікають у внутрішньому світі людини, природно включеної в реальний, об'єктивний світ. Звідси дві головні ознаки психічні: приналежність індивідові (суб'єктові) і відношення до реальності (об'єкту). Приналежність психічного індивідові має на увазі, що будь-яке переживання, будь-яка думка, будь-який образ, будь-яке почуття - це безпосередні переживання, думки, образи, почуття конкретної людини. Ніякими поясненнями і метафорами він не може передати їх в усій повноті, яскравості, гостроті іншій людині. Це його і тільки його переживання, думки, образи, почуття. Усі психічні явища несуть на собі друк чогось гранично близького людині, що випробовує їх, суто суб'єктивного, тобто що інтимно належить переживаючому суб'єктові. Отже, будь-яке психічне явище обов'язково припускає свого носителя. Іншими словами, всяке психічне явище належить комусь. Але в той же час всяке психічне явище є переживання суб'єктом чогось. Кожне подібне переживання відрізняється від інших у суб'єктивному світі конкретної людини тільки тому, що воно є переживанням того, в даний момент у об'єктивному світі стосовно, займає цю людину. Інакше кажучи, внутрішня природа психічного проявляється через відношення до зовнішнього, не залежного від психіки, свідомості суб'єкта, тобто до об'єктивного. Итак, всяке явище психічного життя є суб'єктивне відношення індивіда(когось) до об'єктивної реальності(чомусь). Це перший аспект єдності суб'єктивного і об'єктивного в психічному. Другий аспект цієї єдності полягає в тому, що саме суб'єктивне, незважаючи на його безтілесність(ідеальність, нематеріальність), існує в реальності. Наше внутрішнє психічне життя - це об'єктивна дійсність, яка може бути представлена у зовнішньому(об'єктивному) світі. Проявляються акти психічного життя людей зовні через мову(суб'єкт висловлює те, що відбувається у його внутрішньому суб'єктивному світі) або через м'язові рухи(міміка, жести, пози,. Можлива також і передача психологічної інформації в зовнішній світ і через вегетативні реакції(збліднення/почервоніння шкіри, сльози, потовиділення, почастішання пульсу, зміна ритму дихання і т. п.). Проте зрештою усі вегетативні реакції можна розглядати як рухи м'язів відповідних органів(кровоносних судин, залоз внутрішньої секреції, серця, дихальних м'язів і т. д.). В сукупності комплекс усіх видів рухів і висловлювань складає поведінку людини. Третій аспект вказаної єдності з'являється як поєднання в психічному переживання(його суб'єктивна складова) і знання(його об'єктивна складова). Переживання завжди включене в контекст життя індивіда, виступає як частину його власного життя. Воно може бути виражене у свідомості по-різному(слабкіше або сильніше), але завжди є присутнім, завжди в наявності в кожному конкретному психічному явищі. Саме ця включеність всякого психічного факту в тканину життя індивіда відбита терміном "переживання".