3.Цілі покарання:

1) відновлення соціальної справедливості;

2) виправлення осудженого;

3) попередження здійснення нових злочинів. Відновлення соціальної справедливості як мета кримінального покарання вперше визначене безпосередньо в українському кримінальному законодавстві. Поняття справедливості виникло як етична категорія, що характеризує співвідношення певних явищ з погляду розподілу добра і зла між людьми: співвідношення між роллю людей (класів, соціальних груп, окремих осіб) і їх соціальним положенням; їх правами і обов'язками; між діянням і подякою (окремий випадок цього — співвідношення між злочином і покаранням). Відповідність між характеристиками першого і другого порядку оцінюється в етиці як справедливість, невідповідність — як несправедливість.

Як друга мета кримінального покарання в законі називається, як вже наголошувалося, виправлення осудженого. Виправлення припускає перетворення злочинця в законопокірну людину, звичайно, не йдеться про те, що в ході відбування покарання він перетворився на високоморальну особу. Реальна задача, яку можливо вирішити в ході виправлення, — переконати і примусити осудженого хоча б під страхом покарання не порушувати кримінальний закон, тобто не скоювати в майбутньому нових злочинів.

Нарешті, метою покарання є попередження злочинів. У теорії кримінального права воно підрозділяється на приватне (спеціальне) і загальне. Спеціальне попередження полягає в попередженні здійснення нових злочинів самим осудженим. Це досягається, по-перше, шляхом створення для осуджених таких умов, які виключали б можливість здійснення ними нового злочину в період відбування покарання.

На відміну від мети спеціального попередження мета загального попередження полягає в попередженні здійснення злочинів іншими особами. Покарання, вживане до особи, осудженої за здійснення злочину, повинне впливати і на інших осіб.

Кажучи про мету попередження злочинів, необхідно мати на увазі, що покарання не є головним засобом боротьби із злочинністю. Покарання вторинне по відношенню до злочину, злочинності і їх причин.

4. Види покарання і умови їх застосування.

Системою покарань є встановлений в кримінальному законі вичерпний перелік видів покарань, розташованих в певному порядку.

Кримінальний закон передбачає різні по своїй строгості, характеру і особливостям дії на осудженого види покарання. Різноманітність видів покарань дає можливість суду врахувати тяжкість досконалого злочину, небезпеку особи, його що зробив, і призначити осудженому справедливе покарання, максимально сприяюче як його виправленню, так і відновленню соціальної справедливості і попередженню нових злочинів.

ККУ  передбачає наступні види покарання:

2.1. Штраф.

Відповідно до ККУ штраф є грошове стягнення, що призначається в межах, передбачених КК, в розмірі, відповідному певній кількості мінімальних розмірів оплати праці, встановлених законодавством України на момент призначення покарання, або в розмірі, відповідному частині заробітної платні або іншого доходу осудженого.

2.2. Позбавлення звання, чину державних нагород.

Даний вигляд може призначатися лише як додаткове покарання. Тому воно може бути застосоване і при умовному засудженні.

Воно може застосовуватися при засудженні за здійснення тяжкого і особливо тяжкого злочину при обов'язковому обліку даних про особу винного.

На відміну від колишнього КК, законодавець закріпив право суду на позбавлення осудженого також почесного звання, класного чину і державних нагород 

2.3. Обов'язкові і виправні роботи.

Обов'язкові роботи можуть бути призначені тільки як основний вид покарання. Визначальною особливістю обов'язкових робіт є безкоштовність праці осудженої, виражена законодавцем словами "безкоштовних суспільно корисних робіт". На відміну від виправних робіт, виконання яких передбачає утримання частини заробітку, обов'язкові роботи здійснюються без нарахування заробітної платні.

Обов'язкові роботи відбуваються у вільний від основної роботи або навчання час, причому не понад чотири години в день. Встановлюються вони на термін від шістдесяти до двохсот сорока годин.

Каральна властивість цього виду покарання полягає і у тому, що роботи, до яких притягується осуджений, носять обов'язковий характер. При цьому їх вигляд визначається не самим осудженим, а органами місцевого самоврядування.

2.4. Виправні роботи.

Виправні роботи застосовуються тільки як основний вид покарання, у тому числі і при умовному засудженні.

Відповідно до ККУ виправні роботи полягають у тому, що із заробітку осудженого до виправних робіт виробляються утримання в дохід держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від п'яти до двадцяти відсотків. Вони призначаються на термін від двох місяців до двох років і відбуваються по місцю роботи осудженого.

У разі злісного ухилення від відбування покарання особи, осудженої до виправних робіт, суд може замінити не відбутий термін виправних робіт обмеженням свободи, арештом або позбавленням волі з розрахунку один день обмеження свободи за один день виправних робіт, один день арешту за два дні виправних робіт або один день позбавлення волі за три дні виправних робіт.

Цей вид покарання може, природно, застосовуватися лише до працездатних.

2.5. Обмеження по військовій службі.

Відповідно до ККУ цей вид покарання застосовується до військовослужбовців, що проходять військову службу за контрактом, на термін від трьох місяців до двох років у випадках, передбачених статтями Особливої частини КК за здійснення злочинів проти військової служби, а також осудженим, які проходять військову службу за контрактом замість виправних робіт, передбачених відповідними статтями Особливої частини КК.

Обмеження по військовій службі полягає у тому, що з грошового змісту осудженого до такого покарання виробляється утримання в дохід держави в розмірі, встановленому вироком суду, але не понад двадцять відсотки. Під час відбування покарання осуджений не може бути підвищений на посаді, військовому званні, а термін покарання не зараховується в строк вислуги років для привласнення чергового військового звання.

Обмеження по військовій службі є новим видом покарання, не відомим колишньому кримінальному законодавству України. Частково воно нагадує виправні роботи, до військовослужбовців не вживані. Введення цього виду покарання в систему покарань обумовлене прагненням законодавця дати можливість військовослужбовцям, що зробили нетяжкі злочини, продовжувати військову службу (особливо у випадках, коли йдеться про призначення покарання висококваліфікованим фахівцям в тій або іншій області військової справи). Цілі виправлення таких військовослужбовців і попередження здійснення ними нових злочинів досягаються із застосуванням вказаного покарання, пов'язаного з певним «позбавленням» і обмеженням має рацію осудженого, але з відбуванням його в поєднанні з військовою службою, виконанням осудженим професійних військових обов'язків. 

2.6. Конфіскація майна.

Відповідно до ККУ конфіскація майна полягає в примусовому безвідплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, що є власністю осудженого.

Примусовий характер конфіскації майна полягає у тому, що вирок суду може бути здійснений крім волі власника у встановленому законом порядку.

Безоплатність конфіскації припускає вилучення майна без яких-небудь умов.

Закон встановлює три види конфіскації:

а) повну - коли вилучається все майно, що є власністю осудженого;

б) часткову - коли вилучається частина майна, точно вказана у вироку;

в) спеціальну - вилучення певних предметів, що є знаряддям здійснення злочину (зброя, спеціально виготовлені знаряддя злому, верстати для виготовлення фальшивих грошей і т.д.) або одержаних в результаті досконалого злочину, а також цінностей, які не можуть знаходитися в цивільному обороті (радіоактивні матеріали, наркотичні засоби і психотропні речовини, технічне срібло і золото і т.д.).

2.7. Обмеження свободи і арешт.

Обмеження свободи може застосовуватися тільки як основне покарання,  тому числі і при умовному засудженні.

Цей вид покарання є новим в системі покарань. Відповідно до ККУ він полягає в змісті осудженого, досягло до моменту виголошення вироку вісімнадцяти років, в спеціальній установі без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за ним нагляду (зміст обмежувальних заходів і порядок їх реалізації передбачаються в кримінально-виконавчому кодексі).

Обмеження свободи призначається: 1) особам, що осудженим за здійснення умисних злочинів, не мають судимості, — на термін від одного року до трьох років; 2) особам, осудженим за злочини, досконалі по необережності, — на термін від одного року до п'яти років.

У разі злісного ухилення від обмеження свободи воно замінюється позбавленням волі на термін обмеження свободи, призначеного вироком. При цьому час від'їзду обмеження свободи зараховується в строк позбавлення волі з розрахунку день за день. 

2.8. Позбавлення волі: на певний термін і довічно.

Відповідно до ККУ позбавлення волі полягає в ізоляції осудженого від суспільства шляхом напряму його в колонію-поселення або приміщення у виправну колонію загального, строгого або особливого режиму або у в'язницю. Особи, осуджені до позбавлення волі, яким на момент винесення судом вироку не виконалося вісімнадцяти років, поміщаються у виховні колонії загального або посиленого режиму. Цей вид покарання застосовується тоді, коли, виходячи з тяжкості досконалого злочину і особи винного, для досягнення цілей покарання (особливо виправлення осудженого) необхідна його ізоляція від суспільства.

Позбавлення волі зв'язане з покладанням на осудженого визначених і достатньо серйозних правообмежень, істотно змінюючих правовий статус особи. Воно позбавляється права пересування, обмежується в розпорядженні своїм часом, в спілкуванні з друзями і близькими і т.д.

Позбавлення волі — одне з найстрогіших покарань, відомих кримінальному праву. У зв'язку з цим воно повинне застосовуватися лише тоді, коли виправлення осудженого і досягнення інших цілей покарання шляхом застосування інших його видів неможливе.

Відповідно до ККУ позбавлення волі встановлюється на термін від шести місяців до двадцяти років. У разі ж складання термінів позбавлення волі при призначенні покарань по сукупності злочинів максимальний термін позбавлення волі не може бути більше двадцяти п'яти років, а по сукупності вироків — більше тридцяти років.

Відбування покарання у вигляді позбавлення волі призначається:

1) осудженим за злочини, досконалі по необережності, до позбавлення волі на термін не понад п'ять роки — в колоніях-поселеннях;

2) вперше осудженим до позбавлення волі за умисні злочини невеликої або середньої тяжкості і тяжкі злочини, а також особам, осудженим за злочини, досконалі по необережності, до позбавлення волі на термін понад п'ять роки — у виправних колоніях загального режиму;

3) вперше осудженим до позбавлення волі за особливо тяжкі злочини, а також при рецидиві злочинів, якщо осуджений раніше відбував позбавлення волі, і жінкам при особливо небезпечному рецидиві — у виправних колоніях строгого режиму;

4) при особливо небезпечному рецидиві злочинів, а також особам, осудженим до довічного позбавлення волі, - у виправних колоніях особливого режиму;

5) особам, осудженим до позбавлення волі на термін понад п'ять роки за здійснення особливо тяжких злочинів, а також при особливо небезпечному рецидиві злочинів може бути призначене відбування частини терміну покарання у в'язниці.

Особи, осуджені до позбавлення волі, яким на момент виголошення вироку не виконалося вісімнадцяти років, відповідно до ККУ поміщаються у виховні колонії загального або посиленого режиму.