51. Артикуляція інтересів та вироблення публічної політики (Палагнюк в.)

Артикуляція інтересів – чітка заява про політичні, економічні, соціальні та інші інтереси, що здійснюються державами, партіями та іншими політичними структурами. Форми артикуляції інтересів можуть бути різні: комюніке, заяви, програмні положення, інтерв’ю тощо. Мета артикуляції інтересів здебільшого різна, але якщо артикулюються справжні інтереси, а не їх сурогати чи взагалі жибні інтереси, то це є свідченням дотримання принципів моралі в політиці. Вдаються до артикуляції й задля введення в оману супротивників з метою їх дезорієнтації.

За Алмондом, артикуляція інтересів належить до групи вхідних функцій політичних систем (поряд з функціями політичної соціалізації, політичного рекрутування, агрегування інтересів та політичної комунікації). Вона виражається у предявленні вимог до тих, хто готує політичні рішення. Вимоги можуть пред’являтись як окремими людьми, так і групами (асоційованими і неасоційованими), як через офіційні, так і через неофіційні канали. Універсальним засобом артикуляції різноманітних суспільних інтересів, на думку сучасних політологів, виступають ЗМІ, котрі забезпечують представникам різних суспільних груп можливість публічно висловлювати свою думку, знаходити й об’єднувати однодумців, чітко формулювати й виносити на суд громадськості свої інтереси. Артикуляція інтересів здійснюється у суспільстві не тільки ЗМІ, а й іншими інститутами, насамперед партіями та групами з інтересами, котрі володіють не тільки інформаційними, а й іншими ресурсами політичного впливу. Однак без використання ЗМІ й вони, як правило, не в змозі виявити й обєднати своїх прибічників, мобілізувати їх на єдині дії.

Процес вироблення публічної політики можна розглядати як ряд взаємопов’язаних, протягнутих у часі етапів, кожен з яких можна дослідити окремо. Як правило, вирізняють такі етапи вироблення державної політики:

Ідентифікація проблеми – тобто визначення потреби в урядових діях стосовно тих чи інших суспільних проблем. Як правило, ідентифікації проблеми передує її усвідомлення, тобто етап, на якому лише обмежене коло осіб (експерти, громадські або приватні дослідні організації) помічає певні ознаки чи докази того, що проблема виникла та розвивається. Визначення проблеми тісно пов’язане з цілями політики: чого ця політика намагається досягти, які її наміри та спрямування. Цілі – це кінцевий стан або результати, які прагнуть досягти органи управління; політика охоплює стратегію і засоби такого досягнення. Запроектований кінцевий стан, що його має створити певна політика, стає опорною позначкою, від якої відмірюються успіх або невдача.

Проблема політики – умова або ситуація, що породжує серед людей потреби або викликає невдоволення, для задоволення або подолання яких необхідні цілеспрямовані дії уряду.

Установлення порядку денного – з’ясування того, на яких специфічних суспільних проблемах слід зосередити увагу уряду та хто повинен займатися їх розв’язанням. Серед тисяч вимог до уряду лише невелика їх частина буде серйозно розглянута виробниками політики. Іншими словами: для того, щоб досягти статусу порядку денного, суспільна проблема мусить перетворитися на предмет, що потребує урядової уваги.

Порядок денний політики – перелік питань або проблем, до яких постійно прикута увага уряду та суспільства.

Через обмеженість часу й ресурсів, наявних у законодавців та виконавчої влади, кожна проблема повинна виборювати їх увагу, тож коли якась ситуація, що склалася в суспільстві, не визнана як проблема і для неї не запропоновано жодної альтернативи, вона навряд чи потрапить до порядку денного уряду. Отже, повноваження вирішувати, що є (або не є) проблемою політики, є надзвичайно важливими під час вироблення політики. Вимоги, що визначили виробники політики, становлять порядок денний, який не змінюється кожного дня. Змінюються лише його пріоритети, тобто класифіковані за критерієм нагальності питання порядку денного.

Формулювання пропозицій політики – висунення альтернативних пропозицій щодо розв’язання наявних проблем. Формулювання політики відбувається в законодавчих та виконавчих структурах, групах інтересів, спеціальних комісіях, «мозкових центрах». Вибір однієї з кількох альтернатив або пропозицій є важливим етапом як процесу вироблення політики, так і її аналізу.

Даний етап містить декілька послідовних підетапів:

1) визначення найочевидніших альтернатив та виявлення прихованих, які необхідно визначити;

2) чітке формулювання альтернатив;

3) порівняння їх з використанням широкого спектра критеріїв (як політичних, так і технічних) та аналітичних технологій;

4) виявлення оптимальної альтернативи чи кількох можливих альтернатив для процесу прийняття рішень;

Ухвалення політики – відбір однієї із запропонованих альтернативних пропозицій, створення політичної підтримки для неї та впровадження її у формі нормативно-правового акту;

Упровадження політики – організація адміністративних служб, забезпечення платежів та послуг, збирання податків. Процес вироблення державної політики не звершується після прийняття законів Парламентом та їх підписання. Цей процес лише переходить до органів виконавчої влади: міністерств, державних комітетів, відомств, які мають перекласти ці закони на мову постанов, наказів і розпоряджень. На всіх етапах передбачається прийняття рішень чиновниками, роль яких у процесі вироблення політики зростає прямо пропорційно складності суспільного життя. Успішне здійснення політики означає втілення політики в дію, її конкретизацію і неминучий відхід від початкової концепції й задуму;

Оцінювання політики – це систематична оцінка якості діяльності і (або) результатів виконання програми або політики з метою вивчення її впливу, внесення пропозицій щодо змін та виправлень. Виробники політики намагаються з’ясувати, чи досягла певна політика або програма встановлених перед нею цілей, якою ціною, хто виграв або програв у результаті її здійснення, які вона має очікувані та неочікувані наслідки для суспільства.

Традиційно публічна політика оцінюється зусиллями парламентів, груп інтересів, державних і приватних дослідницьких інститутів, мас-медіа, а іноді й окремих громадян. Дієвість оцінювання полягає в його систематичності, тобто в чіткому, об’єктивному, науково обґрунтованому дослідженні поточних і довгострокових наслідків публічної політики для цільових та нецільових груп клієнтів, а також в оцінці співвідношення поточних і довгострокових витрат до будь-яких вигод, що були ідентифіковані.

Отже, оцінювання політики виконує функції зворотного зв’язку, ідентифікуючи нові проблеми, що, власне, є початком нового кола процесу її вироблення.

Таким чином, процес вироблення публічної політики – це політичний процес, що включає в себе взаємопов’язані етапи: ідентифікація проблем, установлення порядку денного, формування пропозицій політики, ухвалення, упровадження та оцінювання політики.