2. Інтерес молоді до нетрадиційних форм релігійних вірувань

Значна частина української молоді, як найменш захищений прошарок населення, дуже болісно переживає трансформаційні перетворення, що відбуваються в нашому суспільстві. Розчарована й ображена суспільним безладдям, яке проявляється у порушенні природних основ життєдіяльності, вона намагається самостійно знайти нематеріальний сенс свого існування і часто, майже інстинктивно, звертається до релігії.

За даними соціологічних досліджень, проведених Українським інститутом проблем молоді (1998 р.), лише близько 15% респондентів вважають себе невіруючими, ще 2% назвали себе атеїстами, а натомість 20% молодих українців навпаки — вбачають головний сенс свого життя у необхідності заслужити нагороду у потойбічному світі, 30% — розвивати у собі віру в Бога, 45% вірять у воскресіння Ісуса Христа. Розповідаючи про свій «прихід до Бога», 25% зазначили, що завжди були віруючими, 19% — лише із часом, через певні життєві обставини повірили у Бога, і лише 1,5%, навпаки, зневірилися у Ньому. У 43% опитаних ставлення до релігії останнім часом стало більш шанобливим і лише 4% наголосили на певному зниженні рівня релігійної поваги. Серед респондентів 40% засвідчили свою належність до певних церков і конфесій, а 14% не можуть назвати таку релігійну інституцію, яка б повністю відповідала їхнім духовним запитам.

Сьогодні серед молодих українців спостерігаються не лише кардинальні зміни у самому ставленні до релігії, які полягають у їхньому поверненні до ортодоксальних церков, але й у підвищеному інтересі до усіляких новомодних неорелігійних течій та сект. Для певної частини української молоді, яка звертається до релігії, культова практика у традиційних формах — це свого роду «архаїка». Мабуть, це пояснюється насамперед тим, що засвоєння тисячолітньої духовно-культурної спадщини вимагає від молодих людей більш значних інтелектуальних зусиль, до яких їхня свідомість, що сформована на рівні «масової культури», ще не готова.

Досвід показує, що звернення до традиційних систем вірування не приносить такого бажаного для багатьох результату як «тут і зараз». Тому зацікавлена молода особа звертається до релігійних новоутворень, яким більш властива універсальність і гнучкість у підході до індивідуальних вимог новонаверненого та усіляка підтримка прагнення молодої особи належати до гурту однолітків. Це останнє сприяє виникненню такого необхідного для молодої людини відчуття єдності — «Ми», а також може певною мірою задовольнити актуальні для даного вікового періоду потреби. «Секти здаються молодими, динамічними і оригінальними… Все це перевірено і випробувано ще за часів Римської імперії: секти розквітають саме в період кризи — економічної та духовної».

Щомісяця в Україну приїздять десятки груп місіонерів, проповідників, закордонних доброчинців, усіляких просвітників тощо. Релігійний простір країни заповнюють американські, західноєвропейські, японські, корейські і навіть африканські «пастирі». Тільки за останні 3-4 роки за участю іноземних місіонерів у нас створено до трьохсот осередків нетрадиційних культів.

Сектам, у формі подяки за вельми скромну гуманітарну допомогу або плату державним закладам (школам, лікарням, клубам тощо), віддають в оренду під релігійні заходи стадіони, палаци, аудиторії в інститутах, школах, ефірний час та цілі розвороти у засобах масової інформації.

Місіонерська діяльність іноземних проповідників у нашій країні відбувається під виглядом найрізноманітніших форм світського навчання: семінарів, курсів, шкіл, університетів, конференцій з питань сучасного бізнесу, історії, філософії, культури та мовознавства. Тільки в Харкові у 1994 р. активно діяли в такий спосіб понад 250 зарубіжних місіонерів. Усі вони брали участь в організації та проведенні в різних громадських установах та місцях відпочинку несанкціонованих релігійних заходів із залученням значної кількості молоді та учнів. Лише Харківська школа «зцілення» охопила аудиторію загальною кількістю понад 50 тисяч осіб.

Масована атака зарубіжних проповідників нерідко здійснюється через систему українських державних освітніх закладів. Місіонери розуміють — саме вчитель найбільш відчутно впливає на ситуацію у суспільстві недалекого майбутнього, оскільки він формує свідомість десятків та сотень своїх учнів, які через декілька років стануть дорослими і ті ідеї та враження, що закладаються у сьогоднішнього підлітка, завтра перетворяться у реальність повсякденного життя держави.

За свідченням київського емісара міжнародної місії «Церкви Об’єднання» (Муна) громадянина США М.Стюарта, група місіонерів місії протягом 1993-1995 рр. активно співпрацювала в Україні з Міністерством освіти, підписавши два протоколи про наміри. Саме за сприяння останніх проводилися семінари та конференції з науковою громадськістю, викладачами, студентами та активом Спілки жінок України з питань філософії та етики сучасного навчання. Зокрема, у Києві подібний захід відбувся у Будинку вчителя. Якщо вірити програмі конференції, її організатором був Інститут педагогіки АПН України. Однак насправді ця поважна державна установа участі у науковому забезпеченні заходу не брала — його проводила делегація американських місіонерів у складі 100 чоловік.

Загалом усі ці теоретичні та практичні заняття з українськими освітянами (вчителями молодших і старших класів, директорами шкіл та їхніми заступниками, викладачами вузів) зводяться, по суті, до примітивного, спрощеного, а подекуди й взагалі вульгарного проповідництва. Як виявилося, головною метою таких місіонерських зібрань була підготовка «кадрів нового типу» з метою створення широкої мережі релігійних шкіл на базі державних навчальних закладів України.

Скориставшись відкритістю української зовнішньої політики, іноземці дістали можливість працювати у школах і навіть вузах України в якості викладачів історії, філософії, іноземної мови, релігієзнавства, а також навчатися як студенти. Однак значна кількість цих так званих «спеціалістів» не мають нічого спільного з офіційним статусом свого перебування в нашій країні. Більшість із них — професійні місіонери, які активно займаються виключно релігійною пропагандою серед учнівської молоді та студентства.

Так, зокрема, використовуючи свій статус студентів вищих навчальних закладів у Донецькій, Харківській та Дніпропетровській областях як прикриття для місіонерства, адепти «Церкви Об’єднання» активно навчали принципам Муна вчителів та учнів цілого ряду шкіл. З метою виявлення потенційного поповнення для цієї церкви у ряді міст України (Києві, Харкові та ін.) ними було здійснено широке тестування студентської та шкільної молоді. Найбільш сприйнятливих до «віри Муна» слухачів — студентів Харківських держуніверситету та полі-технічного інституту — у вересні 1994 р. було відряджено на річне стажування до церкви у Лос-Анджелес (США).

Безумовно, використання іноземними місіонерами системи просвітницьких, навчальних та культурно-освітніх закладів з метою релігійного проповідництва не залишається поза увагою українських владних структур. Свого часу наказом міністра освіти України була призупинена діяльність у державних закладах освіти представників Церкви Муна, Міжнародної програми для шкіл «Християнська етика та мораль», корпорації «Інтенсивна Християнська Освіта», Міжнародної програми «Commission» та заборонено використання їхніх навчально-методичних матеріалів та рекомендацій у навчальному процесі.

І все ж таки до цього часу знаходяться деякі директори шкіл, які під гіпнозом емоційних промов сектантів про необхідність підвищувати духовність школярів, не розібравшись у тому, яку саме «духовність» намагаються привнести до їхньої школи, приймають матеріальну допомогу і починають співпрацювати із різномастими «просвітителями». Все це завдає відчутної моральної шкоди учням та їхнім сім’ям, вчителям і є грубим порушенням принципів державної політики в галузі народної освіти.

Значну роль у використанні інтересу молоді до «таємничості», «чудес», космічного походження та вірі в їхню реальність відіграють в наш час і засоби масової інформації та неконтрольоване видання псевдорелігійної, йогічно-ведичної та окультно-містичної літератури. Екстрасенси проводять сеанси зцілення по телебаченню та радіо, провісники й усілякі дипломовані віщуни та чаклуни роблять прогнози політикам, а астрологи радять пересічному громадянину як позбутися життєвих проблем і негараздів, дослухаючись до їх порад. Через ЗМІ ведеться масована і однобічна, без критичного аналізу та відповідної наукової інтерпретації, пропаганда псевдорелігійних чудес і одкровень, ірраціоналізму, містики та різних уфологічних сенсацій.

Сьогодні в Україні склався вже цілий прошарок людей, яких буквально заворожує усе, що пов’язано зі словами «індійська духовність». З’явилася значна кількість релігійних організацій східної орієнтації, які культивують індуїстські релігії та древні шаманські культи, чорну магію, а подекуди, сексуальні оргії та жертвоприношення. Однією з «приманок» для вербування неофітів до них є йога. У цих сектах під час літургії, обрядів, ініціацій та медитацій внаслідок масованого навіювання стану штучно зміненої свідомості, досить часто до найглибшо-го гіпнозу і самогіпнозу, завдається відчутна шкода здоров’ю та особистості людини внаслідок прихованого психічного насилля та маніпулювання свідомістю. Комплексне обстеження, яке проводила група українських психологів та психіатрів, показало, що ті, хто потрапив під вплив керівників громад «Свідомість Кришни» та «Великого Білого Братства» піддавалися глибокому зомбуванню психоенергетичними засобами, внаслідок чого у психіці особи, передусім в її інтелекті, сталися істотні зміни. Причому найнебезпечніші зміни сталися у механізмі нервової регуляції поведінкою та життєдіяльністю — спотворювався механізм функціональної асиметрії (подібні наслідки спостерігалися у піддослідних доктора Камерона під час застосування останнім шокової, нейрологічної та інших форм втручання у психіку).

Секти досить рідко поповнюються за рахунок людей, яким притаманний загальний бентежний настрій, віддаючи перевагу юнакам та дівчатам доброчесним, але невпевненим у собі. Підручник з «рекрутування» до «Церкви Об’єднання» прямо наголошує: «Ми повинні справляти сильне враження на пересічних людей нашим спокоєм, нашою впевненістю у собі та концентрацією. Потрібно насамперед глибоко вірити у те, про що ми говоримо, говорити з особливою впевненістю. Потрібно бути психологом і вміти читати на обличчях».

Сучасний портрет молодих адептів новітніх культів, що був складений західними психологами, певним чином може охарактеризувати й українську молодь: «Молоді люди — ідеалісти, представники середнього класу, які становлять більшість у найпоширеніших сучасних культах, часто самотні, депресивні й сповнені тривоги щодо свого невизначеного майбутнього. Вони здебільшого мають тенденцію потрапляти у залежність, їм властива сильна потреба в афектації. Не маючи можливості забезпечити себе джерелами емоційного спокою, молоді люди починають шукати додаткові сильні зовнішні подразники, які б стали домінуючими і дозволили не замислюватися над майбутнім. Закономірним їхнім бажанням стає потреба позбавитися необхідності приймати рішення, перекласти на когось іншого тягар відповідальності за власні проблеми. Вони дуже гостро відчувають будь-яку образу і часто відкрито ворожі до суспільства загалом, хоча самі цього й не усвідомлюють. Свобода, так само як вимоги соціального середовища, прийнятні для багатьох, — для них є нестерпними».

Таким чином, характерними рисами особи, яка стає послідовником будь-якої неорелігії, є, передусім, невизначеність її соціального статусу, а головне — брак власної ідеї, ціннісних установок, які б визначили сенс особистісного буття, тобто соціальний пошук підміняється релігійним.

Визначальною ознакою переважної більшості неокультів, що діють в Україні, є високий ступінь езотеричності та соціальної мімікрії, введення в оману як представників держави, так і неофітів. При знайомстві адепти або не представляються послідовниками своєї секти («Церква Об’єднання») і використовують назви маловідомих організацій, що входять до її складу, або взагалі заперечують приналежність до будь-якої конфесії — називаючи себе «просто християнами» («Церква Христа»). При цьому настирливо просять гроші не на потреби секти, а на різні «благодійні цілі», проведення семінарів «з морального виховання та духовного розвитку студентів або школярів», «на допомогу в рішенні екологічних проблем».

Заманюючи неофіта до секти, її адепти намагаються увійти у сферу його інтересів, викликати зацікавленість і довіру. При цьому культи широко використовують «неправдиву рекламу» та психологічну обробку. Досить часто людина, яка піддається культовій обробці, навіть не знає, що має справу із сектою. Вона може бути упевнена, що відвідує гурток любителів рок-музики (звичайний прийом сатанинських сект) або театру (окультні секти), бажаючих вивчати Біблію (свідки Єгови, мормони, муніти тощо) або займається зміцненням свого здоров’я, волі та навчається засобам самооборони (секти східної орієнтації, сатаністи). Серед найпоширеніших видів заманювання до сект — запрошення на безкоштовні курси навчання (іноземної мови, престижної професії, кулінарії тощо) або вигідну роботу, індивідуальні бесіди у громадському транспорті, на вулиці, візити у помешкання, настирливі телефонні дзвінки, влаштування масових «культурних заходів» та маскування під різноманітні міжнародні представництва (студентський рух, світові центри здоров’я або сім’ї, туристичні об’єднання тощо). У виховних та навчальних закладах сектанти часто створюють свої альтернативні батьківські комітети.

Соціальна структура культів визначається здебільшого маніакальним прагненням їхніх керівників створити групу беззастережно відданих послідовників, які були б здатні за будь-яких обставин виконати поставлені перед ними завдання. Молодь, внаслідок особливостей юнацької психіки, перебуваючи під впливом екзальтованої атмосфери культового служіння, що панує у сектах особливо східної орієнтації, та жорсткого денного розкладу «відданого», схильна до буквального і фанатичного слідування наказам своїх «наставників». Ось чому значну частину неофітів більшості новітніх релігійних культів становлять особи віком до 20 років або навіть неповнолітні. Саме широка участь неповнолітніх у діяльності Великого Білого Братства і на підставі цього непоодинокі випадки розриву родинних зв’язків між малолітніми адептами та їхніми батьками стали головною причиною відмови у перереєстрації і порушенні проти керівників цієї секти 30 березня 1992 р. кримінальної справи.

Культова процедура проведення богослужінь у новітніх сектах зорієнтована також передусім на молодь з її нестійкою психікою, підвищеною емоційністю, чутливістю та вразливістю. Із розрахунку саме на молоду людину широко використовується вільне спрощення відправи та особливий стиль мови проповідника під час проповіді: гугнявий, різко-каркаючий голос, штучний акцент (схожий з прибалтійським), плюс інтонація диск-жокея. Часто такі проповіді супроводжуються концертами поп-музики та колективними танцями та співами.

Секта постає перед молодою людиною, насамперед, як дружелюбна організація, що відверто бажає допомогти їй у становленні, розвитку та подоланні життєвих труднощів. Керівники культів, експлуатуючи природну потребу молодої людини у спілкуванні із однолітками та бажання належати до певної групи однодумців, здійснюють так зване «бомбування любов’ю» — широко використовуючи у культовій практиці різноманітні ігри (подібні до дитячих), групові співи, обійми, дотики та лестощі. Мета подібних заходів — за допомогою надмірної наполегливості викликати у адепта або того, кого лише вербують, почуття своєї потрібності, переконати, що чекали саме на нього, що тільки він є особливим і спілкуватися з ним решті адептів культу дуже й дуже приємно. Новачок перебуває під постійною опікою. Рекомендована спеціальними настановами мунітів, подібна процедура має назву «сандвіч» і вимагає, щоб новачок постійно знаходився в оточенні двох досвідчених адептів, які зобов’язані з усією наполегливістю «співробітничати» з ним. У той же час у тоталітарних сектах широко розповсюджена практика відмови керівника культу від свого адепта, якого звинуватили у здійсненні злочину, проголошення його відступником, який діяв самостійно і переслідував виключно особисту мету.

Життєдіяльність неофіта у багатьох культах побудована таким чином, що його змушують до повної відмови від усіх своїх традиційних уподобань та звичок, він розриває зв’язки з навколишнім світом, зокрема сімейні. При цьому відбувається своєрідне руйнування особи за рахунок зміни звичного для неї оточення, що остаточно деформує об’єктивне світосприйняття адептом навколишнього світу. Оберігаючи своїх послідовників від впливу зовнішнього світу, керівники культів створюють вкрай сприятливі умови для підтримки та розвитку релігійного фанатизму. Адептам навіюються ідеї соціального песимізму й особистої нікчемності, упередженості у ставленні до батьків, які подаються у проповідях втіленням сатани. Ось деякі уривки з книг «славнозвісного» керівника «Богородичного Центру» Іоанна Береславського: «Земна мати — прообраз дияволиці. Земний батько — прообраз сатани. І кожний батько — синовбивця, і кожна мати, яка розіп’яла Господа, — жінка диявола. Піклуванням про дітей своїх множити гріхи їхні…». Згідно з культо- вими догмами «Брахма Кумаріс», родинні почуття до близьких подібні до жадоби та гніву і є людськими вадами.

Відмову від минулих уподобань, звичок та зв’язків, зокрема сімейних, кожний адепт може зрозуміти по-своєму. Так, член однієї із сатанинських сект здійснив звіряче вбивство своєї матері та бабусі із розчленуванням трупів, будучи переконаним, що виконує культову традицію.

Лідери «Богородичного центру», «Брахма Кумаріс», «Церкви Христа», звеличуючи «убогість» духу, відмову від надбань світової культури та загальноприйнятих людських ідеалів, закликають відсторонитися від усього земного — суспільно корисної праці, читання книг та газет, виконання громадських обов’язків, облишити навчання і роботу. Свідкам Єгови забороняється виконання конституційних обов’язків по захисту Вітчизни від загарбників, служба у Збройних Силах та участь у виборах.

Грубим порушення загальновизнаних прав людини, яка потрапила до секти, є сувора регламентація її особистого життя. Стосовно членів сект широко застосовуються усілякі протиправні обмеження у їжі, сні та інших фізіологічних потребах, які завуальовані під культову доктрину. Кінцевою метою таких заходів є отримання повного контролю й управління над віруючими з боку тоталітарних лідерів. Необхідність беззастережного дотримання суворого обмеження у харчуванні («Богородичний Центр»), обов’язковий вегетаріанський аскетизм у кришнаїтських «ашрамах», «агресивна» дієта на кшталт тієї, що застосовувалася у нацистських концтаборах, за якою навіть матерям суворо забороняється грудне годування немовлят («Церква останнього заповіту») призводять до різкого зниження ваги. В організмі виникає дефіцит білків, передусім тваринного походження, нестача вітамінів, знижується вміст у крові багатьох необхідних інгредієнтів, і як наслідок, порушується нормальний обмін речовин та відбувається гальмування фізіологічних процесів. Відомо, що пониження загальної ваги у людини на 40-50% призводить до дистрофії. Відмова від повноцінної їжі поступово витискає із свідомості новонаверненого важливу ціннісну орієнтацію, яка притаманна будь-якій біологічній системі — інстинкт самозбереження. Перетворення неофітів на фанатиків призводить до порушення нормальної життєдіяльності ор-ганізму та є серйозним відхиленням від тієї сукупності визнаних медициною параметрів, які характеризують здоров’я людини. Сон кришнаїта складає усього 2-4 години на добу. Із цього приводу у «Бхагават-Гіті» зокрема наголошується: «Людина у Свідомості Кришни завжди перебуває в готовності до виконання своїх обов’язків щодо служіння Господу. Тому її сон повинен бути зведений до мінімуму. Її ідеал — Шрiла Рупа Госвамі, який був завжди зайнятий служінням Крішні, не міг спати більше двох годин на добу, а іноді й ще менше…».

Специфіка культу Міжнародної Громади Свідомості Кришни також передбачає обмеження щодо тем та кола спілкування. Спілкуватися з особами, що не належать до культу, можна лише з дозволу керівників, а в межах культу дозволяється говорити виключно про Кришну і про те, що з ним пов’язано. Ця заборона може призвести до руйнування розумових здібностей людини, оскільки вона позбавлена можливості отримувати повноцінну інформацію про оточуючий світ.

Для київських послідовників «Незалежної помісної Церкви Христа» несанкціоновані керівництвом знайомства також стають приводом для «промивання мозку» під час сповіді так званому «старшому молитовному партнеру».

Свідкам Єгови за релігійними переконаннями суворо забороняється переливання крові навіть у тих випадках, коли існує реальна загроза життю члена секти або його дитини. Малі діти у секті Віссаріона полишені на самовиживання, їм не надається медична допомога і не робляться щеплення.

З огляду на загальнолюдську мораль зовсім потворним виглядає практика вирішення у сектах проблеми шлюбних стосунків. Так, керівництво кришнаїтів мимоволі, не враховуючи ані симпатії віруючого (навіть всупереч їм), ані вікові критерії, формують шлюбні пари.

Життєдіяльність за законами секти у більшості випадків призводить до негативних змін у повсякденному житті її адептів. Молоді люди припиняють навчання у вузах, нехтують громадською думкою, починають зверхньо і презирливо ставитися до своїх близьких. Виникають непорозуміння з батьками та родичами, що зрештою призводить до розриву з ними. На тлі психічного та фізичного виснаження створюються реальні передумови для появи серйозних психічних розладів та соматичних захворювань, особливо у дітей.

Існує ще не менш важлива проблема — це родичі тих, хто потрапив у полон тоталітарних сект, це насамперед їхні батьки, діти, жінки та чоловіки. На думку українських психіатрів, особливо негативним аспектом зазначеної проблеми є покинуті діти — соціальні сироти при живих батьках. Будучи «забутими» завербованими до секти батьками, такі діти та підлітки приречені на страждання від тяжких психічних травм, депресії та суїцидних проявів. Все це зумовлює високий ризик їхньої кримінальної поведінки та психічної захворюваності.

Інший бік проблеми пов’язаний з дітьми, які залучені до секти або народилися в умовах «нового життя» своїх батьків. Такі діти, позбавлені неупередженої інформації про оточуючий світ, вважають чужим, ворожим і неприйнятним для себе такі поняття, як Батьківщина, святість і духовність народних традицій, родинні і позакуль-тові зв’язки. Такі діти формуються як покірливі слуги авторитарних лідерів сект, які, безперечно, нізащо не випустять їх із-під свого впливу. І якщо випадки виходу дорослих із сект відомі, то з дітейадептів ретельно виховують найбільш відданих фанатиків на зразок турецьких яничарів.

У Німеччині спеціалістами викрито до 200 тис. дітей, які потрапили під інтенсивну психологічну обробку власних батьків — активних членів різноманітних неорелігійних сект. Про це повідомив наприкінці 1996 р. представник Німецької громади допомоги дітям. За його словами, зараз в цій країні відбувається активне формування «другого покоління» тоталітарних сект і культів. Хоча, за нашими даними, в Україні подібні дослідження і не проводилися, можна припустити, що масштаби цієї біди серед українського населення не менш вражаючі.

За даними українських соціологів, сучасному молодому поколінню бракує особистісних якостей, які відповідають загальноприйнятим нормам людського буття, моралі, культурі та історичній національній спадщині. Раніше держава більше уваги приділяла і домашньому, і шкільному вихованню. Місцеві адміністрації опікувалися тим, щоб переважна більшість дітей займалася у гуртках або секціях, регулярно відвідувала музеї, виставки, театри, виїжджала на літо до піонерських таборів. Зараз, зважаючи на загальне зубожіння населення та суттєву зміну життєвих пріоритетів батьків, наші діти не мають такої можливості, і що головне — не відчувають у цьому потреби. А натомість, на них без обмежень з екранів ТV і кінотеатрів, із сторінок низькопробних «бестселерів» і вульгарних журналів ллється «потік» несмаку, жорстокості, а подекуди й відвертої порнографії. І діти, позбавлені державної та батьківської опіки, намагаються усіляко наслідувати привнесені цінності, стаючи духовно чужими для своєї Батьківщини. При цьому найбільш вразливими бувають підлітки. Вони починають сліпо копіювати антигероїв, сприймаючи нав’язаний тип поведінки як норму суспільного життя та моралі.

Сьогодні в Україні, завдяки відкритості кордонів і «свободі» друкованого слова, стало досить просто придбати «Сатанинську біб- лію» (або «Чорну біблію») Ентоні Шандор Ла Вея, яка відображає основні концепції сатанинського вчення і життєдіяльності. Ця книга написана простою, загальнозрозумілою мовою, коштує дешево і тому є досить доступною та популярною серед молоді. Вона пропагує вид нестямної незалежності, суспільну анархію, бунт та радикальну самодостатність, формуючи негативні цін- нісні орієнтири молоді щодо влади та державного устрою. У книзі, зокрема, заперечуються будь-які форми авторитету — релігійного, суспільного чи батьківського. Моральні кодекси проголошуються «звичайними перешкодами», які треба переборювати. «Роби, що хочеш — це єдиний закон» — ця цитата з «Книги Закону» Алістера Кроулі повною мірою відбиває загальну спрямованість «Сатанинської біблії». Ще однією книгою, якою користуються сатаністи, частіше за все підліткового віку, є «Некрономікон», що був написаний «Божевільним Арабом» — Абдулом Алхазаредом.

Перше знайомство молоді із сатанізмом відбувається підсвідомо — через насичений диявольською символікою неконтрольований «чорний ринок» відеофільмів, деякі напрями рок- і поп-музики, нелегальну друковану продукцію та комп’ютерні ігри. Поступово захоплюючись ідеологією уседозволеності, молодь починає на практиці оволодівати сатанинськими ритуалами. Сатаністи широко використовують у своїй культовій відправі криваві жертвопринесення і ритуальні болісні вбивства тварин, а іноді й людей, активно застосовують наркотичні та психотропні речовини, взаємодіють із наркомафією.

Сатанинські секти докладають значних зусиль задля залучення до свого культу нових адептів: випускають багатотисячним накладом і за «найнижчими» цінами усіляку сатанинську літературу, сприяють організації «благодійних» рок-концертів, виготовляють майки, куртки, каблучки та іншу продукцію зі своєю символікою. Відверто вихваляє сатанізм і ціла низка новомодних рок-груп. Так, зокрема, неформальним лідером американської «Церкви сатани» була популярна співачка Джин Менсфілд. Музика і тексти пісень таких рок-груп, як «Slayer» («Вбивця»), «Celtic Frost» («Кельтський Мороз»), «The Who», «KISS» і «Led Zeppelin» часто-густо виступають із закликом до суспільної непокори і поширюють сатанинську ідеологію. Достатньо показові навіть самі назви їхніх пісень: «Шабаш, кривавий шабаш», «Вбий і будеш врятований!», «Номер звіра» тощо. Подібна музика характеризується вкрай низькою якістю з погляду мистецтва, але натомість її зміст прямо закликає до сатанізму, а її атака є чимось набагато більшим, ніж просто розвага.

Дві головні теми обов’язково присутні у «творчості» сатанинських рок-груп, це — самогубство і ритуальне вбивство та розчленування. Самогубство проголошується єдино можливою формою розв’язання серйозних життєвих проблем, подається як своєрідний вид ритуального акту мужності і релігійної старанності. Такі пісні, як «Рішення — самогубство», «Обов’язкове самогубство», «Убити себе, щоб жити» та «Вітри самогубства» покликані переконати молодь у величності і гідності подібного «рішення».

Вбивства із розчленуванням, які усіляко культивуються групами «Heavy Metal», виступають обов’язковою умовою сатанинського катарсису (очищення). Ось декілька назв «хітів» з їхнього репертуару: «Пролий кров», «Тілесне розчленовування», «Убивство — це моя справа. І справа ця добра». Культова група «жорсткого» року «Led Zeppelin» змогла залишити свій слід в історії поп-культури головним чином завдяки своєму гітаристу Джиммі Пейджу (Jimmy Page), який, випробувавши на собі повною мірою галюциногенні наркотики, привів групу до явного сатанинського культу. Серед пісень, що принесли групі світову популярність, «Неауеn» («Східець у небо»), текст якої включає чаклунські заклинання та підсвідомі повідомлення, і «Presence» («Присутність»), яка взагалі присвячена сатанинським силам.

Перші прояви діяльності організованих сатанинських структур в СРСР були помічені ще на початку 70-х рр. у таких містах, як Москва, Ленінград та Одеса. Поступово культ сатани розповсюдився на усі великі міста колишнього Радянського Союзу і вже на початку 80-х рр. почали функціонувати досить чисельні сатанинські угруповання. Особливого сплеску мода на сатанізм набула з початком «горбачовської перебудови», коли до неформального молодіжного середовища хлинув потік західної субкультури, культ жорсткої сили, hard та rock музики.

За даними правоохоронних органів сьогодні на території України діє цілий спектр сатанинських угруповань, серед яких найбільш чисельними є «Присвячений Сатані лицарський орден чорної меси», «Орден чорного кола», «Black Metal Mafia», «Зірка смерті», «Орден SA», «Партія сатаністів», «Церква Сатани», «Чорне братство», «Язичницький слов’янський рух», «Чорний орден» та «Легіон темряви». Точну кількість сатанинських об’єднань встановити досить важко, але з певним ступенем вірогідності можна стверджувати, що їх значно більше сотні (можливо і двох), а загальна кількість адептів — від 800 до 1800. Так зокрема, тільки у м. Києві зафіксовано ознаки діяльності близько десяти сатанинських угруповань загальною чисельністю 250-300 осіб.

Досить цікавим із цього приводу є свідчення колишньої адептки культу сатани, шістнадцятирічної Ганни Михайленко. «Багато людей вважають, що сатаністів так мало, що їх можна по пальцях перерахувати і все це — збіговисько виключно якихось ошалілих рок-музикантів. Насправді лише в одному Києві їх загалом близько тисячі, причому існує навіть декілька незалежних груп. Я, наприклад, числилася у отця Григорія, а збиралися ми звичайно на Лисій горі — це у тупику Стратегічного шосе. Крім того, я знаю про групу «Чорний хрест», місцем «тусовки» якої є «Зелений театр» (Дніпровські схили, біля станції метро «Арсенальна»)».

У м. Львові досить активно функціонує сатанинська секта «Храм темних сил», а у м. Дніпропетровську та області — секта «Синій лотос». За свідченням очевидців, засновником і керівником останньої виступає верховний жрець Миколай.

Основа культу сатаністів — принесення жертви. Справжня жертва для них — не вбивство як таке, а смертельні муки живої істоти. Вибір жертви відбувається за досить простою схемою. Це може бути будь-хто з тих, хто, на думку сатаністів, вчинив із ними неправильно або серйозно порушив їхній спокій.

Релігійна догматика і культові дії сатаністів виступають своєрідним антиподом християнства і побудовані на дзеркальному відображенні останнього. Характерною ознакою послідовників культу сатани виступає їхня асоціальна поведінка, а саме: образа релігійних почуттів та тиск на віруючих, вбивство людей, акти вандалізму, тортури і вбивство тварин, хуліганські дії тощо. Так, наприклад, адепт сатанинської секти «Синій лотос», 24-річний сторож звіроферми колгоспу «Прогрес» (с. Новоязовське, Дніпропетровська обл.) Ю.Кравченко, згвалтував та скоїв ритуальне вбивство одинадцятирічного хлопчика. Побоявшись розправи односельців, злочинець покінчив життя самогубством. Під час обшуку на його квартирі було знайдено «Сатанинський щоденник» (власноручно підписаний вбивцею), статут та програму секти «Синій лотос», а також список чергових жертв, зокрема 10 хлопчиків односельців, батька та матері самого Кравченка. У своєму «щоденнику» сатаніст давав зобов’язання дияволу «принести у жертву 10 тис. хлопчиків, юнаків та чоловіків у віці від 3 до 30 років» за дарування «вічного життя», продати батьківський дім і на виручені гроші купити квартиру у м.Павлограді задля організації там «центру нетрадиційної медицини». Звір у людській подобіі просив у диявола сприяння у «нормальному оформленні спадщини» та захисті від правоохоронних органів у випадку виникнення якоїсь підозри. Відомо, що незадовго до трагедії Кравченко закінчив курси екстрасенсів у Києві, на яких, скоріш за все, і був втягнутий до секти «Синій лотос». Не виключено, що в Україні під прикриттям різноманітних офіційно зареєстрованих центрів розвитку інтелектуально-духовних можливостей та парапсихологічних здібностей може відбуватися вербування у сатанинські секти.

Члени секти «Орден чорного хреста» здійснювали ритуальні вбивства тварин у недобудованому корпусі Київської психіатричної лікарні.

Свого часу по містах України прокотилася хвиля актів вандалізму на кладовищах. Так, в 1995 р. у м. Івано-Франківську за злісне хуліганство було засуджено на різні строки ув’язнення трьох адептів сатанинського культу, які вчинили глум над похованнями на міському кладовищі. В ніч на 1 листопада 1996 р. (свято «Хеллоуін») на центральному міському кладовищі м. Вінниці було зруйновано близько 40 надмогильних пам’ятників. Глуму піддавалися тільки ті могили, на яких стояли хрести, при цьому хрести розбивалися або переверталися і у такому вигляді втикалися у землю. Коли за підозрою у скоєнні цього злочину органами внутрішніх справ Вінниці було затримано четверо учнів місцевого ПТУ, то ті заявили, що «вони є сатаністами і таким чином святкували своє головне свято». У Львівській області протягом 1995-1998 рр. подібні акти вандалізму сталися на багатьох кладовищах. 16 квітня 1997 р. у м. Ківерці (Волинська обл.) вчинено глум над 120 могилами, а 1 серпня 1998 р. зруйновано 50 пам’ятників на кладовищі с. Білозірка (Тернопільська обл.). Не обминула ця сумна участь і Кримський півострів, де протягом лише 1997 р. вчинені акти вандалізму на кладовищах у Сімферополі, Феодосії, Керчі, Саках та смт. Новоселівці.

Сатаністи не залишають поза своєю увагою і християнські святині в Україні. Так, в ніч на 1 грудня 1995 р. у м.Львові на дверях храму св. Михайла та стінах монастиря студитів була нанесена культова антихристиянська символіка та зроблені чисельні блюзнірські написи.

Сатанинські секти — це найбільш дикий та криміногенний різновид неорелігійних угруповань. Тут розбещення адептів досягає макси-мальної межі. Ці секти набули певного поширення в Україні і становлять реальну загрозу як моральному і духовному, так і фізичному здоров’ю молоді. У наш час багато українських підлітків захоплюються різноманітними видами східних єдиноборств та спортивної боротьби. У кожному спортзалі — «школа йоги», ушу або тхай-кван-до і обов’язково за участю корейських, китайських, індійських і навіть африканських проповідників. Батьки не заперечують, усе-таки діти при ділі, та й у разі потреби зможуть себе захистити. Але і тут не усе так просто. Достовірно відомо, що через такі секції, окрім культивування східних єдиноборств, поширюються чань-буддійські (дзен-буддійські) або даосські релігії та проводяться пов’язані з ними медитативні й псевдооздоровчі заходи. Широко застосовуючи чисельні медитативні практики, пропонуючи їх новачкам без серйозної попередньої підготовки, що може призвести до психічних і фізичних травм новонавернених, ці секти складають реальну загрозу формуванню молодого покоління української нації.

В українській і російській пресі неодноразово наголошувалося на особливій соціальній небезпеці секти під проводом «вчителя-проповідника» Скубаєва В.І. «Білий лотос» (монастир у м. Черкаси), яка об’єдналася з організацією «Громада, що сповідує вчення Будди». На сьогодні громади цього віровчення активно функціонують у Ялті, Севастополі, Херсоні, Полтаві, Луганську та інших містах України. Під вивіскою вивчення бойових мистецтв (кунг-фу школи шат-фут-фань), керівництво секти активно займається комерційною діяльністю, зокрема охоронним бізнесом та вантажними перевезеннями.

«Білий лотос» являє собою типове комерційне угруповання з кримінальним ухилом, яке активно використовує задля підготовки своїх бойовиків елементи буддизму, а точніше псевдобуддизму. Батькам, перед тим, як записати дитину в ту або іншу секцію, гурток або на курси, варто насамперед запитати ліцензію на заявлену діяльність, особливо медичну та педагогічну, ознайомитися з програмою, методами навчання, а також особисто побувати на заняттях. Справа у тому, що досить часто за зовні привабливими афішами і обіцянками приховуються емісари неорелігійних сект, закордонні місіонери, а то й просто «нечисті на руку» люди, які намагаються втрутитися у психіку дитини, сформувати у неї такі ціннісні орієнтації та спосіб життя, які зрештою негативно вплинуть на розвиток особистості останньої.

Відмічаються непоодинокі випадки, коли секти та інші псевдорелігійні організації виступають як вигідне прикриття для усякого роду авантюристів, правопорушників та психічно хворих людей, а також є зародками і розсадниками психотероризму та організованої злочинності. Усім відомі трагедії багатьох сімей, що розпалися внаслідок діяльності секти «Велике Біле Братство» або плани по знищенню населення Землі адептами «АУМ сінрікьо». Незважаючи на тяжкі наслідки терористичних актів, вчинених членами секти «АУМ сінрікьо» у м.Мацумото (червень 1994 р.) і токійському метро (березень 1995 р.), внаслідок яких загинуло 19 осіб і ще понад 10 тис. були отруєні та зазнали психічного шоку, ця секта продовжує залишатися офіційною релігійною організацією в Японії, а її адепти намагаються поширювати своє вчення і на території України.

За повідомленнями засобів масової інформації в деяких деструктивних сектах і культах практикується гвалтування дітей і пряме знущання з них. Керівники таких сект, посилаючись на власні віросповідні доктрини, вимагають утримувати дітей в умовах антисанітарії, обмежувати їх у їжі та сні.

Як встановив британський суд у 1995 р., секта «Сім’я», що проповідувала «вселенську любов до усіх і кожного», стосовно своїх малолітніх членів широко практикувала тілесні покарання. Дітей, починаючи із самого раннього віку, били, залишали в ізоляції на тривалий час, піддавали публічним приниженням, примушували до сексуальних зносин з дорослими та один з одним. Як було встановлено поліцейським розслідуванням, протягом десяти років у Великобританії із приблизно 1000 дітей, які були залучені до культу, померло щонайменше 116.

Апокаліптична спрямованість цілої низки сект («Свідки Єгови», «Велике Біле Братство», «Церква Божої Матері Преображення», культ Раджніша тощо), їхнє віровчення про «близький кінець світу», заклики та усілякі заохочення до вбивств і самогубств провокує масовий психоз, особливо у молодих людей з їх нестійкою психікою, і становить реальну небезпеку для суспільства. «Не можна ані хвилини працювати на себе, бажати щось для себе. Необхідно зважитися вбити себе. Це саме та жертва, до якої закликає нас Господь» — написано у книгах І.Береславського. Знімається усіляка моральна відповідальність за вбивство людини, якщо воно вчинено «у свідомості Кришни»: «Будь-яка людина, що діє у свідомості Кришни… навіть вбиваючи, не здійснює вбивство, як і не опікується вона наслідками такого вчинку» («Бхагават-Гіта яка вона є». Розділ 18. Коментар до тексту 17).

Свобода відмовитися від культу в багатьох неорелігійних громадах є лише формально проголошеною. Якщо віруючий має намір вийти, наприклад, із «Церкви Христа», то за наказом керівника до нього починають ставитися як до ізгоя та припиняють усяке спілкування з «відступником». Секта Свідків Єгови навчає ненависті до тих, хто пішов з її лав, проголошуючи останніх «огидними, паскудними та брудними». Вкорінені у підсвідомість адептів страхи та переслідування із боку харизматичних керівників доводять людей до психічних розладів і стають причиною суїцидних проявів. У зарубіжній пресі час від часу ми можемо зустріти матеріали про випадки вбивств адептів, які намагалися порвати з культом.

Вітчизняний історичний досвід переконує, що нерозуміння процесів, які відбуваються в освітній сфері загалом, та духовно-релігійному вихованні зокрема, призводить до саморуйнівних конфліктів у державі. Нині в Україні має бути пріоритетною консолідація всього молодого покоління із спрямуванням його політичної волі на реалізацію загальнонаціональних інтересів та максимальним використанням власних духовно-інтелектуальних потенцій. Важливу роль у цей складний і відповідальний період здатні відіграти виважена і водночас динамічна державна політика України у сфері державно-церковних відносин та вміле обстоювання власних національних інтересів у духовнорелігійній сфері. Лише кропітка цілеспрямована робота зможе перешкодити іноземним емісарам завоювати в Україні паству, а отже, почати через неї керувати суспільною думкою і суттєво впливати на розстановку політичних сил у країні.

Пріоритетним напрямом протидії сектантській експансії в нашій країні повинно стати більш повне інформування населення щодо діяльності, зокрема кримінальної, різних неорелігійних організацій. Ми не повинні ставати на позиції «войовничого атеїзму», а показати усьому світу дійсно демократичний підхід щодо вирішення цього питання, дотримуючись обережного, виваженого і виключно наукового підходу. Нашими пріоритетами мають стати — професіоналізм, незаангажованість та відстоювання життєво важливих національних інтересів виключно загальноприйнятими формами демократичного суспільства. Інформація повинна бути дійсно об’єктивною, не змальовувати все переважно у чорному світлі, але й навпаки, не рекламувати якісь окремі церкви чи конфесії.

На державному рівні необхідно організувати ведення постійного моніторингу щодо вивчення практики діяльності кожного громадського об’єднання, яке функціонує на теренах України і займається духовно-релігійною та просвітницькою діяльністю. Необхідна умова ведення такого моніторингу — відповідна нормативна база та правове забезпечення. Вкрай необхідно законодавчо встановити чітко окреслені показники, за якими і повинно проводитися юридичне обмеження або, в окремих випадках, навіть заборона релігійних груп, діяльність яких суперечить українському законодавству, порушує права та свободи громадян, передусім право на життя, охорону здоров’я, на освіту або загрожує національній безпеці.

З іншого боку, постає складне питання щодо соціальної та психічної реабілітації тих громадян, які змогли залишити тоталітарні секти й культи. Необхідно зробити усе можливе для того, щоб ці люди не пішли у підпілля або не стали шукати «порятунку» в інших неорелігійних групах. Справа у тому, що після виходу із секти колишній адепт знаходиться у дисоціюючому стані, постійно відчуваючи гостру потребу знову повернутися до культового способу життя. На порядку денному вже постало питання про необхідність існування у кожній області України відповідних центрів задля надання психотерапевтичної й реадаптаційної допомоги таким людям, їхнім батькам та близьким, створення банку даних жертв тоталітарних культів і видання відповідної наукової літератури. При цьому дилетантське вторгнення в тонку сферу людської душі повинно бути визнане як абсолютно неприйнятне як з юридичної, так і з моральної точки зору. Тільки високий професіоналізм, культура, розвинута духовність і усе, що цьому сприяє, зможуть перебороти скостенілість особистості колишнього адепта, відновити його життєві сили та спроможність до самостійного вибору, підпорядкованому велінню жити за законами совісті.