2. Види відшкодування шкоди та інші заходи реабілітації.

Відшкодування майнової шкоди. Згідно зі сг. З Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” незаконно притягнутому до відповідальності відшкодовуються:

а) заробітна плата, пенсія та інші грошові прибутки, які він втратив внаслідок незаконних дій;

б) майно (у тому числі грошові вклади та проценти по них, цінні папери та прибутки по них, частка у статутному фонді організації, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав з причини притягнення до відповідальності, інші цінності), звернене в прибуток держави, конфісковане або вилуче не майно, а також майно, на яке накладено арешт;

в) штрафи, утримані в порядку виконання вироку або іншого рішення суду, судові витрати та інші витрати, оплачені громадянином;

г) грошові суми, сплачені громадянином адвокату для надання юридичної допомоги;

д) моральна шкода.

Шкода відшкодовується за рахунок коштів державного бюджету, крім повернення майна.

Майно підлягає поверненню в натурі, а в разі неможливості повернення його вартість повертається за рахунок організації, якій воно передане безкоштовно, а за ліквідації або неплатоспроможності такої – за рахунок коштів держбюджету.

Вартість житлових будинків, квартир та будівель відшкодовується, якщо такі не збереглися або якщо громадянин відмовився від отримання рівноцінного житла в іншому місці. Вартість втраченого житла відшкодовується, виходячи з ринкових цін за рахунок держбюджету.

При відшкодуванні майнової шкоди діють норми цивільного права, які регламентують право власності: Цивільний кодекс України, Закон України "Про власність", норми авторського права та норми права спадкування. Тут у повній мірі повинні додержуватися правила віндикації, захисту права власності.

Так, ст. 143 Цивільного кодексу України прямо передбачає, що у разі винесення виправдувального вироку особам, у яких у ході слідства були вилучені дорогоцінні камені та метали, які є валютними цінностями, вони повертаються в натурі або ж відшкодовується а вартість.

Ст. 148 Цивільного кодексу України визначає, що, “вимагаючи майно з чужого незаконного володіння, власник має право також вимагати від недобросовісного володільця повернення всіх прибутків, які він мав при користуванні такою річчю. Недобросовісний володілець – володілець, який знав або зобов'язаний був знати, що володіє річчю незаконно.

Згідно зі ст. 50 Закону України “Про власність” власник має право вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння.

При відшкодуванні вартості вилученого майна застосовуються ціни, які діють на момент прийняття рішення про відшкодування шкоди.

Шкода відшкодовується у повному обсязі незалежно від провини конкретних посадових осіб, які допустили незаконне притягнення громадянина до відповідальності.

Ст. 1176 ЦК України надає право громадянину на відшкодування шкоди, яка заподіяна незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. Підставою виникнення даних правовідносин по відновленню майнової сфери незаконно засуджених громадян, відповідно до п.5 ст. 11 ЦК України, є постанова суду.

Під цією постановою слід розуміти – винесення судом виправдального вироку, скасування незаконного вироку суду, закриття кримінальної справи органом попереднього (досудового) слідства, а також винесення відповідного акта про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. Зазначені обставини виникають внаслідок незаконних дій органів дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури чи суду. П.1 ст.1176 ЦК України містить перелік цих дій. Зокрема, це:

• незаконне засудження,

• незаконне притягнення до кримінальної відповідальності,

• незаконне застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд,

• незаконне затримання,

• незаконне накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Якщо шкода завдана особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, така шкода відшкодовується на загальних підставах (п.6. ст. 1176). Дане правило поширюється на Закон України від 1 грудня 1994 року “Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”. Цей нормативний акт до вже зазначених незаконних дій відносить:

• незаконне проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

• незаконну конфіскацію майна, незаконне накладення штрафу;

• незаконне проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України “Про оперативно-розшукову діяльність” та “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”.

До незаконних дій, на думку деяких науковців, слід віднести накладення арешту на майно, яке не належить обвинуваченому.

Слід не погодитись з таким міркуванням, оскільки, законодавець надає власнику цього арештованого майна право звернутись до суду з позовом про виключення майна з під арешту.

При розгляді даного позову суд, постановляє рішення про виключення майна з під арешту. Одночасно вирішується питання про повернення майна в натурі у тому випадку, коли воно відповідними державними податковими інспекціями було передано відповідній організації безоплатно. За цих умов обов'язок повернення майна покладається на організацію, яка одержала майно безоплатно, а якщо нею майно реалізоване, питання про повернення набувачем майна в натурі вирішується у відповідності з правилами ст.50 Закону України від 7 лютого 1991 року “Про власність” і відповідних статей ЦК України.

У тому разі, коли майно було реалізовано відповідними державними податковими інспекціями, воно або його вартість повертаються цими органами.

Такі юридичні факти як закриття кримінальної справи на підставі закону про амністію або акта про помилування не є підставою для виникнення правовідносин по відновленню майнових прав незаконно засуджених, оскільки у даному випадку мають місце нереабілітуючі обставини ( ч.3 ст. 1176 ЦК України).

Сюди ж законодавець відносить і самообмову (ч.4 ст. 1176 ЦК України).

Самообмова визначається як свідомо неправдиві свідчення підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, які вони дали з метою переконати органи попереднього слідства і суду у тому, що саме вони вчинили злочини, хоч насправді вони їх не вчиняли.

З позиції кримінально-процесуального законодавства обвинувачений не несе відповідальності за відмову від давання показань. Тому не є самообмовою відмова особи від давання показань або умовчання про обставини, які її виправдовують.

Якщо фізична особа вчинила самообмову внаслідок застосованих до неї фізичного чи психічного насилля, погроз, обману чи інших незаконних засобів, які доведені в належному порядку, то при наявності реабілітуючих обставин виникнуть правовідносини по відновленню майнових прав незаконно засуджених осіб.

Право на відновлення майнової сфери мають також особи, які піддані політичним репресіям у судовому чи позасудовому порядку. Реабілітація цієї категорії громадян здійснюється на підставі Закону України від 17 квітня 1991 року "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні". Відповідно до ст.1 цього Закону слід вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами.

Органи прокуратури у взаємодії з органами державної безпеки проводять перевірки та складають відповідні висновки щодо всіх кримінальних справ, рішення по яких не були скасовані до моменту прийняття Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні".

Слід зазначити, що перегляду органами прокуратури у взаємодії з органами державної безпеки підлягають всі кримінальні справи, рішення по яких не були скасовані до моменту прийняття цього Закону.

На реабілітованих осіб органи прокуратури видають відповідні довідки.

При наявності підстав для визнання особи такою, що не підлягає реабілітації, прокурор надсилає справу з висновком до суду (ч.4 ст.7 Закону).

Внаслідок розгляду справи суд може прийняти одне з таких рішень:

• визнати, що особу обґрунтовано засуджено або піддано покаранню позасудовим органом, і на неї не поширюється дія статті 1 Закону від 17 квітня 1991 року “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні”;

• визнати, що особу необґрунтовано засуджено або піддано покаранню позасудовим органом, і вона підлягає реабілітації на підставі статті 1 Закону.

У спільній вказівці трьох відомств (Прокуратури України, держбезпеки і суду ) від 12 червня 1991 року, аналогічно до ч.2 ст. 7 Закону, сказано, що перегляду підлягають кримінальні справи певної категорії, які зберігаються в архівах органів держбезпеки і судів. Причому кримінальні справи, щодо осіб засуджених за статтями 138, 187 1 та 209 КК УРСР, які зберігаються в архівах судових органів, підлягають перегляду самими цими органами, котрі й виносять відповідне рішення та видають зацікавленим особам довідки про реабілітацію. Однак, ця вказівка не скрізь сприймається як керівництво до дії.

Для прикладу, направлену прокуратурою Херсонської області до обласного суду заяву громадянина Г., про його реабілітацію (24 серпня 1969 року він був засуджений цим судом за ч.2 ст.138, ч.1 ст.209 та ст.187 1 КК УРСР) суд повернув із справою на розгляд у прокуратуру.

Виконуючий обов’язки голови обласного суду пояснив це у листі тим, що перегляд справ, які зберігаються у архівах судових органів, щодо осіб засуджених за статтями 138, 187 1 та 209 КК УРСР, повинні здійснюватись у порядку передбаченому статтями 7 Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні”. У справі є аналогічний лист за підписом заступника голови судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України.

З урахуванням того, що згадана вище вказівка не є законом, а Закон України від 17 квітня 1991 року не покладає на судові органи обов’язку по реабілітації жертв політичних репресій, хоча й не позбавляє їх такого права, прокурор області вислав Г. довідку про реабілітацію.

На нашу думку, в таких випадках необхідно виходити з інтересів репресованих та їх дітей і близьких. Вважаємо, що у випадку наявності таких справ у архівах суду, цей же орган зобов'язаний виносити відповідне рішення і видавати довідки про реабілітацію. Це положення потребує імперативного законодавчого закріплення.

На практиці виникає ряд проблем відносно справ, які слідчі закрили провадженням у 20-80 рр. з нереабілітуючих підстав – у зв’язку з застосуванням акту про амністію, у зв’язку із смертю обвинуваченого тощо. Так, до прокуратури Закарпатської області звернувся громадянин М., з проханням про його реабілітацію.

Перевіркою архівної кримінальної справи встановлено, що 10 грудня 1955 року її було закрито слідчим державної безпеки на підставі статті 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 17 вересня 1955 року “Про амністію радянських громадян, які тимчасово співробітничали з окупантами у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.” Вивчивши справу, прокуратура області не знайшла підстав до реабілітації М.

На підставі статті 7. Закону кримінальну справу з відповідним висновком було направлено до обласного суду. Однак голова суду без розгляду повернув її до прокуратури.

Вважаємо, що таке рішення є правильним. За змістом статті 7 названого Закону перегляду підлягають всі архівні справи, в яких рішення несудових органів не скасовані. Справу було надіслано до обласного суду на підставі ст. 7 і 8 цього Закону, тому що особі, обвинуваченій у вчинені злочину, передбаченого п."а" ст.54 1 КК УРСР 1927 р. ("Зрада Батьківщині"), фактично було відмовлено у реабілітації. Однак провадження у справі слід було закрито ще відповідно до ст. 5 названого вище Указу про Амністію від 17 вересня 1955 р., що слідчий і зробив 10 грудня 1955 року.

Передавати справу з висновком на розгляд обласного суду, означало б поновлювати справу провадженням, що є порушенням процесуальних норм.

Враховуючи те, що у справі було достатньо доказів вини М. і закрита вона на законних підставах, прокуратура області відмовила заявнику в реабілітації.

Особі, яку визнано військовим судом такою, що не підлягає реабілітації, вручається копія ухвали ( постанови ), а в разі визнання необґрунтовано засудженою або підданою покаранню за рішенням позасудового органу – довідка про реабілітацію.

Вирішення питань, пов'язаних з встановлення факту розкуркулення, адміністративного виселення, компенсації майнової шкоди, поновленням трудових, житлових, пенсійних та інших прав громадян, реабілітованих відповідно до Закону України від 17 квітня 1991 року “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” покладено на відповідні комісії місцевих Рад. Комісії встановлюють дані факти на підставі архівних документів, довідок органів внутрішніх справ, а також, у разі потреби, свідчень очевидців, зібраних у встановленому законом порядку.

У спеціальній літературі і в законодавстві аналізовані правовідносини охоплюються поняттям "реабілітація" (походить від лат. habіlіtas (habіlіtatіs) – придатність, спроможність. Словник іншомовних слів дає подвійне тлумачення цього терміну:

а) визнання особи необґрунтовано притягнутої до кримінальної відповідальності, невинною або у певній частині обвинувачення.

б) поновлення доброго імені, репутації.

Неоднозначне тлумачення поняття реабілітації у спеціальній літературі й судовій практиці адекватно відображає ступінь і зміст його наукової розробки.

Підхід до вирішення питання про визначення даного терміну і його застосування повинен бути заснований на тому, що реабілітація є механізмом, який містить лише сукупність заходів по відновленню майнової сфери потерпілого.

Принципово важливою ознакою реабілітації є певний порядок, система дій, реалізація яких повинна призвести до остаточного результату – відновлення у попередніх правах незаконно засудженого .

Тривалий час у науці реабілітація зводилась лише до винесення виправдального вироку або припинення кримінальної справи з реабілітуючих підстав. Оскільки, будь-якого порядку, який передбачав, крім виправдання, ще й компенсації заподіяної шкоди, майже не існувало.

Більшість вчених схиляється до думки, що реабілітація є комплексним інститутом і регулює відносини, що є предметом різних галузей права. Такі вчені як Ярошенко К.В., Медведева Т.М., Белякова А.М. вважають, що аналізований нами інститут за предметом і методом правового регулювання відноситься до цивільного права. Ми схиляємось до першої позиції і в подальшому спробуємо дати визначення реабілітації в цивільному праві.

Терміни "реабілітований" неодноразово вживається у Законі України від 17 квітня 1991 року "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні". Відповідно до ст.1 цього Закону реабілітованими слід вважати "осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами...". На законодавчому рівні цей термін не застосовується до незаконно засуджених громадян. Однак процес відновлення прав незаконно засуджених і репресованих охоплюється єдиним терміном "реабілітація". Тому реабілітованими слід також вважати і громадян, яким була заподіяна шкода незаконними діями правоохоронних і судових органів.

Сама процедура реабілітації повинна являти собою систему передбачених законом соціально-правових засобів, спрямованих на повне відновлення у попередніх правах тих осіб, яким була заподіяна шкода судовими чи правоохоронними органами, а також репресованих з політичних мотивів громадян.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянину незаконними діями чи бездіяльністю, порушенням прав і свобод людини (права власності, особистої недоторканності, недоторканності приватного життя, житла тощо), погіршення або позбавлення можливостей реалізації людиною своїх звичок і бажань; погіршення відносин з оточуючими людьми; порушення нормальних життєвих зв'язків і стосунків з оточуючими людьми; приниження честі, гідності, репутації людини, її доброго імені; втрати немайноврго характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інші негативні наслідки морального характеру.

Відшкодування моральної шкоди провадиться, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних моральних і фізичних страждань, з урахуванням характеру і тривалості страждань, стану здоров'я реабілітованого, тяжкості завданої йому травми, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, часу й зусиль, необхідних для її відновлення.

Моральна шкода відшкодовується у грошовій формі незалежно від відшкодування майнової шкоди. Згідно зі ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожний місяць перебування під слідством і судом.

Стосовно позовного провадження при відшкодуванні моральної шкоди, заподіяної у сфері цивільних правовідносин, ст. 440 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір відшкодування моральної шкоди визначається, виходячи із суті позовних вимог, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Суди ще не відпрацювали критеріїв визначення розмірів відшкодування моральної шкоди, про що свідчить розмаїття підходів до вирішення цього питання в судовій практиці.

Обвинувачення у злочині, якого людина не вчинила, — є найбільшою несправедливістю щодо громадянина. І тут законодавець повинен проявити більш зважений підхід. Принаймні, незалежно від строків перебування невинного під слідством мінімальний розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, не може бути нижчим за розмір, встановлений цивільним законодавством, — п'ять мінімальних зарплат. А доцільніше було б установити норму — не менше п'яти мінімальних зарплат за кожен місяць перебування під слідством і судом і не менше десяти мінімальних зарплат за кожен місяць перебування під вартою.

Саме поняття «строк перебування під слідством чи судом» законом не визначене. Особа вважається такою, що перебуває під слідством чи судом, з моменту порушення проти неї кримінальної справи, її затримання, арешту або визнання її обвинуваченим до винесення щодо неї виправдувального вироку або закриття справи за реабілітуючими підставами. В цей строк входить як час відбування покарання, так і час, протягом якого особа вважається судимою, доти, доки вона не визнана невинною, виправданою та реабілітованою.

Громадянин має право на спростування відомостей, які не відповідають дійсності. Якщо такі відомості були опубліковані, вони спростовуються в тому самому виданні, де їх було надруковано, або тим самим засобом масової інформації, який їх поширив. Документи, які містять недостовірну інформацію про громадянина, визнаються недійсними, відкликаються або на прохання громадянина замінюються. Наприклад, громадянину може бути замінена трудова книжка, до якої незаконно було внесено запис про його звільнення за неприйнятними для нього підставами.

Поновлення в правах. Громадянин, звільнений з роботи у зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, має бути відновлений на попередній посаді, зарахований на досудове місце роботи не пізніше місяця з моменту виправдання. На вимогу громадянина йому видається нова трудова книжка (в триденний строк), а за неможливості надати йому попередню роботу або в разі його незгоди працювати в попередній організації – надається рівноцінна робота.

Час перебування під слідством і судом зараховується до загального трудового стажу, стажу роботи за спеціальністю, строку служби. Цей час зараховується також і в строк вислуги у певному званні. Наприклад, каштан міліції О. був незаконно засуджений і лише через півтора року після засудження був визнаний невинним та реабілітований. Він-був відновлений на попередній посаді, в попередньому званні. Ураховуючи, що у нього скінчився строк вислуги у попередньому званні, йому одразу ж після відновлення було присвоєно чергове звання майора міліції.

Реабілітованому громадянину повертаються його ордени, медалі, титули та звання. Тут діє принцип повернення в первісний стан. Реабілітований повністю отримує всі свої колишні права і пільги. Неприпустиме будь-яке ущемлення його прав та інтересів. Час перебування під слідством і судом повністю дорівнює тій роботі, яку він здійснював до цього з усіма правовими наслідками, шо мають бути при нарахуванні в подальшому пенсій та грошових допомог.

Беручи до уваги те, що одним з основних принципів при реабілітації є повнота відшкодування заподіяної шкоди, цей перелік не є вичерпним. Так, до інших витрат, понесених особою, яка реабілітується, і таких, що підлягають відшкодуванню, правомірно, зокрема, віднести витрати на поїздки обвинуваченого (підсудного) за викликами органів досудового розслідування і суду, витрати сім'ї на проїзд для побачення з нею після засудження, суми, сплачені за телефонні розмови із захисником або юридичною консультацією, витрати на листування у кримінальній справі.

Шкода також може полягати у знесенні будинку, що належить на праві власності особі, яка реабілітується, вартості будівель на земельній ділянці, посівів, насаджень, запатентованих винаходів тощо. До того ж, важливо, щоб дана шкода була пов'язана з протиправним притягненням до кримінальної відповідальності або засудженням особи, інакше вона буде відшкодовуватися вже не державою, а особою, яка безпосередньо завдала шкоду, відповідно до норм цивільного права. Крім цього, чинне законодавство передбачає поновлення втрачених прав: поновлення на попередньому місці роботи (посаді); повернення житла; поновлення військових та інших звань; повернення державних нагород.

У разі смерті особи, яка реабілітується, право на відшкодування шкоди у встановленому законодавством порядку переходить до її нащадків. Винятком є лише моральна шкода, оскільки має особистий характер, а, відтак, її відшкодування у спадок передати не можна.

Натомість, для визначення розміру заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив через протиправне притягнення до кримінальної відповідальності або засудження, штрафів, стягнутих для виконання вироку суду, судових витрат, сум, сплачених громадянином у зв'язку з наданням юридичної допомоги, та інших витрат, сплачених громадянином, особа, котра реабілітується, протягом шести місяців після направлення їй повідомлення (сповіщення) може звернутися: у разі припинення провадження у справі органами дізнання і слідства, що входять у систему МВС та СБ України, — до відповідного обласного управління та прирівняної до нього ланки; у випадку припинення провадження у справі слідчим прокуратури, прокурором або органом дізнання, який не входить до системи МВС та СБ України (капітани морських суден, начальники виправно-трудових установ тощо), — до прокуратури області та прирівняної до неї ланки; у разі припинення провадження у справі органами дізнання або слідства МВС, СБ та Генеральної прокуратури України — відповідно до цих установ; у випадку винесення виправдувального вироку або припинення кримінальної справи судом першої інстанції чи у касаційному або апеляційному порядку — до суду, який розглядав справу у першій інстанції.

Встановлення такого процесуального порядку відшкодування зовсім не означає, що вказані органи не можуть з власної ініціативи визначити розмір шкоди, завданої особі, яку реабілітують. Ініціатива з боку органів досудового розслідування і суду ще раз підкреслює публічно-правовий характер реабілітаційних правовідносин, відповідає таким принципам судочинства, як: законність, публічність, забезпечення обвинуваченому права на судовий захист, справедливість, презумпцію невинуватості. Таким чином, у місячний строк від дня звернення громадянина один з названих органів робить все необхідне для визначення розміру шкоди (витребовує потрібні документи, робить розрахунки тощо) і виносить постанову (ухвалу), в якій з посиланням на одержані документи наводиться розрахунок, вказується остаточна сума, належна до сплати, а також викладаються інші відомості, передбачені у п. 12 Положення про порядок застосування названого вище Закону.

Відтак, у разі незгоди з постановою про відшкодування шкоди громадянин може оскаржити її відповідному прокуророві або до суду в порядку, встановленому для розгляду скарг на неправомірні дії органів державного управління і посадових осіб, що порушують права громадян (статті 248 — 248-10 ЦПК). Заява про оскарження постанови про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства або прокуратури, на розсуд громадянина може бути подана до суду за місцем його проживання чи за місцем перебування відповідного органу досудового розслідування. Сторони у цих справах звільняються від сплати судових витрат. Наразі, якщо громадянин не згодний з винесеною ухвалою суду про відшкодування шкоди, він має право оскаржити її до суду вищестоящої інстанції.

Майно, конфісковане чи звернене у доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування або на яке накладено арешт, повинно бути повернуто у натурі тією установою чи органом, у якого воно знаходиться. Коли повернення останнього є неможливим, його вартість відшкодовується за рахунок підприємств, установ, організацій, яким воно було передано. У разі, якщо майно було знищено, втрачено або пошкоджено під час знаходження його у розпорядженні органу дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, з вимогою про відшкодування його вартості громадянин має право звернутися безпосередньо у вказані органи, а якщо неможливість повернення у натурі виникла після передачі його фінансовому органу, вимога подається до нього. Однак, якщо вимогу про повернення майна або відшкодування його вартості у беззаперечному порядку не задоволено або громадянин не згодний з прийнятим рішенням, він має право звернутися до суду в порядку позовного провадження.

Тож повернути реабілітованій особі жиле приміщення, що раніше наймалося нею і право на користування яким втрачено внаслідок незаконного засудження, зобов'язані місцеві органи влади і самоврядування протягом місяця від дня звернення. Натомість, якщо житло у натурі не збереглося, протягом шести місяців від дня звернення громадянина поза чергою йому повинно бути надано у тому ж населеному пункті рівноцінне жиле приміщення з урахуванням складу сім'ї і чинних норм житлової площі.

Для поновлення на попередньому місці роботи громадянин повинен звернутися на те підприємство, в установу, організацію, де він працював до засудження або притягнення до кримінальної відповідальності. У разі їх ліквідації, скорочення посади тощо інша робота, що підходить особі, яка реабілітується, надається їй державною службою зайнятості (чи іншим органом, котрому це право надано державою у законному порядку.

Відповідно питання про відшкодування моральної шкоди вирішується за заявою громадянина з урахуванням всіх обставин справи згідно з цивільним законодавством України. Отже, з метою поновлення доброго імені громадянина на його прохання у місячний строк орган дізнання, слідчий, прокурор або суд повинні письмово повідомити про реабілітацію у трудовий колектив або громадські організації за місцем проживання. Слід звернути увагу на те, що підставою доведення до відома громадськості факту невинності громадянина є його особисте прохання. Насамперед це правило пов'язано з тим, що особа, яка реабілітується, повинна сама вирішити: чи потребує захисту її право, принесе таке повідомлення користь або шкоду її репутації.

У випадку, якщо відомості про засудження, притягнення громадянина до кримінальної відповідальності, застосування до нього запобіжного заходу — тримання під вартою та інші пов'язані з цим обмеження були опубліковані у пресі, на вимогу даного громадянина, а у разі смерті останнього — його родичів чи органу дізнання, слідчого, прокурора, суду редакція протягом одного місяця зобов'язана зробити повідомлення про рішення, що реабілітує громадянина.