2. Дидактичні та виховні умови формування світогляду.

Формування у підростаючого покоління наукового світогляду завжди було одним із пріоритетних напрямків розвитку шкільної освіти, головним завданням школи, основою її навчально-виховного процесу. Тому в Законі про освіту України та Державній національній програмі “Освіта” зазначається, що особистість, її духовний розвиток, формування світоглядної культури і життєвої позиції повинні бути в центрі діяльності всіх освітніх закладів. Питання формування світогляду людини були в центрі уваги таких відомих педагогів,як А. Макаренко, К. Ушинський, Я. Коменського і інш. Важливий внесок у розробку проблеми формування наукового світогляду зробили С. Гончаренко, А. Зазюн, В. Ільченко, В. Паламарчук, Н. Буринська. В основі наукового світогляду лежить формування наукової картини світу, яка фіксує найважливіші наукові дані про навколишню дійсність. Формування наукового світогляду, як першооснова, має здійснюватися починаючи зі школи в ході навчально-виховного процесу. Ефективність роботи школи з формування в учнів наукового світогляду залежить від правильного розуміння основної суті цього поняття, його змісту, структури і його основних етапів формування. Виходячи з того, що кожний навчальний предмет має свою струнку систему основних світоглядних понять, процес його формування повинен бути цілеспрямованим, чітко контрольованим і відкорегованим, відповідно до змісту програми, в ході здійснення навчально-виховного процесу. Знання, отримані учнями, є основою для формування світогляду. Світогляд є науковим тоді, коли опирається на фундамент наукових знань, на висновки з багатовікового розвитку наук про природу і суспільство. Як зазначає Є. Дурманено, наукові знання перетворюються в складову частину світогляду лише тоді, коли

- підлягають філософському осмисленню;

- відповідають інтересам особистості, оцінюються нею з точки зору реалізації її інтересів;

- підтверджуються життєвим досвідом;

- перетворюються в систему внутрішніх переконань і принципів особистого життя і діяльності.

У загальному вигляді процес формування наукового світогляду учнів можна визначити у такій схемі : знання – розуміння – переконання-діяльність.

3. Класифікація методів проблемно-розвиваючого навчання

Якість підготовки учнів залежить не тільки від глибини засвоєння теоретичних знань, практичних умінь та навичок, але й від розвитку їх творчих здібностей. Реалізації цього завдання сприяє впровадження в навчальний процес активних методів навчання, одним з яких є проблемно-розвиваюче навчання. Проблемно-розвиваюче навчання — система регулятивних принципів діяльності, цілеспрямованості та проблемності, правил взаємодії викладача та учнів, вибір і вирішення способів та прийомів створення проблемних ситуацій і вирішування навчальних проблем. Полягає в пошуковій діяльності учнів, яка починається з постановки питань (створення проблемної ситуації), продовжуючись у розв'язанні проблемних завдань, у проблемному викладі знань учителем, у різноманітній самостійній роботі учнів. Передбачає належний рівень підготовленості, зацікавленості учня до пошуку невідомого результату. Система методів проблемно-розвиваючого навчання ґрунтується на принципах цілеспрямованості (відображають передбачувані, плановані результати свідомо організованої діяльності), бінарності (складається з діяльності викладача й учнів) та проблемності (визначають рівень складності матеріалу і труднощі в його засвоєнні). її складають показовий (показове викладання), діалогічний (діалогічне викладання), евристичний (евристична бесіда), дослідницький (дослідницькі завдання), програмований (програмовані завдання) методи. Показовий метод викладання. Це спосіб взаємодії викладача й учнів на основі створення інформаційно-пізнавальної суперечності між раніше засвоєними знаннями та новими фактами, законами, правилами і положеннями з метою пояснення учням суті нових понять і формування уявлення про логіку вирішення наукової проблеми.

Діалогічний метод. Виявляє себе у взаємодії викладача й учнів на основі створення інформаційно-пізнавальної суперечності між раніше засвоєними знаннями та новими практичними умовами їх використання з метою спонукання учнів до участі в постановці, вирішенні проблем, засвоєнні нових понять та способів дії. Сутність діалогічного методу навчання полягає у створенні другого типу проблемної ситуації (рідше — першого типу) — суперечності між раніше засвоєними знаннями та новими практичними умовами їх використання. Евристичний метод. Полягає у взаємодії викладача й учнів на основі створення інформаційно-пізнавальної суперечності між теоретично можливим способом вирішення проблеми і неможливістю застосувати його практично, з метою організації самостійної роботи учнів щодо засвоєння частини програми за допомогою проблемно-пізнавальних завдань. Сутність евристичного методу навчання полягає у створенні третього типу проблемних ситуацій (рідше — другого) — суперечності між теоретично можливим способом вирішення проблеми і практичною його нездійсненністю. Його використовують у випадку значного обсягу в учнів опорних знань та вмінь, необхідних для вирішення навчальної проблеми. Дослідницький метод. Реалізується через взаємодію викладача й учнів на основі створення інформаційно-пізнавальної суперечності між теоретично можливим способом вирішення проблеми і неможливістю застосувати його практично з метою самостійного засвоєння учнями нових понять, способів інтелектуальних і практичних дій. Програмований метод. Стрижнем його є взаємодія викладача й учнів на основі створення інформаційно-пізнавальної суперечності між практично досягнутим результатом і нестачею в учнів знань для його теоретичного обґрунтування шляхом поетапного поділу навчального матеріалу на питання, задачі й завдання та організації самостійного вивчення нового (або повторення раніше вивченого) матеріалу частинами.

Білет № 13.