
- •Василь Мова (Лиманський), Поезії, стор. 125.
- •На початку XX століття.
- •«Народна творчість та етнографія», 1971, № 2, стор. 24.
- •З теорії та історії поеми
- •8 «Рамаяна». Післямова о. Білецького. К., Держлітвидав України, 1959, стор. 322.
- •Повернувся голодним, щебечеш.
- •3. М. Потапова. Русско-итальянские связи. Вторая половина XIX века. М., «Наука», 1973, стор. 69.
- •М. Бажан. Дружба народів — дружба літератур.— у кн.: «Люди. Книги. Дати. Статті про літературу». К., «Радянський письменник», 1962, стор. 13.
- •Плідними в цьому плані видаються нам пошуки об'єктивного висвітлення впливу Байрона на Пушкіна у монографії: в. И. Куле-
- •Н. Аристов. Об историческом значении русских разбойничьих песен. Воронеж, 1875, стор. 82.
- •І і. Пільг у к. Т. Г. Шевченко — основоположник нової української літератури. Вип. 2. К., «Радянська школа», 1963, стор. 125.
- •І Наварили ляхи пива,
- •1 Ляшків-панів частувать.
- •Налигачем скрутили руки, Об землю вдарили — нема,
- •По селах голі плачуть діти —
- •86 Taras Szewczenko. Studium przez Leonarda Sowinskiego z dolqczeniem przekladu Hajdamaköw. Wilno, 1861, стор. VIII. Переклад наш.— m- г.
- •1 Замучені руки
- •Приголубь-и обогрей!
- •Ю. О. І в а к і н. Сатира Шевченка. К., Вид-во ан урср, 1959, стор. 260.
- •Алкід — син сили, ім’я міфічного героя, велетня.
- •16 В. Косяк. Эпос революционного подвига.— «Советская-'Ук- ранна»; 1961, № 1, стор. 151.
- •1 Л. Новиченко, Шевченко і сучасність, стор. 87.
- •Справочный энциклопедический словарь. Издание к Крайя, т. 2, сПб, 1849, стор. 379.
- •А. В. Никитенко. Рафаэлева Сикстинская мадонна.— «Русский вестник», 1857, № 19, стор. 8.
- •Ю. О. Івакін. Коментар до «Кобзаря» Шевченка. Поезії 1847—1861 рр„ стор. 288.
- •З ціпочком тихо попід тином:
- •А їй немудрую хустину,
- •Цитати взято з у цілому цікаво! книжки: і. В ані на. Українська Шекспіріана. К., «Мистецтво», 1964, стор. 11.
- •Встала мати,
- •Ф. Я. Прийма. Шевченко и русская литература XIX века. М.— л., Изд-во ан ссср, 1961, стор. 286—288.
- •И. Тургенев. Собр. Соч. В двенадцати томах, т. XII. М., гихл., 1955, стор. Ж
- •В день воскресний твойого повстання.
- •Труну одкрийте!.. Синку, ручку дай!
- •Жанр. Віршована драма теж синтезує всі три способи відображення дійсності. В чому ж тоді різниця між нею і драматичною поемою? Оче-
- •Поетична — значить драматична
- •...Комуни серце горде й непокірне,
- •1 «Вітчизна», 1972, № 11, с. 168,
- •252601, Київ-мсп, вул. Володимирська, 42.
- •7 Див.: в. I. Л е н і н. Повне зібрання творів, т. 1, стор. 128—129.
- •11 Василь м и к и т а с ь. Галузка могутнього дерева. Літературний нарис. Ужгород, «Карпати», 197!, стор. 72.
- •11 «Світова велич Шевченка», т. 3. К., двхл, 1964, стор. 191.
- •53 «Історія української літератури у восьми томах», т. 3, стор.
- •1 «Народна творчість та етнографія», 1970, Ке 1. Сі 50.
- •13 Наливайко д. С. Искусство; направления, течения, етили, с. 250.
- •19 Арістотель, Поетика, к., «Мистецтво», 1967, стор. 41.
- •29 М. А. Л а з а р у к, Беларусская паэма у другой палави- не XIX —пачатку XX стагоддзя, Мшск, Выдавецтва бду 1мя
- •33“Л. И. Тимофеев, Теория литературы, стор. 861.
- •46 Іван Франко, Твори в двадцяти томах, т. 10, стор. 468.
- •47 Іван Франко, Твори в двадцяти томах, т. 10, стор. 221*
- •66 Цит. За кн.: о. Р. М а з у р к е в и ч. Зарубіжні фальсафімгаофя української літератури. К-, двхл, 1961, стор. 78.
- •67 Є. С. Ш а б л і о в с ь к и й. Шляхами єднання (Українська література в її історичному розвитку). К., «Дніпро», 1965, стор, 12.
- •68 В. І. Л е н і н. Повне зібрання творів, т. 32, стор. 334.
- •73 Тарас Шевченко. Повне зібрання творів у шести томах,
- •74 Див.: м. П. Г н а т ю к. Олександр Афанасьєв-Чужбинський.— «Радянське літератуг цнавство», 1972, № б, стор. 46
- •99 У народних піснях місце наголосу залежить від мелодії.
- •146 »Всенародна шана». К, «Наукова думка», 1967, стор. 34,
- •158 Там же, с. 272. (Розрядка наша.— б. М.).
- •173‘Луначарский а. В. О театре и драматургии. Избранные статьи в 2-х томах, т. 2. М. 195'
- •177 Теоріц драми в історичному розвитку, с. Я®-
ні! Не самі сльози і зітхання Тобі судились! Вірю в силу духа
В день воскресний твойого повстання.
Гіперболічно змальовує автор титанічну силу визволеного народу. Це вже не «паралітик той на роздо- рожжу», а могутній велетень, господар своєї долі, здатний творити чудеса. І. Франко мріяв бачити свій народ вільним, щасливим, а Західну Україну в складі єдиної України, в дружнім колі народів Росії. За це боровся великий Каменяр.
Та прийде час, і ти огнистим видом Засяєш у народів вольних колі,
Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом, Покотиш Чорним морем гомін волі І глянеш, як хазяїн домовитий.
По своїй хаті і по своїм полі.
Отже, незважаючи на трагічність подій, зображених у поемі, заспів до «Мойсея» пролунав мажорно, якоюсь мірою увиразнивши основне звучання твору.
Вихід «Мойсея» у світ привітали М. Коцюбинський, Леся Українка, В. Стефаник, О. Кобилянська.
Прогресивні традиції поетів XIX ст. успішно розвиває радянська література. «Живі традиції» — так називається монографія Є. Кирилюка про І. Котляревського, що вийшла 1969 р. Спеціальні праці про традиції Т. Шевченка в українській дожовтневій та радянській літературі свого часу опублікували Є. Шабліовський та І. Піль- гук.
Залишається в силі рекомендація Максима Горького використати бурлескну сатиру «Енеїди» для висміювання ворогів Радянської влади: «Чому б вам (українським поетам. — М. Г.) не написати такий веселий бурлеск, як, скажімо, «Енеїда», про наших ворогів? Зібрались буржуазні дипломати десь на острівку і думають, що вони
рятують весь світ. Комічні люди... А хіба петлюрівська еміграція не дає скільки завгодно матеріалу для такого бурлеску?..»153.
У своїй книжці І. Пільгук розповідає про виступ М. Рильського в Уфі 1942 р. під час читання П. Тичиною славнозвісної поеми «Похорон друга». М. Рильський, який сам у поемі «Марина» зазнав прямого впливу Шевченка, зокрема, говорив: «Традиції Шевченка і Франка відчутні в композиції, задушевному ліризмі та філософському осмисленні героїчної теми нашої сучасності»154.
У поемі «Похорон друга» відбито високий героїзм радянських людей, їхню незламну духовну силу, проявлену в боях проти фашизму. Це' велика оптимістична симфонія боротьби, гімн могутності людського духу. Поема була така актуальна і так відповідала характерові доби, що академік О. Білецький справедливо назвав її «знайденою музикою епохи».
Сам будучи свідком події, яка описана в поемі, П. Тичина створив думу про безсмертя воїна-захисника, гімн вічності матерії. Поет не подає картин героїчних вчинків Степана, він змальовує один епізод — похорон солдата — і через смерть його стверджує його ж безсмертя. Він розповідає про похорон загиблого воїна і хоче, щоб смерть захисника Вітчизни, його останній шлях постали перед читачем в усій повноті й красі. Тичина хоче, щоб читач побачив героя таким, яким бачив його він сам.
У трагічних і водночас героїчних піднесених рядках поеми звучить не плач, не розгубленість, а безпощадний гнів богатирів. Епос поеми «Похорон друга» — це погляд на світ очима народу. В поемі здійснилося злиття історії та героя, історії та оповідача. Але твір є наскрізь ліричним. Високі ідеї, філософські узагальнення випливають з глибини роздумів і переживань поета; вони пройшли крізь його серце. Поема «Похорон друга» — зразок твору, в якому органічно переплелися і епос, і лірика. Вся поема пройнята тією гарячою схвильованістю, яка проникає в душу читача, примушуючи його жити одними почуттями з автором.
Павло Тичина — вибагливий і тонкий майстер композиції. Автор зосередив свою увагу на розкритті внутрішнього, психологічного світу героїв, на зображенні їх настроїв і переживань. Поет вдало передає думки за допомогою асоціативних образів. Асоціативна образність поеми цілком зрозуміла читачеві А виражає важливі ідеї. Поет робить спробу дати художній синтез подій Вітчизняної війни.
Поема «Похорон друга» — це своєрідний внутрішній монолог людини, яка прагне по-філософськи осмислити події, що відбуваються навколо неї і співучасником яких вона була. Життя постає перед поетом як діяння, як нестримний рух.
Цікава в творі композиційна функція пейзажів. Думки і почуття героїв одержують яскравіший емоційний відтінок, а ситуації набирають виразніших ліричних і драматичних рис тоді, коли характер пейзажів збігається я настроями героїв. Тичина оживляє, олюднює природу, змушує її жити людськими радощами і печалями. Тому картина природи в поемі «Похорон друга» — це завжди і картина людського життя, переживання, настрою. У пейзажі П. Тичина відтворює найскладніші переживання з переходами від тривожного смутку до безкрайнього горя. Пост легкими штрихами, доповнюючи чи змінюючи картину природи, викликає нові й нові почуття. Для поеми «Похорон друга» властиве кольористичне, живописне і музичне бачення світу. В поемі пейзаж — важливий засіб окреслення настроїв і почуттів людини, він органічно пов'язаний і ідейним змістом твору.
У композицію поеми органічно входять публіцистич* ні й сатиричні елементи. Але публіцистичність не робить її риторичною, декларативною. Сатиричні ж елементи використовує автор з єдиною мстою: відтінити презирство й зневагу нашого народу до ворога.
Назавжди запам'ятовуються образи-персонажі Тичи- никого твору. Ярослав — це фольклорно-епічний образ богатиря. Він по коліна стоїть у зміїній крові, його оточує ворог, але він непереможний. Він — цс народ.
Однією з особливостей у створенні образів Ярослава і Степана є те, що поет не подає нам зовнішнього зображення своїх героїв, не дає, так би мовити, пластично виліпленого образу Степана, цей образ перед читачем вимальовується через переживання ліричного героя, через його емоції і роздуми, в риданнях матері і дружини, в промові воїна на кладовищі. І в уяві ліричного героя ці два воїни зливаються в один образ. Ми не знаємо, де загинув і як загинув Степан; лише через спогади ліричного героя дізнаємося, що Ярослав «...з військом одвою- вав село та й сам погинув».
У промові воїна на кладовищі сказано про визвольну місію Радянської Армії, про наростання визвольного руху в країнах Європи.
Оцим мечем! — промовець знов,— повинна одсіктися тевтона голова! На бій стає вся наша техніка, живії снлн.
Нам партизан он руку подає із Югославії! Вже задзвонили повстанці на розбір свячених тих ножів у Польщі! Бачка, Закарпаття кипить!.. Народу гнів ніяк не стих і в Чехії! Там розлетівся в шмаття вже не один тиран).
Не випадково в автора поеми перемога і весна асоціюються в одному образі. Бо весна — це пора року, коли все оживає після важкої і довгої зими, коли все в природі набирається нових сил. І над усім встає могутня постать народу.
Стражданням, горем
болів народ. Але народ не вмер.
У поемі «Похорон друга» Павло Тичина дає узагальнений образ горя воїнової матері, виражаючи його в ліричному роздумі. Поет вклав в уста матері і дружини слова, близькі до народних голосінь:
Упала з криком жінка: