3. Слова-повтори, які мають спільний корінь
Ой рано, ранесенько (Вар. И, Г, 3).
Вдова-вдовчиха (Вар. Ж, К, Л).
Крикнетъ, покрикнетъ (Вар. А, Б, В, Л, М, Н, РР, С).
Заклик закликає (Вар. Ч, ЧЧ).
Проклинаєш,заклинаєш (Вар. Д, Ж, Т, ТТ).
Кляне-проклинає (Вар. І, И, Р, ФФ, С).
Не кляне, не проклинай (Вар. М, Р, ФФ).
Сон, чуден та й пречуден,
дивен та й предивне (Вар. Г, Д, Е, Є, Ж, И, Й, К, Л, М, Р, С, СС, Т, Ф, Ч, ЦЦ). Горду-прегорду, пишну-препшину (А, О, Р).
Доходжати, вихожати (Вар. М, Н, ї).
Замикає,одмикає (Вар. И, К, Л).
Підбігає - пробігає - вибігає (Вар. О, У, Ч,ЦЦ).
Жила, проживала (Вар. М, Р, С). жив проживав (Вар. Н,0,П).
Стати, достати (Вар. І, ї, И, П).
З-поміж ініціальних формул, що визначають хронологічний вибір народних дум відносно дня тижня і часу доби традиційно найпоширенішою є формула значення ранку неділі:
У неділю рано пораненько Стара вдова Коновчиха до церкви вихожає Усе отцовське оружжя збирає Світлицю замикає (вар. И).
Генетично особливості функціонування цієї формули пов'язані з сакральною семантикою його компонентів. Вважається, що згідно з ритуальною практикою пора сходу сонця найбільш значна і впливова, у поетиці замовлянь сонце артикулюється як перш за все божество пов’язане з ранком. Як зазначає Г.І. Мальцев, досліджуючи ґенезу ліричної пісенної перекодування значення, за якого маргіналізується усвідомлення ранку як часу обряду і центральну позицію посідає семантика часу долі. Дослідження переконують, що архаїчне значення збережене у ліричних фольклорних творах [6, с. 73]. С. А. Цікавий зауважує на тому, що неділя виразно пізніше включення, однак його християнське начало нейтралізується внаслідок послідовної дії двох чинників: 1) усталення і структурного закріплення як основи утворення «загального місця»; 2) тісної взаємодії зі значенням темпорального маркера «рано». У комунікативному аспекті таке загальне місце визначається не лише загальним структуруванням тексту в хронологічному вимірі, але додатково створює ситуацію очікування. Характер ситуації визначається «впізнаним» слухачами традиційним змістом формули, що налаштовує на важливість і поважність.
Слова-повтори, які мають спільний корінь у думі виконують різні функції.
Вдова від сну прочинала,
На ринок виходила,
З сусідами говорила:
«Наснився сон мені чуден та й пречуден,
дивен та й предивен...» (Вар. А).
«Вдова небога, не журися
Твій син на війні оженився
Взяв жену собі туркеню горду-прегорду,
пишну-препишну» (Вар. А).
Наведений повтор слугує для підсилення ознаки.
Слова-повтори, які мають спільний корінь можуть вказувати, що у думі дія не зупиняється, а розгортається і триває:
Тоді Івась Коновченко цього не слухає,
Другий раз на доброго коня сідає Між козацькими табурами пробігає.
Тоді корсунський полковник Филон із намету вихожає
зо
На Черкень-долину поглядає,
До козаків стиха словами промовляє:
«Ей, козаки, діти, друзі Прошу я вас добре дбати,
На коней сідати,
На Черкень-долину вибігати.
Тоді козаки добре дбали,
На коней сідали,
До Черкень-долини підбігали
Івася Коновченко у трупу тило знаходили (Вар. Д).
Мати до церкви вихожає Срібними ключами хату замикає.
Тоді Івась Коновченко, дитя молодое,
До дому прибігає,
Без ключів хату одмикає.
Батькову ружину до боку чіпляє (Вар. К).
Повторення виразу вдова-вдовчиха у всіх варіантах дум підкреслює становище жінки-страдниці.
Корсунський полковник пан Филон,
Почав охотника викликати,
Крикнешь, покрикнеть на винники, на броварники,
На п’яниць, на костерників (Вар. А).
Наведений повтор створює слуховий образ, і підкреслює важливість мовлення полковника Филона.