11. Універсал національної єдності

Універсал національної єдності було підписано 3 серпня 2006 р. у ході другого засідання Загальнонаціонального круглого столу (запропонований Президентом України для подолання політичних розбіжностей між партіями Верховної Ради). Створення універсалу було ініційовано під час першого засідання Загальнонаціонального круглого столу, яке проходило 27 липня 2006.

Зокрема, в Універсалі декларується:

Забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення ефективності використання природних ресурсів, енергоносіїв, впровадження енергозбережних технологій;

Продовження курсу євроінтеграції України з перспективою вступу в ЄС, невідкладний початок переговорів про створення зони вільної торгівлі з ЄС;

Взаємовигідне співробітництво з НАТО відповідно до Закону "Про Основу національної безпеки України";

Рішення питання про вступ у НАТО за результатами всеукраїнського референдуму.

Універсал підписано усіма політичніми силами Верховної Ради, крім БЮТ, а КПУ — із застереженнями. Передбачалось, що текст Універсалу ляже в основу програми дій коаліційного уряду.

12. Політична криза в Україні – 2007

Політична криза в Україні 2007 — політичне протистояння законодавчої та виконавчої влади, з одного боку, та Президентом України, з другого боку, що виникло після підписання Віктором Ющенком Указу «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України» котрим припинялась дія повноважень депутатів парламенту України та на 27 травня 2007 призначались дострокові вибори.

Спочатку більшість депутатів Верховної Ради (Коаліція національної єдності) не визнали Указу Президента, вважаючи його неконституційним. Цю позицію підтримали прем'єр-міністр Віктор Янукович та члени кабінету міністрів, котрі також відмовились визнавати Указ Президента і закликали своїх прихильників до виявлення протесту. Але потім всіма сторонами було досягнуто згоди про проведення дострокових виборів до Верховної Ради.

Унаслідок різних причин політичного характеру (зокрема через небажання Ющенка надати згоду «на прем'єрство Ю. Тимошенко») — після виборів-2006 була утворена дуже хитка політична конструкція в якій співробітничали «Наша Україна» (Ющенко) та «Партія регіонів» (Янукович), які утворили «уряд Януковича» в якому було „8 міністрів від Ющенка, «Нашої України»“. Втім, уже через два місяця після призначення Януковича прем'єр-міністром — «Наша Україна» вимушена була перейти в опозицію; почалася «політична криза другої половини 2006 року», яка є нерозривною частиною «політичної кризи 2007 року».

13. Політична криза в Україні – 2008

Політична криза в Україні 2008 — стала наслідком розпаду «демократичної коаліції» у Верховній Раді України. Парламентський блок Наша Україна-Народна Самооборона заявив 4 вересня 2008 р. про вихід з коаліції з блоком Юлії Тимошенко, поставивши таким чином під загрозу існування уряду Юлії Тимошенко. Офіційною причиною виходу НУ-НС з коаліції стало голосування в Раді депутатів від БЮТ у блоці з Партією Регіонів за низку законопроектів, які мали на меті обмежити владу Президента України та внести інші зміни до законодавства України. Тривалі перемови між політичними силами на дали результатів і була зроблена спроба розпустити Верховну Раду Шостого скликання, однак з обранням спікером Володимира Литвина була відновлена демократична коаліція в парламенті і політична криза завершилася. Політична криза в Українії була наслідком тривалої внутрішньої боротьби та непорозумінь між основними силами представленими в парламенті країни, зокрема між представниками БЮТ та НУ-НС.

Розпад «демократичної коаліції» в парламенті був результатом суперечностей і внутрішньої боротьби між основними силами коаліції: Блоку Юлії Тимошенко та пропрезидентського блоку Наша Україна — Народна самооборона. Оглядачі також відмічали серйозні особисті та політичні розбіжності між президентом Ющенком та прем'єр-міністром Тимошенко як причину непорозумінь всередині коаліції. Майбутні президентські вибори у 2009 р. та підготовка до боротьби за посаду президента також стала однією з причин зіпсування відносин між колишніми союзниками по коаліції.

Зокрема, одним з питань, яке загострило протистояння та викликало нові протиріччя всередині коаліції було відношення політичних сил парламенту до військових дій у Грузії у вересні 2008 р. і реакції на них України. 18 серпня 2008 р. адміністрація Президента України звинуватила уряд Тимошенко у нечіткій позиції стосовно конфлікту і навіть у державній зраді, нібито у обмін на обіцянку підтримки Тимошенко з боку Росії під час наступних президентських виборів. Юлія Тимошенко відкинула ці звинувачення, підтвердила підтримку територіальній цілосності Грузії і натомість наполягала на неприпустимості втягування України у зовнішні конфлікти.

Останнім кроком у ескалації непорозумінь та протиріч всередині «демократичної коаліції» стало голосування у Раді блоків БЮТ та Партії Регіонів за пакет законопроектів спрямованих на обмеження влади президента. Пропоновані законопроекти також спрощували процедуру імпічмента президента і позбавляли права призначати голів міністерства оборони, внунтрішніх та закордонних справ та СБУ. Хоча ці законопроекти отримали більш ніж 300 голосів депутатів, президент Ющенко проголосив їх антиконституційними і пообіцяв накласти на них вето. У той же день фракція НУ-НС об'явила про вихід з демократичної коаліції та подала відповідну заяву у секретаріат Верховної Ради.

16 вересня 2008 р. спікер Верховної Ради Арсеній Яценюк заявив, що офіційно «демократична коаліція» припинила існування і наступного дня сам подав у відставку з посади спікера парламенту. Таким чином за законодавством у разі відсутності коаліції у парламенті президент мав би право розпустити парламент 3 жовтня 2008 р. Тим часом між політичними силами у Раді почалися консультації спрямовані на подолання кризи та створення нової коаліції у тому числі з Блоком Литвина чи Партією Регіонів. Зокрема, Юлія Тимошенко виступала за збереження «демократичної коаліції» у новому форматі за участю БЮТ, НУ-НС та Блоку Литвина.

Протягом тривалих перемов у вересні-жовтні 2008 р. політичним силам представленим у парламенті, проте не вдалося досягти компромісу і сформувати нову більшість. Кожна із сторін звинувачували одна одну у небажанні йти на компроміс. 8 жовтня 2008 р. Президент Ющенко у телевізійному зверненні заявив про роспуск Верховної Ради Шостого скликання і про призначення дострокових виборів на 7 грудня того ж року. Разом з тим, представники БЮТ і ПР виступили із заявою, у якій оскаржили дії президента і наполягали, що парламент не мав бути розпущений до 20-их чисел листопада.

За позовом депутатів від БЮТ 10 жовтня 2008 р. Окружний адміністративний суд м. Києва призупинив дію указу Президента про розпуск Верховної ради і заборонив Центрвиборчкому проводити засідання пов'язані з організацією виборів. Таке рішення судді було назване направомірним і піддане критиці у Адміністрації президента, Генеральній прокуратурі. У той самий день Секретаріат президента оскаржив у апеляційному адміністративному суді рішення окружного суду. Разом з тим, Ющенко застеріг політичні сили проти втручання у діяльність судів і перешкоджання проведенню виборів. 12 жовтня 2008 р. у прокуратурі м. Києва були порушені кримінальні справи проти судді Володимира Келеберди, який призупинив дію указу президента та проти депутатів від БЮТ, яких звинуватили у хуліганстві та втручанні у діяльність судових органів.