122. Студентський і молодіжний рух в Україні в умовах перебудови.

Вагомий внесок в управління суспільними справами зробила молодь. Через створення нею організацій, спілок, фондів, секцій при політичних партіях вона стала впливовою силою, здатною вирішувати важливі соціально-економічні і політичні проблеми, сучасності. В кінці 80-х на початку 90-х рр. молодіжний рух як складова частина самодіяльного руху в Україні, проявив себе в політичній боротьбі, яка привела до проголошення в 1991 р. Акту про державну незалежність. Зародився молодіжного руху в Україні на зламі двох соціально-політичних систем розвитку – відживаючої за радянським зразком так званої “соціалістичної ” та нової демократичної. Було створено Український Національний Комітет Молодіжних Організацій (УНКМО).

Три етапи розвитку молодіжного руху.

Перший етап (1985 по 1988 р.) характеризується появою нових небагаточисельних неформальних груп молоді, в основі діяльності яких було прагнення реалізувати свої потреби через зближення в невеликі групи зі своїми ровесниками, однодумцями, яких в основному задовольняли інтереси особистого характеру.

Другий етап (1989-1991 рр.) характеризується в основному зародженням молодіжних груп і невеликих організацій, поширенням молодіжних дискусійних гуртків і клубів. Разом з тим в цей період молодь прагнула реалізувати свої потреби через активну політичну діяльність

Третій етап (з 1991 р триває і по нині). В цей період Укр.стала незалеж. держ., і як результат цього в країні досить активно почала проводитись політика щодо молоді. В цей період значно збільшилася кількість молодіжних об'єднань.

Помітну роль в молодіжному русі займало студентство. В їх діях чітко проявлялося прагнення покінчити зі старими формами управління вищими навчальними закладами, надати їм більше прав і свобод у вирішені проблем вищої школи, захисту інтересів студентів.В грудні 1989 р. на установчому з'їзді у Києві започаткувала своє існування нова студентська організація – Українська студентська спілка (УСС). Ціль: УСС є боротьба за права студентів, забезпечення їх всіх стипендією, надання бажаючим місця в гуртожитках, прийняття демократичних статутів вищих навчальних закладів, можливості студентам брати участь у вирішенні всіх важливих питань навчального процессу, виступила проти насаджування марксистсько-ленінської ідеології в навчальному процесі, за забезпечення прав українців і надання можливості представникам національних меншин, які навчаються в Україні, отримувати освіту рідною мовою та інше. Особливістю в діяльності було те, що до її складу входили представники різних, часто протилежних за своїми поглядами, громадських формувань. Членами УСС були рухівці, снумівці, комсомольці, члени "Партії зелених".Значного розвитку досяг рух студентів в західних областях Укр, було ств. "Студентське братство". Однією з перших дій "Студентського братства" була організація страйку молоді в лютому 1990 р. у відповідь на арешт київських студентів.

Програмними вимогами студентів було: – деідеологізація навчального процесу, відродження традицій національної вищої школи, захист студентів від неправомірних дій адміністрації вищих навчальних закладів та інше.

Києві на об'єднаному з'їзді Української студентської спілки і Студентського Братства був

створений Союз Українського Студенства (СУС).

Спілка Незалежної Української Молоді (СНУМ). Цілі: виховання молоді на традиціях українського національно-визвольного руху, боротьба за вихід України зі складу СРСР, за демонтаж соціалістичної держави і капіталізацію економіки, за створення Української самостійної соборної держави.

Разом з тим пошук шляхів до зближення молодіжних організацій привів до створення в

липні 1992 р. Українського Національного Комітету Молодіжних Організацій (УНКМО).Ціль: сприяти залученню молоді до розбудови української держави, створення Центру інформації, таборів для молоді, проведення семінарів, випуск бюлетенів для молодіжних об'єднань тощо.

123. Виникнення Народного Руху України за перебудову. Роль цієї організації у розвиткові політичних подій в республіці протягом 1989-1991 рр.

Ідея створення руху за перебудову виникла в Спілці письменників улітку 1988 p., а 13 листопада 1988 р. її було проголошено на першому санкціонованому екологічному мітингу. 30 січня 1989 р. на засіданні Інституту літератури АН УРСР одноголосно було схвалено програму й статут Народного Руху України. Осередки Руху виникали в усіх областях України. Перша ластівка з’явилась у Тернополі 24 березня 1989 р. 7 травня було створено Львівську організацію. 1 липня 1989 р. у м. Києві відбулась установча конференція Київської регіональної організації НРУ. Вона сприяла консолідації національно-демократичних сил у масштабах усієї України. У серпні 1989 р. пройшли конференції в Донецькій, Волинській, Дніпропетровській областях. У Сумській області лише у червні 1990 р. 8—10 вересня 1989 р. в Києві відбувся установчий з’їзд Руху з поміркованих і радикалів. Помірковані (В. Яворівський, І. Драч, Д. Павличко) виступали за суверенну Україну в рамках союзної федерації, та лібералізації КПРС. У той час радикали (В. Чорновіл, Л. Лук’яненко, М. Горинь, С. Хмара) вимагали виходу України зі складу СРСР і політичного плюралізму. Процес творення Руху можна було вважати барометром оцінки самосвідомості різних регіонів. На жаль, і сьогодні в деяких областях не усвідомлюють сутності та значення для громадян України розбудови суверенної української держави. Уже в той час Рух вийшов на шлях необхідності об’єднання під його знаменами всіх національно свідомих сил. Саме в відході від ідеї консолідації навколо Руху можна побачити перший крок назад від повної перемоги української національно-визвольної революції, яка мала привести до повного державного суверенітету без будь-яких недомовок та обмежень. Рух потрапив на широкий історичний шлях боротьби українського народу за соціальне й національне визволення. Уже в жовтні 1990 р., коли відбувались II Всеукраїнські збори Народного Руху України, у його назві вже не було слова «за перебудову», він був наймасовішою організацією, до якої входило 663 тис. членів і близько 5 млн прихильників. Усього, за оцінками експертів ідеологічного відділу ЦК КПУ, наприкінці 1989 р. соціальна база Руху становила майже 12 млн осіб . Здавалося, що згодом це буде одна з найпотужніших усенародних партій. Рух від партії до всенародного руху зупинився на півдорозі. Таким чином, революційні події охопили всю Україну. Суспільний рух не давав владі перепочити. Було проведено своєрідну підготовчу роботу, щоб зробити наступний крок до формування нової політичної структури. Не випадково, 18 листопада 1989 р. на нараді представників демократичних об’єднань республіки було створено «Демократичний блок» на основі 43 неформальних угруповань. Це була опозиція КПРС у виборчій компанії до Верховної Ради СРСР. Її програмними завданнями були: ліквідація монополії КПРС на владу й реальну багатопартійність; рівноправність існування різних форм власності; прийняття нової Конституції республіки. Ці завдання «обіцяли» неабияке загострення подальшого суспільного протистояння, зміни в політичному форматі суспільства.