80. Українська держава гетьманської доби: зовнішня і внутрішня політика п.Скоропадського.

Уже 30 квітня 1918 р. гетьман проголосив маніфест «Грамота до всього українського народу» та «Закони про тимчасовий державний устрій України». У цих документах П. Скоропадський заявив, що необхідно створити таку владу, яка забезпечила б населенню спокій, закон, і оголосив себе гетьманом України до скликання Українського сейму. Скоропадський зосередив у своїх руках виконавчу, законодавчу й судову владу й загалом мав диктаторські повноваження. Замість назви Українська Народна Республіка вводилось найменування Українська Держава. Відновлювалися права приватної власності, але декларувалася земельна реформа, у результаті якої землею наділять малоземельних; забезпечать права робітничого класу. Найвищим органом виконавчої влади стала Рада Міністрів.

Українські діячі, більшість яких були соціалістами й членами Центральної Ради, не підтримали гетьманську державу й категорично відмовилися брати участь у формуванні нового уряду. Опору режиму П. Скоропадського становили хлібороби-демократи, самостійники-соціалісти, кадети. У новому кабінеті бракувало націоналістів, проте ввійшли талановиті адміністратори; уряд формувався за професійною ознакою. Водночас фактична влада в Україні належала командуванню армії окупаційних військ, яке обмежило повноваження гетьмана.

Гетьманський режим мав вузьку соціальну базу й спирався на заможні верстви суспільства. Основна маса була налаштована проти гетьманської влади. Антигетьманський курс узяв і Всеукраїнський земський союз на чолі з С. Петлюрою.

Більшовицькі організації були ослаблені, але й вони прагнули об’єднання.

Ще один фронт внутрішньої боротьби в Україні створили російські організації монархічного характеру «Союз русского народа» та «Союз возрождения России», метою яких було відновлення монархічної Росії.

Німецько-австрійські окупанти проводили грабіжницьку політику з метою щонайбільше вивезти з України продовольства і сировини. Населення чинило опір, посилювалась розруха господарства, закривалися підприємства, зростало безробіття. Було встановлено 12-годинний робочий день, заборонено страйки. Був прийнятий указ, згідно з яким поміщикам повертали землі, а селяни мали відшкодувати збитки, завдані землевласникам під час революції. Тобто соціально-економічна політика гетьманського уряду була спрямована на відновлення буржуазно-поміщицького ладу та викликала протест й опір з боку трудящих верств українського суспільства.

Натомість національно-культурна діяльність Скоропадського сприяла культурному відродженню України. Гетьман намагався українізувати державний апарат, українську мову було оголошено державною. Початкові школи переходили на українську мову викладання, в учительських семінаріях відкривалися курси українознавства. Було відкрито близько 150 українських гімназій, зокрема в сільських районах. 6 жовтня 1918 р. у Києві відкрився перший Державний уккраїнський університет, 22 жовтня — університет у Кам’янці-Подільському, було створені, українознавчі кафедри. 14 листопада 1918 р відкрили Українську Академію наук, президентом якої був обраний В. І. Вернадський.

Було ухвалено Закон «Про віру», у якому визнано державною релігією в Україні православ’я, а представники інших релігій отримали право вільно відправляти богослужіння за своїми обрядами.

Велику увагу Скоропадський приділяв формуванню регулярної української армії. Окремим універсалом було відновлено. Проте німці не підтримували кроків гетьманату щодо створення потужної армії.

За часи Гетьманщини було ухвалено понад 300 законів, відновлено роботу Червоного Хреста, надано допомогу українським військовополоненим у Німеччині й Австро-Угорщині.

Скоропадський та його уряд проводили активну, порівняно з ЦР, зовнішню політику, боролися за визнання і Української Держави іншими країнами. Українська Держава підтримувала дипломатичні відносини з державами Четверного союзу, дипломатичні місії було відряджено до Швейцарії, Фінляндії, Швеції, Норвегії.

Актуальним і складним було питання про відносини з Радянською Росією. Найбільш гострим стало питання про кордони. Проте в зв'язку з ускладненням міжнародної ситуації й поразками німецьких військ російська делегація займала все більш жорстку позицію й затягувала переговори, а на початку листопада їх було припинено.

Якщо ЦР за рік існування встановила офіційні відносини і 4 країнами, то гетьманський уряд за 7,5 місяців — з 12, а загальна кількість країн, які були представлені в Україні дипломатичними установами, становила 25. Більш як 20 країн визнали суверенітет України. Після краху німецько-австрійської окупації гетьманський уряд намагався налагодити відносини з країнами Антанти.

Відновлення дореволюційних порядків, уведення жорстких законів викликало рішучий протест широких мас у формі демонстрацій, страйків, повстань, партизанського руху. Найбільшим став страйк залізничників, що почався в липні 1918 р. Активну участь в організації повстанської боротьби брали більшовики й ліві есери.

Активізували свою діяльність українські політичні партії. Унаслідок поразок на фронтах розпочалася деморалізація окупації проти військ. Опозиція проти гетьманату посилювалась. Скоропадський спробував досягти компромісу з українськими політичними силами. Гетьман затвердив тимчасовий закон, який обмежував земельні володіння 25 десятинами. 11 листопада 1918 р. Німеччина підписала акт про капітуляцію і німецькі війська залишили Україну. Спроба залучити до кабінету українських діячів не вдалася. А новий кабінет повністю складався з російських монархістів. Такі дії стали приводом до початку повстання проти гетьманського режиму. 13 листопада 1918 р. у Києві відбулося засідання УНС, на якому створили тимчасовий, альтернативний уряд — Директорію УНР з метою боротьби з гетьманським режимом. До складу ввійшли В. Винниченко (голова), С. Петлюра, О. Андрієвський, Ф. Швець. Уже 15 листопада Директорія й Рада німецьких солдатів підписали угоду, у якій німецькі війська зобов'язалися дотримуватися нейтралітету в боротьбі Директорії проти гетьмана. Повстання швидко поширювалося. На бік Директорії перейшли деякі загони гетьмана, зокрема січові стрільці та Сірожупанна дивізія. У грудні 1918 р. армія контролювала майже всю територію України. 14 грудня П. Скоропадський зрікся влади та виїхав до Німеччини.