118. Політика русифікації України в 60-х – 80-х роках. Наслідки цього процесу для української нації.

У 1960-х рр. відбувалось кількісне зниження україномовних книжкових видань, які впали з 80 % у 1950 р. до 66 % у 1963 р. У 1960-х рр. на російську мову поступово перейшла значна кількість видань наукової періодики. У цей же час з московського центру надходить вказівка про поширення нової пропагандивної тези, згідно з якою функція російської мови в СРСР уже не обмежується роллю засобу міжнаціонального спілкування — вона проголошується другою рідною мовою неросійських народів 1961 рік. ХХІІ відбувся з'їзд КПРС, проголошена нова програма партії про «злиття націй» в єдиний радянський народ. Микита Хрущов в своїй доповіді на XXII з'їзді КПРС зазначив, що рос.мова стала фактично другою рідною для народів СРСР. Таким чином ця теза стала обов'язковою в офіційному мовознавстві союзних республік. 1970 рік. Наказ Міністерства освіти СРСР про написання і захист усіх дисертацій лише російською мовою. Затвердження тільки в Москві. У 70-х – пер.пол. 1980-х рр. русифікація всіх сфер життя — освіти, науки, виробництва, засобів масової інформації, культури — відзначалась особливою інтенсивністю. У 1978 р. була видана Постанова ЦК КПРС про посилення вивчення і викладання російської мови та літератури в укр.школах, 1979 рік. Ташкентська конференція — «Російська мова — мова дружби народів». у 1983 – Постанова про посилене вивчення російської мови, поділ класів в українських школах на дві групи та підвищення заробітної плати вчителям російської мови на 15 %.

Витіснення укр. мови було продуманим і комплексним. У столиці УРСР в середині 80-их років у класах з укр. мовою навчання лишилося близько 22% учнів. У Київському університеті ім.. Т. Шевченка національною мовою викладалося менше половини суспільних та гуманітарних наук. З 11 театрів міста лише один був українським. За 1981-1985 рр. в Україні було надруковано понад 40 тис. назв нових книг і брошур, з них укр. мовою – лише до 10 тис. У кінопрокаті налічувалося 17 тис. копій художніх фільмів російською і менше 2 тис. – українською мовою. Одною з важливих метод русифікації є примусове чи добровільне переселення українців на суто російскі землі, на далеку Північ і до неросійских реслублік й переміщення тамтешнього населення в Україну. Наприклад, 1970 у надбалтицьких республіках (Литві, Латвії й Естонії) жило 106 700 українців (їх до 1945 не було), а в УРСР — 22 800 литовців, латишів і естонців. І ті, й ті можуть, порозумітися з своїм оточенням лише за допомогою російської мови, і цим сприяють дальшому поширенню русифікації. Позбавлені українських шкіл, преси, книжкових видань, театру, радіо й телебачення українською мовою, українці поза межами УРСР все більше русифікуються, приймаючи російську мову як свою рідну чи як мову порозуміння. Опоненти або противники русифікації і, навіть, її критики зазнають адміністративних і судових репресій: звільнення з роботи, ув'язнення у тюрмах і таборах суворого режиму, заслання.Головною метою русифікації є створення єдиного так званого радянського народу з російською мовою й культурою. Ініціаторами й пропагаторами русифікаці в УРСР стають також партійні й радянські діячі українського роду, що, керуючись мотивами кар'єризму й вислужництва, висуваються на керівні посади в партійно-урядовій ієрархії, стаючи ворогами власного народу (І. Кравцев, В. Маланчук, І. Білодід, А. Скаба та ін.).