117. Полiтична опозицiя другої пол. 60-х — сер. 80-х рр.В Україні: програмнi та органiзацiйнi засади.

Опозиційний рух виник як протест проти антинародних дій партійно–державного режиму, недотримання ним конституційних норм та очевидних порушень соціальної справедливості. Представники опозиційного руху виступили проти політичної системи — ігнорування марксистсько–ленінських ідей, порушення законів, прав людини, свободи слова, друку, віросповідання, виступали за вільний розвиток української мови і культури, за історичну правду. Основними проявами цього руху в другій половині 60–х — першій половині 80–х рр. були: 1. Масові заходи. Проведена в лютому 1963 р. у Київському університеті офіційна конференція з питань культури української мови, участь у якій взяло більше тисячі осіб, перетворилася на відкриту демонстрацію проти русифікації. У вересні 1965 р. під час презентації у київському кінотеатрі «Україна» картини С.Параджанова «Тіні забутих предків» з різкою критикою арештів правозахисників виступили Іван Дзюба, Василь Стус і В'ячеслав Чорновіл. Під їхнім листом підписалося 140 присутніх. Реакція властей була блискавичною: всіх трьох звільнили з роботи й вигнали з аспірантури, де вони навчалися. Завдяки цілеспрямованим діям дисидентів у 60–ті рр. було започатковано традицію — 22 травня вшановувати пам'ять Т.Шевченка. Цього дня 1861 р. труну з тілом Кобзаря провезли з Петербурга через Київ до Канева для поховання. 2.Листи–протести до керівних органів УРСР та СРСР. Серед тих, хто підписувався, так званих підписантів, було кількасот представників української інтелігенції Серед них, крім уже названих, — І.Світличний, М.Коцюбинська. 3.Франко, Є.Сверстюк, Б.Антоненко–Давидович, М.Брайчевський, В.Стус, Я.Кендзьор, А.Горська та багато інших. Листи–протести надсилалися не лише зі столиці України, а й з обласних центрів. 3.Самвидав. Друга половина 60–х рр. стала епохою справжнього розквіту самвидаву, насамперед, політичної публіцистики. З'явилися такі визначні твори, як «Інтернаціоналізм чи русифікація?» І.Дзюби — нищівна критика «національної політики» КПРС, спрямована проти русифікації України; «Лихо з розуму» В.Чорновола — збірка документів і біографічних відомостей про жертви репресій 1965–1966 рр.; «Собор у риштованні» — блискуче літературно–публіцистичне есе Є.Сверстюка, присвячене морально–етнічним проблемам, що підіймалися у романі «Собор»; запальні антисталіністські статті В.Мороза «Репортаж із заповідника імені Берія» і «Серед снігів». У самвидаві циркулювали десятки невеликих політико–публіцистичних розвідок, листів протесту, літературно–художніх творів. Важливою подією суспільного життя став початок виходу в січні 1970 р. самвидавського журналу «Український вісник». До 1972 р. вийшло шість номерів журналу. Своє завдання журнал убачав у максимальному ознайомленні читача з самвидавським матеріалом, об'єктивній інформації стосовно закритих для широкого загалу процесів і явищ життя українського суспільства. 4.Створення правозахисних організацій. Після підписання 1957 р. Гельсінських угод у листопаді 1976 р. група правозахисників об'єдналася в Українську групу сприяння виконанню Гельсінських угод в Україні, або Українську Гельсінську спілку (УГС). Вона стала найбільшою правозахисною організацією в республіці. Її очолив письменник Микола Руденко, а серед 36 членів були такі відомі дисиденти, як Петро Григоренко, Левко Лук'яненко, Іван Кандиба, Надія Світлична, В'ячеслав Чорновіл, Василь Стус, та ін. У Декларації проголошувалося, що в своїй роботі Спілка керуватиметься не політичними, а лише гуманітарно–правовими мотивами і свою головну мету вбачає в ознайомленні світового співтовариства з порушеннями прав людини в Україні.

Незважаючи на цілковиту законність діяльності Спілки, її підтримку західними демократіями, акції групи відбувалися за умов постійного тиску з боку владних структур. Уже через 3 місяці, в лютому 1977 р., було заарештовано керівників спілки — Миколу Руденка та Олексу Тихого.

Отож, попри жорстокі утиски тоталітарної системи, опозиційний рух в Україні в другій половині 60 — першій половині 80–х рр. мав різні форми діяльності. Цей рух, усупереч величезним офіційним перешкодам, доносив до народних мас правду про справжнє становище України. Він відкрив Україну світові.