114. Культурне життя в Україні(1953-1964рр.). «Шістдесятники», причини виникнення, діяльність.

У первіод 1953-1964 відбувається лібералізація в сфері культури. Стало можливим відкрите обговорення проблем збереження української мови, розширювалися сфери її вживання. Розпочалося видання багатотомного словника української мови, збільшилося видання україномовних книжок. Вживалися заходи з метою підвищення престижу української науки. Виходять друком фундаментальні наукові праці - "Українська Радянська Енциклопедія , "Історія української літератури". Видаються фахові журнали українською мовою. Лібералізація культурного життя привела до нової хвилі «українізації», відновлення історичної справедливості — повернення українській культурі імен незаслужено забутих або несправедливо репресованих. Значну роботу провели створені в 1956 р. комісії з упорядкування посмертної спадщини.У 1963 р. в Києві відбулась конференція з питань культури української мови, яка продемонструвала незадоволення інтелігенції станом української мови та культури. Творчу активність української інтелігенції стимулювала поява суспіль¬но-політичних, наукових і літературних журналів «Прапор», «Український історичний журнал», «Всесвіт» та ін. У другій половині 50-х — першій половині 60-х років було розпочато видання фундаментальних наукових праць («Українська Радянська Енциклопедія», «Історія української літератури», багатотомний словник української мови тощо). Саме в цей період книжки українською мовою становили найбільший відсоток від усіх книг, виданих в Україні, порівняно з іншими роками повоєнної історії. В 1957 р. вони становили 53 %, у 1958—60, у 1960-му — 49, але вже в 1965 р. цей показник знизився фактично до рівня 1940 р. — 41 %. Далі він лише неухильно зменшувався. Але особливе значення в суспільно-культурному житті мало таке явище, як шістдесятництво — рух творчої молоді, яка сповідувала оригінальну тематику, нові думки, відмінні від офіційних. Це було покоління, яке зазнало меншого впливу радянської ідеології. Воно стало свідком падіння культу особи Сталіна. У систе мі цінностей молоді з’явилися несподівані для радянського мо¬рального кодексу індивідуалізм, культ свободи самовираження, скептицизм, космополітичність культурних смаків. Під впливом гуманістичної західної культури відбулася певна переоцінка цін¬ностей: це покоління вважало природним своє право на розку¬тість, щирість почуттів, звернення передусім до внутрішнього світу людини, прагнуло відновити чисту естетику, культивувало красу, палко бажало новизни й подолання занедбаності своєї культури. У результаті творчість і громадська діяльність шістде¬сятників стали справжнім проривом у сформованій монолітній системі заідеологізованої культури.В Україні поетичні вечори І. Драча, Л. Костенко, М. Вінгра- новського та інших збирали тисячні аудиторії. Плеяда блискучих літературних критиків (І. Дзюба, Є. Верстюк, І. Світличний, В. Чорновіл, В. Мороз) повернули цьому жанру звання літерату¬ри. Нову хвилю в кінематографі репрезентували С. Ііараджанов, Ю. Іллєнко, Л. Осика. Пожвавлення в національно-культурному житті викликало інтерес у суспільстві до театрального мистецтва: упродовж 1958—1965 рр. кількість глядачів у театрах республіки зросла з 14,3 млн до 15,5 млн на рік.Більш плідною стала творчість композиторів. Українське му¬зичне мистецтво збагатилося творами Б. Лятотиинського, С. Люд- кевича, братів Г. і П. Майбород, Ю. Мейтуса, А. Штогаренка та ін. Новаторством була позначена авангардна музика композито- рів-«шістдесятників»: Л. Грабовського, В. Годзяцького, В. Силь- вестрова, В. Загоруєва.Відбулися зміни в спрямованості образотворчого мистецтва. Т. Яблонська разом з В. Зарецьким та іншими художниками- «шістдесятниками» стала основоположницею й фундатором фоль¬клорного напряму в українському образотворчому мистецтві.Звичайно, коло «шістдесятників» було значно ширшим. До них горнулися молоді вчені, учителі, студентство, які об’єднались у клубах творчої молоді Києва, Львова, Одеси, Дніпропетровська.«Шістдесятники» не боролися з політичним режимом, не під¬давали сумніву соціалістичні цінності, хоча наполягали на більш радикальній десталінізації. Серед них популярним було гасло «соціалізму з людським обличчям». Вони були переконані в то¬му, що в співпраці з владою, за допомогою реформ можна очис¬тити суспільство від нашарувань доби «культу особи».Для «шістдесятників» в Україні особливо болючими були на¬ціональні проблеми. Вони звертали свої погляди на національну культуру, виступали на захист рідної мови, популяризували здо¬бутки літератури й мистецтва в народі, вивчали вітчизняну істо¬рію за творами забутих і заборонених учених початку XX ст., піддавали нищівній критиці політику русифікації.Перший секретар ЦК КПРС та його українські однодумці бу¬ли рішуче налаштовані взяти інтелектуальне життя під свій конт¬роль. У 1962 р. після відвідання М. Хрущовим виставки альтер¬нативного мистецтва в Академій' мистецтв відбулося чергове покартання діячів культури. Того ж року на зустрічі в Кремлі з діячами культури та мистецтва Хрущов піддав критиці творчість художника Є. Неізвєстного, автора терміна «відлига» І. Ерен- бурга, київського письменника-фронтовика В. Некрасова та ін. В країні почалась ідеологічна кампанія.Спочатку в Україні стали обмежувати публікації «шістдесят¬ників» у літературних журналах, потім в українській партійній пресі почалося цькування творчої молоді. Особливо дісталося І. Дзюбі, І. Драчу, JI. Костенко, Є. Сверстюку. Відповідальний за ідеологічну чистоту секретар ЦК Компартії України А. Скаба критикував поетів за «формалістичні викрутаси». Клуби творчої молоді було закрито. «Шістдесятників» звинувачували у «форма¬лізмі», «космополітизмі», «відході від марксизму-ленінізму».Крім чергового заклику до боротьби з усіма проявами україн¬ського «буржуазного націоналізму», секретар з ідеології з гордіс¬тю оголошував про свої успіхи в боротьбі з релігією та обіцяв за¬мінити релігійні свята на радянські — «День Серпа і Молота» та «Вечори робітничої слави». Якщо в 1954 р. в Україні було закри¬то 64 церкви, то 1962 р. — уже 1144.Ці події стали промовистим свідченням рішучості Хрущова та керівництва У PCP відновити дисципліну серед інтелігенції. Час¬тина «шістдесятників» так і залишилася на позиції культурницт¬ва, частина «переорієнтувалась», але інші піднялися до ідеологіч¬но-політичного протистояння із системою, еволюціонуючи в бік дисидеитства й правозахисного руху.