- •1.Визначення риторики як науки. Сутність, зв’язок із супутніми науками.
- •Визначення риторики як науки, сутність, зв'язок із супутніми дисциплінами.
- •2. Риторика і ораторське мистецтво. Риторика як «воля до влади».
- •2. Риторика і ораторське мистецтво. Риторика як воля до влади.
- •3. Передумови зародження риторики та специфіка її розвитку у Стародавній Індії.
- •4. Ораторське мистецтво в Стародавньому Тибеті.
- •5. Передумови зародження риторики в Стародавній Греції.
- •6. Внесок Арістотеля, Горгія, Коракса в розвиток риторики як науки.
- •7. Маєвтика Сократа як метод ефективної комунікації.
- •8. Логографія. Лісій як представник логографії.
- •9. Риторична система Демосфена. Шлях самовдосконалення оратора.
- •10. Софістика як явище давньогрецької культури. Софізми.
- •11. Класична риторика: загальна характеристика.
- •12. Розвиток риторики в Давньому Римі. Риторичне вчення Цицерона.
- •13. Особливості риторичної системи Квінтіліана.
- •14. Особливості риторики в епоху Середньовіччя.
- •1) В античності мовлення - це вираз думки, в християнстві - вираз істини;
- •2) В античності не існувало авторитетів, у християнстві авторитет - Святе Письмо.
- •15. Гомілетика. Схоластика. Патристика.
- •3) Патристика.
- •16. Особливості риторики в епоху Відродження.
- •17. Місце риторики в суспільному житті в 18-19 ст.
- •18. Неориторика: загальна характеристика. Аргументативна та лінгвістична неориторика.
- •19. Р. Барт «Риторика образа».
- •20. Загальна характеристика історичних етапів розвитку риторики.
- •21. Розвиток риторики на території України.
- •22.Жанри комунікації.
- •23.Типи підготовки до промови.
- •24.Категорії риторики: етос, логос і пафос.
- •25.Основні розділи риторики.
- •26.Загальна характеристика інвенції. Фази інвенції.
- •27.Попереднє моделювання аудиторії.
- •28.Поняття топіка. Техніка топосу.
- •Топіка та аргументація
- •29.Загальна характеристика диспозиції. Класична структура промови.
- •30.Вступ та його функції.
- •31. Види завершення
- •32. Загальна харктеристика елокуції. Риторичні фігури і тропи.
- •33. Загальна характеристика меморії. Типи сприйняття.
- •34. Загальна характеристика акції. Імідж оратора. Релаксація.
- •35. Мова простору.
- •37. Public relations – зв’язки з громадскістю.
- •38. Поняття суперечки, види суперечок.
- •39. Риторичні погляди Платона в межах діалогів “Федр” або “Горгій”
- •40. Основні засади вчення д. Карнегі
Топіка та аргументація
В класичній риториці топіка виступала джерелом пошуку доведень, аргументів. На сьогоднішній день теорія аргументації виступає вже окремим напрямом наукових досліджень, що поєднує в собі здобутки логіки, риторики, еристики та інших дисциплін. Проте слід підкреслити взаємозв'язок топіки й аргументації. Традиційно топіка розглядалась як засіб, а аргументація - як результат використання цього засобу при розробці певної теми. З іншого боку, топіка застосовувалася не тільки для підготовки промов, загальною метою яких є переконання. Ті запитання, пошук відповіді на які призводить до винаходу матеріалу, можуть стати у пригоді й при створенні текстів, які більше спрямовані на інформування, а не на переконання. Для оратора ж пошук аргументів на підтримку своїх тез завжди складав невід'ємну частину його підготовки до промови.
29.Загальна характеристика диспозиції. Класична структура промови.
Диспозиція (від лат. "dispositio" - "розташування") - це розділ риторики, який вивчає структуру ораторської промови. На цьому етапі оратор повинен організувати матеріал, винайдений у процесі інвенції, тобто розчленувати його та забезпечити певну послідовність у промові. Характерною рисою будь-якого мовлення є лінійність, тому оратору і потрібно так розташувати попередньо відібраний матеріал.
Якщо на етапі інвенції головним було визначення стратегії, то на наступних етапах, починаючи з диспозиції, головним є визначення тактики. Вона передбачає систему дій для ефективної реалізації стратегії. На етапі диспозиції тактика полягає в тому, щоб структурувати матеріал та забезпечити зв'язок між окремими положеннями ораторської промови. У результаті промова представлятиме собою єдине ціле.
Ще в класичній риториці існувало чимало поглядів щодо кількості необхідних частин ораторської промови. Деякі теоретики вказували на чотири обов'язкові частини (Наприклад: Арістотель, Ісократ), інші - на сім тощо.
На сьогоднішній день оптимальною вважається така структура промови:
Вступ.
Головна частина.
Завершення.
Окремі частини промови та положення в межах самих частин мають бути пов'язані між собою. Тобто промова повинна мати так звану блочну структуру, в якій між блоками існує певний взаємозв'язок, а не просте нагромадження матеріалу. Зв'язок досягається завдяки використанню спеціальних слів чи словосполучень, які й забезпечують перехід. Ці "слова-перехідники" можна поділити на такі групи:
заперечувальні;
підтверджувальні;
нейтральні.
Заперечувальні перехідні конструкції - це вирази, що покликані послабити ті положення, які оратор хоче розкритикувати. Наприклад: "але..."; "однак..."; "на жаль..."; "здавалось, що..."; "і все ж варто визнати, що..."; "фактично ж..."; "ніхто не очікував, що."; "цілком несподівано ми дізнаємось, що." тощо.
Підтверджувальні перехідні конструкції - це вирази, покликані посилити ті положення, які оратор захищає. Наприклад: "до речі."; "окрім того."; "на користь цього свідчить й те, що."; "варто додати також і те, що."; "це можна підтвердити й тим, що."; "відомо також, що."; "а це означає, що." тощо.
Нейтральні перехідні конструкції - це вирази, які виконують суто технічну роль зв'язку. Як правило, це вставні слова або речення. Наприклад: "цікаво, що."; "виявляється, що."; "слід відзначити, що."; "слід підкреслити, що."; "не варто забувати, що."; "по-перше., по-друге., по-третє."; "а тепер дозвольте перейти до наступного питання" тощо.
Завдяки використанню різноманітних перехідних конструкцій промова оратора набуває цілісного вигляду, де кожний елемент слугує загальній меті - впливу на аудиторію.
Оратор може також застосовувати як перехідні конструкції вирази, що містять пряме звернення до слухачів. Наприклад: "а тепер давайте разом подумаємо над тим, що."; "давайте пригадаємо, що."; "спробуйте уявити собі, що."; "зверніть увагу на те, що."; "давайте замислимось над питанням про те, що."; "а щоб ви робили у випадку." тощо.