4. Етика справедливості.
Третій підхід до проблем ділового життя пов'язаний з використанням в аналізі бізнесу категорії справедливості. На відміну від етики утилітаризму й деонтичної етики область застосування етики справедливості істотно звужена. Остання включає в основному проблеми, пов'язані з відносинами бізнесу й суспільства в цілому, і не стосується, наприклад, проблем відносин між корпораціями. Очевидно також, що стандарти справедливості не можуть стояти вище моральних прав окремої особистості. Сама справедливість заснована на моральних правах індивідів.
Етика справедливості виходить із положення, що люди по своїй природі є суспільними істотами, які повинні жити в суспільстві й створювати соціальні структури для підтримки його функціонування. Основні цінності для її представників - людська рівність і справедливість як її вираження. Внаслідок цього моральним боргом, як він розуміється в етиці справедливості, є підпорядкування закону, що повинен бути однаковий для всіх, прийняття справедливих законів, відсутність дискримінації й привілеїв.
Складність, однак, полягає в тому, що існують уявлення про справедливість, що відрізняються одне від одного. Приведемо лише найпоширеніші підходи до даної проблеми.
I. Егалітаризм. Відповідно до теорії егалітаризму (від фр. рівність), між людьми немає ніяких розходжень, які могли б виправдати можливість нерівного до них відношення. Відповідно до цієї теорії, блага й тяготи повинні розподілятися між людьми за наступним принципом: "Кожна людина повинна одержувати рівну частку тягот і благ". Егалітаристи думають, що всі люди рівні в принципі, а тому кожна людина рівною мірою претендує на блага суспільного надбання. Отже, вважають вони, розподіл благ повинне провадитися рівномірно.
II. "Капіталістична" справедливість - розподіл благ повинен здійснюватися з урахуванням індивідуального внеску в спільну справу групи (фірми, суспільства, людства).
III. "Комуністична" справедливість - трудові обов'язки повинні розподілятися у відповідності зі здатностями, а блага - відповідно до потреб.
IV. Концепція Джона Ролза, викладена їм у 1971 р. у книзі "Теорія справедливості" одній із значніших книг політичної філософії 20 ст. У ній американський учений сформулював своє розуміння справедливості, засноване на наступних принципах:
1. Кожна людина має рівне право на найбільш широкі свободи, сумісні з аналогічними свободами інших людей;
2. Нерівність за соціально-економічними параметрами повинна бути такою, щоб:
а) забезпечити максимум прибутку для найменш привілейованих осіб;
б) установи й посадові особи, що є носіями влади, були б доступні рівною мірою для кожного.
Згідно Ролзу, принцип 1 повинен бути пріоритетним стосовно принципу 2б) у випадку, якщо ситуація така, те обидва принципи суперечать один одному. У рамках принципу 2 положення а) повинне розглядатися як пріоритетне стосовно положення б).
Принцип 1 одержав назву "принцип рівної свободи". Сутність його зводиться до вимоги необхідності захисту прав громадян від порушень з боку інших осіб і до вимоги рівності цих прав. Фундаментальні свободи включають свободу обирати, свободу совісті, слова й ін., а також свободу мати власність і свободу не бути об'єктом довільного арешту.
Якщо вважати, що принцип рівної свободи вірний, то, отже, втручання комерційних корпорацій в особисті справи співробітників, тиск менеджерів на хід виборів, спроби регулювати політичні процеси шляхом дачі хабарів або інші акти, спрямовані на порушення принципу рівності, варто розглядати як некоректні дії. Сам принцип передбачає заборону насильства, обману й вимагає поважного відношення до пунктів договорів. У такому випадку договірні відносини із клієнтами, працівниками (мова йде також про рекламу) повинні бути в моральному плані вільні від положень, що допускають можливість обману, а роботодавець має моральне зобов'язання надати найманій особі послуги, що зазначені в угоді.
У принципі 2 міститься положення про "розходження" (нерівності). Відповідно до цього положення, у розвиненому суспільстві повинні існувати елементи нерівності, однак повинні вживати дії, спрямовані на виправлення, поліпшення майнового положення найбільш нужденних (хворих, інвалідів); інтенсивність цих дій повинна бути така, щоб не погіршити ситуацію.
У частині б) принципу 2 проголошена ідея рівності можливостей. Мова йде про необхідність забезпечення рівної доступності посадових осіб і офіційних установ для всіх. Це означає необхідність не тільки приведення кваліфікаційних вимог, пропонованих до зайнятих, у відповідність із попитом на робочу силу (це забезпечить усунення дискримінації за ознаками расової приналежності й статі), але й забезпечення загальної доступності установ системи освіти й професійної перепідготовки. Всі перераховані умови є базова, визначальна можливість максимальної реалізації чинностей, здатностей і якостей людини й можливість одержання нею у підсумку максимальної винагороди.
Отже, можна зазначити, що моральні проблеми ділового життя настільки складні й різноманітні, що вирішити їх, виходячи з позицій тільки одного напрямку, досить складно. У різних ситуаціях і стосовно різних суб'єктів бізнесмен може опиратися на різні етичні принципи й цінності.
Подібна ситуація обумовлена, на думку вчених, не тільки складністю моральних проблем бізнесу, але й особливостями сучасної культури. На відміну від традиційної культури, коли в суспільстві панувала одна етична система (наприклад, етика чесноти в античності або етика утилітаризму в Новий час), у сучасному суспільстві рівноправно співіснують різні етичні системи, що припускає різну етичну оцінку тих самих явищ у сфері бізнесу.