2. Основні концепції в етиці бізнесу

1. Релігія й бізнес.

2. Теорія утилітаризму.

3. Деонтична етика.

4. Етика справедливості.

В етиці бізнесу склались чотири основних підходи до моральних проблем бізнесу, що опираються на чотири етичних напрямки.

1. Релігія й бізнес

Перше з них засновано на релігійній етиці. У його основі лежить орієнтація на абсолютні моральні цінності, що беруть свій початок в іудео-християнській традиції: "Не бреши", "Не кради", "Не лжесвідчи проти ближнього свого" і ін. Добре відомо, що перші підприємці були досить релігійними людьми. Як показав Макс Вебер (Протестантська етика і дух капіталізму), саме релігійні особливості протестантизму привели в Новий час до бурхливого розвитку капіталістичних відносин.

Хоча при рішенні будь-яких моральних проблем людина повинна спиратися на абсолютні моральні цінності, все-таки пряме використання релігійної етики в бізнесі має певні обмеження. По-перше, глобалізація сучасного бізнесу приводить до того, що агентами ділових відносин стають люди, що належать до різних релігійних традицій: християнству, іудаїзму, ісламу, буддизму, конфуціанству й т.д. Більше того, у значній мірі сучасна культура є світською за своїм характером.

По-друге, абсолютні моральні цінності мало що можуть дати людині в ситуації конкретного морального вибору. Для цього бізнесмен, навіть той, що спитається на релігійні моральні цінності, має потребу в деякому етичному інструментарії, що міг би допомогти йому проаналізувати й вирішити складні проблеми сучасної підприємницької практики. Інші три підходи в етиці бізнесу опираються на три різні етичні традиції - утилітаризм, деонтичну етику (етику боргу) і етику справедливості.

Зрозуміло, вплив релігійної свідомості на економічну поведінку не можна применшувати. Релігійні підстави поводження людини, у тому числі й у бізнесі, перетворившись у культурну традицію, проявляються навіть тоді, коли людина не замислюється про коріння своїх переваг і пристрастей. Не випадково тому в цей час бурхливо розвивається галузь менеджменту, що вивчає культурну специфіку поводження в різних країнах.

На сьогодні полеміка різних підходів в етиці бізнесу представлена в роботах американських учених М. Валаскеса, Джона Ролза, Лори Неш і деяких інших.

2. Теорія утилітаризму

Однієї із найвпливовіших в етиці бізнесу є теорія утилітаризму. Засновником теорії традиційного утилітаризму вважають Иеремию Бентама (1748-1832). У своїх працях Бентам розробляв методику пошуку об'єктивних критеріїв виміру цінностей, що повинна була забезпечити можливість простого й задовільного з економічної точки зору визначення адекватності соціальної політики й суспільного законодавства. На його думку, найбільш ефективними критеріями могли служити ступінь відповідності способу дії й існуючих законів і ступінь корисності й шкідливості діяльності (за даними оцінки її наслідків).

Певна дія є правомірною з етичної точки зору в тім, і тільки в тому випадку, якщо сумарний корисний ефект цієї дії перевищує сумарний корисний ефект будь-якої іншої дії, що могла б бути зроблена замість дії першої.

Таким чином, принцип утилітаризму припускає наявність можливості кількісного виміру благ, вироблених шляхом здійснення дій, можливість їхнього підсумовування, а також обчислення різниці між кількістю благ і кількістю негативних результатів, а значить - і можливість визначити, яка з дій дасть максимальний чистий прибуток або мінімальні видатки. Отже, на базі даного принципу можна здійснити кількісний вимір всіх видів прибутку й видатків і, користуючись певною загальною чисельною шкалою, реалізувати додавання або вирахування певних значень показників.

Наприклад, рівень ступеня задоволеності робітників станом середовища, в якому реалізується трудовий процес, може бути оцінений величиною, рівної 500 ед. (позитивним) корисності, що тоді як відповідає негативний ефект (рахунок з банку, присланий у наступному місяці) буде дорівнює 700 ед. (негативним). Таким чином загальний підсумок описаної акції, спрямованої на поліпшення стану середовища, у якій трудяться робітники, складе 200 ед. (негативних) корисності. Якщо принцип утилітаризму говорить, що дана конкретна дія є правомірною, оскільки відрізняється більше високою корисністю, ніж будь-який інший відповідний акт, то це зовсім не виходить, що правомірним є така дія, що приносить максимум користі особі, його здійснюючій. Більше вірним є, скоріше, що: правомірна така дія, що приносить максимум користі всім тим особам, які виявляються в сфері дії результатів акції (у тому числі людині, що робить дану акцію).

Принцип утилітаризму не можна тлумачити й у тому розумінні, що він припускає необхідність переваги позитивного ефекту над негативним (прибутку над видатками). Правильно вважати, що, відповідно до цього принципу, в остаточному підсумку правомірною є така акція, що дає найбільший чистий прибуток у порівнянні з іншими варіантами. Нарешті, помилкою було б думати, що принцип утилітаризму припускає необхідність обліку тільки безпосередніх і миттєвих результатів дій. Навпроти, при аналізі всіх можливих варіантів дій варто як враховувати поточні позитивні й негативні ефекти у вигляді видатків і прибутку, так і прогнозувати їх наслідок, у тому числі будь-які непрямі результати.

Теорія утилітаризму приваблива в багатьох відносинах. Її положення узгоджуються із критеріями, які використовуються для інтуїтивної оцінки моральності поведінки. Так, у випадку, коли людина намагається пояснити, чому вона морально зобов'язана зробити ту або іншу дію, вона часто керується міркуваннями про користь або шкоду, які її дії можуть принести іншим людям. Такі міркування повністю вписується в теорію утилітаризму, оскільки положення останньої містять вимогу необхідності визначати результат дії відносно всіх осіб, що беруть участь в дії, і вимога вибирати такий варіант образа дій, що забезпечує максимальний корисний ефект для кожного незалежно від того, чи одержує він прибуток безпосередньо.

Використовуючи принципи утилітаризму, можна пояснити, чому деякі види діянь вважаються аморальними (неправда, подружня зрада, убивство), а інші, навпроти, - морально виправданими (правдиві висловлення, вірність, дотримання зобов'язань). Прихильник теорії утилітаризму може довести, що брехати недобре тому, що неправда приведе до збитку суспільного добробуту. Коли люди брешуть один одному, вони в меншій мері здатні довіряти й співпрацювати. А чим менше інтенсивність довіри й співробітництва, тим нижче загальний добробут. Правдивість у спілкуванні - позитивний фактор, тому що зміцнює довіра й підсилює співробітництво, тим самим сприяючи зміцненню добробуту. В цілому можна стверджувати, що краще правило - говорити правду й утримуватися від неправди. Прихильники традиційного утилітаризму, проте, заперечують той факт, що дія може виявитися безумовно некоректною. Так, вони не погодилися б з тим, що нечесність або злодійство завжди безумовно погані. Якщо в певній ситуації нечесне діяння приведе до більше сприятливих наслідків, ніж інша дія, що може бути зроблена цією ж особою в цій же ситуації, то тоді, відповідно до теорії традиційного утилітаризму, нечесний вчинок буде морально виправданий (у цьому окремому випадку).

Ідеї утилітаризму зробили досить сильний вплив на розвиток економічних наук. Багато економістів ще в XIX ст. категорично стверджували, що в основі механізмів господарської діяльності лежить природне прагнення людини до максимального збільшення свого добробуту, а корисність вироблених товарів виміряється тією ціною, що люди бажають платити за них. Приймаючи ці й інші спрощення, економісти одержали можливість з'ясувати відому всім залежність між попитом та пропозицією, визначивши в такий спосіб характер зв'язку між попитом та пропозицією, між продавцем і покупцем, а також пояснили причини рівноваги цін в умовах вільного конкурентного ринку. Більше того (і це особливо важливо), економісти зуміли також довести, що розвиток системи вільних ринків на основі конкуренції приведе до такого способу експлуатації ресурсів і затвердить такий механізм варіювання цін, що в споживача з'явиться можливість довести свою суспільну корисність до максимуму, причому це відбудеться за рахунок підвищення купівельної спроможності. Таким чином, перебуваючи на позиціях теорії утилітаризму, економісти доходять висновку про безальтернативність системи вільного ринку.

Відомі різноманітні способи визначення ціни (у грошовому вираженні) таких, здавалося б, невловимих параметрів, як краса лісу (наприклад, у ситуації, коли нас цікавить, яке число осіб платить гроші за задоволення споглядання пейзаж парку, що перебуває в приватному володінні). Якщо виявляється, що прибуток від суспільного проекту перевищує видатки на цей проект (у грошовому вираженні), а також якщо різниця величин прибутку й видатків у цьому випадку вище, ніж в альтернативному варіанті, то можна зробити висновок про необхідність реалізації першого проекту.

У рамках даного підходу використання концепції утилітаризму для визначення суспільної корисності, таким чином, зводиться до розрахунку співвідношення між грошовими еквівалентами прибутку й видатків. І нарешті, можна відзначити, що положення теорії утилітаризму добре узгоджуються з категорією ефективності й, хоча вони мають різний сенс, проте багато хто використовує їх для опису можливості провадити максимум продуктів при відомій кількості ресурсів. Інакше кажучи, ефективної прийнято вважати таку операцію, реалізація якої дозволяє забезпечити необхідний вихід продукції при мінімумі витрат ресурсів. Саме так прийнято розуміти ефективність і з позицій утилітаризму, оскільки в рамках цієї теорії правомірним вважається такий образ дій, що дає можливість провадити максимум прибутку при мінімумі видатків. У наведеному вище визначенні ефективності досить слова "необхідний вихід продукції" і "витрати ресурсів" замінити словами "прибуток" і "видатки" - і ми одержимо основну формулу утилітаризму; таким чином, відповідно до теорії утилітаризму, коректний образ дій завжди одночасно є найбільш ефективним.

Проблеми утилітаризму. Основна втілюється в необхідності кількісного визначення суспільної корисності. От один з аспектів цієї проблеми: як виміряти корисний ефект різних дій стосовно різних людей і зіставити отримані результати, опираючись на міркування утилітаризму? Припустимо, наприклад, що ви і я одержали якусь шукану посаду. Як довідатися, наскільки більшу або меншу корисність буде мати цей факт для вас і для мене? Кожний з нас може бути впевнений, що зуміє витягти максимальну користь, виконуючи свою роботу, але, тому що ми не можемо помінятися місцями, така впевненість об'єктивно необґрунтована й кількісно таку користь неможливо визначити. А тому що не можна з'ясувати, яка акція в цьому випадку дасть максимальний корисний ефект, не можна застосувати й принцип утилітаризму.

Другий аспект проблеми полягає в тому, що в деяких випадках прибуток і видатки виміру не піддаються. Як, наприклад, виміряти цінність здоров'я й самого життя? Припустимо, що в результаті установки дорогої системи вентиляції в якімсь цеху вдається повністю ліквідувати канцерогенний пил, що викликає легеневі захворювання. Припустимо також, що в результаті такого заходу тривалість життя робітників збільшиться на п'ять років. Як підрахувати вартість цього років життя, як зіставити її з вартістю вентиляційного встаткування й видатками на його установку?

Утилітарист заперечить, однак, і в цьому випадку; життя й здоров'я, скаже він, мають свою ціну в грошовому вираженні, причому ми самі призначаємо цю ціну чи ледве не щодня. Адже в будь-якій ситуації, коли ми встановлюємо граничну ціну на деякі об'єкти, що володіють властивістю скорочувати ризик, якій піддається наше життя, ми тим самим установлюємо ціну нашого життя. Припустимо, наприклад, що хтось хоче сплатити 5 дол. за якийсь предмет, що є коштами забезпечення безпеки й дозволяє знизити ймовірність загибелі від автодорожньої травми з 0,00005 до 0,00004, і вважає цю ціну граничної. Тоді виходить, що даний покупець фактично оцінює 0,00001 імовірності свого існування в 5 дол., а життя в цілому - в 5 0 0 тис. дол. Такий акт ціноутворення є неминучим і необхідним, продовжить свої міркування утилітарист, і буде таким доти, поки збережеться ряд факторів ризику й безпека не підвищиться через появу на ринку інших подібних речей, які ми можемо побажати придбати й на які може бути встановлена певна ціна.

Третій аспект проблеми пов'язаний з тією обставиною, що в багатьох випадках відсутня можливість прогнозування розмірів прибутку й видатків. Так, добре відомо, що неможливо визначити прибутковість або збитковість фундаментальних наукових досліджень. Уявіть собі, зокрема, що мова йде про необхідність визначення розміру інвестицій у якусь наукову програму, реалізація якої, можливо, дасть якісь надзвичайно цінні теоретичні результати, які проте не можна буде використовувати на практиці миттєво. Яка цінність інформації про Всесвіт? Як виміряти цю цінність і зіставити її із цінністю таких справ, як зведення додаткового корпуса в місцевій лікарні або будинку для бідних?

Утилітарист скаже вам, що в тому випадку, коли прибуток і видатки не можна зіставити на базі ринкових цін, залишається можливість застосування інших кількісних показників: результати соціологічних опитувань, підсумки політичних виборів, оцінки експертів, на підставі яких можна розрахувати обсяги видатків і прибутку в кожному конкретному випадку.

Як думають деякі критики теорії утилітаризму, один з основних недоліків цього вчення складається в його несумісності із двома моральними категоріями: правом і справедливістю. Це означає, що в окремих випадках певні дії з погляду утилітаризму є морально виправданими, хоча насправді вони несправедливі, і результатом їх стає порушення прав людини.

Припустимо, ваш дядько хворий невиліковною й болісною недугою й у результаті нещасливий; умирати, однак, він не збирається. Незважаючи на важке положення, на те, що він перебуває в лікарні й протягом року повинен піти в мир інший, він продовжує керувати очолюваним ним хімічним заводом. Будучи нещасним, він навмисно робить нещасними й своїми службовцями, затримуючи процес установки устроїв, що забезпечують безпечну роботу на підприємстві, хоча прекрасно знає, що через це в наступному році загине принаймні один робітник. Ви, його єдиний родич, знаєте, що після смерті не тільки успадкуєте справу й станете дуже багатим, але й зможете перешкодити подальшій загибелі службовців, установивши системи забезпечення безпеки. Ви холоднокровно оцінюєте ситуацію й доходите висновку, що можна таємно й безкарно вмертвити дядька, досягши свого щастя без шкоди для себе. З погляду теорії утилітаризму така дія з'явилася б правомірним, якби не привело до нанесення кому-небудь збитку. Убивши дядька, ви робите обмін: його життя на життя робітників, причому досягаєте свого щастя, одночасно позбавивши дядька від нещастя й болю; такий результат, безсумнівно, є корисним. У той же час, відповідно до критик утилітаризму, убивство дядька є грубим порушенням його права на існування. Таким чином, дотримуючись положень теорії утилітаризму, доводиться зробити висновок, що вбивство, що є явним порушенням прав людини, а саме найбільш істотного права - права на існування, морально виправдано.

Теорія утилітаризму і соціальна справедливість. Припустимо, що невелика група робітників-мігрантів, що одержують заробітну плату, що ледь забезпечує існування, виконує досить важку роботу, що більше ніхто не бажає її виконувати, але яка приносить задоволення величезному числу членів суспільства, тому що останні в результаті одержують, наприклад, дешеві свіжі овочі, а зекономлені кошти можуть використати на задоволення інших бажань. Припустимо, що чистий прибуток у цій ситуації виявляється більше, ніж страждання, які відчувають люди, що належать до маленької групи сільськогосподарських робітників, і більше, ніж був б чистий прибуток у випадку, якби тяготи роботи на фермі розподілялися порівну між усіма членами суспільства. Тоді, відповідно до теорії утилітаризму, збереження сільськогосподарськими робітниками статусу жебраків можна вважати справедливим з моральної точки зору.

Даний приклад розкриває істотний недолік утилітаризму, а саме той факт, що утилітаризм враховує лише корисність ефекту відносно суспільства в цілому, але не передбачає розподілу отриманих благ між всіма члена даного суспільства.

Отже, теорія утилітаризму виявляється малоефективною й неадекватною в ситуаціях, що вимагають аналізу з позицій права. З ним більше узгоджується теорія деонтичної етики.

3. Деонтична етика (етика обов’язку).

З поняттям права доводиться зіштовхуватися кожному бізнесменові. Термін "право" використовується для опису нормованого відношення людини до чого-небудь. Індивідуум має право, якщо він правочинний діяти певним чином або вступати з ким-небудь у якісь відносини.

Право є потужним інструментом соціальної регуляції, і його призначення полягає в тому, щоб забезпечувати для індивіда можливість вільного вибору мети або роду діяльності й гарантувати цей вибір, захищаючи його. Найбільш важливим серед різного роду прав є так звані моральні права (або права людини). Це права, котрими володіють всі люди тільки тому, що вони є людьми. Моральні права мають три особливості:

1. Вони тісно пов'язані з обов'язками. Якщо я маю моральне право робити щось (або володіти чимось, або прагнути до чого-небудь), то інші люди мають моральний обов'язок не заважати мені робити це (а іноді - в особі держави - навіть сприяти мені).

2. Моральні права забезпечують можливість індивідуального автономного й рівноправного вибору мети. Визнати, що дана особа має моральне право, - значить визнати, що існує область, у якій ця особа не підкоряється моїм бажанням і її інтереси не підкоряються моїм інтересам, тобто існує область, у якій окремі особи існують як рівні й автономні.

3. Моральні права утворять базу для виправдання образа дій одних осіб і для захисту й допомоги іншим особам. Якщо я маю моральне право, то мої дії морально виправдані. Більше того, якщо я маю моральне право робити що-небудь, те це означає, що дії інших осіб, спрямовані на те, щоб заважати мені, не є виправданими. Навпроти, можуть уважатися виправданими дії інших осіб, спрямовані на обмеження діяльності осіб, що перешкоджають мені в моєму прагненні до реалізації мого права.

Зазначені три характеристики, властиві моральним правам, дають можливість використовувати останні для суджень, що досить істотно відрізняються від виведених на базі стандартних норм утилітаризму.

Можна виділити два головних розходження між утилітаристським підходом і підходом з позиції моральних прав.

1. Моральні права є відбиттям вимог моралі, спямонованих до окремого індивіда, тоді як моральні норми утилітаризму по своїй суті колективні.

2. Право утворює базу нормативів, використовуючи які можна відкинути будь-які спроби апелювати до таких критеріїв, як суспільна корисність і кількісні фактори.

Право є більш досконалим інструментом, ніж норми утилітаризму, але вони містять елементи останнього; наприклад, у війну обмежуються деякі моральні права з метою захисту інтересів суспільства.

Багато дослідників думають, що категоричний імператив Канта є поясненням наявності в людини моральних прав. Саме етика Канта залучається фахівцями етики бізнесу для іншого підходу до проблем ділового життя. Поза всякими сумнівами, найбільш впливовим філософом моральності дотепер залишається Имануіл Кант (1724-1804). Його раціоналістичний підхід до етики вплинув на сучасну етичну думку.

Категори́чний імперати́в — фундаментальний моральний принцип Канта: чинити так, аби завжди розглядати інших людей як цілі, а не як засоби. Цей принцип є імперативом (командою), і він є категоричним (застосовується без винятків, у всіх випадках, місцях і обставинах). Він є класичним прикладом етичних теорій, систем моралі, що зосереджуються радше на істинному характері поведінки (і намірах особи), аніж на наслідках цих дій.

За теорією Канта, етичне правило, що годиться для одного, повинне годитися для всіх. Не існує якої-небудь особливої етики, що служила б одній людині або окремій групі людей на шкоду всім іншим. Більшість людей інтуїтивно відчуває правильність цього. Скажемо, коли ви були дитиною, ваша мати говорила вам напевно щось подібне: "Цього робити не можна. Що було б, якби всі вирішили так робити?" Якщо мати приводила вам подібні доводи, то вона діяла як теоретик кантіанської етики, сама того не підозрюючи.

Відзначимо два моменти теорії Канта. По-перше, він будує свою етичну теорію на фундаменті людської раціональності (на тім, що він називає практичним розумом), і це дає нам потенційний загальний знаменник для побудови універсальної етики. (Згадаєте, що в традиції утилітаризму встановити такий загальний знаменник було важко, тому що "користь" люди розуміють по-різному.) По-друге, підхід Канта змушує нас думати про моральні правила з погляду впливу індивідуальної дії на ціле.

У сучасному формулюванні деонтичний підхід до оцінки етичності вчинку звучить так: дія є морально виправданою для даної особи тільки в тому випадку, якщо причина, по якій здійснюється ця дія, така, що зазначена особа бажала б, щоб всі інші особи в даній ситуації діяли б так само.

У такому формулюванні викладені два критерії коректності - у моральному плані - будь-якого способу дії:

• універсальність - особисті мотиви повинні бути універсальними ("А що, якби всі чинили так само?");

• оборотність - особисті мотиви повинні бути такими, щоб особа, їх що реалізує, могла бажати, щоб ці мотиви використовувалися іншими особами ("А що, якби я був на його місці?", "А що, якби зі мною поводились так само?").

На відміну від утилітаризму кантіанський підхід зосереджений на внутрішніх мотивах, а не на наслідках дій. Відповідно до цього брехати не можна тому, що якщо ця дія зробиться загальною, то зв'язки між людьми спотворяться, люди втратять довіру друг до друга й суспільство розпадеться. Можна, звичайно, заперечувати висновки Канта на тій підставі, що неправда досить поширена, а суспільства проте не розпадаються. Але все-таки варто подумати про перспективу розвитку такого відношення. Адже одна з основних проблем в етиці бізнесу - це те, що люди занадто легко придумують найнеймовірніші обґрунтування дозволу для них чогось, що не дозволено іншим.

З погляду етики бізнесу, мабуть, найбільш перспективної є наступне формулювання категоричного імперативу: "...чини так, щоб ти завжди ставився до людства й у своїй особі, і в особі всякого іншого так само, як до мети, і ніколи не стався до нього тільки як до засобу".

У людини завжди є сильна спокуса для втілення яких-небудь планів і досягнення особистих цілей використовувати інших людей як кошти. На жаль, у бізнесі це особливо часте явище.

Як же визначити, коли людина є засобом, а коли метою? Практично труднощі аналізу ситуації збільшується тим, що в повсякденному житті ми звикли дивитися на інших, навіть на найближчих нам людей, як на засіб досягнення наших цілей. Але як правильно провести межу між "метою" і "засобом"? Якби 95% часу ми ставилися до якої-небудь людини як до засобу, а 5% часу - як до мети, було б це правильно з погляду моральності? Хто вирішує, яке саме співвідношення припустиме? Наприклад, на відміну від минулих часів сьогодні в Україні більшість людей ставиться до листоноші як до засобу і мало хто - як до мети. Чи є це аморальним? Більшість із нас скаже, що ні.

Звичайно, незважаючи на деякі труднощі застосування кантіанського підходу до конкретних ситуацій ділового життя, значення етичної теорії Канта для етики важко переоцінити. Кант далеко просунув розуміння закону моральності тим, що зв'язав процес ухвалення етичного рішення з універсалізацією правила, будуючи етику на загальній для всіх людей раціональності. Декларація цінності людської автономії стала більшим внеском у розвиток демократії й концепції прав людини.