86. Проблема свободи: філософський аналіз

Проблема свободи є однією з глобальних проблем, інтерес до якої проявляється протягом всього процесу розвитку духовної культури людства. Неодноразові спроби пояснення суті свободи представлені як на рівні спеціального філософського аналізу, так і на рівні повсякденної свідомості людини, адже від цього залежить значення найбільш ціннісних орієнтацій особистості.

Отримання свободи розглядається як велике благо. Однак – свобода це і відповідальність. Міра відповідальності пропорційна простору свободи.

Свобода – це характеристика дії, яка виконується: 1) з знанням і врахуванням об’єктивних обмежень; 2) з власного дозволу – без тиску зі сторони; 3) в умовах вибору можливостей .

Методологічною основою етичного аналізу свободи є філософське дослідження проблеми взаємозв’язку свободи та необхідності. В історії філософії існує три найбільш загальних підходів до вивчення співвідношення свободи та необхідності: 1) детермінізм: абсолютизація необхідності, що заперечує свободу волі; 2) індетермінізм: абсолютизація свободи та заперечення необхідності; 3) принцип єдності, взаємообумовленості свободи та необхідності.

В релігійних доктринах етики проблема свободи волі ставиться в плані самовизначення людини стосовно Бога і Його моральних заповідей. Центральною проблемою християнської етики в цьому контексті є співвідношення Закону і благодаті. Суперечності, які виникають в процесі вирішення цієї проблеми, породили релігійну полеміку та протилежні релігійно-етичні вчення.

По суті справи, мораль виходить з припущення людської свободи морального вибору. Жодні обставини і зовнішні фактори впливу не можуть позбавити людину права на остаточний вибір і рішення. Відповідальність людини виникає на підставі того, що причина вчинку, образно кажучи, знаходиться у самій людині, а точніше — у її вільному волевиявленні.

В творах українських полемістів кінця XVI - початку XVII століття спостерігається трактування поняття свободи в таких варіантах: 1) несвобода як причина гріха – Герасим Смотрицький в своєму полемічному творі „Ключ царства небесного” зазначає про те, що проста людина, яка не може зрозуміти свого права у виборі між божественним законом та законом „панським” чинить несвідомий гріх. 2) свобода як гріх – Іван Вишенський критично описує захоплення „вільними” науками і вважає, що кожна людина повинна керуватися в своєму житті виключно тим, що написано в Біблії. Наявність свободи руйнує віру. 3) свобода совісті - Христофор Філалет під впливом реформаторських гуманістичних впливів закликав до толерантного ставлення до всіх релігійних конфесій: „Уміємо, з ласки Божей, уважити волности наши, а межи всіми наболшую и напереднійшую – вольность сумлінья”.

Слідуючи досвіду європейського гуманізму (Марсіліо Фічіно) українські полемісти, на думку М. Дмитрієва, розглядали людський розум як інструмент, що повинен відчувати Бога, шанувати і боятися його. Але в наслідок вільного вибору шляхів міркування він змінив способи богошанування. З одного боку, від цієї концепції – один крок до визнання зверхності католицизму чи православ’я над усіма іншими релігіями, з іншого, таке розуміння релігії враз знімало всі середньовічні конфесійні .

Отже, виміром свободи людини задається і вимір його відповідальності. В моралі людина відповідальна перед собою, а перед іншими – в тій мірі, в якій вона визнає їх своїми – іншими, тобто частиною своєї суверенності, в якій інших вона приймає як продовження себе самої або як таких, через яких він себе уявляє. Відповідно в моралі людина відповідальна лише за саму себе: за збереження своєї внутрішньої свободи, своєї гідності, своєї гуманності. Але і за інших, в тій мірі, в якій вона визнає їх своїми-іншими.