68. Сутність людини в історико-філософському конспекті. Есенційний та екстенційний підходи до тлумачення сутності людини.

Двома крайнощами у філософсько-історичному підході до ролі і місця людини в історії були:

1. суб’єктивістський підхід, історичний волюнтаризм – концепція, згідно з якою історія здійснюється виключно завдяки діяльності в історії великих людей:

2. об’єктивістський підхід, відповідно до якого історія здійснюється народними масами. Історична особистість повинна тільки вловлювати об’єктивну суспільну потребу і вести за собою народні маси.

У другій половині ХХ ст. філософія історії переглянула свої погляди на роль і місце людини в історії. Сутність цього перевороту полягає у переході від історії людини до людини в історії, від історії подій до історії людей. Основні параметри вказаного перегляду такі:

1. Людина творить власну історичну епоху тією ж мірою, якою ця епоха творить особистість людини. Однак у переломні моменти історичного розвитку роль «людського чинника» стає вирішальною. Навіть окремо взята людина здатна змінити напрям розвитку цілих держав і, більш того, зароджувати існування всього людства.

2. Образ людини завжди історично своєрідний – людина іншої епохи не просто одягалася чи їла, вона мислила, відчувала світ по іншому, часом бувала щаслива у своєму житті.

3. Людина в історії створю унікальне значення тільки для себе, а не для історії взагалі.

Екзистенціалізм – це філософія існування, яка виходить із поняття екзистенція. Що сформульоване Кіркегором і означає особливість і неповторність людського буття, що не може бути вичерпно пізнане.

Основні проблеми екзистенціалізму:

• Існування людини в світі – абсурд;

• Проблема свободи;

• Проблема життя і смерті;

• Проблема відчуження;

• Проблема співвідношення раціонального і ірраціонального.

Основні ідеї:

1. світ одвічно абсурдний і людина закинута в цей світ проти своєї волі;

2. існування людини – це єдина достовірна реальність та відправна точка людського буття, тому існування людини передує її сутності;

3. людина відчужена від світу, тому відчуження виступає екзистенцій ним станом людини яке можна прагнути подолати, але повністю цей стан подолати не можна;

4. свобода виступає як універсальна характеристика і життєва цінність людського буття; свобода для людини тотальна і трагічна;

5. розгляд проблеми життя і смерті через проблему граничної ситуації.

69. Проблемність людського буття: філософське осмислення.

В історії філософії стосовно визначення сутності людини можна виділити декілька тенденцій:

• Тлумачення людини, як мікрокосмосу

• Антропоцентризм

• Духовне тлумачення людини – людина, як істота божественна

Некласичне традиційне розуміння людини пов’язане з розгляданням буття у тісному взаємозв’язку з буттям людини. Відбувається перехід до екзистенціального розуміння

людини, тобто розуміння людини, сутності через призму людського існування. Родоначальниками були і представники « філософії життя ».

Сутність людини тісно пов’язана з людським буттям яке виражається, як цілісна єдність природного, соціального і духовного:

• природне не зводиться до біологічного, а виражає всю нескінченність сполученості людини з універсаму , тобто наголошується на розумінні, людини як космічного феномену;

• соціальне виражає необхідність спів буття людини з іншими людьми, що опосередковане знаннями, нормами, цінностями та включає в себе всю нескінченність культурно-історичної пам’яті людства.

• духовне – це увага до здатності людини прилучатися до смислів буття і здатність її до смислотворення.

Основні версії походження людини :

• занесення людини на Землю із інших світів або планет ( інопланетна версія )

• виникнення людини внаслідок реалізації якоїсь фундаментальної, космічної програми ( версія антропного принципу в будові Всесвіту )

• виникнення людини внаслідок якоїсь фатальної помилки в ході природно - кліматичних процесів ( концепція тупикової гілки еволюції ).

• виникнення людини шляхом еволюції форм життя ( концепція еволюції )

• створення людини Богом ( Богами ) чи якимись іншими вищими силами ( концепція креаціонізму (створення))

• виникнення людини як біосоціальної істоти, пов’язаної з її трудовою діяльністю ( знаряддя праці ) та людською колективністю ( антропогенез )

• поєднання біологічних, психологічних, соціальних, культурних чинників виникнення людини. ( синтетична теорія еволюції ).

Виділяють такі етапи як:

ювеналізація – це етап продовження дитинства, що сприяє розвитку інтелектуального, чуттєвого та вольового у дитини, яка народжується

церебралізація – подолання інстинктів і розвитку асоціативних здібностей мозку, що формує людину як складну систему самоорганізації

Основними людськими здатностями є :

1. тілесність - тіло виступає, як складний організм, який виражає здатність людини до високого рівня саморегуляції

2. людські почуття – здатність людини відчувати – формування людської чуттєвості

3. розум – здатність людини до пізнання і отримання знань

4. воля – як здатність до концентрування своїх сил і здібностей та реалізації своїх потреб і здібностей