65. Діалектика і логіка: їх зміст і співвідношення

Діалектика (грец. διαλεκτική — мистецтво сперечатись, міркувати) — розділ філософії, що досліджує категорії розвитку.

Слово «діалектика» походить із Древньої Греції завдяки популярності діалогів між Платоном та Сократом. Саме діалог між людьми, які намагаються переконати один іншого й дав назву діалектчиному методу в філософії. В різні часи й епохи виникали різні форми діалектичної думки.

Поняття діалектики виникає ще в античній філософії на означення мистецтва творчої суперечки. Правила суперечки передбачали висловлювання альтернативних думок-тверджень, в міркуваннях навколо яких поступово відкидається невірне й позиції сторін поступово зближаються. Неперевершеним майстром діалектики був Сократ, який у мистецтві суперечки користувався різними прийомами - зіткнення абсолютно протилежних думок з наступним їх наближенням й узгодженням; відшукання загальних понять через окремі їх прояви і т.д.

З часом, особливо з доби відродження, прийоми діалектичної дискусії застосовуються при аналізі протилежних поглядів, позицій, напрямів думки

Отже, впродовж історії діалектика сформувалася як науково теоретичний спосіб мислення, як методологія філософського пізнання Діалектика - це сукупність суб'єктивно усвідомлених, об'єктивно зумовлю них і практично виправданих прийомів і навичок пізнавальної і суспільно перетворюючої діяльності людини.

Ло́гіка (грец. λογιχη від грец. logos — слово, смисл, думка, мова) — наука про форми та закони судження. Головним об'єктом дослідження логіки є описові системи судження, тобто системи які пропонуються як інструкція для людей (а також, можливо інших розумних істот/машин) як слід правильно мислити. При цьому, такі інструкції не слід розглядати як опис того, як люди насправді мислять, що є предметом дослідження інших дисциплін, наприклад коґнітивної психології.

У щоденній мові, логіка є способом судження що полягає в отриманні висновку із набору припущень. Формальніше, логіка стосується виведення — процесу що продукує нові твердження із вже встановлених. Саме тому у логіці особлива увага приділяється структурам виводу — конкретніше, формальним відношенням між вихідними твердженнями та висновками, де «формальний» означає що ці відносини є незалежними від самих тверджень. Не менш важливим є дослідження істинності виводу, включаючи різноманітні можливі визначення істинності та передумови що на практиці уможливлюють її встановлення. Побічним продуктом логіки є рецепти мислення, тобто опис того як люди та інші розумні істоти/машини/системи повинні мислити.

Традиційно логіка вивчається як галузь філософії. Починаючи із середини вісімсотих років минулого тисячоліття логіка стає предметом дослідження математики, а останнім часом і інформатики. Як наука, логіка досліджує та класифікує структури тверджень та аргументів та розробляє схеми їх кодифікації. Таким чином, предмет дослідження логіки може бути дуже широким, включаючи судження про ймовірність та причинність. Логікою також досліджуються структури логічних помилок та парадокси. Стародавні греки поділяли діалектику на логіку та риторику. Риторика має справу з переконувальною аргументацією, що може певною мірою розглядатись як протиставлення логіці.