51 Свідомість як філософська проблема.

Свідомість – це:1)фора об’єктивного відображення, форма пізнання дійсності незалежне від людських прагнень і інтересів. 2)свідомість м-ть в собі прояв суб’єктивного відношення до дійсності, як до світу свого життя. Ознаки свідомості:1)свідомість суб’єктивна реальність яка існує ідеально. Відповідно до типу суб’єкта, розрізняють такі типи свідомості: індивідуальна, групова, класова, етнічна.2)це особливий тип люд поведінки, коли людина діє не лише під тиском життєвих потреб та їх задоволення але іноді всупереч біологічної цільності і самозбереження(здатність на подвиг, самопожертвування )3)вик. Предметів культури за їх призначенням4)активність – через свідомість людина починає осмислювати дійсність5)комунікативність різні форми люд спілкування. Через комунікативність людина передає свою інформацію

Свідомість робить відомою і усвідомленою зміст реальності, яка набуває предметно мовної форми, тобто мова орг. пов’язана із свідомістю і виступає предметною формою свідомості6)творчість як продукування того чого не існує7)універсальність. Свідомість є виміром буття, що пронизує всю життєдіяльність людини.8)системність. Свідомість як певна система має свою структуру, а саме компоненту і рівневу. Компонентна1)когнітивна(пізнавальна). Тут виникають чуттєві і понятійні образи – чуттєвий рівень, абстрактне мислення, інтуїція 2)мотиваційна. Проявляється як душевне хвилювання, психічне переживання, почуття радості і болі3)нормативно – проектна, програми, мета плани. Рівнева 1)Свідоме – це результат дії свідомості, що виступає в чіткій і послідовній формі. Підлягає не лише вираженню алей і контролю.2)несвідоме – це сукупність псих процесів індивідуальної і колективної діяльності, які не знаходять форми усвідомлення, не вираження чіткій формі і виступають як неоднорідні3)несвідоме – це настанова культ. Зведення до автоматизму4)перед свідоме – це потяги, сексуальні бажання.

Свідомість це ключове філ. поняття для аналізу всіх форм прояву людської життєдіяльності в їх єдності і цілісності, спосіб організації контролю і регуяції взаємовідносин людини зі світом і іншими людьми. С.-це не тільки абстракція, а і культорно-історичне утворення, що формується в процесі онто-і філогенезі, породжується і розвивається в людській діяльності і срілкуванні. Концепції походження свідомості: релігійна, дуалістична, концепція єдиного інформ.поля, конц.еволюції тощо. Як бачимо, в концепціях викор.метод”мисленої конструкції”, формально-логічний за своїм харктером, але їх зміст свідчить про нові спроби “штурму” феномену свідомості. С. вивчається і описується різними науками: медициною, кібернетикою, психологією і т д.

52 Свідомість як цілісна система

Свідомість в широкому значенні цього слова є сферою людської духовності, яка включає в себе світ думок, світ почуттів і волю. Людина є єдиною істотою на Землі, якій притаманна свідомість, духовне життя. Джерело свідомості коріниться в особливостях людського буття у світі.

Людина здійснює свій зв'язок зі світом в трьох формах -— практичній, пізнавальній і духовно-практичній. Вона не просто пристосовується до навколишнього середовища (як природного, так і соціального), але й активно перетворює, освоює світ і опановує його закони. Таке активне опанування світом як об'єктом відбувається в формі практичної діяльносі (матеріально-предметного перетворення дійсності) і теоретичної, пізнавальної діяльності, засобом і вищою формою якої є мислення. Пізнавальна діяльність, і зокрема мислення, спрямовані на нейтральне, суто об'єктивне зображення світу і людини (людина так само може розглядатися по аналогії з об'єктом зовнішньої дійсності). Проте людська духовна активність не обмежується лише спрямованістю на об'єкт, на реальність «поза себе». «Яка ж користь людині, що здобуде весь світ, але душу свою занапастить?» (Мв., 16,26). Є й інша форма ідеальної діяльності, яка спрямована саме на перебудову людської душі. Це — духовно-практична діяльність, ціннісна форма свідомості. Людську свідомість не можна ототожнювати тільки зі знанням, з пізнанням, мисленням. За своєю сутністю свідомість є здатністю людини не лише пізнавати світ, але й усвідомлювати його, наповнювати його сенсом і суб'єктивним значенням, співставляти свої знання з цілями власного існування, оцінювати світ не лише в його об'єктивних характеристиках, а як світ свого життя. Свідомість є усвідомленням своїх вчинків, їх наслідків, вона нерозривно пов'язана з совістю, з відповідальністю людини за свої стосунки зі світом природи і світом людей.

Отже, свідомість, з одного боку, є формою об'єктивного відображення, формою пізнання дійсності як незалежної від людських прагнень та інтересів. Результатом і метою свідомості як пізнавальної діяльності є отримання знань, об'єктивної істини. З другого боку, свідомість містить в собі прояв суб'єктивного відношення людини до дійсності як до світу свого життя, його оцінку, усвідомлення свого знання і себе. Результатом і метою духовно-практичного, ціннісного відношення до світу є осягнення сенсу існуючого, міри відповідності світу та його проявів людським інтересам та потребам, сенсу власного життя. Якщо мислення, пізнавальна діяльність потребує здебільшого тільки ясного вираження знання, дотримання логічних схем оперування ними, то духовне ставлення до світу і його усвідомлення вимагає особистих зусиль, власних роздумів і переживання істини.

Свідомість можна розглядати точку зору системно – структурного підходу; тобто як внутр. світ, світ суб’єктивної реальності, суб’єктивної рефлексії. Який у гносеологічному плані протистоїть світові об’єктивної реальності.

Свідомість не зводиться до психіки людини.

Поняття свідомості більш вузьке порівняно з поняттям психіки людини.

Свідомість це насамперед знання. Без сфери знання свідомості не існує (когнітивна сфера – сфера знання і навчання).

Емоційна сфера свідомості – складне, мало досл. явище. Спроба виділити її структуру і типологізувати їх не вдалася.

Мотиваційно-вольова сфера представлена мотивами, інтересами, потребами субєктоа в єдності із здібностями у досягненні цілей.