47. Образ дон жуана у драмі л.Украінки „камінний господар”

Леся Українка спиняється і на такому аспекті, як на проблема влади. Цю тему вона розробляє в одному з останніх своїх творів - “Камінному господарі”. Знову ж, у відповідь на поширені в той час прояви анархізму, поетеса зіставляє погляди, що базуються на принципах ладу, обов’язку і самозречення для служіння ідеї.

Головний герой Дон Жуан є представником анархізованої молоді, що дбає лише про веселощі й насолоди життя та керується волею від усяких обов’язків. Осліплений величчю влади, Дон Жуан вступає у боротьбу з Командором – людиною влади, обов’язку і гідності, що завжди дбає про збереження звичаїв, гордо і впевнено

стоїть на своєму посту володаря і дістає повагу від усіх. Дон Жуан вбиває Командора, але, вдягнувши на себе ознаки влади, вмирає у кам’яному остовпінні. Цим Леся Українка довела, що велич і камінна сила влади вб’є кожного, хто не буде гідний її, а спокуситься до неї доторкнутися, тим самим даючи тріумф великої ідеї владності супроти проявів анархізму.

“Ідея драми, – писала Леся Українка Агафангелу Кримському, – перемога камінного, консервативного принципу, втіленого в Командорі, над роздвоєною душею гордої егоїстичної жінки… а через неї й над Дон-Жуаном, “лицарем волі”. (Там же, с. 335).

  На відміну від усіх попередніх “дон-жуанівських” драм, центральною постаттю “Камінного господаря” стала Анна – вольова, сильна емансипована жінка, яка прагне лише двох цінностей: влади і волі, що уособлюються (відповідно) в Командорі та Дон-Жуані

  Зваблена високостями влади (камінною скелею, де лише орлиці можуть вити гнізда), Анна сама стає холодною й камінною, бо “…той камінь… він не тільки пригнітає… він… душу кам’янить”.

  І намарне Дон-Жуан намагається “розбудити її вогнем любові” – вона довічна полонянка ідеї влади – гори, скелі, яку вважає основою, фундаментом життя. 

       Потрібен камінь,

       Коли хто хоче будувати міцно

       Своє життя і щастя, –  

  говорить вона Дон-Жуану, що втілював для неї ідею волі.

  Та влада і воля – несумісні речі. Саме в цьому причина роздвоєності Анниної душі, в якій спокуса влади виявилась сильнішою. Вона полонить не лише Анну, а й самого Дон-Жуана – “лицаря волі”.

  Зваблений обіцяною Анною перспективою піднесення до командорської гідності, а далі й посідання королівського трону, Дон-Жуан не лише зрікається персня Долорес (символ його незалежності від Анни та її камінного царства), а й погоджується одягти на себе командорський плащ – тобто приміряти роль володаря й оплоту цього царства.

  Хто виходить із дзеркала, в яке поглянув Дон-Жуан, одягнений у плащ Командора? Командор? Чи сам Дон-Жуан, що, зрадивши себе – лицаря волі, перетворився в Командора?

  Хто перетворює “лицаря волі” в мертвий камінь? Командор? Чи то зрада власної суті – ідеї волі робить його камінним?

  Хто остаточно ставить на коліна Анну?

  Це вже не має значення! Бо між Дон-Жуаном, що задля влади зрадив ідеали волі, що не тільки примирився з камінним царством, а й сам захотів очолити його, стати його символом і основою, та Командором – немає різниці. 

           Де я? Мене нема!

           Се він – камінний! –  

  скрикує Дон-Жуан, глянувши в дзеркало й засвідчуючи цілковиту втрату себе.

  Дон-Жуана не стало. В колишньому “лицарі волі”, що зрадив сам себе, нове життя отримав Командор – Камінний ГОСПОДАР камінного царства.

  Таке трактування “вічної” теми й “вічного” образу не лише корінним чином відрізнялося від Пушкінового, а й від будь-чийого іншого в світовій літературі.

  Драма “Камінний господар” – це не тільки один із найдовершеніших взірців модерністичної світової драми, а й один із найглибших, найбагатовимірніших творів світової літератури взагалі, й на “донжуанівську” тему зокрема.