Питання №137 Захист речових прав на чуже майно

Речові права на чуже майно можуть бути захищені в разі неправомірного порушення, але в ЦК не передбачені спеціальні засоби їх захисту. З певними притаманними їхній природі особливостями речові права на чуже майно підлягають захисту з використанням тих засобів, за допомогою яких захищається право власності відповідно до положень глави 29 ЦК (надалі у коментарі — петиторні засоби захисту). На відміну від раніше чинного законодавства, надання захисту за допомогою петиторних засобів у ЦК відрізняється певними особливостями. Відповідно до положень коментованої статті, право використовувати петиторні засоби захисту надано лише особам, які мають речове право на чуже майно. Відповідно до положень глав 31—34 ЦК, такими особами є суперфіціарій, емфітевта, суперфіціарій, а також володілець (ст. 395 ЦК). Згідно зі ст. 398 ЦК, право володіння виникає у будь-якої особи, володіння якої виникло на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом. Таким чином, перевізник, зберігач, інші особи, які володіють на підставі договору, а також особа, яка знайшла річ протягом терміну на розшук власника, є особами, за якими визнається право володіння, тобто речове право на чуже майно. Речові права саме цих осіб можуть бути захищені за допомогою петиторних засобів захисту. Якщо особа має зобов'язальне або інше право на річ, але здійснення цього права не пов'язане з перебуванням майна у володінні цієї особи, положення ст. 396 та глави 29 ЦК на неї не розповсюджується. У ЦК не передбачаються спеціальні речові позови для захисту окремих прав на чуже майно, що вже виникли, від можливого порушення з боку третіх осіб та власника майна, обтяженого цими правами. Законні права та інтереси кожної особи, яка має речове право на чуже майно, захищаються у тому ж порядку, що й права власника цієї речі, тобто забезпечені абсолютним захистом. Це надає особі, яка має речове право на чуже майно, право скористатися певними засобами захисту свого права відповідно до природи того чи іншого права на чуже майно. Реалізація певних прав на чуже майно пов'язана з набуттям володіння ним. Тому в разі втрати володіння особою, якій належить право на чуже майно, вона може застосувати для захисту своїх прав такий засіб, що є подібним віндикаційному позову (ст. 387 ЦК), в разі порушень, не пов'язаних з втратою володіння, — засобом, що є подібним негаторному позову (ст. 391 ЦК), в разі створення реальної загрози такого порушення у майбутньому — засобом, подібним прогібіторному позову (ч. 2 ст. 386 ЦК). 2. Крім наведених спільних для всіх прав на чуже майно та відповідних їх природі засобів захисту речових прав правилами про окремі з них встановлено спеціальні засоби захисту. Зокрема, окремим цивільно-правових засобом захисту є такий з них, необхідність застосування якого може виникнути в особи, яка вимагає встановлення сервітуту, на стадії ведення переговорів з контрагентом (власником слугуючого майна) з приводу укладення договору про встановлення сервітуту. В такому випадку особа, яка вимагає встановлення сервітуту, має право на особливий позов про примусове встановлення сервітуту (ч. З ст. 402 ЦК та коментар до неї).

Питання № 138 Поняття права інтелектуальної власності. Відмінності права інтелектуальної власності від права власності

Стаття 419. Співвідношення права інтелектуальної власності та права власності

Право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного. Перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ. Перехід права на річ не означає переходу права на об'єкт права інтелектуальної власності. 1. Право на результати інтелектуальної діяльності є правом особливого роду, відмінним від права власності. При цьому це право відноситься до категорії абсолютних прав і виражає пануван­ня над результатом інтелектуальної діяльності, що здійснюється за допомогою майнових та осо­бистих немайнових прав. В загальному розумінні право власності уявляє собою панування особи над річчю. У свою чергу, суть права інтелектуальної власності можна визначити також як панування особи над ре­зультатом інтелектуальної діяльності, приватноправову монополію. Проте така подібність інсти­тутів не дає підстав вважати, що право інтелектуальної власності за своєю природою є правом власності. Між цими правовими інститутами існують значні відмінності, що, звичайно, обумов­лено їх об'єктами. Об'єктом права власності є речі, обмежені в просторі; право власності є регу­лятором фізичного панування над річчю, відособлення даної речі від інших речей. Об'єктом пра­ва інтелектуальної власності є результати творчої діяльності, які є нематеріальними, тому не об­меженими в просторі. Ця властивість викликає необхідність особливого врегулювання від­окремлення об'єкта від необмеженої кількості суб'єктів, які можуть вільно його використовува­ти за умови відсутності такого врегулювання. Саме вказаний момент визначає спрямованість права власності та права інтелектуальної власності: у першому випадку спрямованість є пози­тивною, а в другому — негативною. 2-3. Право власності спрямоване на забезпечення панування над річчю, а заборона втру­чання третіх осіб у це право носить додатковий, забезпечувальний характер. Виключні ж права на результати інтелектуальної діяльності в першу чергу спрямовані на відсторонення всіх третіх осіб від їх використання. Від цієї спрямованості і походить термін «виключні права». Від­різняються і способи набуття та припинення прав на результати інтелектуальної діяльності і права власності. Так, наприклад, щодо таких прав неможливо застосовувати набуття за давністю володіння, специфікацію, знищення. Ще одна відмінність: тривалість дії виключних прав визначена законодавством, в той час як «найсвятішою» ознакою права власності є його вічність. Крім того, права на результати інтелектуальної діяльності мають територіальний харак­тер. Це означає, що виключні права, набуті на території однієї держави, не отримують автоматич­ного визнання на території іншої — на відміну від права власності. Для набуття правової охо­рони авторських та суміжних прав в інших державах необхідно укласти відповідні міжнародні договори з ними, а для набуття правової охорони об'єктів промислової власності та засобів інди­відуалізації слід зареєструвати їх належним чином у кожній державі. І нарешті, право на результати інтелектуальної діяльності являє собою тісне поєднання май­нових та особистих немайнових прав. Ці групи прав не є незалежними одна від одної. Так, наприклад, право авторства і право на зазначення імені автора супроводжують результат інте­лектуальної діяльності навіть у випадку повної уступки всіх майнових прав — таким чином, цей результат ніколи повністю не виходить із сфери впливу творця. Право на недоторканність твору тісно пов'язане з правом на переробку; право на обнародування твору, яке визнається значною кількістю країн як особисте немайнове право, має властивості, притаманні майновим правам тощо. Тому особисті немайнові права не можна штучно виокремити із інституту прав на результати інтелектуальної діяльності. Обидві групи прав необхідно визнати виключними, оскільки вони виражають монополізм на продукти інтелектуальної праці.