§ 132. Висновки і перспективи. Слов'янський тип філософування як проблема

1. Українська і російська класична філософія у контексті розвитку філософської думки Західної Європи — і насамперед стосовно німецької класичної філософії — можуть бути охарактеризовані як такі, що належать до новокласичяої філософської традиції — бо в них досить послідовно з'єднуються ідея онтологічності трансцендентного і трактування особистості як унікального мікрокосму.

2. Сутнісні риси української і російської класичної філософії досить подібні, що дає змогу об'єднати їх у слов'янський тип філософування. 1 водночас між ними є ряд фундаментальних розбіжностей. Так, наприклад, загальний для української і російської філософської класики персоналізм поєднується в українській філософській культурі з індивідуалізмом, у російській — з соборністю. Проте не можна не бачити глибокий генетичний зв'язок української і російської філософії — пригадаємо вплив Григорія Сковороди і Памфіла Юркевича на Володимира Соловйова та на киянина за походженням Миколу Бердяева і т. д.

3. Вихід людини за межі в українській класичній філософії — це вихід за межі виключно діяльно-духовного ставлення до світу. Українська філософія трактує людину через сердечність-душевність. Звернення до стихії душевності — відмінна риса українського філософування про людину.

4. У російській філософській класиці розуміння меж і безмежності людини розвивається через категорію духовності. Проте, на відміну від західноєвропейської філософії, російська філософська класика зовсім інакше трактує духовність і зовсім інакше перебуває в духовності. Духовність російської філософської культури — це не духовність раціональності й теоретичного пізнання. Більше того, це не духовність образно-символічного пізнання і навіть не духовність творення культури. Духовність російської класичної філософії — це моральна зміна самого життя — самотворення людини, вихід її в боголюдське буття.

5. Українська класична філософія як філософія душевно-сердечного самозаглиблення і російська класична філософія як філософія духовно-морального перетворення людини і світу з необхідністю доповнюють одна одну. Вільний і рівноправний діалог української і російської філософських традицій, взятих як ментально автентичні традиції, знімає обмеженість і однозначність кожного з цих шляхів філософування, а тому є дуже плідним на межі XX—XXI сторіч.

З багатьох соціальних, політичних і ментальних причин такий діалог носив трагічний характер і у своїй вільній формі був неможливим до кінця XX ст. Проте сьогодні ситуація змінюється. Можна припустити, що саме в результаті цього діалогу, в якому напружено і яскраво пульсує сутність слов'янства — відмінна від Сходу й Заходу і з'єднуюча Схід і Захід — слов'янський тип філософування актуалізується з потенційного буття в дійсне і, взаємодіючи з іншими традиціями філософської культури слов'янських народів, а також усієї планети, ввійде в III тисячоліття як вагомий для людства і Заходу, і Сходу.