
- •1. Українська класична філософія: першість серця.
- •2. Російська класична філософія: людське і боголюдське.
- •§ 121. Попереднє зауваження
- •1. Українська класична філософія: першість серця
- •§ 122. Витоки і риси української класичної філософії
- •§ 123. Григорій Сковорода: вчення про три світи
- •1. Людина або Мікрокосм.
- •2. Всесвіт або Макрокосм.
- •§ 124. Памфіл Юркевич: серце і межі розуму
- •§ 125. Тарас Шевченко: міфотворець, християнин, язичник
- •198 Лекція 1о. Зустріч Сходу τα Заходу
- •§ 132. Висновки і перспективи. Слов'янський тип філософування як проблема
§ 125. Тарас Шевченко: міфотворець, християнин, язичник
Персоналістична спрямованість української філософської думки яскраво виражена у творчості великого українського поета, художника і мислителя Τάραса Шевченка (1814—1861 pp.), що так само значимий для українців, як Ґете для німців і Пушкін для росіян. Водночас у творчості Шевченка персоналізм вступає в трагічну суперечність з індивідуалізмом J. Це суперечність християнина і язичника, вона пронизує весь життєвий світ Шевченка і визначає його розуміння людини.
У чому ж причина цієї суперечності?
На відміну від багатьох співвітчизників, Шевченко чітко й однозначно усвідомив себе українським поетом і мислителем як за формою, так і за змістом своєї творчості. Якщо Гоголь дивиться на український народ збоку, то Шевченко переживає його буття зсередини, глибинно-сердечно. Це наповнює його життя непозбутнім трагізмом, тому що Україна за його часів була відчужена від свободи в сферах і культури, і політики, і економіки.
Теми самотності, незрозумілості, покинутості — основні у творчості Шевченка, Він переживає ті екзистенційні стани, що у XX ст. стають ключовими для філософії людини. Західна Європа почала глибинно переживати стан самотності як покинутості лише після Першої світової війни, коли всі проблеми людського існування вкрай загострилися. Шевченко переживав цей стан через граничність тогочасного існування української нації і її культури.
У певному розумінні особистість Шевченка близька до особистості К'єркегора, проте його буття у світі є незрівнянно більш трагічним. На відміну від К'єркегора, який переживає переважно особисті потрясіння, Шевченко несе в собі тягар духовно і політично поневоленої України. Саме тому Кьєркегор виступає християнським мислителем, тоді як Шевченко блукає між християнством і язичництвом. Приниження його самого і його Батьківщини часто змушує його болісно сумніватися в істинності моральних ідеалів християнства і часом штовхає до язичницьких моральних імперативів
3 Персоналізм тут розуміється як індивідуалізм, що переборює свою замкнутість і тягнеться до соборності й всеєдності. Індивідуалізм, таким чином, є передумовою персоналізму.
198 Лекція 1о. Зустріч Сходу τα Заходу
помети, насильницького викорінення зла тощо. Персоналізм християнства сперечається в особистості Шевченка з індивідуалізмом язичництва, ί в цій глибинно-екзистенціальній суперечці перемагає то віра в можливості людини, то песимізм. Це наповнює міфотворчість Шевченка непозбутно-трагічними тонами.
Так само, як і в особистості самого Шевченка, персоналіст і індивідуаліст, християнин і язичник сперечаються в багатьох героях Шевченка. Суперечність персоналізму й індивідуалізму розв'язується для Шевченка в націоналізмі. Перемогу національного начала над індивідуалістичним і персоналістичним — от що знаменує герой Шевченка. Але саме в цьому хворобливому загостренні почуття національного, що кричить на весь Всесвіт і звертається до Бога, народжується людська гідність, що виходить за межі буденності. В граничному загостренні почуття національного для Шевченка виявляється дійсна сердечність особистості в епоху несвободи нації.