66. Основні напрями прогнозування злочинності.

67. Планування боротьби зі злочинністю.

Кримінологічне планування (програмування) - це ціле­спрямований процес розробки плану, в якому на основі цілей і завдань боротьби зі злочинністю визначаються шляхи та засоби їх вирішення, нормативне, інформаційне, організаційне, ме­тодичне й ресурсне його забезпечення на визначений період часу.

У широкому значенні слова терміни "планування" та "про­грамування" використовують як тотожні. Однак у сфері кримі­нологічного планування доцільно розмежовувати термінологію.

Програми розробляються на стратегічному рівні управління боротьби зі злочинністю. Вони передбачають мету та завдання на порівняно тривалий період, їхні пріоритети та зв'язок з іншою метою спеціального управління, систему суб'єктів і засобів боротьби зі злочинністю, ресурси, котрі може виділити суспіль­ство, та ін.

Плани деталізують програми за завданнями, напрямками, функціями певних суб'єктів боротьби зі злочинністю, організа­цією цієї боротьби, передбачаючи конкретні заходи, порядок, послідовність, терміни виконання та відповідальних виконавців.

Планування є однією з форм координації запобіжної діяль­ності як в окремому регіоні, так і в державі загалом.

Базою кримінологічного планування є прогноз, дані про зло­чинність, процеси, що впливають на неї та стан боротьби зі злочинністю. При цьому спеціалісти оцінюють наявні мож­ливості впливу на прогнозовані несприятливі тенденції зло­чинності й закладають у план (програму) відповідні заходи, прагнучи зруйнувати чи пом'якшити їх і, навпаки, стимулю­вати позитивні для суспільства тенденції.

До кримінологічного планування всіх рівнів ви­сувають такі основні вимоги:

• планування має бути колективним як за колом учасників складання плану, так і за колом його виконавців;

виконавці плану повинні мати необхідні повноваження;

• намічені заходи обов'язково мають взаємоузгоджуватись і не суперечити один одному;

• заходи слід планувати, зважаючи на конкретну ситуацію в регіоні (відомстві), та своєчасно коригувати з огляду її змін.

68. Загально-соціальні і спеціальні програми з попередження злочинності. Їх зміст і значення.

69. Поняття “злочинність неповнолітніх”, її особливості та місце в системі злочинності.

Злочинна поведінка неповнолітніх і молоді має свої особливості, які проявляються у рівні, структурі, динаміці цієї злочинності, при­чинах, умовах, мотивації злочинів. Ці особливості обумовлені певни­ми рисами особи неповнолітніх та їх правовим статусом у суспільстві. Саме цим визначається і специфіка в організації системи профілактики злочинної поведінки неповнолітніх і молоді. Організація надійної системи профілактики злочинних проявів неповнолітніх є одним з пріоритетних напрямів боротьби зі злочинністю практично в усіх країнах. Таке особливе ставлення до злочинної поведінки непов­нолітніх з боку державних структур і громадських організацій обу­мовлено низкою обставин, а саме:

1. йдеться про злочинну поведінку членів суспільства, які пе­ребувають на стадії формування особистості, життєвої позиції, пе­реходу від життя під опікою сім'ї і школи до самостійного життя, усвідомлення соціальних цінностей суспільства і виконання своїх особистих функцій в ньому;

2. несформованістю емоціональної сфери і морально-психо­логічних устаноюк на різноманітні життєві ситуації, що обумовлює неадекватну реакцію на них;

4. злочинність серед неповнолітніх є резервом дорослої зло­чинності. Кримінологічні дослідження свідчать, що свій перший злочин рецидивісти вчиняють, як правило, у неповнолітньому віці є певна специфіка у проявах злочинності неповнолітніх, особ­ливостях їх дозлочинної поведінки, структурі, динаміці, мотивах, цілях, причинах, умовах злочинів і заходах щодо їх попередження;

5. злочинні прояви неповнолітніх більш чутливіші до заходів протидії їм, тому неповнолітні злочинці більше піддаються про­філактичному впливу, ніж дорослі злочинці;

6. організація і реалізація ефективної системи профілактики злочинів серед неповнолітніх забезпечують зниження злочинності серед дорослих осіб у майбутньому і зміцнення правопорядку в суспільстві у цілому.

Перелічені обставини і обумовлюють підвищену увагу суспіль­ства до злочинності серед неповнолітніх.

Необхідно мати на увазі юридичну умовність встановлених за­конодавством вікових меж, які включають чотири вікові групи неповнолітніх: 14-15, 15-16, 16-17 і 17-18 років. Однак багато об­ставин, що впливають на злочинність неповнолітніх названих груп, мають місце і серед підлітків молодшого віку (10-13 років), а також у осіб молодіжного віку (18-21 та 22-25 років), що важливо врахо­вувати при розробленні профілактичних заходів. Законодавство деяких країн, наприклад Великої Британії, Індії, деяких штатів США, передбачає верхню межу неповнолітнього віку до 21 року. Є розбіжності і при визначенні нижньої межі.

Зазначене створює певні труднощі при аналізі процесів і обста­вин, що впливають на злочинну поведінку неповнолітніх, виявлення тенденцій і закономірностей цієї злочинності. Тому вивчення тен­денцій у динаміці злочинності неповнолітніх, розроблення заходів щодо її профілактики повинні вестись з урахуванням даних про правопорушення серед дітей і підлітків (вікова група від 10 до 14 років), а також осіб молодіжного віку (18-21 рік).

Специфічні труднощі аналізу злочинності неповнолітніх пов'я­зані також з відносно високим рівнем латентності злочинів, най­більш поширених у їх середовищі, та значною кількістю кримі­нальних справ, що припиняються у процесі проведення дізнання чи досудового слідства з різноманітних нереабілітуючих обставин. На практиці приблизно чотири з кожних п'яти вчинених підлітками злочинів не становлять значної суспільної небезпечності. Особливо це стосується крадіжок у друзів, у навчальних закладах, відбирання не­великих грошових сум у молодших підлітків, хуліганських проявів, бійок між групами підлітків тощо.

І, нарешті, слід ураховувати, що на стан, рівень, структуру, дина­міку злочинності неповнолітніх специфічно впливають соціально-економічні, демографічні, психолого-побутові характеристики регіонів їх життєдіяльності (наприклад, кількість неповнолітніх у регіоні, кількість неповних і неблагополучних сімей, кількість дітей в сім'ї, умови проведення дозвілля тощо).

Характерною особливістю злочинності неповнолітніх в останні 30 років (1972-2001 роки) є тенденція до її зростання при досить знач­ному скороченні рівня народжуваності. Це підтверджується не тільки абсолютними показниками, а й середніми, розрахованими по п'яти­річках. Темпи зростання злочинності неповнолітніх майже втричі пе­ревищували темпи зростання загальної злочинності. В цілому процент приросту злочинності серед неповнолітніх в 3-4 рази перевищує про­цент приросту неповнолітнього населення України за цей період. Стійке зростання рівня злочинності неповнолітніх спостерігається не лише у великих містах, а й у цілому по країні. Так, якщо у 1972 р. неповнолітніми та з їх участю було вчинено 10066 злочинів, то у 2001 р. кількість злочинів зросла до 36218. Кількість осіб не­повнолітнього віку, що брали участь у злочинах, у 1972 р. склала 11758 осіб, у 2001 р. — 29290. Таким чином, за даними офіційної кримінальної статистики кількість лише зареєстрованих злочинів зросла за зазначений період у чотири рази, кількість неповнолітніх злочинців — майже у три рази. До позбавлення волі засуджено у 2000 р. 4810 (24%) осіб.