39. Поняття особи злочинця.

У вітчизняній кримінології поняття особи злочинця тракту­ється по-різному. В одному випадку під ним розуміють особу, що вчинила суспільно небезпечне діяння, заборонене кримі­нальним законом, і злочинців об'єднує тільки те, що вони скоїли злочин⁵¹. В іншому - робиться наголос на якісні відмінності особи злочинця від особи незлочинця. І лише тоді, коли кримі­нологічне дослідження мало на меті вивчення особи злочинця, проводився більш детальний її аналіз.

Варто розрізняти суспільну небезпечність типів осіб зло­чинців і конкретних злочинців. До того ж суспільна небез­печність особи визначається не тільки характером вчиненого, але й місцем, що обіймає злочинна поведінка та його мотивація в усій системі особливих рис і поведінки суб'єкта загалом, співвідношенням між соціально значущими негативними та по­зитивними характеристиками особистості.

Про особу злочинця можна говорити лише стосовно особи, винної в злочинній діяльності, тобто особи, що вчинила систему навмисних цілеспрямованих дій, передбачених кримінальним законом, спрямованих на реалізацію загального для них мотиву. Інакше можна було б говорити лише про осіб, які вчинили зло­чини. Варто визнати умовність пропонованого розподілу на зло­чинців і осіб, які вчинили злочини. Він логічно небездоганний, тому що злочинна діяльність нерідко кваліфікується як один злочин і, отже, злочинці - це різновид людей, винних у зло­чинах. Однак з такою неточністю доводиться все-таки змири­тися, оскільки дотепер не вироблено відповідної термінології, за допомогою якої можна було б відрізнити випадкових зло­чинців від "закоренілих", навіть якщо вони відбувають по­карання за один злочин. Поодиноке одноактне діяння, вчинене з необережності чи навіть умисно (при збігові тяжких обставин у житті особи), не формує особи злочинця. Деформація та десоціа лізація при цьому відбувається в результаті відбування по­карання в місцях позбавлення волі, тобто під упливом діяль­ності та спілкування в екстремальних умовах⁵².

Отже, особа злочинця - це сукупність соціально значу­щих характеристик, ознак, зв'язків і відносин, які характери­зують людину, винну в порушенні кримінального закону, в поєднанні з іншими (неособистими) умовами й обставинами, що впливають на її злочинну поведінку.

Стосовно ж "особи, що вчинила злочин", то вона не має си­стеми негативних ознак.

40. Структура особи злочинця.

Особа злочинця являє собою цілісне утворення, що складаєть­ся з декількох елементів, сукупність яких формує її структуру.

В перекладі з латинського термін «структура» означає будову, побудову. В філософському значенні під структурою прийнято ро­зуміти будову якого-небудь об'єкта або явища, можливість розчле­нування його на складові частини (елементи), а також встановлен­ня зв'язків і взаємодії між ними.

Особа злочинця також може бути розчленована на низку еле­ментів, тобто певну кількість її різних ознак, властивостей, рис, особливостей. Всі вони потім групуються, як би «розкладаються по поличках», утворюючи самостійні блоки-групи ознак і властивос­тей. Вбачається, слід виділити сім таких груп: соціально-демо­графічні ознаки; особистісно-рольові властивості; соціально-пси­хологічні якості; риси правової і моральної свідомості; психічні відхилення і аномалії; кримінально-правові ознаки; загальнозна-чущі позитивні людські якості.

Особі злочинця притаманна система ознак, властивостей, рис, які визначають її як людину, що вчинила злочин. Будучи різно­видом особи взагалі, особа злочинця має загальні ознаки (стать, вік, фах, освіта, соціальний стан, роль у суспільстві), а також властиві лише особі злочинця специфічні ознаки, що визначають і відображають характер і ступінь її суспільної небезпечності.

Вітчизняні кримінологи поділяють ці ознаки на такі основні групи:

1. соціально-демографічні;

2. кримінально-правові;

3. соціальні ролі й статуси;

4. риси правової та моральної свідомості;

5. соціально-психологічні характеристики.

Ознаки, що характеризують особу злочинця, перебувають у взаємозв'язку та взаємозалежності. Так, соціально-демо­графічні ознаки особи значною мірою визначають її соціальні ролі й поряд з останніми є вирішальним фактором у форму­ванні моральних і психологічних характеристик особи. Низка ознак може мати альтернативний характер, тобто одночасно їх можна віднести до кількох груп (наприклад, освіта - соціаль­но-демографічна ознака, водночас може вказувати на соціальну роль особи в суспільстві).

Комплексне вивчення особи злочинців не повинне обмежува­тися встановленням окремих ознак, які часто поверхово характеризують особу, а має проводитися з необхідною глибиною у їх взаємодії, що є гарантією більш повного виявлення чинни­ків генези особи злочинця з метою застосування адекватних за­ходів для її корекції і недопущення вчинення нею нових злочинів.

Соціально-демографічні ознаки особи злочинця

охоплюють стать, вік, освіту, місце народження та проживання, громадянство, рід занять, стаж роботи, сімейний стан, належність до певної соціальної групи й інші відомості демографічного характеру. Ці ознаки властиві будь-якій особі й самі по собі не мають кримінологічного значення. Проте у статистичній звітності стосовно осіб, які вчинили злочини, соціально-демо­графічні ознаки дають важливу інформацію, без якої немож­лива повна кримінологічна характеристика особи злочинців.

Узяті у великій сукупності на рівні злочинності взагалі чи на рівні окремого виду злочинів і піддані статистичній обробці в зіставленні з даними офіційної демографічної стати­стики, соціально-демографічні ознаки містять цінну криміно­логічну інформацію про особу злочинців. При такому зістав­ленні встановлюються зв'язки особи злочинця з типовими характеристиками всього суспільства.

Зіставляючи, приміром, частку чоловічого та жіночого на­селення, втягнутого в злочинну діяльність, дослідники доходять висновку, що співвідношення між жіночою та чоловічою зло­чинністю становить у середньому 1:8.

Співвідношення різних вікових груп у масі злочинності показує, що найбільша кримінальна активність належить особам віком 25-29 років. Поширеність злочинності серед осіб, які мають сім'ю, нижча, ніж серед холостяків і розлучених. У більшості випадків, як показують спостереження, сім'я стимулює позитивну поведінку. Аналіз злочинності за останні роки свідчить про підвищення кількості злочинців за рахунок осіб без певних занять, безробітних та мігрантів. Освітня характеристика вказує па залежність злочинної поведінки від рівня освіти й інтелектуального розвитку особи, що значно впливають на потреби й інтереси людини. Скажімо, для тих, хто вчинив хуліганство, грабежі, посягання на особу, характер­ний низький освітній та інтелектуальний рівні. Місце про­живання часто визначає географію злочинності (міська чи сільська), а також характер злочинності в курортних зонах, "спальних" районах міст, новобудовах тощо.

Із наведених прикладів видно, що соціально-демографічні ознаки дають істотну інформацію про особу злочинця, котра може бути використана як у наукових, так і в прикладних цілях, зокрема, при розробці та реалізації заходів профілактики.

5.5. Кримінально-правова характеристика особи злочинця

Кримінально-правова характеристика особи зло-_ч чинця - це дані не лише про склад скоєного злочину, але й спрямо­ваність і мотивацію злочинної поведінки, одноосібний або групо­вий характер злочинної діяльності, форму співучасті (виконавець, , організатор, підмовник, пособник), інтенсивність кримінальної діяльності, наявність судимостей тощо. Така характеристика дає уявлення про особу злочинця з кримінально-правових позицій. Ця група ознак відображає риси, властиві саме особі злочинця, а не якій-небудь іншій особі, наприклад, аморальній, порушникові трудової дисципліни чи законослухняній людині.

Кримінально-правові ознаки особи злочинця на­бувають прояву в деяких формах дозлочинної поведінки та найбільш повно виражені в учиненому ним злочинові (зло-чинах). Багатьом злочинцям, як уже зазначалося, задовго до вчинення суспільно небезпечного діяння притаманні такі негативні ознаки, як соціальна занедбаність, порушення норм людського співжиття, правовий нігілізм, зловживання спирт­ними напоями, часте допущення неправомірних учинків у по­буті та за місцем роботи, встановлення контактів зі злочин­ними й антигромадськими елементами тощо. Уже в цей перед-кримінальний період особистість таких людей зазнає істот­них деформацій.

5.6. Соціально-рольові характеристики особи злочинця

Соціально-рольові характеристики розкривають функції інди­віда, зумовлені його становищем у системі наявних суспільних відносин, належність до певної соціальної групи, взаємодію з іншими людьми й організаціями в різних сферах громадського життя (робітник або службовець, рядовий виконавець чи керів­ник, неодружений або глава сім'ї, працездатний чи непрацездат­ний, безробітний тощо). Ці дані показують місце та значущість особи в суспільстві, яким ролям вона віддає перевагу, а які ігнорує, розкривають її соціальну чи антисоціальну орієнтацію.

Отже, поведінка людини залежить, по-перше, від соціаль­них позицій, яких вона дотримується в суспільстві; по-друге, від розуміння та виконання власних рольових обов'язків і функцій, що випливають з певних соціальних позицій. Людина в суспільстві має низку позицій і виконує (принаймні зобов'язана виконувати) різні "ролі". Не всі соціальні позиції, не всі види реальної рольової поведінки мають однакове значення при вивченні особи злочинця, а тільки ті, насамперед, соціально-рольові ситуації, що справляють криміногенний уплив на поведінку людей.

До соціально-рольових ситуацій кримінального характеру належать такі:

• людина ухиляється від деяких соціальних позицій, що дали б змогу їй глибоко ознайомитися із соціальними та правовими нормами;

• вона не може чи не бажає сумлінно виконувати вимоги, що випливають з ревної соціальної позиції, їй це не до снаги людина займає позиції, що прямо диктують злочинну по­ведінку (вона є членом злочинної групи);

• вона одночасно обіймає такі позиції, котрі пов'язані із су­перечливими вимогами;

• особа прагне зайняти соціальну позицію, вимогам якої вона заздалегідь не відповідає;

• вона додержується одних соціальних позицій, а орієнтується на інші;

• конфлікт ролей, що виконуються й очікуються в майбут­ньому⁵⁵.

Для осіб, які вчиняють злочини, характерна відірваність від позитивно зорієнтованих формальних соціальних груп, за­міщення в них соціально-позитивних ролей і функцій соціаль­но-негативними, що тягне за собою неповажне ставлення до закону, інших правових норм, трудових, сімейних, громад­ських обов'язків і правопорядку загалом.

Отже, доволі поширеними ознаками осіб, які вчиняють злочини, є низька престижність їхніх соціальних ролей; від­чуженість від навчальних або трудових колективів і водночас орієнтування на неформальні групи з анти суспільними формами поведінки; завищені претензії, для задоволення яких доводиться ігнорувати правові норми. Звісно, що соціально-демографічні ознаки та соціальні ролі характеризують особу злочинця зовніш­ньо, не розкриваючи її внутрішнього змісту. Вони найбільше проявляються в морально-психологічних особливостях особи злочинця та допомагають з'ясувати, чому певна особа скоїла зло­чин і яке її внутрішнє ставлення до цього.

5.7. Риси правової та моральної свідомості особи злочинця

Риси правової та моральної свідомості особи охоп­люють її світогляд, духовність, погляди, переконання, установки та ціннісні орієнтації.

Правова свідомість є однією з форм суспільної, а звідси й інди­відуальної свідомості, відображає ставлення людей до чин­ного права, показує знання міри їхньої поведінки з погляду прав і обов'язків, законності та правопорядку. В основі право­свідомості лежать порядність, обов'язок і внутрішня дисцип­ліна, взаємна повага та довіра громадян одне до одного, до влади, а влади - до громадян. Правосвідомість - це вміння поважати право та закон, добровільно виконувати державні обов'язки та особисті зобов'язання, не вчиняючи правопорушень і зло­чинів.

Злочинці, вступаючи в конфлікт із законом, допускають правове свавілля, ставлять себе вище за вимоги норм права, не до кінця усвідомлюють, що їх виконання є необхідним обо­в'язком. Кримінологічні дослідження щоразу підтверджують істотну специфіку правової свідомості злочинців. Особи, котрі вчиняють злочини, виявляють (приховану чи явну) неповагу до закону, впевнені, що закон можна обійти, порушити в конк­ретній ситуації на користь особистим або кланово-груповим інтересам. Вони сподіваються (іноді небезпідставно) на власну кримінально-правову безкарність.

Жихтя людей у суспільстві регламентується не тільки право­вими, а й моральними нормами. Здорові, міцні моральні пере­конання людей утримують їх від негідних вчинків, слугують стримувальним фактором на шляху можливого вчинення зло­чинів. Проте це не стосується злочинців, їхня моральна свідомість значно спотворена, її дефекти мають глибокий характер, переростають у негативні звички та переконання. Аморальні вчинки серед них більше поширені, ніж серед законослухняних громадян. У них немає почуття відповідаль­ності за свої неправомірні дії, вони не цінують власну честь і гідність, зате нехтують гідністю інших, ігнорують громад­ську думку про свою негідну поведінку, їм не властиві почуття справедливості, твердість волі в дотриманні морального обо­в'язку. Для багатьох зі злочинців характерним є роздвоєння особистості: вони говорять одне, а насправді ведуть аморальний спосіб життя. У системі їхніх ціннісних орієнтацій на першому місці стоять егоїстичні й корисливі спрямування, вигода, кар'єризм, власний добробут, самолюбство та свавілля.

Отже, злочинці відрізняються негативним або байдужим став­ленням до виконання своїх громадських обов'язків і дотримання правових норм, вибором незаконних засобів задоволення особи­стих потреб, егоїзмом, ігноруванням суспільних інтересів тощо.

5.8. Соціально-психологічна характеристика особи злочинця

Будь-яка соціальна реакція людини, весь лад її життя за­лежать від тих особливостей особи, що сформувалися на базі її психічних станів і процесів під час набуття власного соціаль­ного досвіду: від спрямованості її особистості, мотиваційної сфери, від потреб і прагнень, установок та інтересів, тобто від системи її ставлень до дійсності. Усі перелічені соціально-психологічні компоненти людини щодо осіб, які вчинили су­спільно небезпечні діяння, мають свої особливості. Спрямо­ваність їхньої особистості - антисоціальна; мотивація поведін­ки - анархічна, егоїстична, цинічна, корислива; їхні потреби соціально невиправдані й особистісно необгрунтовані, від­значаються "бідністю", мають перекручений характер; способи їх задоволення такі, що суспільно засуджуються. Взагалі їхні особистіші установки й інтереси не збігаються з інтересами та цілями суспільства й переважної більшості його членів. Деяким із них притаманне психологічне відчуження, що проявляється у відсутності емоційних контактів з людьми та специфічному сприйнятті навколишнього світу як чужого й ворожого їм.

Соціально-психологічна характеристика особи зло­чинця охоплює особливості її:

• інтелектуальних,

• емоційних;

• вольових характеристик.

Інтелектуальні риси передбачають: рівень розумового роз­витку, обсяг знань, життєвий досвід, широту чи вузькість по­глядів, характер і різноманітність інтересів тощо. Криміно­логічні дослідження показують, що більшість осіб, які скоїли злочини, особливо насильницькі, характеризуються зниженим рівнем загальноосвітніх знань, вузьким світоглядом, а то й ро­зумовою відсталістю, обмеженими здібностями до якоїсь су­спільно корисної діяльності. До емоційних характеристик особи належать рівновага та рухливість нервових процесів (тип темпераменту); ступінь емоційного збудження; сила й темп реагування на різні зовнішні подразники, ситуації тощо. Особам, які скоїли насиль­ницькі злочини, притаманні нестриманість, необдуманість вчинків, агресивність, конфліктність, мінливість у стосунках з іншими людьми. Психічні відхилення найчастіше спостеріга­ються в неповнолітніх, рецидивістів, людей, які вчиняють тяжкі злочини проти особи (вбивства, тяжкі тілесні ушкоджен­ня, зґвалтування), хуліганство, дезадаптивні та ситуаційні зло­чини. До психічних відхилень і аномалій (граничних станів) судово-психіатрична експертиза відносить: психопатію, психо­патичні стани, шизофренію в стійких формах, ушкодження центральної нервової системи, хронічний алкоголізм, нарко­манію та інші форми психічної патології, що не виключають осудності. Такі відхилення в багатьох випадках поєднуються із соціально-психологічною деформацією особистості. Вони, зазвичай, мають набутий характер або одержані під час пологів, внаслідок перенесених травм, різноманітних захворювань.

Вольові властивості особи полягають у вмінні свідомо регулювати свою поведінку, здатності приймати та виконувати правильні рішення, досягати поставленої мети. Варто зазначити, що певна частина злочинців має сильні вольові риси, але вони спрямовані на задоволення антисуспільних потреб та інтересів. Інші злочинці характеризуються слабкою волею, піддатли­вістю, неспроможністю протистояти впливові осіб, які втягують їх у злочинну діяльність.

Визначаючи взагалі вплив психічних аномалій на поведінку людини, необхідно зазначити, що вони автоматично не при­зводять до вчинення злочину. На індивідуальному рівні можна говорити тільки про ймовірності вчинення злочину особою з такими аномаліями. До того ж кримінально караній поведінці сприяють не власне психічні аномалії, а ті психологічні особ­ливості індивіда, що формуються під їхнім упливом. Тож кримі-ногенність властива не психічній аномалії, а психологічній особ­ливості. При цьому психічні аномалії є не причинами, а умовами злочинної поведінки, впливаючи, переважно, не стільки на факт вчинення злочину, як на вид діянь, орієнтуючи останні в бік насильницьких або дезадаптивних злочинів.