26. Теорія контролю а. Рейса та м. Гоулда.

Теорії соціального контролю і нейтралізації. Прихильники теорій соціального контролю (докладніше про нього див в гол. 16) зосереджують увагу на реакції суспільства на девіантність і відповідної реакції девиантов на тиск соціального контролю. А. Рейсі (1951), Ф. Най (1958), М. Гоулд (1963) виходили з ролі соціального контролю в протистоянні девіантної поведінки. Вони вважали, що законослухняному, конформної поведінки слід навчати. При успішній сімейної соціалізації людина не буде чинити протиправні діяння. Внутрішній контроль (самоконтроль) добре соціалізованого індивіда набагато ефективніший, ніж зовнішній, формального контролю. Г. Сайкс і Д. Матза (1957) [54] звернулися до реакції правопорушника на запропоновані вимоги. На їхню думку, щоб уникнути санкцій девіантом вдаються до різного роду самовиправдання, «нейтралізації», причому кошти самовиправдання черпають з норм самого суспільства. Г. Сайкс і Д. Матза виділяють п'ять типів нейтралізації: 1) заперечення відповідальності (правопорушник сам жертва обставин); 2) заперечення шкоди (ніхто не постраждав - автомобільна крадіжка лише «позаимствование», а бійка членів зграї - їх особиста справа); 3) заперечення наявності жертви (потерпілий «сам винен», «він такий»); 4) засудження засуджують (грибоєдовське «а судді хто?"); 5) посилання на вищі міркування (діяння в ім'я дружби, що б не бути зрадником). Крім того, Д. Матза вважає, що молода людина з нижчих шарів має можливість лавірувати, «дрейфувати» (звідси - концепція «дрейфу») між різними соціальними нормами, осудними і допускають ті чи інші форми поведінки. Більшість делінквент, ставши дорослими, перестають «дрейфувати», переходячи до цілком конформної поведінки [55]. На думку В. Реклесса і С. Шохема (1963), нейтралізація нерідко заснована на ерозії соціальних норм: «нормальність» споживання алкоголю, допустимість позашлюбних статевих зв'язків, поширеність магазинних крадіжок і т. п.

27. Теорія соціального зв’язку е. Хірша.

Т. Хіріш у своїй книзі 1969 зауважив: «Ми всі тварини і тому всі, природно, здатні скоювати злочини» [56]. (Взагалі-то, тварини не роблять злочинів. Тут цитований автор явно виходить з буденних уявлень про «животности» і «звірства» [57].) Злочини відбуваються у результаті ослаблення соціальних зв'язків. Протистояти цьому можуть тісні узи, зв'язку соціальних груп, таких, як сім'я. Т. Хирши називає найбільш важливі елементи соціальних зв'язків: прихильність (симпатії), зобов'язання (ангажованість), залученість, віра (переконаність). Свою концепцію соціальних зв'язків Т. Хирши засновує на матеріалі проведених ним емпіричних досліджень (опитування-самозвіт 5,5 тис. учнів міських шкіл Сан-Франциско). Основний результат опитування: чим тісніше підліток пов'язаний з батьками, чим успішніше його навчання в школі, чим більше він втягнутий у конформні види діяльності, тим менші шанси стати девіантів. І навпаки.

28. Теорія інтеракції – теорія стигматизації р. Куінна.

Более общая теория конфликта разработана О. Тэркоми [66] и Р. Куинни [67]. В обществе постоянно идет борьба за власть. В этой борьбе властные структуры используют криминализацию (провозглашение тех или иных действий преступными) в целях давления и подавления. «Криминализация – это скорее методика ослабления позиций противника, чем основанная на справедливости будничная работа по поддержанию контроля за преступностью» [68]. В руках властной структуры орудием борьбы выступает не только процесс криминализации нежелательных, с ее точки зрения, деяний, но и реализация уголовного запрета. И этот процесс носит избирательный характер: уголовный закон применяется против неугодных лиц и «молчит», когда дело касается «своих» (хорошо известная «селективность» полиции и уголовной юстиции). Теория конфликта, по Р. Куинни, базируется на представлении о человеке и обществе как процессе, конфликте, власти и социальном действии. Конфликт между людьми, социальными структурами или элементами культуры является нормальным состоянием общественной жизни. Опыт учит, что мы не можем достичь согласия по всем или большинству ценностей и норм. Конфликт выполняет вполне определенные социальные функции, он делает больше для возрастания, чем для уменьшения адаптации и упорядочения социальных связей и групп. Власть есть базовая характеристика социальной организации. Конфликт и власть тесно переплетены в общественных представлениях. Преступление, с точки зрения Р. Куинни, это определение человеческого поведения, создаваемое уполномоченными агентами политической организации общества. «Преступление есть творение» (crime is created), подчеркивает он [69]. Социальная же реальность преступления есть сконструированное путем формулирования и применения уголовное определение (состав преступле- ния. – Я. Г.), развитие поведенческих образцов (pattern), соответствующих этим определениям, и конструкция уголовных концепций.