5. Принципи та функції та етапи процесу кредитування

Принципи банківського кредитування

Принципи кредитування — це правила поведінки банку і позичальника в процесі здійснення кредитних операцій:

строковість;

цільовий характер позички;

забезпеченість;

платність.

Принцип строковості означає, що позичка повинна бути повернена позичальником банку у встановлені кредитною угодою строки.

Принцип цільового характеру позички допомагає комерційному банку приймати зваженіше рішення про можливість та обґрунтованість надання позичок, служить до певної міри гаран- тією забезпечення їх повернення.

Принцип забезпеченості кредитів має на меті захищати інтереси банку та не допускати збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника.

Принцип платності означає, що за продаж на визначений термін грошових коштів потрібно сплатити процент. За рахунок доходів у вигляді процентної плати банки покривають свої видатки та отримують прибуток.

Процес надання кредиту

Кредитування складається з ряду етапів, кожний з яких окремо забезпечує вирішення певних завдань, а у сукупності досягаються головні цілі кредитних операцій — їх надійність і прибутковість для банку.

Кредитна справа позичальника — це свого роду архів, де концентрується вся необхідна документація: бухгалтерська та фінансова звітність, листування, аналітичні огляди й оцінки кредито- спроможності, документи про заставлене майно та ін. 

Перший етап. Розгляд заявки на отримання кредиту.

Для отримання кредиту позичальник звертається до банку з обґрунтованим клопотанням (заявкою), в якому вказуються: цільове призначення кредиту, його сума, термін користування кредитом, конкретні дати його погашення, коротка характеристика кредитованої операції та економічний ефект від її здійснення. За проханням банку, крім клопотання (заявки), позичальник подає до розгляду інші матеріали.

Якщо клієнт уперше звернувся за кредитом, він подає копію установчого договору, статуту, положення чи інших документів, що підтверджують його правомочність в отриманні кредиту. Подається також техніко-економічне обґрунтування кредиту з розрахунком надходжень від реалізації; копії контрактів, угод та інших документів, що стосуються кредитної операції; зобов’язання стосовно забезпечення своєчасного повернення кредиту (договір застави, гарантійний лист, страхове свідоцтво та інше); бухгалтерська звітність, звіт «Про фінансові результати та їх використання», декларація про доходи, виписки з рахунків, що відкриті в інших банках. Банк може вимагати іншу фінансову звітність та матеріали для визначення фінансового стану й оцінки кредитоспроможності позичальника.

Згадані документи надходять до відповідного кредитного працівника банку, який після їх розгляду проводить попередню бесіду з майбутнім позичальником. Ця бесіда має велике значення для остаточного вирішення питання про надання позички. Вона допомагає спеціалісту банку з’ясувати важливі деталі, пов’язані з кредитуванням; сформувати висновок про позичальника, оцінити професійну підготовку керівників підприємства (директора і головного бухгалтера), визначити перспективи його розвитку.

Другий етап. Вивчення кредитоспроможності клієнта та оцінка ризику за позичкою.

Цей етап можливий тільки за умови позитивних результатів попередньої бесіди. Спеціаліст банку, що провів перший етап кредитного процесу чи інший працівник банку, здійснює поглиблене та сумлінне обстеження фінансового стану клієнта. У банках України попередню бесіду з потенційним позичальником про­водять керівник кредитного відділу, його заступник, головний чи провідний спеціаліст, тому другий етап процесу кредитування здійснює, як правило, інший працівник банку. При цьому особа, що прийняла кредитну заявку, приймає рішення, хто з працівників кредитного відділу краще підходить для проведення експертизи кредитної заявки.

З огляду на важливість аналізу кредитоспроможності та оцінки ризику в банках західних держав створені спеціальні відділи. Вони існують і в деяких вітчизняних банках.

При експертизі кредитної заявки клієнта використовуються різні джерела інформації:

матеріали, що були отримані безпосередньо від позичальника;

дані про клієнта, що знаходяться в архіві банку;

інформація про клієнта, отримана за межами банку.

Велике значення мають архіви банку. Якщо клієнт уже отримував раніше кредит від банку, то в архіві знаходяться дані щодо його поведінки як позичальника: дані про затримки в поверненні боргу чи дані про інші порушення. Із зовнішніх джерел найважливішою є інформація, отримана від інших банків, які обслуговують цього клієнта, та від його господарських партнерів.

При вивченні заявки на кредит може проводитись перевірка позичальника на місці. Дуже важливо з’ясувати рівень компетенції працівників, що очолюють бухгалтерську, фінансову та маркетингову служби, адміністративний апарат. Під час відвідування клієнта можна з’ясувати багато питань, що не були висвітлені під час попередньої бесіди, а також скласти уяву про стан майна, яке знаходиться у власності підприємства.

Третій етап. Підготовка до укладання кредитної угоди.

Даний етап можливий тільки за умови позитивного для позичальника закінчення попередніх стадій, тобто вивчення кредитоспроможності та оцінки ризику. Цей етап у практиці роботи західних банків називається структуризацією позички, в процесі якої банк визначає такі параметри позички:

вид кредиту;

суму кредиту;

термін дії кредиту;

спосіб видачі та погашення кредиту;

забезпечення кредиту;

вартість кредиту тощо.

Порядок проведення етапу структуризації позички

Розробляючи умови позички, банк повинен перш за все визначити вид кредиту. Банківський кредит можна використати для формування як оборотного, так і основного капіталу. Грошові кошти, необхідні для повернення позички, що була видана на ці цілі, акумулюються по-різному. Запозичені кошти, які були використані для формування оборотного капіталу, вивільняються після закінчення процесу його кругообігу, тобто, як правило, після реалізації продукції у позичальника з’являється можливість повернути кредит. Цей кругообіг не перевищує одного року. Тому позички, вкладені в оборотний капітал, належать до короткострокових. Якщо позичка використовується для придбання обладнання, транспортних засобів та інших видів основних фондів, то кошти для її погашення будуть отримані в процесі тривалого періоду експлуатації, тобто понад один рік, тому тут потрібен довгостроковий кредит. Банк повинен запропонувати клієнтові той вид кредиту, що найбільше відповідає характеру операції, що кредитується.

Успіх кредитної операції значною мірою залежить від правильно встановленого терміну кредитування. Якщо кредитною угодою будуть передбачені дуже напружені строки, то позичальник може втратити капітал, що безпосередньо призведе до спаду виробництва. Якщо ж будуть встановлені дуже ліберальні строки та умови погашення позички, то позичальник деякий час користуватиметься неконтрольованими банком коштами. Термін кредиту — важливий засіб конкурентної боротьби на світових ринках. Розрізняють повні та середні строки.

Неабияке значення у структуризації позички має правильне визначення її розміру. Заниження суми позички може призвести до порушення строків повернення, оскільки кредитна операція не буде здійснена в строк, а завищення — до нецільового використання частини позички. Сума позички звичайно повинна бути в межах вартості витрат, що кредитуються.

Повернення кредиту може здійснюватись різними способами: одночасним внеском по закінченні строку позички; рівномірними внесками протягом усього періоду дії кредитної угоди; шляхом спрямування виручки від реалізації продукції на повернення позич­ки. У разі повернення кредиту рівномірними внесками розробляється графік повернення згідно зі строками оборотності того виду капіталу, на формування якого була надана позичка.

Більшість банківських позичок надається під відповідний вид забезпечення. Визнаючи цей елемент структури позички, працівник банку повинен керуватися традиціями, що склались у банківській практиці.

Велика увага при структуризації позички приділяється вартості кредиту, що складається з процентної ставки, комісії за видачу та оформлення кредиту та інших елементів. При визначенні величини процентної ставки необхідно враховувати фактори, що властиві конкретній кредитній операції, її місцю та часу. Тут банку необхідно звернути увагу на всю гаму своїх взаємовідносин з клієнтом. Якщо ці відносини різносторонні, мають широкі масштаби (наприклад, клієнт зберігає значний стабільний залишок на своєму рахунку, користується різноманітними банківськими послугами), в результаті чого банк отримує додатковий дохід, то він повинен прагнути зберегти та закріпити відносини з клієнтом. Таким клієнтам можна встановити пільговий процент по позичці.

Четвертий етап. Переговори про складання кредитної угоди з клієнтом.

У процесі четвертого етапу клієнта знайомлять з умовами майбутньої кредитної операції (процентна ставка, комісія, забезпечення тощо). Ці пропозиції можуть суттєво відрізнятися від умов, що містяться в кредитній заявці клієнта. Зближення позицій банку і клієнта та досягнення компромісу є кінцевою метою переговорів.

Щоб уникнути помилки та забезпечити об’єктивність при прий­нятті рішення, банк, як правило, встановлює обмеження повноважень окремих посадових осіб щодо укладання кредитних угод. Таке обмеження залежить від суми кредиту, строку, ризику та від інших факторів. У деяких банках повноваження кредитного інспектора обмежуються розробкою умов позички та підготовкою всіх матеріалів для укладання кредитної угоди. Право затвердження кредитної угоди належить керівнику банку чи кредитному комітету, що складається з адміністраторів і працівників кредитного відділу, які мають у даній сфері певний досвід. В інших банках працівник кредитного відділу може приймати рішення по всіх кредитних заявках і питаннях, що розглядаються, включаючи й укладання кредитної угоди, з подальшим затвердженням на кредитному комітеті.

У багатьох банках використовується третій варіант: працівники з меншим досвідом роботи наділені правом приймати рішення по кредитних заявках з незначною сумою. В інших випадках рішення приймається посадовими особами вищого рангу або кредитним комітетом. Кредитний інспектор, що веде переговори з клієнтом, повинен намітити обов’язкові умови кредитної операції, без виконання яких кредит не може бути наданим, та умови, по яких можна досягти компромісу. Обов’язковими умовами, наприклад, можуть виступати наявність матеріального забезпечення чи гарантії третьої особи, якщо їх відсутність, на думку банку, може призвести до несвоєчасного повернення позички.

Після того, як узгоджені всі умови кредитної операції, кредитний інспектор готує висновок. Цей документ подається кредитному комітету для затвердження. Одночасно підписується кредитна угода.

П’ятий етап. Відкриття позичкового рахунка і надання кредиту.

З метою контролю за своєчасним погашенням кредиту та забезпеченням нарахування процентів видача позичок проводиться з окремих позичкових рахунків. Кредит може надаватись одночасно або частинами в строки, обумовлені кредитною угодою. Надана позичка може зараховуватися на розрахунковий рахунок, окремий депозитний рахунок позичальника, депонуватись на рахунках «Чекові книжки», «Акредитиви», переводитись як платіж на рахунки господарських партнерів позичальника, використовуватись в іншому порядку, визначеному кредитною угодою.

Надання позички оформлюється розпорядженням кредитного відділу банку своїй бухгалтерії про відкриття позичкового рахунка. У разі необхідності в запозичених коштах клієнт надає банку платіжні доручення, що сплачуються з позичкового рахунка. Платежі проводяться в розмірі суми, що обумовлена кредитною угодою. При разовій видачі позичка може оформлятись заявою клієнта, що містить, крім прохання клієнта, розпорядження кредитного відділу банку своїй бухгалтерії на видачу позички та меморіальний ордер.

Якщо в процесі кредитування змінились умови здійснення кредитованого проекту і це призвело до додаткової потреби в коштах, банк може задовольнити цю потребу на умовах укладання додаткової кредитної угоди.

Суть кредиту проявляється в його функціях. Кредиту притаманні такі основні функції: перерозподільча, емісійна та контрольна.

За змістом перерозподільча функція означає, що з допомогою кредиту відбувається перерозподіл грошових капіталів на засадах повернення. Вона проявляється як при мобілізації грошових капіталів, що тимчасово не задіяні в господарському обороті_ так і при їх розміщенні у сфери економічної діяльності. У цій функції кредит виступає лишень як форма передачі капіталу з одних рук до інших. З одного боку, відбувається нагромадження грошових капіталів за рахунок реальних збережень економічних агентів. У суб’єктів господарської діяльності такими збереженнями можуть бути: грошові залишки на рахунках у банку, вивільнені із кругообігу капіталу; грошові кошти за цільовим призначенням (спеціальні фонди), амортизаційні відрахування, невикористаний прибуток та інші кошти. Нагромадження капіталу може відбуватись за рахунок особистих доходів та збережень населення, невикористаних бюджетних коштів, власних коштів банків та парабанків, нарешті емісії грошей. Функція кредиту у цьому випадку полягає в тому, щоб мобілізувати ці реальні грошові ресурси, по можливості скоротити строк їхнього “застою” і трансформувати в форму позичкового капіталу.

Для банків залучені тимчасово вільні грошові кошти складають джерело кредитних ресурсів і відображаються у пасиві балансу, а видані кредити показуються у балансі як активи.

З другого боку, за допомогою кредиту відбувається зосередження позичкового капіталу на найбільш пріоритетних сферах економічної діяльності. Кредит дає змогу спрямувати позичковий капітал у ту сферу чи галузь економіки, яка здатна забезпечити більш ефективне використання цього капіталу. Тільки на основі кредиту стає можливим застосувати позичковий капітал не в сфері де його створено, а там, де він має більше всього шансів збільшити свою вартість. Кредит, таким чином, сприяє переливу капіталів з одних галузей економіки в інші та вирівнюванню норми прибутку. У всякому іншому випадку перерозподіл через кредитний механізм позичкового капіталу позбавляється економічного сенсу.

Мобільність кредиту, за допомогою котрого ефективно перерозподіляється позичковий капітал дає можливість у стислі строки здійснити переорієнтацію виробництва й стабілізувати економіку. Головним джерелом у таких умовах може бути так званий “венчурний” кредит, що функціонує переважно з допомогою держави.

Другою функцією кредиту є випуск грошей для обслуговування платіжного обороту ¾ емісійна (антиципаційна) функція. Суть цієї функції кредиту випливає із функції грошей як засіб платежу. Тому можна сказати, що кредит нещо іеше як гроші у функції засобу платежу. На основі кредиту здійснюється емісія грошей як платіжних засобів. Образно можна висловитись: кредит ¾ батько всіх грошей, емісія ¾ їх матір. Люба емісія готівкових чи депозитних грошей ¾ результат кредитної операції. Видача позики збільшує грошову масу, що знаходиться в обігу, а погашення позики означає її скорочення. Саме методами кредитної експансії (розширення кредиту)  та кредитної рестрикції (звуження кредиту) регулюється кількість грошей в обігу.

Слід відмітити, що сама по собі кредитна емісія грошей не має як таких обмежень. Наприклад, держава може вдаватись до емісії грошей для покриття бюджетного дефіциту, що особливо проявляється в умовах інфляції. Однак випускати гроші в обіг необхідно тільки тоді, коли в цьому існує реальна потреба. Економічною умовою кредитної емісії повинна бути відповідна пропозиція між динамікою збільшення валового внутрішнього продукту з одного боку, та темпами росту кредиту за рахунок емітованих пасивів ¾ з другого боку. Йдеться про функціональні межі кредиту та про чітке визначення межі так званої депозитної емісії.

У цій функції кредит сприяє економії витрат грошового обігу. Через кредит відбувається: прискорення обігу грошей; взаємне зарахування платежів; запровадження прогресивних систем розрахунків для юридичних та фізичних осіб, що в кінцевому підсумку призводить до скорочення грошової маси в обігу та економії суспільних витрат.

Контрольна функція випливає з самої природи кредиту. Вона полягає в тому, що в процесі кредитування забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредиту зі сторони суб’єктів кредитної угоди. Більш детально це питання розглядається у наступному розділі “Система банківського кредитування”.