Революція

народна, антиімперіалістична, аграрна революція, яка перемогла 1 січня 1959 і переросла потім в революцію соціалістичну. Розірвала ланцюг імперіалістичного гніту в Латинській Америці. Привела до створення першої соціалістичної держави в Західній півкулі, ознаменувавши історичний поворот і відкривши новий етап революційного руху в цьому районі світу.

К. р. сталася в сприятливій міжнародній обстановці нового співвідношення сил на світовій арені, сформованого в результаті ослаблення світової капіталістичної системи, зростання сили і могутності соціалістичного табору, солідарності і допомоги, яку надали Кубі соціалістичні країни. "... Кубинська революція стала можливою лише тому, що набагато раніше відбулася російська революція 1917 року" (Кастро Ф., в кн.: "Віва Куба", М., 1963, с. 21). Передумовами революційного вибуху на Кубі були панування латифундизму і засилля капіталу США, які гальмували розвиток національної економіки, хронічне безробіття, злидні і безправ'я трудящих мас, расова дискримінація та ін Протиріччя кубинського суспільства особливо загострилися в результаті встановлення в 1952 диктатури Батісти-і-Сальдівара (См . Батіста-і-Сальдівар), розв'язала терор проти всіх демократичних сил і зраджував національні інтереси країни. Проти диктатури в кінцевому рахунку виступили майже всі класи і соціальні групи країни - промислові і с.-г. робітники, дрібне і середнє селянство, інтелігенція, радикальні шари міської дрібної буржуазії. Спочатку боротьба в значній мірі була стихійною, що пояснювалося роз'єднаністю опозиційних диктатурі політичних сил, схильністю лідерів буржуазних партій шукати угоди з Батістою, а також їх войовничим антикомунізмом. Комуністи ж не мали достатніх сил, щоб самостійно очолити революцію. У цих умовах група молоді на чолі з Ф. Кастро Рус 26 липня 1953 вчинила напад на військову казарму Монкада (м. Сантьяго-де-Куба), щоб захопити зброю, озброїти народ і підняти його на боротьбу проти диктатури, за досягнення незалежності і суверенітету нації, знищення латифундій і передачу землі селянам. Виступ закінчилося невдачею (Кастро і його соратники були ув'язнені), однак воно мало великий вплив на політичну обстановку в країні і поклало початок збройної боротьби проти тиранії. В умовах підпілля і найжорстокіших переслідувань комуністи керували страйками, які прийняли особливо широкий розмах в 1955, і вели велику революційно-пропагандистську роботу, закликаючи до єдності дій всі опозиційні диктатурі сили.

У грудні 1956 на Кубі, з метою продовження збройної боротьби проти диктатури, висадилася група революціонерів, підготовлена ​​Ф. Кастро в Мексиці, куди він емігрував після звільнення з в'язниці. Ця група на чолі з Ф. Кастро створила партизанський загін у горах Сьєрра-Маестра. Поповнюючись за рахунок місцевого населення, головним чином з числа с.-г. робітників і селян, загін поступово перетворився в Повстанську армію, яка стала наносити відчутні удари урядовим військам. Це сприяло подальшому піднесенню революційного руху. В ході наростання боротьби проти тиранії Батісти навколо Повстанської армії склався фактичний національний, демократичний, антиімперіалістичний фронт з революційно-демократичного "Руху 26 липня", який грав в ньому провідну роль, Народно-соціалістичні партії Куби та "Революційного студентського директорату імені 13 березня". У 2-ій половині 1958 армія Батисти була деморалізована і практично перестала чинити опір. 1 січня 1959 уряд Батісти впало, влада перейшла в руки Тимчасового уряду, в якому опинилися приєдналися до революції праві буржуазні діячі, супротивники подальшому розвитку революційного процесу. Фактично ж влада на місцях опинилася в руках Повстанської армії і її революційних лідерів на чолі з Ф. Кастро. Надалі уряд був очищено від зрадників революції. У лютому 1959 Революційний уряд очолив Ф. Кастро, в липні президентом став О. Дортікос Торрадо.

Революція, яка перемогла в результаті збройної боротьби Повстанської армії, підтриманої народним рухом, зруйнувала військову машину і державний апарат тиранії Батісти, весь напівколоніальний і латифундистської режим. Була створена нова, революційна влада, яка поставила за мету повне звільнення К. від іноземної залежності, проведення аграрної реформи та ін глибоких соціальних перетворень. К. р. привела до влади пролетаріат і трудяще селянство, що виступають у тісному союзі. Вона не тільки відсторонила від влади місцеву буржуазно-поміщицьку олігархію, але покінчила з політичним, а згодом і економічним засиллям в країні імперіалізму США.

Участь у революції найширших народних мас, їх рішучість побудувати нове життя, вільну від злиднів і гноблення, послідовність керівників К. р. в проведенні соціально-економічних перетворень забезпечили неухильне розвиток революції по висхідній лінії, її швидкий перехід від національно-визвольного етапу до етапу соціалістичної революції. Революційна влада за підтримки народних мас і всебічної допомоги Радянського Союзу та ін соціалістичних країн рішуче протистояла всім підривним діям внутрішньої контрреволюції, а також політичного, економічного і військового тиску США, спрямованим до того, щоб змусити народ Куби звернути з обраного шляху. (Про це див. докладніше в ст. Плая-Хірон і Карибська криза 1962.) 16 квітня, а потім 1 травня 1961 Ф. Кастро виступив із публічними заявами про соціалістичний характер К. р. До цього часу на Кубі вже були створені передумови для будівництва соціалістичного суспільства. В руках держави перебували командні висоти в галузі економіки, в країні розгорнулася культурна революція. У процесі об'єднання на марксистсько-ленінської основі революційних організацій країни стала складатися єдина революційна партія кубинського народу. До 1969 соціалістичний сектор майже повністю охопив народне господарство. Приватний сектор зберігся лише в сільському господарстві, де в користуванні селян-одноосібників залишилося 30% оброблюваних земель (1972). В країні здійснюється індустріалізація, проводиться велика робота з підняття культурного рівня народу, щодо створення кадрів фахівців. Кубинський народ під керівництвом КПК і Революційного уряду протистоїть економічній блокаді і тиску імперіалізму США, самовіддано трудиться над виконанням завдань мирного будівництва. Найважливішим фактором, що сприяє успішному будівництву соціалізму на Кубі і зміцненню її міжнародних позицій, є всебічна допомога та підтримка Радянського Союзу та ін соціалістичних країн.

Таким чином, кубинська революція, яку за характером можна кваліф­ікувати як національно-демократичну, готувалася й відбулася вона у відпов­ідності з традиціями кубинської національно-визвольної боротьби, а не в руслі світової соціалістичної революції, як стверджували багато років ра­дянські кубинологи. Фідель Кастро і його соратники були насправді людь­ми, які керувалися ідеалами національного визволення і пошуками добро­буту для свого народу. Партизанську війну і революційну боротьбу підтри­мали широкі верстви населення цієї країни.