1.Громадянське суспільство:сутність та структура.

Громадянське суспільство — це історичний тип у розвитку людського суспільства, його конкретна якісна характеристика; це сфера самовиявлення і реалізації потреб та інтересів вільних індивідів через систему відносин (економічних, соціальних, релігійних, національних, духовних, культурних). Структурними елементами цієї системи є організації (політичні партії, громадські об'єднання, асоціації) та різні об'єднання (професійні, творчі, спортивні, конфесійні тощо), що охоплюють всі сфери суспільного життя і є своєрідним регулятором свободи людини.

Іншими словами, громадянське суспільство — це сфера соціальної взаємодії, що складається зі сфери особистого життя людини, різноманітних об'єднань, громадських рухів і публічної комунікації.

Структура суспільства — це внутрішня його будова, що відтворює багатогранність та взаємодію складових суспільства, забезпечує його цілісність та динамізм розвитку.

Структуру громадянського суспільства можна подати у вигляді п'яти систем, які відповідають певним сферам його життєдіяльності: соціальної, економічної, політичної, духовно-культурної, інформаційної.

Соціальна система — певнасукупністьоб'єктивносформованихвзаємозв'язківміж ними, а саме:

а) інститутисім'ї та відносини, щообумовлюютьїїіснування;

б) відносини, яківідображаютьсоціальнусутністьлюдини (клуби, об'єднання);

в) відносини, щовиникаютьміжсоціальнимиспільнотами (групами, націями, расами тощо).

Економічна система — цесукупністьекономічнихінститутів і відносин, у яківступають люди у процесівиробництва, обміну, розподілу та споживаннясукупного продукту, реалізації права власності.

Структурнимиелементамиекономічноїсистеми є: приватнігосподарства; акціонернітовариства; кооперативнігосподарства; фермерськігосподарства; індивідуальні, приватніпідприємствагромадян.

Політична система — цесукупністьціліснихсаморегулюючихелементів:

а) держава;

б) політичніпартії;

в) суспільно-політичнірухи та відносини, щоміж ними виникають.

Духовно-культурна система — цевідносиниміж людьми, їхоб'єднаннями, державою та суспільством у ціломустосовно духовно-культурних благ та різного роду матеріалізованихінституцій, через якіреалізуютьсяданівідносини, щопов'язані з освітою, наукою, культурою, релігією.

Інформаційна система — це система, яка складається в результатіспілкування людей та через мас-медіа (підприємства, об'єднання, щоздійснюютьвиробництво та випускзасобівмасовоїінформації).

Структурніелементигромадянськогосуспільствамаютьвідповідатипевнимвимогам:

1. Економічна система діє за принципами самоорганізації, саморегулювання та самоуправління;

2. Соціальна система маєчітковираженеструктурнеоформлення;

3. Політична система виступає, з одного боку, в формімеханізмуузгодженнясоціальнихінтересів у суспільстві, а, з іншого — як найбільшповневираженнязагальногонаціональногоінтересу.

2) Основні концепції громадянського суспільства

Поняття “ громадянське суспільство” з часу своєї першої згадки в XVI ст. у коментарі до “ Політики” Арістотеля увібрало в себе різноманітні цінності. Це важлива концептуальна категорія політології. Саме розвиток цивілізації визначається розвитком громадянського суспільства.

Зміст поняття “ громадянське суспільство ” включає сукупність неполітичних відносин у суспільстві, тобто економічні, національні, релігійні тощо. Громадянське суспільство – це сфера спонтанного самовияву вільних індивідів та організацій громадян, які добровільно сформувалися і захищені законом від прямого втручання з боку органів державної влади.

В історії поняття “ громадянське суспільство ” виділяють два етапи, коли воно наповнювалося дещо відмінним змістом. Поява його пов’язана з ідеєю “ природних прав ” людини. У XVII ст. в Європі ця ідея стала основоположною у формуванні юридичної свідомості, створенні теорії “суспільного договору ”. Г.Гроцій та Б.Спіноза “ природними правами ” називали такі людські якості, як свобода переконань та думок, свобода володіння і використання власності, рівність людей між собою тощо.

Початок розрізненню громадянського суспільства і держави поклав Жан Жак Руссо своєю працею “ Міркування про походження і засади нерівності поміж людей ”. Громадянське суспільство на його думку виникло в наслідок приватної власності. А для захисту власних інтересів на певному етапі розвитку громадянське суспільство створює державу, яка витворена з нього на підставі суспільної угоди. Джон Локк вважав, що люди домовилися утворити політичну спільноту, заснувати державу саме з метою захисту природних прав.

Сукупність індивідів, які необмежено користуються своїми природними правами, становила, на думку прихильників договірної теорії, суспільство у його “ природному стані ” . Цей стан цілковитої сваволі призводив до війни “ всіх проти всіх ”. Щоб уникнути незручностей та загроз, які неодмінно виникають у природному стані суспільства, люди змушені були змінити його на стан громадянський.

Відповідно до теорії “ суспільного договору ” люди укладають угоду і створюють державу, котра стає над суспільством, відчужує і зосереджує частину природних прав індивідів. Так виникає громадянське суспільство, яке на відміну від природного, додержавного є станом людності, в якому існує держава.

Концепція громадянського суспільства, розуміння його як сфери людської свободи поза межами державної регламентації є породженням ліберального світогляду. Дж.Локк вчив, що держава покликана насамперед захищати особисту свободу і власність;вона діє лише у чітко окреслених межах;люди повинні мати право протистояти сваволі уряду, якщо він використовує владу на завойовництво, узурпацію тощо.

Особлива заслуга в розробці концепції громадянського суспільства у взаємозв’язку з державою належить німецькому філософу Гегелю. Він називав громадянське суспільство опосередкованою через працю системою потреб, яка грунтується на принципі панування приватної власності й на загальній формальній рівності людей.

Виходячи з визнання пріоритету людського життя щодо управлінського впливу на нього, просвітителі XVIIIст. проголошували, що громадянська ідея є вищою та більш значущою, ніж ідея державна.

Взагалі у традиції Нового часу ( Макіавеллі, Монтеск’є, Гегель ) на противагу лібералізмові було прийнято вважати, що суспільство має бути предметом впливу держави, що остання може діяти цілком самостійно, а ті, хто має владу, керують відносинами між людьми в суспільстві. Політична ж мудрість полягає у врахуванні існуючих у суспільстві відносин, думок та обставин.

Формування громадянського суспільства, якого не було в Античності й Середньовіччі, пов’язане з утвердженням буржуазних відносин. Воно передбачає існування правової держави як підгрунтя. Водночас лише розвинуте, стабільне громадянське суспільство уможливлює створення правової держави, є основою стабільного демократичного політичного режиму.

Категорія “ громадянське суспільство ” посідала певне місце і в марксизмі. Підкреслювалося, що громадянське суспільство – не одноманітне утворення, а багаторівнева система, яка має свої сфери і частини з певною підпорядкованістю одних іншим. Відносини між державою та політичним суспільством трактувалися як відносини між публічною владою та індивідуальною свободою.

Проблема громадянського суспільства займає чільне місце і в творах А.Токвіля. На його думку, такі “ вторинні асоціації демократії, як етнічні, релігійні, професійні і локальні об’єднання, становлять ту структуру громадянського суспільства, з якої може вирости правова держава ”.

Концепція співвідношення громадянського суспільства та держави розроблялася і українською політичною думкою. У найбільш розвиненій формі цю проблему представив В.Липинський. На його думку, громадянське суспільство – це люди певної території, які не живуть за рахунок виконання державних функцій, не в змозі безпосередньо здійснювати свої “ хотіння ”, застосовувати силу фізичного примусу. В.Липинський вказував на неоднорідність громадянського суспільства. Зазначав, що в ньому існує вертикальний поділ, в основі якого лежить праця і спосіб вироблення продукції, а також горизонтальний поділ,тобто поділ на стани. На думку В.Липинського, взаємовідносини громадянського суспільства і держави визначає закон, в основі якого лежить взаємне обмеження права сильніших правом слабших і права слабших правом сильніших. Закон існує лише при гармонійному співвідношенні громадянського суспільства і держави.

Згідно з сучасними поглядами, поряд з державою повинно існувати громадянське суспільство, але так, щоб ці дві сили перебували в діалектичному взаємозв’язку, а не підпорядковувались одним і тим же керівникам( Ж.Зіглер ).

Громадянське суспільство як самоорганізована система може функціонувати, якщо для цього створені сприятливі умови.