13.Англійський просвітницький роман. Творчість д.Дефо, Дж.Свіфта, г.Філдінга. Підготовка учнів до сприйняття художнього твору.

XVIII ст. увійшло в історію європейської літератури як епоха Просвітництва, як доба Розуму. Просвітництво, розум, свобода — саме ці три гасла визначають головні ідейні орієнтири епохи та сенс духовних пошуків людини XVIII ст.Доба Просвітництва — це історичний відрізок часу, хронологічні межі якого прийнято окреслювати двома європейськими революціями — буржуазною революцією в Англії (1688—1689) та Великою Французькою революцією (1789—1794). В цей час не лише в Англії та Франції, а й у багатьох інших європейських країнах розпочалися процеси перебудови державних устроїв. На арену політичної боротьби вийшли представники третього стану.Ідеологію Просвітництва визначали дві головні риси: 1) віра в безмежні можливості людського розуму, який став для ідеологів Просвітництва мірилом усього сущого; 2) віра в те, що, використовуючи можливості людського розуму, можна поліпшити світ, побудувавши людське суспільство, засноване на засадах розуму, а отже, істини і справедливості.

У XVIII ст. паралельно співіснували три основні художні напрями — сентименталізм, просвітницький класицизм і просвітницький реалізм, кордони між якими були доволі прозорими, а притаманні цим напрямам художні принципи часто поєднувались навіть у творчості одного письменника.

У найбільш довершеному вигляді просвітницький реалізм ми зустрічаємо в англійській культурі XVIII ст. Його представники хотіли бачити у творах літератури та мистецтва зображення реалій повсякденного життя. Для цього англійські письменники створюють особливий жанр соціального роману, який отримав назву просвітницького. Героями таких романі були звичайні люди, які волею долі опиняються в різних обставинах, коли їм треба виявити свої найкращі якості. Типові зразки просвітницького роману дали Д.Дефо, Д. Свіфт, С. Річардсон, Г. Філдінґ.

Рома́н (фр. roman — романський) — літературний жанр, найбільш поширений у 18-20 століттях; великий за обсягом, складний за будовою епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів

Даніель Дефо (1660-1731), «Робінзон Крузо» — перший великий англійський роман, який справив значний вплив на подальший розвиток усієї європейської прози.У центрі показ людини, яка опинилася на ненаселеному острові.Робінзон Крузо — «природна людина епохи Просвітництва».Робінзон на своєму острові начебто повторює основні стадії культурного розвитку людства, виступаючи в ролі мисливця, скотаря, землероба, але він — не людина первісних людських колективів, що пройшли через ці стадії, а справжній англієць XVIII ст., якого Дефо озброює знаряддями сучасної йому техніки і світоглядом англійської буржуазії епохи її переходу на стадію своєї дозрілості. Дефо показує ідеал «природного житгя», яке невдовзі почне пропагувати Руссо.Привертаючи увагу читача до внутрішнього світу свого героя, Дефо наділяє його й прикметами ранньопросвітницької свідомості. Справді, живучи на острові, Робінзон мобілізує все своє знання про природу, вивчає не лише ремесла, а й закономірності кліматичних змін, перебіг пір року тощо. Чи не понад усе цінує він результати діяльності людського розуму. «... Тут маю зауважити, — ділиться Моїми роздумами Робінзон, — що розум є основа й джерело математики, а тому, визначаючи й виміряючи розумом речі і складаючи бобі про них правильні уявлення, кожен з часом може навчитися першого-ліпшого ремесла...»І варто зауважити, що Дефо як автор роману «Робінзон Крузо» має зв'язок з просвітницьким «романом виховання». Крузо значно змінюється протягом його історії. Легковажний і примхливий хлопець, яким він є на початку роману, стає під впливом життєвих обставин мудрою і серйозною людиною.Саме «роман виховання» цінив в «Робінзоні Крузо» Жан-Жак Руссо, який називав книгу Дефо вдалим трактатом про природне виховання.

Таким же невтомним мандрівникові є й герой Джонатана Свіфта (1667-1745) Лемюель Гуллівер. Щоправда, реалізм у книзі про його подорожі є дещо умовним. Проте сучасники Свіфта добре розуміли, кого він має на увазі, адже під цими масками сатирик виводив досить конкретних людей. Разом з тим треба відзначити, що всій творчості Дж.Свіфта притаманне досить скептичне ставлення до гасел соціального прогресу і суспільних реформ взагалі.

Сатириком був і Генрі Філдінґ (1707-1754). Він написав кілька романів, серед яких найвідомішими є «Історія Тома Джонса, найди». Це також типовий авантюрний роман, в якому розповідається про пригоди героя, про його боротьбу за місце під сонцем. Філдінґ створив цілу панораму життя сучасної йому Англії, вивів на сцену представників усіх верств її населення.

Певним додатком до англійського роману XVIII ст. можна вважати творчість видатного художника-реаліста Уїльяма Хогарта (1697-1764). Митець створює серії картин: «Історія повії», «Історія розпусника», «Модний шлюб». Художник показує життєву драму героїв без будь-яких алегорій, прямолінійно, ясно і зрозуміло. Крім Хогарта, представниками англійського Просвітництва в живописі були Джошуа Рейнолдс та Томас Гейнсборо, які уславилися на створенні портретного живопису.

М-А:Як залучити учнів до читання художніх творів – одвічне питання всіх учителів - словесників. Крім визначених педагогікою вікових особливостей сприйняття художніх творів, в наш час треба враховувати ту дуже сумну для шанувальників гарної книги обставину, що діти і підлітки з кожним роком читають все менше і менше. Замість читання діти мають тепер інші розваги. Як зазначається у проекті „Концепції літературної освіти в 12-річній загальноосвітній школі”, учитель сьогодні „змушений конкурувати з телевізійними та комп’ютерними програмами”.

Проблема ускладнюється ще й тим, що не всі тексти можуть видатися цікавими учням на перший погляд (наприклад, „Пісня про Роланда” чи „Божественна комедія”). Це не означає, що вчителі повинні „потрафляти” лише читацьким смакам учнівської аудиторії, вони якраз повинні їх виховувати і формувати засобами художнього слова кращих зразків світового письменства.

Як би важко не було, але вчитель повинен створити такі умови на уроці, щоб учень захотів прочитати твір.Перший етап вивчення літературного твору в школі – підготовка до сприйняття. Його мета- зацікавити учнів, пробудити в них бажання прочитати певний твір.

Для цього використовуються такі методичні прийоми та форми роботи:

• слово (або лекція) вчителя;

• фронтальна (або індивідуальна) бесіда;

• самостійне читання (вдома чи в класі) запропонованої вчителем додаткової літератури;

• спільна робота учнів та вчителя з картинами, ілюстраціями до творів тощо;

• словникова робота;

• прослуховування музичних творів;

• перегляд слайдів, діафільмів, уривків з кіно-, теле- та відеофільмів, які не ілюструють твір, а містять цікавий для учнів додатковий матеріал;

• екскурсії до музеїв, пам"ятників, пам"ятних місць тощо;

• використання Інтернету.

Учитель сам обирає форму та методи, прийоми та способи реалізації мети; враховує кількість часу, необхідного для вступного заняття, вік учнів, особливості кожного окремого тексту та характер наявного фактичного матеріалу

При роботі над великими творами підготовка до сприйняття складається з чотирьох етапів:

1 етап – встановлення зв’язку з раніше вивченими і самостійно прочитаними творами;

2 етап - знайомство з біографією митця, епохою, в якій жив письменник чи яка знайшла відображення в творі;

3 етап – повідомлення про історію написання твору , його проблематику, публікацію і постановку на сцені;

4 етап – робота з невідомими поняттями, назвою, підзаголовком, присвяченням, епіграфом тощо.

Всі названі етапи пов’язані між собою. Вони можуть існувати як єдине ціле і як окрема частина. Вчитель має право використовувати як усі етапи, так і окремі з них, залежно від змісту твору , мети, аналізу.

У кожному шкільному віці, будь-це молодші чи старші підлітки, можна виділити чотири умовні рівні сприйняття художнього твору – низький, середній, вищий та оптимальний. Якщо вчитель, застосовуючи різні форми роботи, досягає того, що більшість його учнів наближається саме до оптимального рівня сприйняття, можна впевнено стверджувати, що його уроки справді ефективні і учні сприйняли художній твір відповідно до авторського задуму.

Підготовка до сприйняття є важливою умовою осмисленого глибокого прочитання літературного твору, активізації розумово-пізнавальної діяльності учнів.

15.Місце „Фауста” у творчості Й.-В.Ґете. Пошук сенсу життя людини й постановка основних філософських питань у творі. Методика вивчення трагедії «Фауст» у школі.

Гете-німецький поет,філософ,драматург.Над трегедією Гете працював понад 60 років.Вона була завершена у 1831р.У 1832 помер і похов.у Веймарському склепі.

Писати трагедію почав у 19 років.Звертався до написання під час важких періодіорити свого життя.Поч.трагед.із прологів,написання яких визначило ідейно-тематичне спрямавання твору. «Прафауст»-1й варіант,який був написаний в м.Страсбург у 70і рр 18ст.В цьому творі Гете використ.популярну історію про вченого чорнокнижника Фауста,який продав душу дияволу і міг творити дива.За життя Гете «Пра-Фауст»ніколи не друкувався,а побачив світ він чз 100 років після смерті поета.У творі знайшли втілення роздуми пис-ка про своїх сучасників і водночас про духовну чутність людини й усьго людства взагалі.Фауст-герой нім-го Просвітництва,але належить також до інших епох,бо переймається питаннями,властивими всім часам і народам. Головна суть фаустiвського сюжету - жага безмежного знання,допитливiсть, свобода духу - приваблювала багатьох письменникiв наступних епохи зумовила світову популярнiсть образу Фауста.

Філософські проблеми знаходяться у центрі уваги Гете.(проблематика базується на ідеях Пр-ва!):сенс буття особистості;людина і природа;моральний вибір людини;місце людини на замлі;роль культури в розвитку людства;духовний стан світу.

Глобальність порушених у творі питань дозволяє вважати твір філософською поемою

Гете зазирнув у небачині глибини особистості,відкрив широчінь людської натури,її здатність наблизится до найвищої таємниці Всесвіту.Водночас пис-к показав і трагізм шляху до істини.Трагедія Фауста-це трагедія усього людства в процесі пізнання самого себе і світу.Коли Гете запитували про головну ідею «Ф»,він вважав такі запитання безглуздими.Наспрпавді у творі йдеться про народження і смерть,молодість і старість,війну і мир,науку і мистецтво,чоловіка і жінку,сусп.життя і природу.Г.змушує віднестися до глобальних філософсько-політичних ідей;то повертає їх на землю,до конкретних людських стосунків,звичайного життя.Художник прагнув знайти сенс повсякденного існування людства і повернути цого до вічних істин.

М-КА:Трагедія “Фауст” вивчається у 9 класі,відводиться 5 годин. Вивчається Історія створення, композиція та проблематика.Образ Фауста як втілення динамізму нової європейської цивілізації.Пошуки сенсу буття і призначення людини.Опозиція Фауст — Мефістофель, діалектичне вирішення проблеми добра і зла. Фауст і Маргарита. Учень повинен наводити найвідоміші факти з творчої історії “Фауста”, зокрема, про прообраз головного героя, мага-чорнокнижника; про те, що цей твір Ґете писав протягом майже всього свого життя і дав у ньому художнє втілення проблем, які його хвилювали; розкривати головну тему трагедії — пошуки людиною сенсу буття і свого призначення; характеризувати трагічний конфлікт “Фауст — Маргарита”, висловлювати своє особисте ставлення до обох героїв, аргументувати свої думки цитатами з тексту; тлумачити сенс опозиції Фауст — Мефістофель (з одного боку, спокуса людини таємними знаннями, з другого — перемога людяності над темними силами (абсолютний фінал трагедії); характеризувати образ Фауста як втілення динамізму нової європейської цивілізації (героєві притаманний постійний творчий неспокій, схильність до пошуків нових знань, проникнення в глибинну суть життя тощо);висловлювати особисте ставлення до проблем, що порушуються в трагедії, аргументуючи свою точку зору прикладами і цитатами з тексту.