Державне регулювання ринку праці

Державне регулювання ринку праці — система правових та організаційно-економічних заходів держави щодо забезпечення ефективної зайнятості, нормальних умов праці та раціонального використання робочої сили.

Об'єкти державного регулювання ринку праці:

зайнятість (регулювання пропозиції робочої сили та робочих місць);

соціальні відносини між роботодавцями і працюючими;

трудові відносини (оплата праці, охорона праці, умови найму, звільнення);

підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації працівників;

розподіл та перерозподіл робочої сили.

Суб'єкти державного регулювання ринку праці в Україні:

Міністерство праці та соціальної політики;

служби зайнятості (обласні, міські, районні);

відділи та управління з праці та соціальних питань при державних адміністраціях.

Основні функції щодо регулювання ринку праці виконує Міністерство праці та соціальної політики, а також служби зайнятості.

Функції державної служби зайнятості:

аналіз та прогноз попиту і пропозиції на робочу силу (інформація про стан ринку праці);

надання консультацій з приводу працевлаштування, професійної підготовки;

облік громадян, що звернулись у службу зайнятості, реєстрація безробітних;

сприяння пошуку робочого місця;

організація професійної підготовки, перепідготовки;

надання грошової допомоги;

участь у реалізації державних та регіональних програм зайнятості.

Особливості державного регулювання ринку праці в перехідній економіці

Захисні заходи держави

Забезпечення гарантій зайнятості за умов:

зміни власника;

приватизації;

банкрутства (квотуванням робочих місць).

Організація і проведення громадських робіт.

Договірне регулювання трудової діяльності (внутрішньої і зовнішньої).

Вдосконалення системи виплат і допомоги з безробіття та створення страхових систем.

МОДЕЛІ:

Сучасні види та моделі ринку праці

Ринок праці включає не тільки економічні, але й соціальні, правові та психологічні відносини. У різних країнах формування цих відносин історично відбувалося не одночасно. У результаті в окремих групах країн або окремих країнах виникли певні відмінності.

Країнні відмінності в формуванні ринків праці пов'язані з розходженнями в наймі, заповненні підприємств, фірм робочою силою, підготовки персоналу, організації профспілок, історичних традиціях. Якщо подивитися на ринок праці під цим кутом зору, то можна виділити два основних види: зовнішній (загальнонаціональний) і внутрішній (внутрифірмовий) ринок.

Зовнішній (загальнонаціональний) ринок праці характеризується відкритістю, доступністю, конкурентність для всіх осіб найманої праці. Заповнення робочих місць здійснюється шляхом набору основної маси робочої сили, підготовленої поза меж підприємства. Це означає, що останнє визнає диплом, сертифікат навчальних закладів, що знаходяться поза їхнім контролем. На самому ж підприємстві основною формою підготовки залишається учнівство. Наймання працівників відбувається індивідуально. Однак, на цей процес впливає держава через законодавство. Роботодавець повинен враховувати закони «Про зайнятість населення», «Про мінімальної заробітної плати», «Про охорону праці» та інші, пов'язані з соціально-трудових відносин. Працівник також виходить з цих законів. Величина заробітної плати встановлюється шляхом переговорів, торгу, узгодження інтересів сторін.

Внутрифірмовий ринок праці характеризується закритістю, слабкоконкурентних. Рух робочої сили здійснюється в основному в рамках фірми, тобто перехід (переклад) робочої сили з одного робочого місця на інше, оволодіння суміжними спеціальностями. Найм основної маси працівників здійснюється шляхом колективних переговорів після закінчення терміну дії попереднього договору. У результаті узгодження позицій, вирішення спірних питань полягає черговий колективний договір. Він також враховує передбачені законодавством обов'язкові для виконання норми. Підготовка персоналу здійснюється в основному усередині підприємства і переслідує цілі конкретного підприємства. Внутріфірмові ринки відособлені один від одного. На них відкладає відбиток характер виробництва і внутрішній розпорядок роботи. Тому кадри тієї чи іншої фірми володіють незначною конкурентоспроможністю на зовнішньому ринку. Даний вид ринку вирішує два завдання: 1) забезпечення процесу передачі специфічних знань і досвіду внутрішньофірмового від старих працівників до нових; 2)запобігання витоку накопичених знань і досвіду за межі фірми.

Зовнішній ринок більше властивий англомовним країнам, і перш за все США. Тому ринок нерідко називають моделлю ринку праці США.

Модель ринку праці сша

Дана модель характеризується високою активністю суб'єктів ринку праці, заохочувати державних політикою підтримки конкурентного стану економіки і всієї життєвої установкою на індивідуальний успіх, на заробляння грошей, яка культивується у суспільстві його основними інститутами (державою, засобами масової інформації, наукою, літературою, освітою і т.д.). Пересічний американець заражений бажанням купувати гроші, класти їх у банк, купувати акції і т.д., щоб знову отримати гроші, але вже з прибутком, словом, заохочується активна роль підприємця і працівника.

Політика зайнятості на підприємствах орієнтується на високу географічну (територіальну) мобільність працівників між підприємствами, на прийом вже підготовлених в навчальних закладах країни кадрів, на мінімум витрат підприємства на виробниче навчання. Заробітна плата виступає як результат індивідуальних і колективних переговорів, укладення договору або колективного договору. Важливу роль у колективних переговорах грають профспілки. Більшість з них будується за галузевим принципом. У результаті заробітна плата залежить від попиту та пропозиції робочої сили, складності робіт, продуктивності праці, можливостей підприємства.

Страхування по безробіттю регулюється федеральними законами і законами штатів. Федеральний закон встановлює загальні принципи страхування з безробіття, які потім деталізуються в законах кожного зі штатів. Страхові внески з безробіття платять підприємці та наймані працівники, велика частка їх падає на підприємців. Зібрані гроші прямують окремо до федерального фонду та фондів штатів.

У США є не тільки зовнішній, а й внутрішній ринок праці. Наприклад, принципу довічної гарантії зайнятості дотримується найбільша компанія ІБМ. Реалізуючи цей принцип, компанія здійснює політику безперервного зростання фондів соціального розвитку, надає працівникам численні пільги та заохочення. Проте переважаючим все-таки залишається зовнішній ринок, про що говорить більш високе безробіття, у порівнянні з Японією та Швецією.

Японська модель ринку праці

Внутрішній ринок найбільше характерний для Японії. Тому ця модель ринку нерідко називається японської. Відмінною рисою японської моделі ринку праці є «система довічного найму», що гарантує зайнятість на весь термін трудової діяльності працівників і формування самостійних профспілкових організацій всередині компаній.

Така політика зайнятості дозволяє компанії здійснювати професійну підготовку та підвищення кваліфікації, не побоюючись того, що кваліфіковані фахівці можуть покинути фірму і витрати, понесені фірмою на їх підготовку, виявляться марними. При цьому підготовка ведеться відповідно до науково-технічним прогресом, структурою робочих місць, модифікацією продукції, що випускається, заздалегідь передбачається професійна мобільність всередині фірми (керівництву фірми дозволено на свій розсуд переміщати працівників з одних місць на інші), виховання у працівників творчого ставлення до праці.

При формуванні заробітної плати велике значення надається стажу роботи, що утримує працівників від переходу на інші підприємства. Враховується й вік працівника. Але в останні роки все більшого значення набуває облік кваліфікації і ефективності праці.

Система довічного найму полегшує вирішення проблеми мінімізації безробіття. Вона дозволяє відносно безболісно скорочувати виробництво і скорочувати робочий час, переводити працівників на дочірні підприємства або на підприємства інших фірм за взаємною згодою. Подібні заходи стримують зростання безробіття.

Після кризи 1974-1975 рр.. в Японії відбулися деякі зміни в системі довічного найму, ослабла захист найманих працівників, зменшилася частка постійно зайнятих, з'явився зовнішній ринок на базі дрібних підприємств третинного сектору (сфери послуг).