Шведська модель

Специфічними рисами володіє модель ринку праці в Швеції. Шведська модель відрізняється активною політикою зайнятості, що проводиться державою. Ця модель ринку праці має яскраво виражений державно-ринковий механізм, в якому державні елементи регулювання найбільш тісно переплетені з ринковими елементами саморегулювання при домінуванні державного регулювання. Активність держави проявляється у виділенні значних фінансових ресурсів на програми підтримки зайнятості; перепідготовку робочої сили, підвищення її конкурентоспроможності. Причому на ці цілі витрачається до 70% фонду зайнятості, або 3,5% ВВП (1993-1994 рр..). Тоді як на виплату допомоги з безробіття витрачається до 2,7% ВВП. Страхові внески до фонду зайнятості у Швеції перебувають приблизно на рівні інших Європейських країн.

Кошти з фонду зайнятості йдуть на професійну підготовку та перепідготовку працівників, створення робочих місць, як у державному, так і в приватному секторі, шляхом субсидування приватних компаній, надання допомоги безробітним в пошуку робочих місць, у тому числі через інформацію і профорієнтацію, виплату допомог (компенсацій) по переїзду до нового місця роботи.

Предметом особливої турботи держави є підтримка зайнятості в галузях, що забезпечують соціально необхідні послуги в депресивних регіонах.

Політика зайнятості тісно пов'язується з іншими політиками: податкової, «політикою солідарності» в заробітній платі, галузевої та регіональною політикою та іншими, що дозволяє підтримувати високий попит на робочу силу і високу зайнятість у країні.

Російська модель ринку праці

Цивілізований ринок праці в Росії знаходиться в стадії становлення. У радянський період його розвиток стримувався, з одного боку, високою монополізацією економіки, жорстким державним регулюванням заробітної плати, з невеликою її диференціацією залежно від результатів праці, відсутністю ринку житла, адміністративними обмеженнями на переїзд в інші міста.

З іншого боку, працівників прив'язувало до підприємств висока частка послуг, пільг, одержуваних за рахунок соціальних фондів підприємств, які в першу чергу надавалися особам, які мали великий стаж роботи на даному підприємстві. Зокрема, працівники великих підприємств одержували житло, могли влаштувати своїх дітей до дитячого садка, табір, отримати безкоштовні або пільгові путівки в будинки відпочинку, профілакторії, санаторії і т.д.

Разом з тим політика, держави на планомірний розподіл і переміщення працівників, не виключала стихійної міграції, скажімо переїзді людей з районів Далекого Сходу і Півночі в більш облаштовану Європейську частину колишнього Радянського Союзу.

У результаті радикальних реформ 90-х років в Росії була зруйнована планова система руху кадрів, держава усунулася від регулювання заробітної плати, встановивши на національному рівні розмір мінімальної заробітної плати, яка ніякого відношення до прожиткового мінімуму не має. З'явилася надмірна диференціація оплати праці, тривалі затримки з виплатою вже заробленої плати, які обмежують мобільність робочої сили, не створений і ринок житла, за винятком окремих міст, в першу чергу Москви.