1. Соціальні комунікації: поняття, види, складові. Комунікація - з лат. «спілкування». Соціа́льна комунікація – це організований, регульований масовокомунікаційний процес інформування, що через ЗМК впливає на маси. Види комунікації: індивідуальна, масова. Масова комунікація здійснюється в природних формах та через технічні засоби. Учасники: комунікатори/кодувальники-ті хто передає і маси-ті хто сприймає масову комунікацію-декодувальники.

2. Природні канали сприйняття інформації мас-медіа На початковому етапі СЗМК комунікативний зв'язок був природнім, здійснювався через зображення, звук, рух, жест, міміку. Природній клас має два типи: знаки (бубжктні і речові) і збори (статичні і динамічні). Чотири природні канали передачі інф-ї: 1. Лінгвістичний – передача інф-ї за допомогою мовних засобів; 2. Паралінгвістичний – передача інф-ї за допомогою інтонації, тону, тембру голосу; 3. Екстралінгвістичний – озн. Введення в мову пауз, плачу, сміху, покашлювання,зміни темпу мовлення. 4. Кінетичний – за допомогою міміки, жестів, пози, загального вигляду, манери, наочності, навколишнього фону;

3.Загальні та психологічні фунції соціальних комунікацій. Сучасні ЗМІ виконують такі соціальні функції: 1)Інформативну; 2)регулятивну/управлінську; 3)об’єднувальну/інтингруючу; 4) виховну; 5)освітню; 6)рекреативну/відпочинкову; 7)гедоністичну/функцію насолоди; 8)рекламну; 9)ідеологічну; 10)контролюючу

Крім того ЗМІ виконують Психологічні фунції: 1)Загальнопсихологічні: а)практичні (газета «Порадниця»), б)релаксації ; 2)Соціально-психологічні: а)соціального орієнтування, б)належності до групи, в)контакту з іншими, г)самоутвердження.

4. Полеміка у ЗМІ: фунції і сучасні проблеми, специфіка полеміки у пресі на радіо і ТБ. Полеміка є результатом можливості проголошення демократичних поглядів. Полеміка – це зіткнення думок, поглядів, доктрин, світобачень та розумінь. Функції полеміки: 1.) Глибше пізнати істину 2.) Завоювати однодумців. Полеміка може бути чесною та нечесною. Прийоми нечесної полеміки: a. Спрощення тлумачення доказу; b. Посилання на застарілі догми; c. Перекручування тверджень противника; d. Підміна аргументації емоціями; e. Посилання на публіку або народ; f. Аргументація, яка не відповідає тезі.

Полеміка стала правилом у практиці більшості редакцій засобів масової інформації.

- Можна не погодитися з чужою думкою, але об‘єктивно викласти її – норма журналістики. ЗМІ повинні показувати – зразок політичної культури. Політична культура журналіста передбачає правдивість, чесність, загальнолюдським чинником перед кастовими, класовими.

Демократія, політична культура несумісні з нетерпимістю. Полеміка ще нерідко переміщується з відкритою лайкою. Баз політичної боротьби, часто гострої, принципової, демократичне суспільство обійтися не може.

Демократичне суспільство наділяє працівників ЗМІ великими правами, але останні несуть відповідальність перед суспільством. Зловживання свободою слова “не допускається” – гласить 5 стаття Закону “Про пресу та інші ЗМІ” – використання ЗМІ для розголошення відомостей, які становлять державну, або іншу таємницю, що спеціально охороняється законом, заклику до насильницького повалення чи зміни існуючого державного і суспільного ладу, пропаганди війни, насильства і жорстокості, расової, національної, релігійної винятковості чи нетерпимості, розповсюдження і з метою здійснення, та інших, що підлягають кримінальним покаранням. Забороняється і переслідується законом використання ЗМІ і для втручання в особисте життя громадян, посягання на їх честь і гідність.

5. Жанри критики у сучасній пресі: поняття, види, особливості. Критика-озн.вміння розрізняти. Жанр критики (більше стосується аналітичних методів) — оглядова стаття в виданнях «Слово і час», «Дзвін», «Сучасність», «Критика» -Відмінність огляду від статті насамперед у хронологічно ширшому, ніж у статті, об’єкті дослідження і, зважаючи на це, оглядовому способу мислення. Предметом огляду є ціла низка однорідних явищ, які відбулись протягом певного часу, головна мета – з’ясування певних тенденцій розвитку явища, процесу. рецензія «до фільмів» – один з найпоширеніших літературно-критичних жанрів, мета якого аналіз, оцінення художнього, мистецького, публіцистичного, наукового твору, зіставлення його з життям, а також розгляд порушених у творі суспільних проблем. анотація- короткий виклад змісту книги, аналітична стаття, коментар, журналіське рослідування «Українська правда». Кожен із даних жанрів має внутрішню змістову структуру та відповідне завдання. Аналітична стаття – це журналістський жанр, в якому основне повідомлення є висновком або прогнозом, зробленим на підставі численних фактів і свідчень. Медіакритика, мистецька критика…. Сайти: «Телекритика», «Главред», «Інозмі»

6. Аргументація. Різновиди аргументів (фактографічних, образних, ціннісних). Аргументація – одне з поширених видів доведення, метою якої є виявлення істинності певного твердження, певної тези. Логічна структура доказу та аргументації складається з трьох компонентів: теза (судження, яке треба довести), аргументи, демонстрація (форма доведення). Ці компоненти мають відповідати законам логіки. Демонстрація – сам процес доведення. Складається із сукупності логічних, фактологічних, емоційно-образних суджень. Аргументація є науковою та побутовою. Аргумент є складовою частиною аргументації. Аргумент – це доказ, твердження, яке не потребує додаткового доведення. У ролі аргументу може виступати таке твердження, істинність якого вже доведена. У журналістиці є чотири види логічних аргументів: 1.) Фактологічні; 2.) Наукові; 3) Юридичні. Доводиться не істинність, а відповідність тези закону. Це посилання на закон. 4.) морально-етична аргументація. Споріднена з юридичною, але відрізняється тим, що апелює не до юридичних норм, а до законів моралі, моральних засад, за якими живе суспільство. Це неписані закони.

7. Мікро, міні і середні жанри гумору і сатири в пресі. Найменшим серед мініатюрних сатиричних жанрів є - описки-самописки, коли комічне викликане заміною, дописуванням чи усуванням однієї або двох букв у слові. Приклад: брагоньєри, бокальне тріо, вічний джигун, дульова нічия, чепурашка.

Інші мініатюрно-сатиричні жанри:

- сатиричні і гумористичні словнички. Це свого роду пародія на тлумачні словники, де два-три слова іронічно пояснюють якесь інше, створюючи комічний ефект на основі омонімії. Приклад: Старшина – стара шина, балалайка – лайка на балу, перевага – контрольне зважування.

- поліндроти – короткі комічні вислови, що мають той самий зміст, коли їх читаєш зліва направо і навпаки. Приклад: Ха, жах… Рве на маневр… Уже лежу… О, гомін німого…

- сатиричний афоризм – це короткий вираз, лаконічний вислів, що оригінально й влучно з використанням сатиричних і гумористичних засобів виражає якесь узагальнення, закінчену, комічну думку й може стати чи вже став уставленим. Переконливим доказом засвоєння сучасною пресою надбань культури попередніх епох є широке використання в періодиці сатиричних афоризмів видатних особистостей. Приклади: «хліба і видовищ» (Ювенал), «мовчання – знак згоди» (Теренцій), «все тече, все змінюється» (Геракліт). «Борітеся - поборете» (Шевченко), «щастя всіх прийде по наших аж кістках» (Франко).

- діалогічна мініатюра – це короткий сатиричний прозовий жанр, що передбачає відтворення полеміки двох співбесідників, один з яких має виголосити останню репліку, що дасть комічну розв’язку – пряму чи приховану іронічну насмішку.

- прозові анекдоти.

Палітра малих гумористично-художніх, сатирично-художніх жанрів у сучасних українських газетах і виданнях представлена: анекдотами, смішинками, апологом, байками в прозі, небилицями, нісенітницями або побрехеньками, гуморесками, усмішками. Сатиричний афоризм – лаконічне судження, яке містить глибоку думку. Більшість побудовані на використанні каламбуру.

• Усмішка – невеликий сюжетний сатирично-художній твір на актуальну тему, де лаконічна розповідь чергується з динамічними діалогами.

• Смішинки – це малі прозові гумористичні твори про різні смішні життєві випадки.

• Аполог – це мала жанрова форма гумористичної алегоричної розповіді повчального характеру з відверто виставленою мораллю.

• Нісенітниця або побрехенька – невелика гумористична абсурдна оповідь, в якій комічне створюють випадкові асоціації, омоніми, антоніми.

До середніх прозових жанрів гумору сучасної української преси належать: -гумористична байка в прозі -гумористичне оповідання -середні прозові гумористичні пародії - гумористична зарисовка

До середніх сатирично-публіцистичних жанрів належать: публіцистичний фейлетон, публіцистичний памфлет, сатиричний огляд.

- Фейлетон – сатиричний, художньо-публіцистичний, малої форми твір, у якому висміюються негативні явища соціально-політичного життя, повсякденного побуту, стосунків між людьми. Усмішки Остапа Вишні «У ніч під Новий рік».

- Памфлет – переважно безсюжетний сатирично-публіцистичний твір, в якому автор, вдаючись до гострої іронії і сарказму, гнівно таврує суспільно-небезпечні, на його думку, насамперед політичні явища і вади. М. Хвильовий «Україна чи Малоросія».

- Сатиричний огляд – це середній сатирично-публіцистичний жанр, в якому за допомогою комічних і публіцистичних засобів відтворено панораму парадоксальних фактів, подій або матеріалів газет, журналів, листів за оглядовий період.

Сатиричні жанри:

• Сатирична замітка – твір газетно-журнальної сатири, в якому стисло, в яскравій і дотепній формі повідомляється про негативний факт з метою його усунення. Завдання замітки – привернути увагу до поширеного негативного факту і таким чином сприяти виправленню становища.

• Гумореска– це малий гумористично-художній твір оповідного характеру про смішну пригоду або незвичні недоліки й вади людини.

• Пародія – сатиричний чи гумористичний твір, в якому автор, наслідуючи творчу манеру письменника, навмисно перебільшує реальні якості і властивості об’єкта пародіювання.

8. Комічне в ЗМІ: поняття, значення, особливості. Комічне – висміювання потворних суспільних, побутових явищ, відсталого, застарілого, того, що заважає руху в перед. Поняття походить від грецького слова komikos – смішний. В сатирі і гуморі матеріалів ЗМІ комічне є засобом художньо-публіцистичного моделювання іншої, естетичної реальності. Об’єктом комічного висміювання є «ті суспільні явища, які втрачають свою доцільність, необхідність, але претендують на історичне буття, вагомість, цінність, прагнуть видати себе не тим, чим вони є насправді».

Поняття смішне і комічне – не тотожні. Комічне – обов’язково смішне, але не все те, що смішне, є комічне. Є два основні види комічного відтворення – сатиричне й гумористичне.

Сатира різко і рішуче й беззастережно висміює, таврує негативні, суспільно шкідливі явища, знищує зло сміхом. Сатиричний сміх злий. Обов'язкова наявність відправної точки: ідеали, світогляд, моральність. Предмет - політичні події, діячі, конфлікти.

Гумор знаходить комічне у позитивному, викриває окремі суспільні недоліки, вади людини, незначні суперечності між видимим і належним. Гумористичний сміх – дружній і беззлобний.

Комічне відображення – емоційна, дохідлива критика негативного, що може викливати сміх, за умови, якщо читач зрозуміє підтекст, адже комічне ніколи не малює ідеал прямо, його треба додумати.

Суть комічного – в суперечності зображених фактів, подій, явищ нормам, ідеалам, цінностях суспільного життя.

9.Сучасні сатиричні, гумористичні видання України. «Перець» — український сатирично-гумористичний ілюстрований журнал. Біля витоків «Перцю» стояв всім відомий український гуморист Остап Вишня, а також Олександр Довженко та Василь Чечвянський. Хоча першим редактором був Василь Михайлович Блакитний (справжнє прізвище Елланський). Кращі карикатуристи та кращі гумористи-письменники працювали в цьому журналі. У 1934 році багато позаштатних авторів «Перцю» та майже весь творчий колектив були репресовані. І коли журнал перебирався у 1934 році з Харкова до Києва, то з редакції нікого й нічого було перевозити. В 1941-му, влада починала розуміти, що народові у часи фашистської навали потрібна хоч частка гумору, веселощів – і журнал продовжував сміятися, розказуючи й показуючи читачеві недоліки системи, бюрократів й «самодурів», висвітлював всі тяжби міжнародних відносин, комічні ситуації з життя простого люду. Наклад у ті часи сягав 3,4 млн примірників. Тепер журнал в основному розповсюджується за передплатою. Тираж - близько 10 тисяч номерів у місяць. Діючий головний редактор - Михайло Прудник 1 квітня 2012 святкуватиме 90 років.

"Всесміх" – український двомовний журнал гумору і сатири заснований у Торонто, Канада, у серпні 1991 року в ознаменування проголошення незалежності України. Лауреат премії ім. П. Петра Сагайдачного, переможець конкурсів українських сатирично-гумористичних видань світу, а також Канадської Асоціації етнічних журналістів і письменників за серію ілюстрованої політичної сатири. В 2005 році "Всесміх" увійшов до Енциклопедії сучасної України. Нагороджений орденом св. Варвари Української Православної Церкви, 2009 рік. Розповсюджується в 9-ти країнах світу. Виходить кожного місяця в електронній і друкованій версіях. Засновниця, редактор і видавець – Раїса Галешко.

Крім того сторінка гумору і сатири є в газеті «Сільські вісті». В виданнях «День», «Дзеркало тижня», «Факти і коментарі» іронія і сарказм пронизують виступи провідних публіцистів. Також гостроту і дотеп застосовує у своїх статтях Ю. Мостова, С. Рахманін (редактор відділу політики в «Дзеркалі тижня»). Є загальноукраїнський конкурс політичної сатири ім. Сергія Набоки.

10. Типові мовні огріхи у текстах газет, радіо ТБ та способи їх усунення. Норма – сукупність загальновизнаних мовних засобів, що вважаються правильними та зразковими на певному історичному етапі. Це одне з ключових понять у практичній стилістиці. Хоча «норма» є поняттям історично змінним, проте вона поєднується відносною стабільністю норм на кожному певному історичному етапі. Норми можуть бути суворими й такими, що припускають варіативність у використанні тих чи інших засобів. Нормативність мови виявляється на рівні орфоепії, акцентуації, орфографії, лексики, фразеології, морфології, синтаксису, пунктуації, стилістики.

Розрізняють орфоепічні й акцентні — регулюють належну вимову звуків і словосполучень, наголошення та інтонацію; графічні — правильну передачу звуків на письмі; орфографічні — написання слів згідно з правописом; лексичні — вживання слів у властивих їм значеннях; морфологічні — нормативне використання морфем; синтаксичні — регулюють правильне поєднання та розміщення слів у словосполученні, реченні, речень у тексті; стилістичні — відповідають за правильність відбору мовних засобів відповідно до умов спілкування; пунктуаційні — регулюють нормативність вживання розділових знаків.

Часто неправильно наголошують дієслівні форми (замість пишу, кажу – пишу’, кажу’); невмотивоване вживання лексичних росіянізмів (у фільмах); неправильна форма кличного відмінка, неправильне використання паронімів, роду, відмінкових закінчень. Способи усунення: використання словників, довідників. Література: Орфоепічний словник, довідник з культури мови («Антисуржик» О.А. Сербенська), «Як ми говоримо» Антоненко-Давидович, орфографічний словник, «Стилістика і редагування журналістських текстів» Капелюшний А.О.

Приклади: запозичення з російської мови «почтив пам’ять загиблих; замість очікуваного шикарного пиру ви ризикуєте отримати скромний вегетаріанський обід» редактор мав би замінити сучасними українськими лексемами вшанував, бенкету. Проте бувають випадки, коли калькування спричинено небажанням людей заглянути до словника. І постають покручі на кшталт «діловиробник слідчої комісії». Непотрібний авторський неологізм виник унаслідок калькування рос. делопроизводитель. Але ж в українській мові давно існує слово діловод. В одній із ранкових радіопередач дикторка висловила впевненість, що від її програми слухачі дістануть неабиякий заряд бодрості (українською мовою це поняття позначається словом бадьорість). Інша газета повідомляє: «Ополудні на сходах Капітолію вони присягли на вірність Конституції Сполучених Штатів Америки та американському народові». Замість ополудні (йдеться про час, коли сонце стоїть у зеніті) слід було вжити слово опівдні.

У виступах на медичні теми нерідко чуємо сентенцію про те, що «хворобу легше попередити, ніж вилікуватися від неї». Слово попередити в цьому контексті недоречне, бо в лексиграфічних джерелах української мови воно означає «заздалегідь повідомити когось про щось; передувати чомусь».

Коли мова йде про те, щоб не допустити чогось, відвернути щось небажане, використовуємо слово запобігти.

Прикро, коли чуємо ноль, двух, лєкція, чотири листа, три мільйона, два працівника, випустили білих голубєй, містами заморозки (замість нормативних нуль, двох, лекція, чотири листи, мільйони, працівники, білих голубів, місцями заморозки).

О бмовки на кшталт „мій автопортрет”, „опади у вигляді мокрого дощу”, „вільна вакансія” (вакансія – слово латинського походження, що означає „вільне місце”), „унікальний феномен” (феномен і є унікальне явище) та б.ін. Давай! Ворушись! (кальки з російської. Форма „давай” в укр. мові вживається у своєму прямому значенні. Слід казати: „.Нумо! Ворушись!”. Форми 1-ої особи множини дієслів наказового способу закінчуються на -імо (-ім): ходімо, працюймо, а не давайте працювати). У результаті лінгвообстеження медіа-матеріалів виявлено випадки введення у мовну тканину висловлювання зайвих, надлишкових слів, які структурно обтяжують фразу, оскільки є семантично порожніми – головний пріоритет, прейскурант цін, статистичні підрахунки, переважна більшість Сплутування семантики паронімів зумовлюється, по-перше, структурною та фонетичною подібністю таких лексем (імміграція – еміграція, досвічений — освічений) кальки з російської (котрий, виключити замість вимкнути)

- морфологічні помилки. Помилки в визначенні роду, закінчень (багато хлібу, найефективніша шампунь) - у системі прикметників – самий справжній, - відхилення від морфолог.

11. Публіцистика Д.Донцова. Основні твори, та їх хар-ка. Дмитро Донцов народився 30 серпня 1883 року у місті Мелітополі, що на Запоріжжі. Студіював право у Петербурзькому університеті до 1907 року. За революційну діяльність двічі був заарештований, а потім імігрував до Відня, де закінчив навчання і отримав ступінь доктора права. За кордоном не полишив своєї політичної діяльності. Талановитий публіцист він друкувався в часописах «Украинская жизнь» (що видавався у Москві під редакцією Симона Петлюри), «Дзвін», «Слово», «Діло» та інш.

Три етапи творчості: 1)Соціал-демократичний до 1913.- ідеї на платформі соціалізму, -викривав укр..буржуазних націоналістів 2) націоналістичний (1913-39рр) –не боротьба класів а націоналізм 3) Містичний (з 39рдо кін-життя) – приділяє духовному розвитку.

Влітку 1913 року на II Всеукраїнському Конгресі студентів у Львові Донців виступив із знаменитою промовою-рефератом «Сучасне політичне положення нації і наше завдання», у якій писав, що в наступній війні Україна, щоб стати вільною, повинна виступити проти Росії, але ніколи з нею. Ця програмова доповідь була підтримана делегатами Конгресу. Саме тоді у Києві виходять виходить друком книга Донцова «Модерне москвофільство». Під час першої світової війни Донців створює низку праць: «Мазепа і мазепинство», «Історія розвитку української державної ідеї», «Похід Карла XII на Україну», «Українська державна думка і Європа» та інш.

2)Повернувшись із Європи на Україну в 1918 році, Д. Донців продовжує бурхливу революційно-націоналістичну діяльність. Він пише публіцистичні твори, виступає із політичними доповідями на актуальні теми на численних зібраннях української молоді, працює в уряді гетьмана Павла Скоропадського на посаді директора Українського Телеграфного Агентства.

У 1921 році виходить друком праця «Підстави нашої політики», в якому Донців протиставляє російський світ європейському, докладно обґрунтувавши причини цього антагонізму.

Розуміючи крайню необхідність вироблення нової української ідеології д-р Донцов засновує газету «Заграва», а з 1922 р. у Львові під редакцією Д.Донцова виходить «Літературно-Науковий Вісник» («ЛНВ»), з 1933р. «Вістник», навколо якого згуртовуються молоді націоналістичні сили. Поетів, письменників та науковців, які були постійними дописувачами та авторами часопису, назвали «вістниківцями». До них відносимо Євгена Маланюка, Олену Телігу, Юрія Липу, Олега Ольжича, Юрія Клена та багатьох інших.

«Націоналізм» (1926 р.) Д.Донцова - фундаментальна праця, яка стала в певній мірі євангелієм для молодого покоління українських патріотів. Саме з ідей «Націоналізму» зродились легендарні чини членів УВО, ОУН, УПА.. Донцов апелює до Шевченка, до Лесі Українки, до М. Міхновського

Обґрунтовуючи свої тези, він наводить незаперечні факти, цитує філософські та літературні твори, наводить приклади з вітчизняної та світової історії.

«України ще немає, але ми можемо створити її в нашій душі», - писав він, і ця Україна поставала в душах молодих українських борців. Україна героїчна, Україна, яка творить себе і світ, а не є продуктом творення «сильних світу сього». «Здобудеш Українську Державу або згинеш у боротьбі за неї» - ось кредо послідовників Донцова, зміст їх життя.

Майстер слова, блискучий публіцист, Д. Донцов дав нам твір, значення якого переоцінити неможливо. Його слово гостре, мова лаконічна, означення влучні й чіткі.

3) У 1939 р. Д.Донцова заарештовують і відправляють до польської тюрми в Березі Картузькій «за протипольську діяльність». Там він і перебуває до початку II світової війни.

З початком німецької агресії Донцов переїздить до Бухареста, де редагує журнал «Батава» (1940-1941). Переслідуваний гестапо, змушений часто міняти місце проживання: Берлін, Краків, Прага... Саме в Празі він написав твір «Дух нашої давнини» (1944).

По закінченні війни з великими труднощами дістається Д.Донцов до Парижа. В 1946 році від'їздить до Лондона, редагує там газету «Український клич». Потім переїздить до США, потім Канади де і залишається.

За кордоном перевидають його попередні праці, а також з'являється низка нових творів та збірок, як-от: «Хрестом і Мечем», «За який провід?», «Росія чи Европа», «Рік 1918. Ки'їв», «Кардинал Мерсіє - слуга Бога і Нації», «Незримі скрижалі «Кобзаря», «Клич доби», «Московська отрута», «Дві літератури нашої доби». «Правда прадідів великих», «Туга за героїчним», «За яку революцію», «Заповіт Шевченка» та багато інших. Також друкуються статті Донцова в популярних часописах «Шлях перемоги», «Гомін України», «Визвольний шлях», «Авангард», «Вісник ОЧОСУ», «Америка» тощо.

Помер д-р Донцов ЗО березня 1973 року в Канаді. Похований в США на українському кладовищі в Бавнд-Брук. До кінця життя він свято вірив у постання Самостійної Соборної Української Держави.

Д.Донцов є засновником українського „чинного націоналізму”, основні положення якого викладені у його найбільш відомій праці „Націоналізм”. Можна сказати, що донцовський „чинний націоналізм” дав поштовх до пробудження українського руху і національної ідеї;замість колишніх програм пристосуванства і другорядності, програм „іти за чужим возом”, Д.Донцов гучно звертається до нової генерації українства: „Кожна нація має свій власний закон, свою власну правду і повинна лише їм коритися”. - все те добре, що зміцнює силу нації, а те що підриває силу нації – то є зло.

12. Журнали «ТАЙМ» (США), «Шпігель» (Німеччина): специфіка подачі інф-ї та дослідницької публіцистики. Тайм" започаткував групову журналістику, що сприяє точності, оперативності публікацій. Проте тут нівелюється індивідуальне авторство, коментований репортаж і спеціальний стиль. Выдомий аналытичними статями з проблем полытики. Чорны рамки: - вбивство кенеды ы падыння веж.

Тираж около 3,4 млн экз.[1] в 2007 году является самым популярным журналом в США.

1 )История Первый выпуск журнала поступил в продажу 3 марта 1923 года. Идея создания газеты Time пришла в голову Генри Льюсу (Henry Luce) и Брайтону Хэдену (Briton Haden) в ходе собрания в резиденции тайного общества студентов престижного Йельского университета «Череп и кости». Фирменный формат журнала предусматривал несколько десятков статей, в сжатой форме резюмирующих наиболее важные темы недели в области внутренней и внешней политики, бизнеса, образования, науки, медицины, права, религии, спорта, книгоиздания и искусства.

Это был первый в мире новостной еженедельник.

2.) Человек года Традиционно журнал Time называет в последнем декабрьском номере «человека года». Номинация «Человек года» присуждается с 1927 года, когда этого звания удостоился летчик Чарльз Линдберг, впервые в истории в одиночку перелетевший Атлантику.Персону года выбирает исключительно исполнительный редактор. В разные годы Человеком года становились Адольф Гитлер, Иосиф Сталин, Джордж

3.) Начиная с 1999 журнал публикует также «Time 100» — список ста наиболее влиятельных людей года. Список выбирается комиссией учёных.

4) 100 персон XX века. июне 1999 был опубликован список наиболее значительных XX века: «Time 100: Герои и кумиры 20-го века». Кандидатов отбирала комиссия американских историков, журналистов и политиков. В декабрьском выпуске 1999 был назван человек столетия по версии Time, им стал Альберт Эйнштейн.

В журналі "Шпігель" (Дзеркало) стаття, переважно дослідницького характеру, має мати таку схему: епізод-ретроспектива-постановка проблеми-зіткнення оцінок-розгадка-сенсація. Викривальна публіцистика стала фірмовою стравою, щоправда вона не має нічого спільного зі скандаломанією. Вона формує думку мільйонів читачів, бо середній наклад журналу складає 1 млн.300тис. примірників і він поширюється у 150 країнах світу. Журнал має кілька додатків, які виходять сотнями, тисячами примірників. Тут роблять ставку на теми великої суспільної ваги, політичного та економічного спрямування, що мають глибоке фактажне забезпечення. "Шпігель" виявляє тенденції, встановлює критерії оцінок. Два його аспекти заслуговують на увагу: відділ документації, в якому міститься понад 20 млн. документів і близько двох млн. фотографій. Щоденно до редакції потрапляють 2 тис. нових документів, архів "Шпігеля" вважається найбільшим у Європі.

Правознавчий відділ – його співробітники перечитують абсолютно всі матеріали, навіть ті, які не потріапляють до номера.

13. Джерела інф-ї журналіста та робота з ними за ЗУ «Про інформацію». Стаття 1. Визначення інформації Пiд iнформацiєю цей Закон розумiє документованi або публiчно оголошенi вiдомостi про подiї та явища, що вiдбуваються у суспiльствi, державi та навколишньому природному середовищi. Стаття 26.Джерела інформації Джерелами iнформацiї є передбаченi або встановленi Законом носiї iнформацiї: документи та iншi носiї iнформацiї, якi являють собою матерiальнi об'єкти, що зберiгають iнформацiю, а також повiдомлення засобiв масової iнформацiї, публiчнi виступи. Стаття 28. Режим доступу до інформації - це передбачений правовими нормами порядок одержання, використання, поширення i зберiгання iнформацiї.За режимом доступу iнформацiя подiляється на вiдкриту iнформацiю та iнформацiю з обмеженим доступом.Держава здiйснює контроль за режимом доступу до iнформацiї. Стаття 29.Доступ до вiдкритої інформації Доступ до вiдкритої iнформацiї забезпечується шляхом: систематичної публiкацiї її в офiцiйних друкованих виданнях (бюлетенях, збiрниках);поширення її засобами масової комунiкацiї;безпосереднього її надання заiнтересованим громадянам, державним органам та юридичним особам.Порядок i умови надання громадянам, державним органам, юридичним особам i представникам громадськостi вiдомостей за запитами встановлюються цим Законом або договорами (угодами), якщо надання iнформацiї здiйснюється на договiрнiй основi.Обмеження права на одержання вiдкритої iнформацiї забороняється законом. Стаття 32.Iнформацiйний запит щодо доступу до офiцiйних документiв i запит щодо надання письмової або усної інформації Пiд iнформацiйним запитом (надалi - запитом) щодо доступу до офiцiйних документiв у цьому Законi розумiється звернення з вимогою про надання можливостi ознайомлення з офiцiйними документами. Запит може бути iндивiдуальним або колективним. Вiн подається у письмовiй формi.Громадянин має право звернутися до державних органiв i вимагати надання будь-якого офiцiйного документу, незалежно вiд того, стосується цей документ його особисто чи нi, крiм випадкiв обмеження доступу, передбачених цим Законом. * до 10 днів, чи нададуть інформацію і якщо нададуть то терміном до 30 днів. (стаття34)

Джерела інформації у журналістиці: реальне життя (події);спілкування з людьми;документи; редакційна пошта, телефонні дзвінки; офіційні зустрічі, пре-конференції, брифінги, симпозіуми, особисті контакти з цікавими компетентними людьми.

Журналіст для отримання інформації використовує чотири основні соціологічні методи збору інформації: спостереження, опитування, експеримент, аналіз документів.

14. Реклама алкоголю та тютюнових виробів в мас-медіа в ЗУ «Про рекламу». в законі є визначення того, що таке - прихована реклама/недобросовісна реклама/соціальна реклама і т.д Стаття 22. Реклама алкогольних напоїв та тютюнових виробів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються алкогольні напої та тютюнові вироби 1.) Реклама тютюнових виробів, реклама знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються тютюнові вироби, забороняється: на радіо та телебаченні; на перших і останніх сторінках газет, на обкладинках журналів та інших видань, в усіх виданнях для дітей та юнацтва, на сторінках для дітей та юнацтва усіх друкованих видань; в усіх друкованих ЗМІ (крім спеціалізованих видань). 2.) Реклама алкогольних напоїв, , забороняється: на радіо та телебаченні з 6 до 23 години; на перших і останніх сторінках газет, на обкладинках журналів та інших видань, в усіх виданнях для дітей та юнацтва, на сторінках для дітей та юнацтва усіх друкованих видань; в усіх друкованих ЗМІ (крім спеціалізованих видань); 3.) Реклама алкогольних напоїв та тютюнових виробів: забороняється на товарах та у друкованих виданнях, призначених переважно для осіб віком до 18років, або у розрахованих на зазначених осіб частинах інших друкованих видань; забороняється з використанням осіб віком до 18 років як фотомоделей; не повинна містити зображення процесу паління тютюнових виробів або споживання алкогольних напоїв; не може формувати думку, що паління або вживання алкоголю є важливим фактором досягнення успіху в спортивній, соціальній, сексуальній або інших сферах життя; не повинна створювати враження, що вживання алкогольних напоїв чи паління тютюнових виробів сприятиме розв'язанню особистих проблем; не може формувати думку, що алкоголь чи тютюнові вироби мають лікувальні якості або що вони є стимулюючими чи заспокійливими засобами; не повинна заохочувати до вживання алкогольних напоїв чи тютюнопаління або негативно розцінювати факт утримування від вживання тютюнових виробів та алкогольних напоїв; не повинна створювати враження, що більшість людей палить або вживає алкогольні напої. 4.) Спонсорування теле-, радіопередач, театрально-концертних, спортивних та інших заходів з використанням знаків для товарів та послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються тютюнові вироби, забороняється. Дозволяється спонсорування теле-, радіопередач, театрально-концертних, спортивних та інших заходів з використанням знаків для товарів та послуг, під якими випускаються алкогольні напої. 5.) Реклама тютюнових виробів повинна супроводжуватись інформацією про кількісний вміст у димі однієї сигарети смоли та нікотину. 6.) Забороняються такі види діяльності з рекламування алкогольних напоїв та тютюнових виробів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються алкогольні напої та тютюнові вироби: спонсорування заходів, призначених переважно для осіб віком до 18 років, з використанням знаків для товарів та послуг, 7.) Реклама тютюнових виробів та алкогольних напоїв, повинна супроводжуватися текстами попередження такого змісту: "Куріння може викликати захворювання на рак", "Надмірне споживання алкоголю шкідливе для вашого здоров'я". Кожному попередженню має бути відведено не менше 15 відсотків площі (обсягу) всієї реклами. Колір тексту попередження має бути чорним, а колір фону попередження - білим. Текст попередження в зовнішній рекламі та рекламі в друкованих засобах масової інформації має розміщуватися горизонтально, внизу рекламного зображення. 8.) Рекламодавці алкогольних напоїв та тютюнових виробів зобов'язані у порядку, передбаченому законами України, спрямовувати на виробництво та розповсюдження соціальної реклами щодо шкоди тютюнопаління та зловживання алкоголем не менше 5 відсотків коштів, витрачених ними на розповсюдження реклами тютюнових виробів та алкогольних напоїв у межах України. Розпорядники цих коштів щоквартально оприлюднюють звіт щодо їх використання. 9.) Реклама алкогольних напоїв, тютюнових виробів, пива та/або напоїв, що виготовляються на його основі, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються алкогольні напої, тютюнові вироби, пиво та/або напої, що виготовляються на його основі, не повинна містити зображення популярних осіб або пряме чи опосередковане схвалення популярними особами паління або вживання алкоголю, пива та напоїв, що виготовляються на його основі. 

15. Етичні принципи ЗМІ України, документи, що їх фіксують. Етика: філософська/світська і професійна. Мораль це прктика/дотримання. Мета професійної – підвищення професійної етичної культури ЗМІ і аудиторії. Дослідження жур. Етики поч.. на поч. ХХст розпочав Кроуфор в праці «Етика в жур-ці» -1924. Рос вчені Бухарцев. Тедлюх, Абраамов, Лазутіна –«Проф. етика жур-та.» Кузнецова О. Д. –піонер дослідження жур.етики (книга). Криворучко, Кузнцова -ахистили дисертацію по жур.етиці. Предмет етики жур-та: -мораль діяльності жур-тів, - мораль матеріалів ЗМІ, пораль поведінки жур-та. ЖЕ- є методологічна і дисципланна. Види етичний цінностей:-загальнолюдські, - національні (нація єдина, нац. політика), - етичні, - професійні (свобода ЗМІ, чесність), соц. Відповідальності (принцип порядності, жур.солідарність) – індивідуальні (самовідданість, самозбереження).

Деонтологія –вивчає нормативні документи. За географією розповсюдження: -міжнародні. Міжнародні принципи журналістської етики, прийняті на четвертій Консультативній зустрічі міжнародних і регіональних журналістських організацій, яка відбулася в 1983 р. спочатку в Празі, а згодом — у Парижі. На ній, зокрема, були присутні представники Міжнародної федерації журналістів, до якої в 1992 р. увійшла Спілка журналістів України, члени котрої тепер повинні дотримуватися Міжнародних принципів журналістської етики, що називають ще "демократичним мінімумом сучасного журналіста".Є десять міжнародних принципів професійної етики журналіста: 1. Право людей на отримання правдивої інформації. 2. Вірність журналіста об'єктивній реальності. 3. Соціальна відповідальність журналіста. 4. Професійна чесність журналіста. 5. Загальнодоступність засобів масової інформації й участь громадськості в їх роботі. 6. Повага приватного життя. 7. Повага громадських інтересів. 8. Повага загальнолюдських цінностей і різноманіття культур. 9. Усунення війн та іншого зла, що протистоїть людству. 10. Сприяння новому міжнародному порядку в галузі інформації.

Національні: «Кодекс проф.. етики укр.. жур-та Національної спілки жур-в» 1) поважати автора, ухзгоджувати правку, 2) публікувати поправку, спростуавння, 3) посилатися на імя автора, видання, 4) відповідати за все де поставлений підпис 5) Службові заброни., /та/«Кодекс жур. етики» (Комісії жур. етики).

Корпоративні: Редакційні кодекси видань.

16. Інтернет ЗМІ України, види і особливості. Необхідно підкреслити, що сьогодні Інтернет став найбільшважливим джерелом інформації, ніж періодичні друковані засоби масової інформації. Можливість доступу до мережі Інтернет дозволяє ознайомлюватися з новинами за допомогою електронних версій звичайних газет, телепередач або спеціалізованих сайтів. Існування власних сторінок друкованих та аудіовізуальних засобів масової інформації у мережі Інтернет робить інформаційні ресурси доступними майже з кожної точки світу 24 години на добу.

Оскільки проблема поширення недостовірної інформації в Інтернеті залишається не вирішеною, актуальність питання правового регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з використанням мережі Інтернет, не викликає сумнівів. Особливості: 1) Відсутність процедури, тиражування, 2) створені умови для обговорення і коментування 3)використання гіперпосилань 4)зручність ознайомлення (можливість збільшення шрифту і ілюстацій) 5) Здатність виправляти помилки навіть після видання 6) легкість створення тематичних добірок і перекладу на різні мови.

17. Основні етапи роботи над жур-м твором. Етапи творчого процесу (Здоровега): 1) зародження задуму, 2)вивчення (збору та осмислення )матеріалів, документів, 3) визрівання сюжету 4) втілення задуму в матеріальну форму, 4) завершальний етап – доробка, переробка, останнє само редагування тексту.

Робота над журналістським текстом від задуму до останньої крапки – це виношування певної структури, втілення спостережень. Будь-що починається з задуму. Задум – це загальний намір, прагнення щось сказати людям. Приводом є факт. Задум з’являється двома шляхами: індивідуальний задум, або редакційне замовлення. Правила Здоровеги: 1) не відкладай2) не чекай натхнення 3)не чекай, що все якось буде 4)треба вчасно зупинитись

Методологія створення журналістського твору передбачає такі етапи: 1) задум Незалежно від способу зародження задуму журналіст повинен бути зацікавлений темою, 2) Тема виникає із задуму як процес його глибшого осмислення. має бути ретельно продумана та сформульована.,3) Концепція є своєрідною версією можливого тлумачення фактів. В. Шкляр дає таке визначення концепції: “Концепція – загальний задум журналіста, його система поглядів на ті чи інші явища або ж спосіб розгляду і розуміння їх” Ситуація, факт, явище чи деталь дійсності являють собою об'єкт аналізу, оцінки, і цей процес дослідження є композиційною основою. Композиційна побудова журналістського твору передбачає чітку структурну організацію. В окремих жанрах публіцистики, як, наприклад, в есе чи нарисі, матеріал будується за допомогою засобів асоціативної композиції: різні плани розповіді, епізоди, авторські ремарки. В інформаційних та аналітичних жанрах, де основними функціональними цілями публікації є або повідомлення, або аналіз, жорстке структурування матеріалу – творча необхідність. Обумовлено це також і особливостями читацького сприйняття: краще і легше читаються ті матеріали, які мають чітку структурну організацію, оскільки дозволяють орієнтуватись у тексті, дають змогу повернутися до вже прочитаного., 4) ідея твору Ідея – це головна думка. Способи її вираження залежать від природи твору. Так, у художньому творі вона випливає із системи образів, тобто з самого твору. Ідея наукового твору виражається у формі висновку, визначення тощо. Ідея публіцистичного твору формується логічно чітко і недвозначно.

**перше, на що звертає увагу читач, – це заголовок. Проаналізувавши деякі українські видання, можемо констатувати, найпопулятніші заголовки, в яких журналісти подають ситуацію за допомогою контрасту: “Лазневий день у думі” [5], “Вчені довели: смерті немає!” , “Бідні мільярдери” [7]. Такі заголовки інтригують читача і одночасно підвищують мотивацію до прочитання самого тексту. Наприклад, стаття “Коли коні лікують” своєю назвою дезорієнтує читача. Тільки в процесі читання, читач починає розуміти, що коні можуть допомагати людині позбавитися стресів та напружень однією своєю присутністю поруч

18. Журналіст у парламенті: акредитація, статус, особливості праці. Акредитація. За часів СРСР все, що стосувалось парламенту, було монополією двох державних інформаційних агентств, які суворо дозували інформацію. Пізніше потрібна була акредитація змі. Тепер – конкретного журналіста від змі. Акредитацію журналістів в Україні здійснює прес-служба ВР. В деяких країнах парламентські засідання відкриті.

Роль і статус парламентської публіцистики зумовлені соціальним замовленням читацької аудиторії. Якщо газета в очах читача хоче виглядати солідною, поінформованою, компетентною у державних справах, вона повинна потурбуватись, аби парламентська публіцистика велась у ній кваліфіковано, оперативно, авторитетними авторами.

Парламентський оглядач – представник газети в найвищому законодавчому органі країни. він, як правило, один з найкращих журналістів газети. За натурою – аналітик, певною мірою скептик, комунікабельний, оперативний, має особисті зв’язки у вищих ешелонах влади, користується певною популярністю у депутатському корпусі. Водночас парламентський публіцист повинен дорожити своєю незалежність, не належачи до тієї чи іншої фракції. Його місце в ложі преси, яка в буквальному і переносному значенні знаходиться над засіданням парламенту.

Ще одна особливість парламентської публіцистики те, що вона народжується у тісній взаємодії з депутатським корпусом. Взаємодія журналістів з депутатським корпусом відбувається н двох рівнях: на офіційному і особистому. Трапляється і так, що депутат стає публіцистом, або публіцист – депутатом. (Паславський)

Парламентська публіцистика – це різновид оперативних та актуальних інформаційно-аналітичних та оглядових журналістських матеріалів про діяльність вищого законодавчого органу влади.

Прорахунки української парламентської публіцистики:

1. Преса дозволяє собі методичне цькування парламенту. Нав’язує читачеві думку, що парламент – причина усіх негараздів. Не дають матеріалів про роль та значення парламенту як законодавчого органу.

2. Українській пресі при висвітленні життя парламенту нерідко бракує панорамності, масштабності порушуваних проблем.

Практично поза увагою змі залишаються якісні параметри роботи українських законодавців. Відсутність глибоких та змістовних аналітичних виступів журналістів щодо прийнятих законодавчих актів і сумісність з іншими, раніше прийнятими нормативними документами.

 Парламентська журналістика є самостійною у багатьох демократичних країнах світу. Це узгоджується з конститутуційним правом громадян отримувати інформацію від законотворців з перших рук. Адже в суспільстві існує потреба саме детального опрацювання інформації про законотворчі процеси та її професійного подання у доступному вигляді на широкий загал.

Акредитація журналістів і технічних працівників засобів масової інформації при Верховній Раді України здійснюється Прес-службою Апарату Верховної Ради України (далі Прес-служба).

3. Прес-служба при проведенні акредитації керується положеннями Конституції України, законами України: «»

4. Прес-службою видаються акредитаційні картки таких видів: індивідуальна акредитаційна картка, акредитаційна картка тимчасової акредитації (зразки та опис додаються).

…інші пункти……

19. Секретаріат редакції газети: структура, фунції. Для успішного випуску мас-медійного продукту потрібно, щоб злагоджено працювали дві складові — творчі співробітники та технічні співробітники.

До творчих співробітників відносять журналістів. Їхнє завдання полягає у тому, щоб підготувати та випустити періодичне видання, робота з редакційним активом, компонування та організація верстки, керівництво. Творчі працівники умовно поділяється на керівництво та виконавців.

До керівництва належать редактор, секретаріат, заступник редактора, редакційна колегія.

Секретар: -здійснює планування – слідкує за географією статей, - підпорядкованні відділи, фотокореспондент. Секретар, а в великих редакціях секретарі контролюють все, що діється в редакції. Передусім пильнують терміновість передачі матеріалів: від редакторів до головних редакторів або до відповідального редактора, до коректури, до відділу продукції. Секретар у редакції є тією людиною, яка всіх жене до роботи. Тому вмілий секретар – це успішний секретар.

До важливих завдань секретаря належить створення шпіґеля, тобто документу, що образно відтворює розподіл редакційних матеріалів та реклами на конкретних сторінках.Секретаріат є справжнім місцем обміну інформацією між офісом реклами і редакцією. До нього висилають список реклам, зібраних відділом реклами, а секретар мусить так її розмістити у шпіґелі, щоб розподіл відповідав вимогам клієнтів.

Виконавці складаються з відділів редакції. Є такі групи відділів: галузеві — висвітлюють події у певній галузі господарства; жанрові — відображають дійсність у жанрах публіцистики; проблемні — зосереджують увагу на проблемах людей у різних галузях; функціональні — підготовка матеріалів певного характеру; регіональні — з певного регіону.

Технічні співробітники повинні забезпечувати оптимальні умови для праці журналістів. До цього крила редакції входять: друкарське бюро — центр комп’ютерного набору; коректори (звичайні та ревізійний); редакційна бібліотека (довідкова та енциклопедична література для беграунду); групи перевірки (перевіряють факти, дати, посади, числа); чергова служба випуску (створюється з групи журналістів).

Важлива посада свіжоголового – перечитує перед друком. До технічних зараховують і друкарню.

20.Реальний та відображений факт у журналістському творі. Факт означає, як відомо, дійсну подію, те, що реально відбулося. Під словом "факт" прийнято також розуміти судження або в інший спосіб зафіксовану реальність. У першому випадку доцільно вести мову про реальний факт, в іншому - про факт відображений. Така двозначність слова призводить до плутанини, непорозумінь, судових розборів, оскільки під тим самим словом розуміють різні речі. Численні варіації на теми "факти підтвердилися", "факти не підтвердилися", "факти спростовані" є нічим іншим, як елементарною плутаниною. Якщо це реальний факт, тобто те, що відбулося в житті, то він не може бути ні спростований, ні підтверджений. Очевидно, у таких випадкахйдеться про відображений кимось факт. Зафіксований вербальне чи в інший спосіб реальний чи об'єктивний факт завжди має елемент суб'єктивності й може бути помилковим, неправдивим. Причини можуть бути різні: від суто технічних (недочув, не розібрався, сплутав, неточно зафіксував тощо) до свідомих перекручень, зумовлених певними інтересами. Неточність відображення може пояснюватись і складністю самих явищ, у яких журналістові нелегко орієнтуватись.

Точнішою методикою вивчення фактів володіє наука, теорія пізнання. Іншими словами, він визнавав факт як об'єктивну реальність і як частину наших суджень, які можуть бути слушними або помилковими.

Факти можуть нічого не означати, коли вони подаються безсистемно, без зв'язку з іншими фактами. Вони можуть означати дуже багато, мати вирішальне значення, коли розглядаються у зв'язку з іншими фактами, з певними логічними законами, теоретичними положеннями, наявною системою знань.

Не заглиблюючись у складні наукові проблеми пізнання, звернемо ува­гу на практичні аспекти використання факту і системи фактів у відносно елементарному журналістському пізнанні. Журналістика, образно кажучи, на фактах сидить, фактами запрягає і ними ж поганяє.

Телеграфний стиль. Жодних емоцій, епітетів, оцінок. Тільки факт. У другому випадку одиничний, у першому - статистичний, якісна подія розкривається через кількісні показники. Нас цікавлять не жанрові ознаки матеріалу, а спосіб подання факту.

Зазначимо, що не без впливу значно оперативніших і всюдисущих електронних мас-медіа характер подання фактів у пресі суттєво змінюється. Газети орієнтуються не так на подісву, як на смислову інформацію, тобто на висловлену кимось думку. Газета, а тим більше тижневик, має більше можливостей детальніше.

Подивимося, як подається факт в конкретних ІНФОРМАЦІЙНИХ ЖАНРАХ . Хроніка - факт без подробиць. Невеликі (деколи з однієї – двох фраз) повідомлення, що не мають заголовка. Частіше публікуються підбірками. Інформація - коротка інформація, або замітка. Містить сам факт і деякі подробиці. Складається з десяті–трідцаті рядків, має власний заголовок. Частіше публікується в підбірці. Розширена інформація припускає ширший і докладніший виклад подій. Можливі: історична довідка, порівняння, характеристика героїв і т.д. Включає вступ і кінцівку. Містить 40-150 рядків, заголовок. Допустимий підзаголовок.

Інтерв'ю - виклад фактів від імені того, з ким ведеться бесіда. Припускає сумісну творчість: журналіст передбачає питання читачів, ретельно готується до інтерв'ю, неодмінно володіє ситуацією. Необхідно вказати, з ким ведеться бесіда (прізвище, ім'я, по батькові, службове або суспільне положення), тему розмови, яким чином отримано інтерв'ю (у особистій бесіді, по телефону, факсом і т.д.). Звіт - за завданням редакції журналіст розповідає про те, що бачив і чув. Розмір матеріалу залежить від значущості події. Загальний звіт містить виклад фактів в хронологічному порядку, тематичний – освітлює 1-2 найбільш важливих питання, звіт з коментарями – виклад основних подій і вислів совій точки зору.

Зарисовка - узагальнення фактів і опис обстановки. Коротка, жива і образна розповідь про свої враження. Огляд - найважливіші події життя міста, заводу, школи і т.п. за певний період (зведення, підсумки). Репортаж - наочне уявлення про ту або іншу подію через безпосереднє сприйняття журналіста-очевидця або дійової особи. Репортаж поєднує в собі елементи всіх інформаційних жанрів (оповідання, пряма мова, барвистий відступ, характеристика персонажів, історичний відступ і т.д.). Репортаж бажано ілюструвати фотознімками. Репортаж буває: подієвий, тематичний, постановочний.

АНАЛІТИЧНІ ЖАНРИ - це широке полотно фактів, які трактуються, узагальнюються, служать матеріалом для постановки певної проблеми і її всестороннього розгляду і тлумачення. До аналітичних жанрів відносяться: кореспонденція, стаття, оглядова рецензія. Кореспонденція аналізує групу фактів. Це робиться за допомогою опису фактів, їх аналізу і відповідних виводів. Тут дуже важливі приклади, оперативність, конкретність теми, чітка адреса. Стаття – це узагальнення і аналіз фактів і явищ. Якщо в кореспонденції події розглядаються від приватного до загального, то в статті все відбувається навпаки – від загального до приватного. Стаття бере факти в глобальних масштабах, аналізує їх, піднімаючи до науково обгрунтованих виводів. ХУДОЖНЬО-ПУБЛІЦИСТИЧНІ ЖАНРИ - тут конкретний документальний факт відходить на другий план. Головним стає авторське враження від факту, події, авторська думка. Сам факт типізується. Дається його образне трактування.

У нарисі факти заломлюються в світлі особи автора. Важливий не факт сам по собі, а його сприйняття і трактування героєм або автором. Факт переосмислений в образ, близький до малих форм художньої літератури, конкретний, побудований на фактичному матеріалі. Мета нарису – дати образне уявлення про людей, показати їх у дії, розкрити істоту явища. Нарис буває сюжетним (портрет, проблема) і описовим (подієвий, шляховий).

21. Планування роботи редакції газети, програм радіо і тб.

Планування є одним із важливих компонентів забез­печення ритмічності роботи редакції, всіх її підрозділів та служб. Редакційний план розглядаємо як конкретну програму дій редакції впродовж певного часу. У ньому зазначено тематичні напрями, зміст публікацій, органі­заційно-масові заходи редакції, особи, що відповідають за виконання запланованого.

Останнім часом у сфері редакційного планування, як стверджує С.М. Гуревич, відбулися помітні зміни. Винесення у більшості видань на перший план опе­ративної інформації - як соціально-політичної, так і комерційної - руйнує попередні системи редакцій­них планів У результаті метод підготовки газетних номерів „з коліс", тобто номер заповнюється найоперативнішою інформацією, - став головним. Це призвело до утвердження у газетах „фактологічної журналісти­ки" і віднесення на другий план далекосяжних аналі­тичних публікацій. Тобто спостерігаємо лише деякі види оперативних робочих планів - місячні, тижневі та плани чергового номера.

Місячний план належить до середньотермінових і є одним із видів робочого плану, який дає змогу відділам газети зосередитися на підготовці помітних аналітич­них публікацій і забезпечити належну оперативність у висвітленні тем. У місячному плані конкретно вка­зують рубрику, тему, відділ чи співробітника, який відповідає за забезпечення публікації, жанр, обсяг у рядках (чи знаках), термін подання готового матеріа­лу в секретаріат.

У тижневому плані редакції, як одному з видів опе­ративного планування, що характеризується гранич­ною конкретністю, чітко відображається зміст номерів газети впродовж тижня, з одного боку, і участь кожно­го журналіста, кожного підрозділу колективу у випус­ку видання, з іншого боку. У тижневому плані зримо проглядається географія публікацій, раціональні про­порції позитивних і критичних, великих за розміром і дрібних, проблемних і оперативних матеріалів, а також їхнє жанрове втілення.

План номера "вінчає" всі попередні види газетного планування. У ньому зазначаються заголовки публіка­цій, точні формулювання тем, рубрики, обсяг текстів у рядках, жанри, відділи, автори та посторінкове гра­фічне розміщення матеріалів.

А.А. Грабельников зауважує, що під час планування номера важливо брати до уваги такі умови:

- географію матеріалів;

- розмаїття жанрів;

- величину публікацій;

- співвідношення проблемних та інформаційних матеріалів;

- баланс позитивних та критичних виступів;

- посторінкове представництво редакційних від­ділів;

- співвідношення публікацій, написаних штатними і позаштатними авторами;

- розмаїття соціального складу авторів;

- пропорцію власних матеріалів і текстів інформа­ційних агентств;

- шрифтове та оформительське розмаїття;

- різноманітність заголовків;

- відповідність публікації тематиці сторінки. План номера повинен враховувати запити різних категорій читачів і зв'язок з попередніми номерами у змістовому і графічному відношеннях.

Звичайно, редакції українських газет повинні прак­тикувати перспективне планування. Адже утверджен­ня оперативного планування має і негативи: публі­кації стають однобокими, з газетних сторінок зникає масштабне мислення і глибокий аналіз.

Сітьовий графік. Зараз відмовляються від перспективного планування. Утверджуються два види планів:

• Тижневий

• Чергового номера.

Нормування праці журналіста. Норма визначається кількістю рядків. Вона визначається керівником та секретаріатом редакції. Норма може складатись з двох частин: власного та позаштатного авторів.

Сітьовий графік. Основні питання, пов’язані з плануванням роботи, моделюванням номера та нормуванням праці успішно вирішуються сітьовим графіком. Це є обов’язковою умовою хорошої якісної газети.

У сітьовому графіку вказують основні характеристики перебігу підготовки періодичного ви­дання - його номерів і комплекту - тижневого, місяч­ного і т.д. А саме - час публікації матеріалів номера, їхнє посторінкове розміщення, характер матеріалів -розділи і рубрики, під якими вони повинні бути опуб­ліковані, жанри та обсяг майбутніх публікацій, відді­ли чи журналісти, відповідальні за їхню підготовку. Такий графік утворює сітку, в якій зазначають дати і дні виходу номерів газети, а збоку - сторінки номера і тематичні рубрики. Форму і структуру сітьового графіка можна видоз­мінювати, пристосовуючи його до потреб конкретного видання.

22. «Чорна рада» П. Куліша – як перший соціально-історичний роман української літератури. Чорна рада» — перший в українській літературі історичний роман. На думку Миколи Зерова, головної тенденції роману, яку сформулював сам Куліш, — «показать политическое ничтожество Малороссии» — Костомаров не помічає. «Чорна рада», на його думку, однаково відзначає «и могущество, и слабость духовной жизни народа». Правда, те саме говорить і Куліш. Згадавши про «политическое ничтожество» старої України, він одночасно заявляє, «что не ничтожный народ присоединился в половине XVII в. к Московскому царству», що в тому народі були і характери, і почуття власної гідності, і «начала высшей гражданственности».

В романі «Чорна рада» Пантелеймон Куліш на реалістичних і романтичних засадах зображує історичні події 1663 р. на Україні, характерні для тогочасної епохи особливого напруження суспільних пристрастей. Письменник створює широку панораму української дійсності XVII ст., виводить характерні постаті з різних суспільних прошарків того часу. Передати колорит історичної епохи йому допомагає змалювання її реквізиту, реальних настроїв людей, конкретних соціально-психологічних деталей.

Матеріал до нього автор черпав із козацьких літописів, праць істориків і фольклорних джерел.

Композиція роману нагадує побудову історично-пригодницьких творів Вальтера Скотта: історична епоха й історичні постаті — це тільки тло, на якому розвивається романний сюжет, заснований на любовному трикутнику й вимишлених головних героях твору. Разом з тим автору пощастило дати ряд художньо правдивих історичних епізодів, створити чимало реалістичних масових сцен, відобразити класові настрої деяких представників верхівки й окремих низових соціальних груп. «Чернь» і «чорну масу» показано лише як стихійну силу, здатну тільки до руйнування.

Конфлікт, сюжетні ситуації, система образів-персонажів відбивають реальну розстановку і взаємодію тогочасних суспільних сил. Історично правдивим зображується гетьман Брюховецький — з його авантюризмом, владолюбством, хитрою демагогією, які допомагають йому захопити гетьманську булаву, жорстоко розправившись з другим претендентом на гетьманську владу — Сомком — та іншими політичними противниками.

Яким Сомко — особистість насправді складна й суперечлива — в романному образі ідеалізується. З боку письменника це спроба подати зразок ідеального, на його думку, гетьмана. Певною ідеалізацією позначено образи полковника Шрама та його сина Петра, частково — Череваня. Кулішеві імпонують аристократична натура Сомка, релігійна патріархальність Шрама.

Протилежними рисами наділений автором запорізький козак Кирило Тур. Він сміливий, шляхетний, добре знає військову справу і разом з тим гультяй, запросто порушує січові звичаї й традиції, зокрема викравши наречену Сомка Лесю.

Антиподом Кирилу Туру виступає у романі реєстровий козак Петро Шраменко, у якого немає жодної негативної риси характеру. Таким чином автор реалізував суб'єктивну суперечливу оцінку козацтва: з огляду на строгий кодекс Запорізької Січі, який не дозволяв одружень, він не сприймав козаків запорізьких і підтримував ідею козацтва реєстрового, яке жило хуторами і мало чим відрізнялося від хліборобів.

Автор зіштовхує у романі й інші соціальні групи — міщан, селян, козаків. Ставить їх перед єдиною проблемою — проблемою поневолення України — і намагається об'єднати українців, що йому, звісно, не вдається.

Взагалі, реалізуючи задум — створити соціальний роман на історичному матеріалі, — Куліш висуває у творі характерну для себе утопічну ідею миру між різними соціальними станами в межах української нації.

1845 року на сторінках «Современника» видрукувано кілька розділів нового роману. Між Кулішем і редактором «Современника» П. О.Плетньовим розпочинається листування. Плетньов добивається йому закордонного відрядження для студій над слов'янськими мовами. Кулішеві усміхається наукова кар'єра.

Плетньов добивається йому закордонного відрядження для студій над слов'янськими мовами. Кулішеві усміхається наукова кар'єра.

1857 року виходить «Чорна рада» одночасно окремою книгою по-українськи та в журналі «Русская беседа» російською мовою. Звичайно, ми чуємо і читаємо про російський переклад українського тексту. Але при першому порівнянні впадає в око більша розволоклість російської «Чорної ради». По-перше, кожен її розділ починається епіграфом з народної думи або пісні; ці епіграфи в українському виданні 1857 р. відсутні. По-друге, в українському виданні пропущений цілий ряд експлікативних фраз, а інколи навіть уступів.

23. Публіцистика О. Ольжича (Кандиби): тематика, основні твори та їх хар-ка. Статті: 1)Незнаному воякові, 2) У двадцятиліття, 3) Українська національна свідомість а Також: «Український націоналізм», «Войовнича неокласика», «Дух руїни», «Українська історична свідомість». Мета і завдання полягали: - пропаганда укр.. націоналістичної ідеї – сама нація може визволитися без допомоги інших.

Основні ідеї статті “У двадцятиліття”:Двадцятиліття революції. Аналіз причин поразки, позитивів і наслідків.

“наша нова політична та інтелектуальна еліта має якнайповніше засвоїти собі досвід цього періоду, щоб бачити на його тлі сучасність і проектувати майбутнє.

Низка державно-правових актів створили непорушну підвалину для дальшої боротьби та зовнішньої постановки української справи. Зусилля і творчість, виявлені українцями у ті часи, це велика спадщина і підстава нашої майбутньої розбудови. Перше місце в цьому займають зусилля і чини збройні. Військова історія української революції не має аналогій у новій Європі (боротьба після довгої війни). Але це підірвало біологічну силу нації на довгі десятиліття вперед (катастрофічний спад природного приросту і кількості населення).

Здвиг української маси дав вихід духовним силам і став стимулом її творчого розмаху. Українська мова увірвалась у всі ділянки людського знання. Народилось многотисячне українське народне, середнє і вище шкільництво.

Зріст української преси та видавничого руху. Розвиток української літератури свідчить, як запліднила її революція. Здвиг в образотворчому мистецтві і музиці.

Духовна суверенність. Україна перестала бути ідейною провінцією, її духовність від тоді самобутня і самовистачальна.

Нація не боїться вже ніяких фізичних ударів. Україна спокійно стрічає негоду і бурі, знаючи, що вони розвіються, а Вона буде.

24. Правові засади політичної реклами в пресі ЗУ «Про рекламу» від 11.07.2033 – Стаття 8. Загальні вимоги до реклами. У рекламі забороняється вміщувати твердження, які є дискримінаційними за ознаками походження людини, її …політичних поглядів. Стаття 13. Реклама на телебаченні і радіо. Час, відведений на політичну рекламу впродовж виборчого процесу на спеціалізованих рекламних каналах, не може перевищувати 20 відсотків фактичного обсягу мовлення протягом кожної години мовлення. Не поширюється на рекламні канали. Стаття 14. Реклама у друкованих ЗМІ. Друкована площа, відведена на політичну рекламу впродовж виборчого процесу в друкованих ЗМІ, у тому числі рекламних, не може перевищувати 20 відсотків обсягу друкованої площі кожного номера видання чи додатка до нього. Не поширюється на друковані ЗМІ, засновниками яких є політичні партії. ЗУ «Про вибори народних депутатів» від 17.11.2011 («Про вибори Президента України» - аналогічно) – Стаття 3. Рівне виборче право: Рівність прав і можливостей суб'єктів виборчого процесу забезпечується рівним та неупередженим ставленням ЗМІ.Стаття 11. Виборчий процес здійснюється на засадах рівного доступу суб'єктів виборчого процесу до ЗМІ незалежно від їх форми власності, крім ЗМІ, засновниками (власниками) яких є партії, кандидати у депутати в одномандатному окрузі. Стаття 13. Публічність і відкритість виборчого процесу: Публічність і відкритість виборчого процесу у діяльності виборчих комісій забезпечуються шляхом інформування громадян. Рішення доводяться до відома громадян через друковані ЗМІ. ЗМІ зобов'язані об'єктивно висвітлювати хід підготовки і проведення виборів. Представникам ЗМІ гарантується безперешкодний доступ на всі публічні заходи, пов'язані з виборами, а на засідання виборчих комісій та на виборчу дільницю у день голосування - Стаття 34. Право присутності на засіданні виборчої комісії. На засіданні Центральної виборчої комісії мають також право бути присутніми без дозволу чи запрошення представники ЗМІ (не більше двох осіб від одного). Стаття 23. Оприлюднення рішень про утворення виборчих дільниць, формування виборчої комісії: ЦВК у друкованих ЗМІ та на офіційному веб-сайті у встановлений термін.Стаття 63. Основні засади інформаційного забезпечення виборів: ЗМІ при поширенні інформації про вибори, яка не є передвиборною агітацією зобов'язані дотримуватися об'єктивності, неупередженості, збалансованості, достовірності, повноти і точності інформації. Стаття 64. Загальне інформаційне забезпечення виборів: На розповсюдження інформаційних матеріалів, які належать до загального інформаційного забезпечення виборів, поширюється законодавство про соціальну рекламу. Стаття 65. Спеціальне інформаційне забезпечення виборів: ЗМІ, інформаційні агентства можуть брати участь у спеціальному інформаційному забезпеченні виборів на замовлення виборчої комісії. Стаття 67. Особливості поширення інформації про результати опитування громадської думки, пов'язаного з виборами: ЗМІ зобов'язані зазначати повну назву організації, що проводила опитування, а також інші відомості. Забороняється результатів опитування громадської думкипротягом останніх десяти днів перед днем голосування. У разі оприлюднення телерадіоорганізацією результатів інтерактивного опитування аудиторії, учасникам передачі забороняється коментувати результати таких опитувань».Стаття 68. Форми і засоби передвиборної агітації: Передвиборна агітація - це здійснення будь-якої діяльності з метою спонукання виборців голосувати за або не голосувати за певного кандидата у депутати або партію, може здійснюватися в будь-яких формах і будь-якими засобами, що не суперечать Конституції та законам України: оприлюднення в друкованих та аудіовізуальних (електронних) ЗМІ політичної реклами, виступів, інтерв'ю, нарисів, відеофільмів, аудіо- та відеокліпів, інших публікацій та повідомлень; Політична реклама - це розміщення або поширення матеріалів передвиборної агітації за допомогою рекламних засобів, використання символіки або логотипів партій, повідомлення про підтримку партією або кандидатом видовищних чи інших публічних заходів, привернення уваги до участі у таких заходах партії чи кандидата, реклама друкованих видань (газет, журналів, книг), інших товарів та послуг з використанням прізвищ чи зображень (портретів) кандидатів, назв чи символіки партій (Політична реклама в ЗМІ - розповсюджена суб'єктами проведення передвиборної агітації інформація про кандидата у Президенти України, оплачена за рахунок коштів його особистого виборчого фонду, специфікою якої є емоційність, образність, повторюваність, виразність, лаконізм, а метою - пропаганда ідей, поглядів, програмних документів кандидата для формування його політичного іміджу, створення позитивної громадської думки про нього та бажаного впливу на подальшу поведінку учасників виборчого процесу; інформація про того чи іншого кандидата у Президенти України, метою якої є створення його негативного політичного іміджу, має значення антиреклами). Офіційні повідомлення в період виборчого процесу про дії кандидатів у депутати, які є посадовими особами органів державної влади, пов'язані з виконанням ними посадових повноважень, не належать до передвиборної агітації. Надання партіям площ у друкованих ЗМІ здійснюється з додержанням принципу рівних умов. Стаття 70. Строки проведення передвиборної агітації: Передвиборна агітація закінчується о 24 годині останньої п'ятниці перед днем голосування. Стаття 71. Загальний порядок використання засобів масової інформації: Передвиборна агітація з використанням ЗМІ проводиться з дотриманням принципу рівних умов, на умовах рівної оплати за одиницю ефірного часу чи друкованої площі. Порядок надання ефірного часу та друкованих площ за рахунок коштів Державного бюджету України встановлюється ЦВК не пізніш як за вісімдесят днів до дня голосування. Розцінки вартості одиниці друкованої площі та одиниці ефірного часу встановлюються відповідним ЗМІ не пізніш як за сто днів до дня голосування, не можуть змінюватися протягом виборчого процесу. ЗМІ може відмовити у розміщенні агітації, якщо та суперечить закону. Стаття 73. Порядок використання друкованих ЗМІ: Партія має право за рахунок і в межах коштів що виділяються на вибори опублікувати в однаковому для всіх партій поліграфічному виконанні в газетах "Голос України" та "Урядовий кур'єр", а також в одному з регіональних (місцевих) друкованих ЗМІ державної чи комунальної форми власності кожного з регіонів свою передвиборну програму обсягом не більше семи тисяч восьмисот друкованих знаків. Кандидат у депутати, зареєстрований в одномандатному окрузі має опублікувати в однаковому для всіх кандидатів поліграфічному виконанні в одному з регіональних (місцевих) друкованих ЗМІ державної чи комунальної форми – не більше трьох тисяч дев'ятисот знаків. На конкурсній основі встановлюється черговість друку, повідомляється виборча комісія. Можна публікувати агітаційні матеріали в друкованих ЗМІ будь-яких форм власності, що видаються в Україні. 25. Стаття: різновиди та їх особливості. Об"єкт дослідження статті - невідтворена дійсність: факти, події, явища реальні.Об"єкт аналізу: інтерпретована дійсність Предмет: актуальна ідейно-, політично-, морально-, естетично-ціннісна проблема, яка завжди стосується творчого процесу і через нього пов"язана з реальним життям.Мета: виявити ціннісне значення, рівень майстерності Завдання: показати актульну творчу проблему, виявити творче явище, вказати його причини і передбачити тенденції, наслідки його розвитку, з"ясувати цінність проголошуваних ідей Методи: критичний і метод кореспондування.

Види: *теоретична – ставить актуальну проблему щодо розвитку літератури, мистецтва *ювілейна - присвячена "круглій" даті *полемічна *замітки критика – своєрідний відгук критика *стаття-передмова – сплав статті і анотації *стаття післямова – своєрідна рецензія, що містить пояснення ідей, стилю *критичне есе – в центрі уваги якась окрема риса порушеної проблеми

26. Концепції свободи преси. Свободи ЗМІ, свободи ЗМК та їх відображення в міжнародних та національних документах. Стаття 10 Європейської Конвенції про права людини проголошує: „кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

Так, статтею 34 Конституції України кожному громадянинові України незалежно від його професії гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Відповідно Закону України "Про інформацію"», до статті 24 вказаного Закону забороняється цензура, тобто будь-яка вимога, яка спрямована, зокрема, до журналіста, засобу масової інформації, його засновника (співзасновника), видавця, керівника, розповсюджувача, яка передбачає узгодження інформації про її поширення або накладення заборони чи перешкоджання в будь-якій іншій формі тиражуванню або поширенню інформації.

Водночас ця заборона не поширюється на випадки, коли попереднє узгодження інформації здійснюється на підставі закону, а також у разі накладення судом заборони на поширення інформації.

Також забороняються втручання у професійну діяльність журналістів, контроль за змістом поширюваної інформації, зокрема з метою поширення чи непоширення певної інформації, замовчування суспільно необхідної інформації, накладення заборони на висвітлення окремих тем, показ окремих осіб або поширення інформації про них, заборони критикувати суб'єкти владних повноважень, крім випадків, встановлених законом, договором між засновником (власником) і трудовим колективом, редакційним статутом

статтею 171 Кримінального кодексу України встановлено відповідальність за умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів. Такі діяння караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на термін до шести місяців, або обмеженням волі на термін до трьох років.

Справжня свобода неможлива без інформованості про події в суспільстві, про проблеми, які нас оточують. Гарантією свободи є інформованість. Але ж бути достатньо інформованим, мати можливість отримувати різнобічну інформацію можна лише за умов вільного суспільства. Втім дуже важливо розуміти межу між відкритістю і вседозволеністю. Адже повна свобода інформації означає не тільки викриття державних таємниць, а ще й втрату цінностей особистого життя. Саме тому демократичні суспільства чітко визначають допустимі обмеження свободи публічної інформації.: 1) в інтересах захисту національної безпеки;2) з метою захисту економічних інтересів держави;3) з метою дотримання правопорядку;4) для забезпечення належної процедури прийняття рішень; 5)для захисту прав та законних інтересів інших осіб.

Найголовніше – не забувати, що коли будь-яка особа здійснює своє право на свободу вираження поглядів, то вона бере на себе обов’язки й відповідальність.

27. Види правки жур-го тексту. Праця редактора над текстом – складний творчий процес, у якому багато що не можна регламентувати. Тут зазвичай виокремлюють два найважливіших аспекти: редакторський аналіз і практичну реалізацію його висновків.

Редакторський аналіз – це розгляд рукопису і його всебічна характеристика, до яких вдається редактор з метою вдосконалення змісту та форми журналістського тексту. Редакторський аналіз – це критика, звернена передусім до автора. Мета її – вказати на конкретні хиби, сприяти вдосконаленню рукопису. Загальні аспекти аналізу: тематичний, змістовий, мовностилістичний, композиційний, редакційно-технічний.

Практична реалізація висновків редакторського аналізу – це правка тексту. Основні її завдання – усунення огріхів, які виявлено під час редакторського аналізу тексту й не виправлено під час авторського його доопрацювання, надання твору належного політичного звучання, ідейне його збагачення, досягнення виразності та якості кожного формулювання, перевірка фактичного матеріалу, усунення хиб структури, мови і стилю, проведення редакційно-технічного опрацювання рукопису.

Правила правки:

• Поправка є доречною, коли її потрібність можна довести

• правка має бути одноступеневою: виправляючи рукопис, треба намагатись усувати всі хиби відразу

• всі виправлення треба вносити якнайретельніше: вони мають легко читатися і займати якнайменше місця

Види правки:

1. Правка-вичитування. Мета – читання тексту “наскрізь”. Вичитував має зауважити його змістові, композиційні, стилістичні хиби, перевірити правильність написання географічних назв, імен та прізвищ, точність цитат, цифр, дат, зі ставність одиниць вимірювання. До обов’язків вичитувала входить перевірка відповідності заголовка текстові, підтекстівок фото та малюнкам. Цій правці підлягають досконалі авторські тексти, які не потребують редакторського втручання.

2. Правка-доопрацювання. Найпоширеніший вид редакторської правки у журналістських текстах. Мета – вдосконалення тексту, зокрема його форми, уточнення ідей автора, його задуму. За характером змін бувають: скоророчення, дописування окремих фрагментів, заміна слів і зворотів, заміна синтаксичних структур, удосконалення композиції. Особливостей манери викладу автора, стилю не можна змінювати. Редактор виправляє також логічні і фактичні помилки, замінює не цілком переконливі аргументи іншими. Найкраще виправити такий текст може сам автор після відповідних зауважень редактора. Проте це не завжди дозволяє вимога оперативності змі.

3. Правка-перероблення. Специфічна форма редагування. Використовують щодо текстів авторів, які слабо володіють навиками літературної праці. Наприклад листи читачів. Мете цього виду правки – створення нового варіанту тексту на основі матеріалу, поданого автором. Тут редагування мало чим відрізняється від самостійної творчості. Це не суперечить настанові про додержання авторського стилю. Правка-переробка не повинна знеособлювати авторський текст, вона, навпаки, має бути спрямована на те, щоб зауважити і розвивати ті індивідуальні, неповторні риси, які має автор.

4. Правка-скорочення. Мета – досягти максимального лаконізму без втрат для змісту. Часто метою цієї правки є зменшення обсягу тексту, доведення його до певних розмірів. Цей вид правки – пряме втручання в текст, тому редактор має врахувати особливості його змістової й синтаксичної структури. Характер змін, які вносять в текст, дозволяє розділити їх на дві частини:

   • Скорочення тексту частинами. Вилучають частини текст, що є певними змістовими ланками.

   • Внутрішньо текстове скорочення. Більш глибші втручання.

28. Проблематика та майстерність полемічної публіцистики І. Франка. Бути провісником, пророком, як його великий попередник Тарас Шевченко, — таке високе завдання суджено було йому виконувати, хоч сам він ніколи не говорив про це у високопарних висловах. Волів називати себе скромним трудівником у духовному царстві. Майже всі дослідники його творчої спадщини наголошують на тому, що він був реалістом, міцно тримався у своїх мистецьких пошуках грішної землі.

Оксана Забужко пише про зрощення у його творчості філософського і художнього мислення, посилаючись на самого письменника, який наголошував на тому, що навіть у своїх статтях і рецензіях він не міг позбутися цілісного, нерозчленованого, тобто художнього, а не чисто абстрактного, аналітичного мислення.

Конче необхідно включити у почату розмову про духовну місію І. Франка, про його болючі пошуки відповіді на питання, яким шляхом має йти Україна, її народ у переломний момент історії.

Яке місце займала публіцистика і чому саме публіцистика зіграла таку знакову роль у творчій долі І. Франка. Насамперед, кількісні виміри. У передмові до збірки „У наймах у сусідів” письменник, підбиваючи підсумки власної праці за період до 1890 року, навіть з певним здивуванням для себе самого повідомив, що із майже 900 публікацій за чверть століття 525, тобто значно більше половини, — це публіцистичні та наукові статті та ще понад 80 рецензій. ці підрахунки були зроблені і ці принципові слова були сказані ще до того, як розпочинався принципово новий етап у політичній та мистецькій долі І. Франка.

Попереду, тобто вже після 1890 року, були вихід із радикальної партії і проголошення спільно з М. Грушевським, Єв. Левицьким, В. Охримовичем наприкінці 1999 року Української національно-демократичної партії, публікації таких принципових статей, як „Поза межами можливого”, „Журнал і публіка” (1900), „Принципи і безпринципність” (1903), „Дещо про нашу пресу” (1905), цитована передмова до збірки „В наймах у сусідів” (1914), монографія „Іван Вишенський і його твори” (1895), поем „Мойсей”, „Похорон” та інших творів.

Важливе, домінуюче місце публіцистики у творчому арсеналі І. Франка пояснюється, на нашу думку, декількома взаємопов’язаними між собою причинами. По-перше, за своїм характером, за темпераментом, внутрішнім покликанням він протягом усього свого життя не міг не вболівати за громадські справи. По-друге, життя складалося так, що повсякденна журналістська робота була аж надто скромним джерелом його матеріального існування, оскільки ні власне художня, ні наукова робота на ниві української культури не могла принести йому практично жодних прибутків.

Серед численних його публікацій у газетах немало таких, які сміливо можна зарахувати до економічної публіцистики.( 44 томи -50 томного видання –цього спрямування )

По-третє, саме публіцистика, її природа, вироблені величезною історичною практикою була найсуголоснішою природному покликанню письменника, оцьому внутрішньому зрощенні раціонального, логічно-абстрактного та емоційно-образного начал.

По-четверте, природна тяга І. Франка до публічного, резонансного, політично-гострого слова цілком відповідала саме українським суспільно-політичним потребам часу, історичного моменту. Письменник, як ніхто інший, відчував наближення великої соціальної бурі, коли вирішуватиметься доля його народу.

Постановка проблеми „І. Франко і українська публіцистика” дає можливість говорити про явище у трьох часових площинах. Перша — це Франко як дослідник минулого української публіцистики і преси. Дослідники справедливо вважають його першим, найкомпетентнішим історико. Друга — це виважена оцінка сучасних йому літературно-публіцистичних явищ на фоні тогочасних літературних та суспільно-політичних подій. Можна без перебільшення сказати, що активно займаючись як літературою, так і журналістикою, він заклав добрі наукові основи теорії публіцистики. Третій і найважливіший для нас аспект мислення І. Франка як публіциста — практика і теоретика — філософа у тому, що він постійно був націлений у майбутнє. Може, тільки сьогодні ми можемо по-справжньому оцінити вагомість і повчальність його досвіду, як і тих далекоглядних застережень, які він робив у той далекий від нас час.

З огляду на сказане і у самій постаті І. Франка, у широкій сукупності даних йому Господом і розвинутих мозольною працею творчих здібностей виділяємо його публіцистику. Бо саме вона була найчутливішим, найоперативнішим і практично найрезультативнішим вираженням його Духа печаті.

Публіцистика найтісніше пов’язана з політикою. І не тільки у тому плані, що найчастіше трактує саме політичні питання часу і є породженням та продуктом політичної діяльності. Проте Франко не був полытиком.

Якщо уважно вчитатись у публіцистику І. Франка початку трагічного ХХ століття, то він найрішучіше виступав за незалежність, державність України. Це був результат глибокого аналізу конкретно-історичної ситуації і безальтернативності вибору для нації. Але як реаліст, він дуже боявся неготовності українства до цього історичного кроку. Це була та риса, яку О. Пахльовська назвала „пронизливою історичною інтуїцією”. Тому робив усе від нього залежне, щоб, по-перше, здолати роздвоєння-поєдинок між духом і розумом. По-друге, він категорично застерігав проти участі українців у загальноросійських рухах та їх привабливих зовні партіях на шкоду власним національним інтересам. Цю думку він недвозначно сформулював у статті „З кінцем року”, за яку на нього так образилась Леся Українка, а В. Ленін обізвав цей погляд реакційним. По-третє, І. Франко, який у свій час сам захоплювався соціалізмом і марксизмом, категорично виступив проти спокуси давно віджилого в Європі і все ще популярного в Росії й Україні як її частині марксизму та збільшовиченого соціалізму.

29. Принципи редакторського аналізу текстів преси. Редакторський аналіз будь-якого твору на наукову тематику починається з оцінки теми та її розробки. Тут застосовують загальні для усіх видів літератури критерії: вірогідність,науковість, актуальність, на основі яких робиться висновок про своєчасність і доцільність публікації. У першу чергу редактор повинен оцінити актуальність теми та обґрунтованість її вибору. Композиція – це побудова твору, обумовлена його жанром. Композиція скріплює елементи форми і сукупність їхніх ідей у закон композиції, що є підсумком наукового та естетичного пізнання добутку.

У процесі редакторського аналізу твору з технічної тематики важливі аналіз і оцінка фактичного матеріалу, поміщеного в книзі. Фактичний матеріал у виданні – опис того, що реально вчинилося, твердо встановлене, і вірогідність чого не підлягає сумніву. І хоча перевірити фактичний матеріал та переконатися в його вірогідності – першорядна задача редактора, слід відзначити, що вона далеко не єдина. Зрозуміло, фактична невірогідність підриває довіру до видання. Але не тільки вірогідність робить твір переконливим.

Без фактів твір безтілесний. Задача редактора – проаналізувати всю сукупність фактів, які відносяться до конкретної проблеми, і дати всебічну, тобто кількісну і якісну оцінку наведеного фактичного матеріалу.

Правка твору Основна умова — правити самому тільки в тому випадку, коли автор не може цього зробити. На жаль, у засобах масової інформації ця умова найчастіше порушується, оскільки рідко випадає змога співпрацювати з автором над його матеріалом. А.Е.Мільчин виділяє такі умови правки. 1. Не починати правку, не познайомившись із твором у цілому.

2. Правити тільки після того, як точно визначена "хвороба" твору.

3. Під час правки не виходити за межі доцільного редакторського втручання в авторський твір.

4. Робити мінімум правок, намагаючись зберегти авторський текст і використовуючи авторські мовні засоби.

5. Не зосереджуватися довго на важких місцях правки, повертатися до них

тільки після того, як буде закінчена правка усього тексту.

6. Брати під сумнів свої власні правки.

7. Погоджувати усі правки з автором.

Дотримуючись цих умов, редактор повинен керуватися й такими правилами літературної правки:

1. Не починати правку з виправлення правописних і мовних помилок.

2. Починати правку з актуалізації теми, визначивши перед цим актуальну комунікативну мету.

3. Визначити тематичний обсяг фактичного матеріалу.

4. Залишати для розкриття теми тільки якісні факти.

5. Скоригувати композицію подачі фактичного матеріалу згідно з комунікативною метою.

6. Обирати найкращі архітектонічні форми вираження теми.

7. Тільки після цього зробити правописну й мовну правку з погляду літературної мови.

Мета правки: літературно досконалий конкретний твір, який аналізувався і в якому були зафіксовані різнохарактерні порушення.

30. Трансляція ЗМІ елітарної і масової культури. Культура (з лат.) – освіта, розвиток. У широкому розумінні – сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством протягом історії, який виражають історично досягнутий рівень розвитку суспільства і людства. У вужчому значенні культура – сфера духовного життя суспільства, що охоплює систему виховання, освіти і творчості, а також установи та організації, що забезпечують їх функціонування (музеї, театри, школи, клуби).

Більшість газетних видань мають полосу культури.

Поступ: сторінки: Арт, Алюзії (прозові твори).Автори: Катерина Кирилова, Інна Корнелюк, Богдана Матчак, Олеся Колос, Артем Галицький, В алюзіях твори Маріанни Кіяновської. Діана Корнелюк. Проблематика: Шоу-бізнес (інтерв’ю з зірками естради, нові альбоми, огляд львівських музичних груп), симфонічні концерти, рецензії на фільми, виставки в Дзизі, Гердані, етнографічному, виготовлення церковних вітражів, гобелени, інтерв’ю з письменникам і художниками, трапляються рецензії на крижки, кінофестивалі, тема театру.

Ратуша: сторінка: книжкова полиця. Сторінки культури загалом немає. Автор: Наталя Дудко. Рецензії на книжки: нове видання Коцюбинського, Карпи, Роздобудько, літературна “Драбина”, аналіз виступів Ярослава Грицака в Критиці.

Львівська газета: сторінка: культура. Автори: Любов Кияновська, Лідія Мельник, Катерина Сліпченко, Ярина Коваль, Ірина Шутка, Наталка Сняданко. Теми: проект “Французька весна”, теми театру, класичної музики, виставки в етнографічному музеї, огляд популярних книжок, виставка “Меланхолія” в Берлінській національній галереї (репортаж з Берліну), огляд нових фільмів, фестиваль документального кіно в Києві.

Високий замок: сторінка6 парк культури Автори: Олена Лань, Ганна Марко, Оксана керик, Ольга Читайло, Галина Гузко, Божена Городницька. Теми: інтерн’ю з зірками, виставки в етнографічному, французька весна, конкурси класичної музики.

День: сторінка: Культура. Автори: Тетяна Поліщук, Дмитро Десятерик. Матеріали фахівців про музику, театр і т.д. Теми: кінофестивалі, український театр, опера, балет.

Дзеркало тижня: сторінка: Людина (постаті зі світу мистецтва), Культура, Кіно, Книжкова лавка. Автори: Культура: Ганна Пароваткіна, Лариса Розіна, Катерина Щоткіна, Юрій Макаров, Кіно: Олександр Рутковський, Богдан Антонич, Книжкова лавка: Тетяна Олійник, Олександр Москалець, Леся Ганжа, Андрій Бондар. Теми: визначні особистості, проблема культури – гроші, опера, фільми. У Книжковій лавці – інтерв’ю, рецензії на книжки Роздобудько, Карпи…

Спеціалізовані видання:

• Українська культура

• Софія: культурологічний журнал

Літературні: Дзвін, Курєр Кривбасу, Потяг, Четвер, Березіль, Весела січ, Всесвіт, Київ, Слово і час, Перць.

31. Методи збору інф-ї в жур-ці. Журналіст для отримання інформації використовує чотири основні соціологічні методи збору інформації: 1) спостереження 2) опитування 3) експеримент 4) аналіз документів.

Аналіз документів є: 1) традиційний (змістовий) – за певною програмою. Всебічне з’ясування та інтерпретація основних ідей документу, з’ясування логічних зв’язків і суперечностей між ними. Є два типи традиційного аналізу: зовнішній (відновлення історичних і соціальних умов створення документа), та внутрішній (аналіз змісту документального джерела). 2) конвент-аналіз (формалізований) – якісно-кількісний аналіз. Використовують для регулярного, безпристрасного і об’єктивного аналізу. Дослідник фіксує ознаки, які легко підрахувати.

Спостереження. Це пряма реєстрація подій, що здійснюється за певною програмою. Спостереження повинне бути цілеспрямованим, планомірним, систематичним. Елементи спостереження:

1. суб’єкт (спостерігач)

2. об’єкт (індивід, соціальна група, натовп)

3. ситуація спостереження (місце, час, умови)

4. методика спостереження (процедура та інструменти)

Види спостереження:

• включене

• невключене

• відкрите

• приховане

• польове

• лабораторне

Експеримент – це фіксація наслідків штучного втручання у природні умови. Застосовується коли необхідно встановити причинно-наслідкові зв’язки між явищами, встановити вплив певного чинника на ситуацію.

Опитування – метод збору первинної вербальної інформації, оснований на безпосередньому чи опосередкованому соціальному взаємовпливові між дослідником і анкетованим. Види опитування:

1. анкетування (пресове, поштове, роздаткове)

2. інтерв’ю (анкету заповнює інтерн’юер)

3. соціометрія – соціально-психологічне опитування в малих групах. З’ясовує соціальні відносини у групі, соціальний статус і соціальну роль кожного з членів групи.

32. Мовленнєва культура теле- радіо журналіста. В умовах національно-культурного відродження України до працівника телеефіру – тележурналіста, ведучого, коментатора, здатного реалізовувати у професійно-мовленнєвій діяльності завдання ставляться нові вимоги. Інакше кажучи, сучасний тележурналіст має бути справжньою самобутньою мовною особистістю, котрою вважається "мовець, який досконало знає мову, усвідомлено творчо володіє нею.

тележурналіст повинен бути вправним у вербальному й невербальному спілкуванні, мати звичку контролювати своє мовлення, вимову, дикцію, інтонаційну виразність, правильність слововживання, логічність; постійно працювати над збагаченням свого мовлення; вміти аналізувати своє і чуже ефірне мовлення, виявляти відхилення від норм, застосовувати різні засоби для їх подолання; навчитися "ставити" свій голос, уміти "чути" його; робити партитуру тексту; дбати про свіжість мовленнєвого ряду, плекати його звуколад, естетичну довершеність, вишуканість.

ПРИКЛАДИ: У телетекстах на спортивну тематику найчастішими стосовно неправильного акцентування виявилися такі слова: випадок, нападник, одинадцять, чотирнадцять, завдання, новий, легкий та ін. У деяких випадках зустрічається наголошення, характерне для західних регіонів України – виділення передостаннього складу в слові (як правило, це пояснюється впливом польської мови): Ви привели приклади... (ІЦ – "УТ-1", "НФ" 14.03.05), було (ОГ – "Нк", "Гол!"; 06.02.05); донести... тонкощі гри (СП – ФД; 13.04.05) і подібні.

Прикро, коли з уст журналістів, які зобов’язані бездоганно знати мову, чуємо ноль, двух, лєкція, чотири листа, три мільйона, два працівника, випустили білих голубєй, містами заморозки (замість нормативних нуль, двох, лекція, чотири листи, мільйони, працівники, білих голубів, місцями заморозки), коли, звертаючись, вживають форму називного відмінка – Павло, Дмитро (замість Павле, Дмитре).

Не набагато менше в телевізійному мовленні граматичних росіянізмів. На морфологічному рівні росіянізми переважно виявляються у вживанні іменників у роді і числі, властивим російській і не характерним для української мови, у творенні відмінкової форми за типом, притаманним російській мові: Ми з Вальою прийшли раніше за інших (СТБ); Захоплений її зеленими очами (ІСТК); Іде чотирнадцята хвилина першого тайму. (МН – “СТБ”); І начать все спочатку (ВІД – “УТ-1); Білети будуть влаштовані для всіх слоїв населення (ОЖ – “УТ-1”) .

Синтаксичні росіянізми – це переважно так звані пасивні конструкції, наприклад, часто чуємо з екранів телевізорів про склад граючих сьогодні футболістів “Динамо, або це розповідається в фільмі.

Свідченням негативного впливу російської мови на українську є величезна кількість зросійщених форм, уживаних у спортивному теледискурсі.

33. Загальнополітичні й галузеві газети України, види й хар-ка. Газетні видання України можна характеризувати за такими ознаками: - За місцем видання -За місцем розповсюдження -За аудиторією - За часом видання - За періодичністю - За тематикою - За мовою видання - За політичним напрямком: загальнополітичні – «Високий Замок»; партійні, рухів.

Загальнополітичні газети відносяться до типу «політика», класу «масові» газети. Вони відображають офіційні загальнодержавні події і проблеми, не стаючи на бік якоїсь партії чи руху. Приклади: «Урядовий кур’єр», «Голос України», «Газета по-українськи» тощо.Вид «загальнополітичні газети» поділяються на: 1. офіційні – «Голос України», «Урядовий кур’єр». До цього підвиду можуть входити видання всіх рівнів влади – від Верховної Ради до районної, тобто газети крайових, обласних, міських і районних рад – «Вільне слово» (Рівне), «Ратуша» (Львів). 2 неофіційні – «За вільну Україну», «Українські огляди». До цього підвиду входять видання, що не мають чітко вираженої політичної прихильності до тої, чи іншої політичної партії.

(Визначення «галузеві газети» в Кузнецової взагалі нема, тому я писав, що попало )

Галузеві газети відносяться до класу «соціальні», типу «Діло», який у свою чергу поділяється на види: «виробничі» і «тема пізнання». До галузевих газет належать вузькопрофільні видання, які висвітлюють діяльність певної галузі економічного розвитку або соціальної сфери. Приклади: «Деревообробник», «Львівський залізничник», «Харчовик», «Ваше здоров’я», тощо.

34. Коментар як жанр і метод у газетній і теле- радіо жур-ці. КОМЕНТАР (від лат. commentarium - нотатки, пояснення, тлумачення) — роз'яснювальні або критичні міркування чи витлумачення певних подій і фактів громадського, наукового, культурного життя. Коментар пояснює зміст певної події, політичного чи історичного документа, незрозумілі місця літературного чи публіцистичного твору.

Коментар може бути як методом, так і жанром у жур-ці: Метод - застосовується у всіх формах публікацій. . У широкому значенні "коментар" — це стрижень аналітичної журналістики, її головна складова частина й сутність. Тут існує правило: факти недоторкані — коментарі вільні. Журналіст особливо сумлінно, об 'єктивн'о й вичерпно повинен викладати факти, але цілком вільний у коментарях до них і ні перед чим, окрім своєї совісті, не відповідає заних.

Як жанр став застосовуватися в нашому столітті. За допомогою коментаря автор виражає ставлення до актуальних подій, формулює пов'язані з ними завдання і проблеми. Коментар різнить від інформаційних жанрів саме наявність аналізу. Відмінність коментаря: звичайно аналізується якесь явище, уже відоме аудиторії, в аналізі превалює відношення до предмета відображення. Цілі к.: направляти увагу аудиторії на важливі нові факти, що виходять на перший план суспільного життя, оцінювати їх, ставити коментований подія в зв'язок з іншими, виявляти причини цієї події; формулювати прогноз розвитку коментованого події; обгрунтовувати, як правило, за допомогою прикладів, необхідні способи поведінки або рішення завдань. Опції коментаря пов'язані з його предметом.Коментар розповідає про взаємозв'язки виявленого предмета. Коментарі властиві питання: що (хто) справді? За яких обставин? Чому? І ін Структура: доказове міркування. Гарний коментар повинен мати ясний висновок.

Класичним побудовою публікацій даного жанру є розташування матеріалу за схемою «факт - коментар».

Коментар відноситься до аналітичної групи жанрів (сюди ж відносять аналітичну кореспонденцію, всі різновиди статті, рецензію, лист, огляд, огляд преси).

35. Інформаційна культура укр. жур-та. Говорячи про інформаційну культуру варто розрізняти два її аспекти: культура журналіста і культура змі. Культура конкретного змі:

• Не писати замовних матеріалів, бути чесними та об’єктивними у висвітленні подій

• Не подавати прихованої реклами

• Не займатись плагіатом

• Зважати на оформлення газет (не розміщувати на одній сторінці абсолютно різні за тематикою матеріали)

• Бути коректним при висвітленні трагедій та надзвичайних ситуацій (на прикладі Скнилівської трагедії)

Культура журналіста:

• Дотримуватись етичних норм

• Не перекручувати пряму мову

• Не подавати один матеріал у кілька редакцій без відома цих редакцій

• Подавати збалансовану інформацію, позиції опонентів

• Перевіряти всі факти

• Мовна культура журналіста

• Не втручатись в приватне життя людей

• Вміти працювати з джерелами інформації (перевіряти інформацію, не відкривати джерел, якщо вони цього не хочуть)

• Аргументувати, апелюючи до фактів, а не до емоцій і громадської думки

• Соціальна відповідальність Найголовніше – не забувати, що коли будь-яка особа здійснює своє право на свободу вираження поглядів, то вона бере на себе обов’язки й відповідальність.

36. Сучасні завдання мас-медіа у популяризації укр. культури. Українському народу завжди була притаманна висока культурність, шанування традицій та своєї історичної спадщини. Після проголошення незалежності 1991 року, перед Україною постало важливе завдання захисту та розвитку національної культури, проведенні раціональної державної політики спрямованої на зміцнення світоглядних основ суспільства з урахуванням традиційних українських цінностей. Нажаль, економічні кризи, політична нестабільність та відсутність політичної волі суттєво загальмували процес культурної модернізації.

Актуальні проблеми у сфері культури включають: - Низький рівень культури та духовності суспільства; - Низький рівень державного фінансування; - Занепад вітчизняного кінематографу, книгодрукування, мистецтва. - Охорона та популяризація історичних пам’яток; - Спекуляція питаннями мови, історії та релігії. Ми добре знаємо про існування семи чудес світу, проте чи часто замислюємося над тим, які чудеса розташовані на нашій рідній землі? Унікальні пам’ятки історії, архітектури, мистецтва, що можуть розповісти про всю історію української держави: чого лише варті всесвітньо відомі історично-культурні пам’ятки:Монастир Киево-Печерська лавра (1051 р.);Собор Софія Київська (1017 р.);Заповідник Херсонес-Таврійський (V ст. до н.е.);Національний заповідник-острів «Хортиця»;

Шляхи вирішення проблеми – створення комплексної статистичної картини функціонування української мови в різних сферах суспільного і культурного життя – і розробка на цій основі реальної програми її емансипації;

– рішуча переорієнтація видавничих потужностей України на видання україномовної літератури,

– значне збільшення уваги засобів масової інформації, насамперед телебачення та місцевої преси до популяризації української історії та культури, зокрема і з метою впливу на формування культурних потреб;

– здійснення програм видання наукових праць з історії України, історії української культури та мистецтва, народознавства, літературної та мистецької спадщини;

– збільшення асигнувань на розвиток науки і культури, модернізація її матеріально-технічної бази;

– розширення мережі театрів, філармоній, виконавських колективів, музеїв, бібліотек, книгарень;

– підтримка регіональних культур та збільшення культурної ролі обласних і районних центрів, міст з історичними культурними традиціями;

– адаптація до українського національно-культурного субстрату різних форм мас-культури, молодіжної субкультури тощо, надання українського характеру сучасній індустрії розваг;

– створення потужного видавництва перекладної літератури, яке забезпечувало б українського читача не лише зразками зарубіжної літератури, а й українськими перекладами світової філософії, соціології, мистецтвознавства, науково-популярної літератури тощо, а водночас видавало б і переклади на інші мови найвидатніших праць українських авторів;

– збільшення кількості, розширення галузевого діапазону та збільшення тиражів українських журналів і газет;

– співпраця з українськими культурними силами в усьому світі; підтримка українського культурного життя в усьому світі.

Всі ці перспективи у першу чергу повинна висвітлювати преса. Завдання масмедіа – привернути увагу до збереження та популяризації існуючих культурних цінностей та історичних надбань. Нині ж значна частина засобів масової інформації працює на пониження морального рівня і примітивізацію запитів та смаків людності. І безсоромно паразитує на національній несформованості, на глибокій зрусифікованості суспільства.

37. Укр. мова у ЗМІ за ЗУ «Про мови» та проблеми її функціонування в сучасних ЗМІ України. Проблема двомовності, спекуляція на рос. мові. Проблема змін до правопису – деякі канали і видання користуються новим правописом, який не утверджений.

Мова – це характерний для людського суспільства специфічний вид знакової діяльності, який полягає у застосуванні історично усталених у певній етнічній спільноті артикуляційно-звукових актів для позначення явищ об’єктивної дійсності з метою обміну між членами спільноти інформацією. - Вона є однією з найістотніших ознак нації та реально існує як мовна діяльність членів відповідної етнічної спільноти.

Відповідно до ст.10 конституції україни українська мова є державною мовою україни.

Державна мова – це закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов’язкове в органах державного управління та діловодства, громадських організаціях та органах, на підприємствах, у закладах освіти, науки, культури, у сферах зв’язку та інформатики. “Державною мовою прийнято називати визнану Конституцією або законом основну мову держави, обов’язкову для використання в законодавстві, офіційному діловодстві, судочинстві, навчанні тощо”. Відтак українську мову потрібно розглядати як: - системоутворюючий фактор збереження цілісності Української держави; - засіб для вираження волі народу і кожного громадянина країни; - необхідний інструмент для здійснення державного управління; - механізм реалізації прав і обов’язків населення України; - національну ознаку державності в міжнародних правовідносинах.

Утвердження української мови як державної неможливе, без органічної взаємодії принаймні двох засад:

1) створення такої мовної ситуації, за якої українська мова мавла б усі можливості безперешкодного вживання; 2) ефективного вивчення на різних ділянках освіти у поєднанні з мовним вихованням.

Аналіз проблеми: Повноцінне функціонування державної (української) мови у сфері державного управління, освіти, культури тощо, має величезний вплив на загальну мовну ситуацію в країні. У цих сферах повноцінне функціонування державної мови не забезпечене. Причиною такого стану є неефективність державної мовної політики та механізмів її реалізації в Україні. Нині стан нормативно-правової бази у даній сфері визначається Конституцією України, Законом УРСР “Про мови в Українській РСР”, законами України “Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин” та “Про національні меншини в Україні”.

Крім того, відповідно до статті 4 Закону України “Про громадянство”, володіння державною мовою є обов’язковою умовою для набуття громадянства України. Перелік виглядає досить об’ємним, проте у більшості випадків йдеться про мову провадження діловодства, а не про вимогу обов’язкового володіння державною мовою.

Конституція України і відповідні закони України передбачають обов’язковість володіння державною мовою лише для Президента України (частина друга ст. 103), професійних суддів (частина третя ст. 127) та суддів Конституційного Суду України (частина третя ст. 148). Цього недостатньо для конституційного забезпечення всебічного розвитку і функціонування державної мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

Результат моніторингу «Українська правда»2010/03/23/Враховуючи рекламу, яка, згідно чинного законодавства, є поки що україномовною, частка звучання української мови на каналах склала 55,6%, а російської – 44,3% Без реклами ж, до якої, як мені здається, увага глядачів менша, ніж власне до фільмів та телепередач, питома вага української мови становить 41,4%, а російської – 58,6%. Саме цей показник є адекватнішим, бо він демонструє програмну політику телеканалів.

Найуживанішою українська є на “Першому національному” (96%) та на “5-му каналі” (87% без реклами). Найнижчі показники були засвідчені (крім нульового “Первого”), принаймні в день моніторингу, у прайм-таймі ТРК “Україна” (21% без реклами проти 79% російської), на “Інтері” (16:84 на користь російської) та на “Новому” (лише 8%! української). Чітко видно, кому закон не писаний.

Напрочуд високою частка української мови виявилася на СТБ: 67% без урахування реклами та 77% з рекламою

Методи подолання проблеми: 1.)Вдосконалення законодавчого поля України щодо мовної політики держави. 2.) Забезпечення механізмів дотримання відповідних законодавчих норм: запровадження обов’язкового складання іспиту (тестування) з української мови державними службовцями та кандидатами на відповідні посади, яке має проводитись представниками незалежних зовнішніх інституцій 3.)Створення мережі курсів з української мови для державних службовців із відповідним бюджетним забезпеченням, розробка навчальних програм тощо 4.) Утворення відповідного органу для контролю за дотриманням оновленого мовного законодавства з чітко визначеними повноваженнями і прописаними механізмами їх реалізації. 5. )Розробка та реалізація концепції мобілізації громадської думки та ЗМІ для підвищення престижності державної мови.

38. Нелегальні видання в Україні 60-80 рр. ХХ ст.. (передумови виникнення, провідні видання, проблематика) Розпочата М.С. Хрущовим “відлига” (14 – 25 лютого 1956 р. – ХХ з’їзд КПРС – розвінчання культу особи Сталіна) стала першим поштовхом до розкріпачення суспільної свідомості. Процес “десталінізації шляхом посиленої ленінізації” дещо розширив ідеологічні рамки, у межах яких працювали митці, збільшив кількість доступної інформації, легалізувавши певну частину художніх текстів та історичних подій. Послаблення ідеологічного тиску дало можливість розвинутися цілій генерації талановитих письменників, згодом об’єднаних поняттям “шістдесятники”. Це була велика естетична система, окрема культурна епоха в нашій історії, кардинальний поворот до нового бачення світу і людини в ньому – живої, реальної, з вразливим серцем. Стильовий діапазон творчості шістдесятників – від модерно-епатажного І.Драча до традиційного В.Симоненка, від лірико-романтичної новели Є.Гуцала й В.Дрозда до психологічного реалізму Гр.Тютюнника й Р.Андріяшика, від неокласичної афористичності Л.Костенко до інтимної лірики М.Вінграновського та І.Жиленко – свідчив про неабияку творчу потенцію української літератури, яка після десятиріч нівелювання знайшла в собі сили до нового відродження при першому ж натяку на свободу.

Термін “самвидав” виник у 1960-х роках як своєрідна відповідь молодого громадянського суспільства, його перших паростків післясталінської доби на тотальний контроль держави (партії) у сфері друкованого і будь-якого іншого публічного слова. по суті, йшлося про антитезу всякому тоталітарному, підцензурному, неправдивому, невільному дискурсу, що його в найширшому значенні символізує термін “держвидав”. Умовами існування самвидаву є, з одного боку, відсутність надто жорстоких репресій, характерних для класичного тоталітаризму, і, водночас, відсутність правдивої свободи слова, характерної для демократичних суспільств. . Другою умовою існування самвидаву є наявність у суспільстві освіченого і водночас більш- менш незалежного прошарку інтелігенції.

Першими самвидавними текстами післясталінської доби стали літературні твори, котрі здебільшого призначались для друку, але не пройшли повз пильне цензорське око. Цього роду самвидав виглядав відносно безпечним, оскільки його творці завжди могли наполягати на своїй непричетності до “витоку інформації” з редакцій та видавництв, до яких подавався рукопис, а поширювачі такого самвидаву завжди могли стверджувати, що розповсюджують цілком “законопокірні” тексти, подані до офіційного друку

Досить умовно розвиток українського самвидаву можна розбити на три етапи:

• суто літературний самвидав початку 1960-х рр., здебільшого поезії та статті чи спогади, які стосувалися питань літератури;

• поява політичних статей, анонімної публіцистики (1963 – 1965 рр.);

• період поширення статей з авторськими підписами, публіцистики, а також документів, автори яких не приховували своєї причетності до них.

Доцільно відзначити, що і сам І.Світличний доклав чимало зусиль для підготовки і розповсюдження позацензурної літератури. Вже на початку 60- х рр. він почав систематично збирати і записувати на магнітофонну плівку художні твори, літературно-критичні статті, які з різних причин не могли бути опубліковані в Україні. На основі зібраної колекції він прагнувупорядкувати збірку, включивши до неї твори В.Стуса, М.Воробйова, В.Голобородька, .Калинця та інших. Лише арешт І.Світличного завадив реалізації накреслених планів.

В 1966 р., звільнившись з-під арешту, І.Світличний береться за упо- рядкування документів, пов'язаних з судовим процесом над учасниками «Української робітничо-селянської спілки» (Л.Лук'яненком, І.Кандибою, С.Віруном та ін.). З його передмовою згадані документи були направлені до партійних, радянських, правоохоронних органів, а також нелегально переправлені за кордон, де вийшли окремою брошурою під промовистою назвою «Українські юристи під судом КГБ»

В другій половині 60-х років активно поширювалась «самвидавом» праця І.Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Згодом вона перетнула кордони колишньої радянської імперії, витримала кілька окремих видань українською, російською, англійською, французькою, італійською, китайською мовами, дістала високу оцінку науковців, політичних і громадських діячів української діаспори в світі.

Важливо підкреслити, що якщо в 60-х рр. засобом «самвидаву» поширювались окремі літературні твори, публіцистичні праці, документи правозахисного руху, то вже на початку 70-х рр. цілком резонно постало на порядок денний питання про публікацію періодичних позацензурних видань, присвячених широкому колу наявних в Україні проблем. Так народилась і стала реалізовуватись ідея підготовки «Українського вісника», яка об'єднала навколо себе певне коло українських інакодумців.

У підготовці і розповсюдженні 1-5 чисел «Українського вісника» під редакцією В.Чорновола найактивнішу участь брали М.Косів, Я.Кендзьор, О.Антонів, Л.Шереметьєва, С.Гулик, Я.Дашкевич, З.Франко, В.Мороз, І.Світличний, В.Лісовий, М.Плахотнюк, З.Антонюк, Л.Плющ та інші. Причому «УВ» мав розгалужену мережу кореспондентів у Києві, Дніпропетровську, Донецьку, ІваноФранківську, Львові, Рівному, Одесі, Тернополі, Чернівцях, Черкасах тощо.

Аналізуючи тематику «Українського вісника», слід визначити й різнобічність. Так, часопис друкував на своїх сторінках і літературні твори, і полемічні нариси, і хроніку українського правозахисного руху.

В січні 1972 р. головного редактора «Українського вісника» було заарештовано, вже без нього 5-е число журналу підготували і розповсюдили М.Косів та Я.Кендзьор. Однак пізніше, з метою конспірації, і вони були змушені призупинити видання часопису. Та вже незабаром редакція «УВ» перемістилася зі Львова до Києва.

Масштаби розповсюдження «самвидаву» засвідчили також вражаючіоперації органів КДБ, спрямовані проти осередків виготовлення, зберігання та розповсюдження «самвидаву», проведені в другій половині 60-х рр. Зокрема, в 1965 р. такі осередки було викрито в Києві, Львові, Тернополі, Луцьку, Івано-Франківську, Житомирі. Під час проведених обшуків бул вилучено понад 900 примірників самвидаву, 13 друкарських машинок, які використовувались для їх тиражування

Найважливішим текстом українського «Самвидаву» був трактат Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», опублікований, у формі листа до ЦК КПУ у грудні 1965 р., збірник матеріалів В'ячеслава Чорновола «Лихо з розуму» про арешти і суди 1965-1966 рр.(1967) , твориВалентина Мороза, Євгена Сверстюка, Михайла Осадчого, Василя Голобородька, Ігоря Калинця, Василя Стуса, Миколи Холодного тощо.

У «С.» поширювалися також передруки в укр. дорев., з зах.-укр. і еміграційних вид., зокрема з історії й публіцистики (І.Франка, М.Грушевського). Більшість з публікованих у «С.» писань й документів були одержані за кордоном й передруковані у видавництвах «Сучасність» (з 1965 р.), «Смолоскип» разом з Першою Українською Друкарнею у Франції {з 1967 р., у тому числі всі випуски «Українського Вісника») та ін.

39. Власний кореспондент газети, радіо і ТБ: обов’язки, права, особливості роботи. Власні кореспонденти — це люди, які проживають постійно на певній території (районі, місті, області) і про події, які відбуваються у межах їхнього району повідомляють у редакції, роблять матеріали. Вони є працівниками відповідних редакцій. Зазвичай власним кореспондентам або повідомляють про те, що замовляють матеріал, або ж вони самі шукають цікаві події, людей своєї території. Власних кореспондентів мають усі телеканали, усі загальнонаціональні чи регіональні Власного кореспондента можна назвати рукою чи очима редакції у певній місцевості. радіо та багато газет.

Натомість спеціальні кореспонденти їдуть для написання матеріалів у відрядження, тобто їх спеціально відряджають для виконання певної роботи на певний час.

До власкорів ставлять такі вимоги:

висока кваліфікація,

досвід;

високі морально-етичні норми;

максимальна толерантність до співробітників та героїв матеріалу;

вміння працювати в екстремальній ситуації; здатність на самопожертву (не розголошення джерела);

авантюрність для збору матеріалу;

знання мови і традицій регіону.

Кваліфікаційні вимоги до власного кореспондента:

Освіта* вища; середня професійна освіта за фахом «Журналістика»,

Досвід роботи стаж роботи не менш (2 років; 3 років; 4 років; ін.)

Знання Законодавство про засоби масової інформації. Специфіку інформаційної роботи.

Основи газетно-журнального виробництва.

Методи підготовки матеріалів до друку.

Методи редагування.

Граматику і стилістику української мови.

Методику інтерв'ювання.

Етику журналістської діяльності.

Правила користування записуючим устаткуванням, диктофонами й ін.

Правила експлуатації і роботи на персональних комп'ютерах.

Методи обробки інформації з використанням сучасних технічних засобів комунікації і зв'язку, комп'ютерів.

Правила внутрішнього трудового розпорядку.

Основи трудового законодавства.

Навики роботи з використанням сучасних технічних засобів комунікації і зв'язку, комп'ютерів.

Додаткові вимоги

Документи, які регламентують діяльність власного кореспондента

3.1 Зовнішні документи: Законодавчі і нормативні акти стосовно роботи, що виконується.

3.2 Внутрішні документи: Статут підприємства, Накази і розпорядження директора підприємства (головного редактора); Положення про редакцію, Посадова інструкція власного кореспондента, Правила внутрішнього трудового розпорядку.

Посадові обов'язки власного кореспондента Власний кореспондент:

4.1. Забезпечує редакцію оперативною інформацією й іншими матеріалами, готує власні публікації.

4.2. Встановлює контакти за завданням редакції чи за власною ініціативою з державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, громадянами для одержання необхідної інформації; вчасно інформує редакцію про майбутні події.

4.3. Виїжджає на місця для висвітлення подій на визначеною редакцією території, одержує акредитації у встановлених випадках.

4.4. Виконує обов'язки представника редакції за місцем перебування кореспондентського пункту.

4.5. Готує найбільш відповідальні матеріали по закріпленим за ним напрямкам роботи.

4.6. Робить записи, у тому числі з використанням засобів аудіо- і відеотехніки, кіно- і фотозйомки, з дотриманням вимог законодавства про засоби масової інформації.

4.7. Робить перевірку вірогідності отриманої інформації, виконує інші вимоги законодавства про засоби масової інформації.

4.8. Бере участь у розробці перспективних і поточних планів редакції, розробляє пропозиції по висвітленню окремих тем.

40. Використання словників, енциклопедій та інтернет-довідників у жур-й практиці. Лексикографія (словникарство) – розділ мовознавства, який вивчає типи словників, укладання словників. Всі словники:

• словники понятійно-довідкового хар. (енциклопедичні) – не мають мовних ознак

• власне мовні словники (лінгвістичні або філологічні) – бувають 1) одномовні (тлумачні, словники міжслівних звязків – антонімів, паронімів; етимологічні) 2) перекладні

Словник журналіста: Терміни, мас-медіа, постаті/ За ред. Ю. М. Бідзілі. - Ужгород: Закарпаття, 2007. - 224 с.

Перекладні словники Найбільш поширені в Україні двомовні перекладні словники. Їх створення ґрунтується на багатих традиціях української лексикографії, відзначається безперервним удосконаленням, поглибленням наукового, мовного опрацювання. Однією з визначних праць української лексикографії є шеститомний «Українсько-російський словник», укладений колективом Інституту мовознавства імені О. О. Потебні і виданий у 1953—1963 рр. Цей словник є широким зібранням лексичних та фразеологічних скарбів сучасної української літературної мови.

Тлумачні словники Найвищим досягненням української лексикографії стало видання одинадцятитомного «Словника української мови» — першого тлумачного словника української мови, найповнішого та найбагатшого зібрання її лексики та фразеології. Словник, виданий упродовж 1970—1980 років, містить близько 135000 слів.

Помітним явищем у розвитку української лексикографії стала поява словників, присвячених мові окремих письменників: «Словник мови Шевченка», «Словник мови творів Г. Квітки-Основ'яненка».

1974 року побачив світ «Словник іншомовних слів» за редакцією академіка О. С. Мельничука, підготовлений співробітниками Головної редакції Української Енциклопедії. Словник дає коротке пояснення слів і термінів іншомовного походження, які перебувають у науковому обігу, вживаються в сучасній українській пресі, художній літературі. 1985 року вийшло друге видання цього словника.

Етимологічні словники Великим здобутком української лексикографії є створення Етимологічного словника української мови, укладеного в Інституті мовознавства ім. О.О. Потебні. У словнику знаходять етимологічне висвітлення зафіксовані в XIX і XX ст. слова української літературної мови й українських діалектів, як здавна успадковані, так і запозичені з інших мов.

Словники синонімів, антонімів, паронімів Ці словники теж значною мірою сприяють піднесенню мовної культури, розвивають навички стилістичної майстерності. Увага до синонімічних, антонімічних засобів допомагає збагачувати вираження думок і почуттів, досягати більшої точності, емоційності мовлення. У 1986 р. вийшов «Словник паронімів української мови». Словник є першою спробою в українській лексикографії опису паронімів — близьких за звучанням, але різних за значенням і написанням слів.

Орфографічні, орфоепічні та інші словники правильності мови Відомий український лексикограф Колектив науковців Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні створив великий (з реєстром до 114 000 слів) «Орфографічний словник української мови» (1975, 1977).

У зв'язку з деякими змінами в правописі сучасної української мови виникла потреба на нові словники. У 1994 році було видано.

Словники нормативного наголошення слова і правильної вимови.У 1984 р. вийшла праця М. І. Погрібного — «Орфоепічний словник». У словнику вміщено близько 44 000 слів. Він подає вимову і наголос слів відповідно до загальноприйнятих літературних норм. Останнім часом з'являються словники комплексного характеру, в яких відомості про написання, вимову поєднуються з інформацією про особливості слововживання. Широко представлені власні назви, абревіатури.

У 1989 р. вийшов «Словник труднощів української мови» за редакцією С. Я. Єрмоленко, в якому пояснюється написання й вимова слів, словотворення, дається граматична і стилістична характеристика слів, наводяться приклади сполучуваності слів, зокрема керування.

Фразеологічні словники Уживання фразеологічних зворотів збагачує мову, надає їй яскравої емоційної забарвленості, виразності. Чимало фразеологічних довідників присвячено прислів'ям та приказкам — справжнім перлинам народної мудрості. 1993 року вийшов «Фразеологічний словник української мови» в двох книгах.

Найпоширеніші проблеми та способи їх уникнення. 1)Не завжди при підготовці матеріалу можна уникнути використання певних термінів. Та, власне, не треба намагатися позбавитися їх будь-якою ціною. Необхідно лише вжити ці слова доцільно та вірно. 2) Якщо термін викликає сумнів, пригадайте слова М. Рильського: "не бійтесь заглядати у словник". Тільки доречне й виправдане використання термінів є ознакою професіоналізму журналіста. 3) Слід памятати, словники, які було видано останніми роками, насамперед приватними видавництвами, не завжди відповідають усталеним нормам. Вони не рецензуються іноді фахівцями з інших галузей. 4) Частка наукової термінології в повідомленнях преси постійно збільшується. Відповідно зростає і кількість помилок. Найнесподіваніше застосування того чи іншого терміну може статися не тільки за сприяння журналістів, але й за участі політиків та громадських діячів, які активно цитуються пресою. Саме тоді малозрозуміле й рідко вживане слово раптом з"являється всюди, не дивлячись, доречно чи ні.

41. Основні завдання суспільно-політичних передач на укр. радіо і ТБ. РАДІО ЕРАФМ. Від першої особи. Метою програми «Від першої особи» є максимально різнобічний аналіз та інформування радіослухачів про певну подію політичного, економічного чи міжнародного життя України. Гості, які запрошуються для участі у розмові, є або безпосередніми учасниками тієї чи іншої події, або людьми, від яких безпосередньо залежить ухвалення тих чи інших рішень державного значення. Інтерактивне спілкування зі слухачами, яке є безумовною позитивною ознакою програми, дає можливість слухачам поставити свої запитання гостю «Від першої особи». Гості ж, в свою чергу, мають змогу дізнатися, на якому рівні та чи інша тема є актуальною для українського суспільства.

Віхи тижня Усі ми у відповідний час підбиваємо підсумки, аби проаналізувати те, що вже сталося і відповідно виробити стратегію на майбутнє. Перегорнути чергову сторінку сіспульно-політичного життя за останні сім днів ми намагаємося у щотижневій програмі «Підсумки тижня». Дрібниці, які складають маштабну картину сьогодення, потребують детального вивчення, - а що вже говории про доленосні історичні моменти. Прискіпливий погляд аналітика, неординарні запитання ведучого, інтерактивне спілкування зі слухачами – оптимальна модель впливу на формування об’єктивного погляду на процеси, які нас оточують.

Телебачення стає головним засобом проведення дозвілля та отримання інформації людиною, в політичному плані починається освоєння політиками нового виду ЗМІ та трансформується стиль політичної дії, на передній план виходить медійний образ політика.

У формуванні політичної свідомості молоді провідну роль грають засоби масової комунікації. Серед джерел інформації про політичні події у молоді провідне місце займають: телебачення (90%), Інтернет (37%) і центральні газети (25,5%). Студенти більше, ніж школярі, черпають новини про політику з Інтернету. Багато в чому це пов'язано з особливостями їх учбової діяльності. Іншими джерелами інформації користуються менше 20% респондентів. З них на центральне радіо доводиться 7%, місцеве телебачення – 5%, місцеві газети – 9% і місцеве радіо – 5%.

Як бачимо, телебаченню належить практично основна роль у: політичній соціалізації, формуванні політичної свідомості молоді, а значить і її політичної поведінки.

Телебачення належить до односторонніх, «пасивних» засобів масової інформації. Низький рівень взаємодії телебачення з телеглядачем компенсується легкістю сприймання інформації та відсутністю потреби в активному пошуку і сортуванні джерел інформації (як в мережі Інтернет). Але разом з тим Інтернет, як найглобальніший засіб перш за все комунікації надає більшу свободу вибору для фільтрування і сортування інформації політичного характеру, що дає більше шансів уникнути потрапляння в тенета політичної маніпуляції.

Політична маніпуляція в епоху постіндустріального суспільства набула дуже високого рівня застосування. Інформаційні війни, які ведуться в набагато масштабніших «театрах бойових дій», ніж війни звичайні стали невід’ємним складником сучасної політичної реальності.

Важливо розпізнавати політичну маніпуляцію. Тут можна навести декілька практичних рекомендацій.

По-перше, відсутність події політичного життя в теленовинах. Якщо події немає телевізорі, то її і … взагалі не було? Або дуже часто скандальні і не вигідні повідомлення затикаються в середину телепрограми повідомленнями офіційними, більш маючими ознаки політичного ритуалу.

По-друге, перевірка першоджерела. Часті випадки зміни граматики та змісту перекладів або зміна суб’єкта і об’єкта в реченні повідомлення інколи змінюють суть події на прямо протилежну. Якщо доступу до першоджерела немає, то порівняння повідомлень з різних телеканалів з метою фільтрації і відсіювання інтерпретацій маніпулятивного характеру.

По-третє, критичне відношення до телебачення, особливо в період яскраво вираженої інформаційної війни, аналіз логіки та пошук протиріч у інформаційних повідомленнях.

Ще раз згадаємо Маклюена «Засіб передачі повідомлення і сам є повідомленням».

44. Права, обов’язки жур-та за ЗУ «Про друковані ЗМІ(пресу) в Україні» Стаття 26. Журналiст має право: 1) на вiльне одержання, використання, поширення (публiкацiю) та зберiгання iнформацiї;

2) вiдвiдувати державнi органи влади, органи мiсцевого i регiонального самоврядування, а також пiдприємства, установи i органiзацiї та бути прийнятим їх посадовими особами;

3) вiдкрито здiйснювати записи, в тому числi iз застосуванням будь-яких технiчних засобiв, за винятком випадкiв, передбачених законом;

4) на вiльний доступ до статистичних даних, архiвних, бiблiотечних i музейних фондiв; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфiкою цiнностей та особливими умовами їх схоронностi, що визначаються чинним законодавством України;

5) переваги на одержання вiдкритої за режимом доступу iнформацiї;

6) на безкоштовне задоволення запиту щодо доступу до офiцiйних документiв;

7) по пред'явленнi редакцiйного посвiдчення чи iншого документа, що засвiдчує його належнiсть до друкованого засобу масової iнформацiї, перебувати в районi стихiйного лиха, катастроф, в мiсцях аварiй, масових безпорядкiв, на мiтингах i демонстрацiях, на територiях, де оголошено надзвичайний стан;

8) звертатися до спецiалiстiв при перевiрцi одержаних iнформацiйних матерiалiв;

9) поширювати пiдготовленi ним повiдомлення i матерiали за власним пiдписом, пiд умовним iм'ям (псевдонiмом) або без пiдпису (анонiмно);

10) вiдмовлятися вiд публiкацiї матерiалу за власним пiдписом, якщо його змiст пiсля редакцiйної правки суперечить особистим переконанням автора;

11) на збереження таємницi авторства та джерел iнформацiї, за винятком випадкiв, коли цi таємницi обнародуються на вимогу суду.

Журналiст зобов'язаний: 1) дотримуватися програми дiяльностi друкованого засобу масової iнформацiї, з редакцiєю якого вiн перебуває у трудових або iнших договiрних вiдносинах, керуватися положеннями статуту редакцiї;

2) подавати для публiкацiї об'єктивну i достовiрну iнформацiю;

3) задовольняти прохання осiб, якi надають iнформацiю, щодо їх авторства або збереження таємницi авторства;

4) вiдмовлятися вiд доручення редактора (головного редактора) чи редакцiї, якщо воно не може бути виконано без порушення Закону;

5) представлятися та пред'являти редакцiйне посвiдчення чи iнший документ, що засвiдчує його належнiсть до друкованого засобу масової iнформацiї;

6) виконувати обов'язки учасника iнформацiйних вiдносин;

7) утримуватися вiд поширення в комерцiйних цiлях iнформацiйних матерiалiв, якi мiстять рекламнi вiдомостi про реквiзити виробника продукцiї чи послуг (його адресу, контактний телефон, банкiвський рахунок), комерцiйнi ознаки товару чи послуг тощо.

Журналiст несе вiдповiдальнiсть в межах чинного законодавства за перевищення своїх прав i невиконання обов'язкiв.

45. Права, обов’язки жур-та за ЗУ «Про телебачення і радіомовлення» Стаття 59. 1. Телерадіоорганізація зобов'язана: а) дотримуватися законодавства України та вимог ліцензії; б) виконувати рішення Національної ради та судових органів; в) поширювати об'єктивну інформацію; г)не створювати перешкод у передачі та прийманні програм інших телерадіоорганізацій, функціонуванні засобів телекомунікацій; ґ)дотримуватися вимог державних стандартів і технічних параметрів елерадіомовлення; д)попереджати телеглядачів про те, що її програми є платними; е)виконувати правила рекламної діяльності і спонсорства, встановлені законодавством; є) з повагою ставитися до національної гідності, національної своєрідності і культури всіх народів; ж) зберігати у таємниці, на підставі документального підтвердження, відомості про особу, яка передала інформацію або інші матеріали за умови нерозголошення її імені; з) не поширювати матеріали, які порушують презумпцію невинуватості hпідсудного або упереджують рішення суду; и) не розголошувати інформацію про приватне життя громадянина без його згоди, якщо ця інформація не є суспільно необхідною. У разі якщо суд визнає, що поширення інформації про особисте життя громадянина не становить суспільної необхідності, моральна шкода та матеріальні збитки відшкодовуються в порядку, встановленому законодавством України і) розмістити спростування поширеної інформації, визнаної недостовірною, наклепницькою тощо.

Стаття 60. 1.) Творчий працівник телерадіоорганізації зобов'язаний: а) дотримуватися програмної концепції телерадіоорганізації, керуватися її статутом; б) перевіряти достовірність одержаної ним інформації; в) не допускати поширення інформації,передбаченої частиною другою статті 6 цього Закону; г) не допускати випадків поширення в телерадіопрограмах відомостей, які порушують права і законні інтереси громадян, принижують їх честь і гідність; ґ) виконувати інші вимоги, які випливають із цього Закону і статуту телерадіоорганізації та укладеного ним з телерадіоорганізацією трудового договору. 2.) Обов'язки, передбачені частиною першою цієї статті, поширюються також на позаштатних творчих працівників телерадіоорганізації. 3.) У разі висунення творчого працівника телерадіоорганізації кандидатом на виборні посади він має рівні з іншими кандидатами права у використанні телебачення і радіомовлення. 4.) Творчий працівник телерадіоорганізації не має права використовувати своє службове становище в інтересах кандидата на виборні посади, довіреною особою якого він є.

46. Права, обов’язки жур-та інформагентства за ЗУ «Про інформагентства» СТ. 21. Журналіст інформаційного агентства - це творчий працівник, який збирає, одержує, створює та готує інформацію для інформаційного агентства і діє від його імені на підставі трудових чи інших договірних відносин з ним або за його уповноваженням. Належність журналіста до інформаційного агентства підтверджується службовим посвідченням цього агентства чи іншим документом, виданим йому цим агентством. Журналіст інформаційного агентства має права та виконує обов'язки, визначені чинним законодавством України про пресу, телебачення і радіомовлення.Акредитація журналіста інформаційного агентства при державних органах та органах управління об'єднань громадян проводиться на підставах і в порядку, встановлених чинним законодавством України.

47. Заборонні правові норми реклами на ТБ та радіо за ЗУ «Про рекламу» Стаття 13. Реклама на телебаченні і радіо 1. Час мовлення, відведений на рекламу, не може перевищувати 15 відсотків, а впродовж виборчого процесу - 20 відсотків фактичного обсягу мовлення протягом астрономічної доби телерадіоорганізацією будь-якої форми власності. Це положення не поширюється на спеціалізовані рекламні канали мовлення. Час, відведений на політичну рекламу впродовж виборчого процесу на спеціалізованих рекламних каналах, не може перевищувати 20 відсотків фактичного обсягу мовлення протягом кожної години мовлення.

2. Частка реклами протягом кожної астрономічної години фактичного мовлення не повинна перевищувати 20 відсотків, а впродовж виборчого процесу - 25 відсотків.

3. Реклама повинна розміщуватися у перервах між програмами, передачами.

При виконанні умов, викладених у частині п'ятій цієї статті, реклама може бути розміщена під час трансляції програми, передачі таким чином, щоб не завдати шкоди цілісності та змісту програми, передачі та правам їх власників.

4. Забороняється переривати з метою розміщення реклами трансляції сесій Верховної Ради України, сесій Верховної Ради Автономної Республіки Крим, офіційних державних заходів і церемоній, виступів Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, Голови Конституційного Суду України, Голови Верховного Суду України, народних депутатів України, членів Уряду України, а також трансляції релігійних служб, програм, передач для дітей та програм, передач новин.

5. Трансляція концертно-видовищних програм, передач може перериватися рекламою за умови, що між рекламними вставками програма, передача триває не менше 30 хвилин.

- Реклама під час трансляції спортивних програм, передач розміщується в перервах між їх частинами.

- Під час трансляції кіно- і телефільмів реклама розміщується перед початком фільму та/або після закінчення фільму.

- Трансляція кіно- і телефільмів, за умови їх тривалості до 42 хвилин, не може перериватися рекламою або будь-яким редакційним, авторським чи інформаційним матеріалом (включаючи анонси програм, передач).

- Трансляція кіно- і телефільмів, за умови їх тривалості від 42 до 70 хвилин, може перериватися рекламою або будь-яким редакційним, авторським чи інформаційним матеріалом (включаючи анонси програм, передач) один раз, за умови їх тривалості від 70 до 90 хвилин - два рази. Трансляція кіно- і телефільмів тривалістю понад 90 хвилин може перериватися рекламою або будь-яким редакційним, авторським чи інформаційним матеріалом (включаючи анонси програм, передач) кожні 30 хвилин за умови, що після останньої перерви фільм продовжується не менше 20 хвилин включно.

6. Для цілей цієї статті не вважаються рекламою: - оприлюднення, виголошення у програмі, передачі імені, найменування спонсора, об'єктів права інтелектуальної власності, що йому належать;

- трансляція соціальної реклами, якщо вона розповсюджується телерадіоорганізацією безкоштовно;

- анонси власних програм, передач телерадіоорганізації.

7. Відповідальність за виконання вимог щодо порядку розміщення та розповсюдження реклами у програмах, передачах несе телерадіоорганізація.

8. Ведучим, дикторам та іншим учасникам інформаційних та інформаційно-аналітичних програм, передач забороняється наводити споживчі властивості товару та/або вказувати банківські рахунки, контактні телефони, місцезнаходження виробника товару, ціну товару.

9. Трансляція (ретрансляція) реклами, яка міститься у програмах та передачах іноземних телерадіоорганізацій, що транслюються (ретранслюються) на територію України, дозволяється лише у разі, якщо за трансляцію (ретрансляцію) такої реклами сплачено юридичній особі України, незалежно від способу здійснення такої трансляції (ретрансляції).

48. Методики перевірки інф-ї у жур-ці. Методи перевірки інформації перегукуються з методами її збору. Їх розрізняють три: 1. Метод спостереження; 2. Метод вивчення документів; 3. Метод інтерв’ю. Досвідчені репортери радать не відразу відкривати цілі прибуття на об’єкт, оскільки невигідні, наприклад, для чиновників документи можуть бути приховані. Є ситуації, коли у процесі збору використовується система „понятих”. Згідно з методом вивчення документів, важливим є опиратися на першоджерела, які завжди несуть в собі правду. При використані методу інтерв’ю, варто розглянути декілька декілька точок зору з даного питання. Ознайомлення з предметом майбутньої розмови слід починати з довідників, посібників, спеціальної літератури, виступів на цю тему.

49. Редакційний колектив періодичного видання: права і обов’язки. першим у ієрархії газети стоїть видавець - відповідальний за всю діяльність газети. Засновник часто може бути і власником, і головним редактором видання. Він визначає фінансову політику періодичного видання.Проте, зазвичай, засновник не є головним редактором. Головний редактор є відповідальним за зміст інформаційних і публіцистичних шпальт. Та відповідальний секретар, який контролює вчасний збір інформації по відділах. Відповідальному секретареві підзвітні керівники відділів. Відділи: 1. Новин. 2. Політики. 3. Економіки, підприємництва. 4. Галузеві (право і кримінал, міжнародне життя, освіта, медицина і т.п) 5. Культури. 6. Спорту.

Кожний відділ видає готову добірку (шпальту) у секретаріат. Редактор відділу проводить таким чином первинну експертизу. З метою уникнення повторень у заголовках, а також жанрових і тематичних дублювань. Скажімо, не може бути подано на одній сторінці два матеріали у жанрі інтерв'ю, або на сторінці міжнародних подій - два повідомлення з Білорусі. Другу експертизу (вичитку) здійснює секркетаріат, відповідальні працівники якого стоять у ранзі заступників головного редактора. У деяких газетах виняток робиться дляя спортивного відділу, якому самостійно доручається опрацювати так звану другу експертизу. Це пояснюється значною кількістю термінології, необхідністю знати турнірні таблиці, прізвиська гравців і команд. "Помаранчево-чорні" - це футбольна команда "Шахтар” - Донецьк, "Зубастик" - бразильська футбольна зірка Роналдо, а "гіт" - вид змагань велосипедистів.

50. Міжнародні документи з жур-ї етики. Міжнародної федерації журналістів, до якої в 1992 р. увійшла Спілка журналістів України, члени котрої тепер повинні дотримуватися Міжнародних принципів журналістської етики, що називають ще "демократичним мінімумом сучасного журналіста".Є десять міжнародних принципів професійної етики журналіста.

1. Право людей на отримання правдивої інформації.

2. Вірність журналіста об'єктивній реальності.

3. Соціальна відповідальність журналіста.

4. Професійна чесність журналіста.

5. Загальнодоступність засобів масової інформації й участь громадськості в їх роботі.

6. Повага приватного життя.

7. Повага громадських інтересів.

8. Повага загальнолюдських цінностей і різноманіття культур.

9. Усунення війн та іншого зла, що протистоїть людству.

10. Сприяння новому міжнародному порядку в галузі інформації. Ця міжнародна Декларація проголошена як стандарт професійної поведінки журналістів, які займаються збиранням, передачею, розповсюдженням і коментуванням новин та інформації, висвітленням подій.

Резолюцію ПАРЕ № 428 щодо Декларації про засоби масової інформації і права людини, якими передбачено, що окрім законних прав і обов’язків, засоби масової інформації несуть етичну відповідальність перед суспільством.

РЕЗОЛЮЦІЯ 1003 (1993) РАДИ ЄВРОПИ про етичні принципи журналістики. Асамблея наведені етичні принципи журналістики вважає, що вони мають застосовуватися для цієї професії в усій європі.

Рекомендація 1589 (2003) Ради Європи. Свобода вираження поглядів у ЗМІ в Європі Парламентська асамблея згадує свою рекомендацію 1506 (2001) “Свобода вираження поглядів й інформації в ЗМІ у Європі” й своє рішення — через Генерального доповідача з питань ЗМІ чинити моральний і політичний тиск на уряди, які порушують принцип свободи вираження поглядів у ЗМІ, відслідковуючи це питання на підставі аналізу по країнах.

Окремі етичні принципи знаходимо в таких міжнародних документах, як:

• Хартія форуму регуляторних органів з питань телерадіомовлення країн Причорноморського регіону

• Політична декларація та рішення Першої конференції Ради Європи на рівні Міністрів з питань медіа та комунікаційних послуг

Україна як член Ради Європи повинна дотримуватись усіх міжнародних документів цієї спілки, зокрема принципів, прийнятих 1994 р. у Празі на Європейській конференції, присвяченій політиці в галузі мас-медіа.