
- •Англо-американська правова система, її основні ознаки.
- •Визначення поняття «право».
- •Вчення про розподіл влад та його роль в управлінні справами суспільства і держави.
- •Декларація про державний суверенітет України 1990 р.
- •Демократизм як принцип правотворчості.
- •Держава в політичній системі суспільства.
- •Держава і громадські організації.
- •Держава як єдина організація політичної влади.
- •14. Закон. Основні правові ознаки закону.
- •16. Застосування права по аналогії.
- •23. Конституція України: місце в системі нормативно-правових актів.
- •25.Нормативно-правовий акт: поняття, правові ознаки, види.
- •28.Об'єктивне і суб'єктивне право.
- •34.Підстави виникнення правовідносин.
- •§ 2. Принципи законності
- •38.Поняття і основні функції держави.
- •40.Поняття ієрархії нормативно-правових актів.
- •42. Поняття легітимної влади: способи формування і реалізації.
- •45. Поняття правотворчості. Суб'єкти правотворчості.
- •46.Поняття свободи в теорії права.
- •47.Поняття соціально-економічної формації та цивілізації як критерію
- •48. Поняття субординації нормативно-правових актів та її вплив на
- •49.Поняття та ознаки державного суверенітету.
- •51 .Порядок прийняття законів. Стадії законодавчого процесу.
- •52.Порядок формування уряду в парламентарній республіці.
- •53.Право і демократія.
- •54.Право і закон.
- •56.Право як мінімум моралі.
- •§ 7. Право в системі соціальних норм
- •57.Право як регулятор суспільних відносин.
- •58. Право, економіка, політика: їх взаємозв'язок і взаємовплив.
- •59. Право: його роль і значення в сучасному суспільстві.
- •60.Правова держава та її основні ознаки.
- •61. Правова культура особи і суспільства.
- •62. Правова система суспільства: поняття, структура.
- •63.Правовий нігілізм та правовий ідеалізм.
- •64.Правовий нігілізм та шляхи його подолання.
- •65. Правові ознаки конституційної (парламентарної") монархії.
- •66.Правові ознаки станово-представницької монархії.
- •67. Правові ознаки сучасного типу держави (постіндустріальної).
- •68. Правові системи сучасності.
- •69. Правомірна поведінка як гарантія свободи громадян.
- •70. Правосвідомість: поняття, структура, роль у суспільному житті.
- •71 . Предмет і метод правового регулювання.
- •72. Предмет науки теорії держави і права.
- •73. Представницькі органи влади в державі.
- •74. Президентська республіка, основні ознаки.
- •75. Принципи і функції права.
- •78. Прогалини в праві.
- •79. Психологічна школа права. Співвідношення між позитивним та інтуїтивним
- •80. Реалістична школа права. Право як захищений законом інтерес.
- •81 .Романо-германська (континентальна) правова система, її основні ознаки.
- •82. Система права і система законодавства: їх співвідношення і взаємозв'язок.
- •83. Систематизація нормативно-правових актів. Інкорпорація.
- •84. Систематизація нормативно-правових актів. Кодифікація.
- •85. Склад правопорушення.
- •86.Соціальна цінність права (аксіологія права).
- •87.Соціальні критерії ефективності права.
- •88. Співвідношення держави і права. Демократичні і антидемократичні режими.
- •89. Співвідношення законності і демократії.
- •90. Співвідношення переконання і примусу в праві.
- •91. Співвідношення політичної і державної влади.
- •92.Суб'єкти права: поняття та види.
- •93.Суб'єкти правовідносин. Фізичні та юридичні особи.
- •94. Теорія держави і права в системі юридичних наук.
- •95.Теорія природного права. Співвідношення права сущого (позитивного) і
- •96. Типологія держав за теорією цивілізації а. Тойнбі.
- •97. Тлумачення норм права. Інтерпретацінні акти.
- •98. Тлумачення норм права: офіційне, аутентичне, доктрипальне.
- •Федерація територіальна і федерація національна: поняття, основні ознаки.
- •Форми правління. Монархічні та республіканські форми правління.
- •Юридична відповідальність.
- •Юридичний зміст понять «права людини» і «права особи».
- •Юридичні особи як суб'єкти правовідносин.
- •Юридичні факти, їх класифікація.
28.Об'єктивне і суб'єктивне право.
Юридичне право, у свою чергу, має два значення:
— об'єктивне юридичне право — система діючих у державі правових норм і принципів. Вони встановлені (або визнані) державою як регулятор суспільних відносин, забезпечені нею. Термін «об'єктивне» означає, що вони одержали об'єктивацію в офіційних державних актах і тому є незалежними від індивідуального інтересу (волі) та свідомості суб'єкта права (крім «автора» цих норм). Суб'єкт, вступаючи в громадське життя, уже стикається з «готовими» юридичними нормами, які виникли до нього і незалежно від нього;
— суб'єктивне юридичне право — певні юридично визнані можливості (свободи) суб'єкта права задовольняти власний інтерес (приміром, можливість задовольнити інтерес особи, яка має пільги щодо податків, полягає в одержанні цих пільг). Це — право конкретного індивіда, яке полягає в його можливості вчиняти певні дії, вимагати від інших осіб вчинення певних дій, охороняти свої права. Термін «суб'єктивне» означає, що наданими можливостями (правами і свободами) суб'єкт на свій розсуд може скористатися або не скористатися, усе залежить від його волі (інтересу) та свідомості. Суб'єктивне юридичне право є похідним від об'єктивного, виникає на його підґрунті та у його межах.
Між двома значеннями терміна «право» існує тісний взаємозв'язок. Поки норма права є загальною і поширюється на усі випадки конкретної сфери життя та діяльності людини, вона є об'єктивною. Коли норма права реалізується у певній ситуації і здійснюється в конкретній поведінці суб'єкта, вона є суб'єктивною. Наприклад, громадянин С. може скористатися суб'єктивним правом на пільгу щодо податків у силу того, що така пільга передбачена в нормах податкового права. Об'єктивне право складається з норм, що виражені в законі, норм, що «говорять» про суб'єктивні права взагалі — безвідносно до конкретного суб'єкта
Співвідношення між природними правами людини, об’єктивним юридичним правом і суб’єктивним юридичним правом можна зобразити так:
• природні права людини -> норми об'єктивного права -»суб'єктивні юридичні права
Природні права людини (її безпосередньо-соціальні права) перетворюються на суб'єктивні юридичні права і одержують офіційне визнання за допомогою загальнообов'язкових норм права, встановлених і охоронюваних державою у вигляді об'єктивного права.
29.Основні ознаки тоталітарної держави.
Тоталітарний режим[2] — крайня форма антидемократичного режиму. Характеризується повним пануванням держави над людиною І суспільством; одержавленням усіх легальних громадських організацій; не обмеженими законом і закону не підвладними повноваженнями влад; забороною демократичних організацій; фактичною ліквідацією формально проголошених конституційних прав і свобод; усепроникаючим контролем за діяльністю громадян і громадських організацій; політичною цензурою; відсутністю гласності; войовничою тотальною нетерпимістю до усіх, хто мислить інакше, ніж диктують правляча партія та її ідеологія; репресіями відносно опозиції та інакомислячих; мілітаризацією суспільного життя; прагненням до зовнішньої експансії.
Ознаки тоталітарного суспільства за версією К. Фрідріха і З. Бжезінського
У своїй роботі «Тоталітарна диктатура і автократія» (1956 р.) Карл Фрідріх і Збігнєв Бжезінський, на основі емпіричного порівняння сталінського СРСР, нацистської Німеччини і фашистської Італії, сформулювали низку визначальних ознак тоталітарного суспільства. Початковий перелік складався з шести ознак, але у другому виданні книги автори додали ще два, а згодом інші дослідники також вносили уточнення:
-Наявність однієї всеохоплюючої ідеології, на якій побудована політична система суспільства.
-Наявність єдиної партії, як правило, керованої диктатором, яка зливається з державним апаратом і таємною поліцією.
-Вкрай висока роль державного апарату, проникнення держави практично в усі сфери життя суспільства.
-Відсутність плюралізму в засобах масової інформації.
-Жорстка ідеологічна цензура всіх легальних каналів надходження інформації, а також програм середньої і вищої освіти. Кримінальне покарання за поширення незалежної інформації.
-Велика роль державної пропаганди, маніпуляція масовою свідомістю населення.
-Заперечення традицій, зокрема традиційної моралі, і повне підпорядкування вибору засобів поставленим цілям (побудувати «нове суспільство»).
-Масові репресії і терор з боку силових структур.
-Знищення індивідуальних громадянських прав і свобод.
-Централізоване планування економіки.
-Майже всеосяжний контроль правлячої партії над збройними силами та розповсюдженням зброї серед населення.
-Прихильність експансіонізму.
-Адміністративний контроль над здійсненням правосуддя.
-Прагнення стерти всі кордони між державою, громадянським суспільством і особистістю.
Наведений перелік не означає, що кожен режим, якому притаманна хоча б одна із зазначених рис, слід відносити до тоталітарних. Зокрема, деякі з перерахованих рис у різний час були також властиві демократичним режимам. Аналогічно, відсутність якогось одного ознаки не є підставою для класифікації режиму як нетоталітарних. Однак перші дві ознаки, на думку дослідників тоталітарної моделі, є її найбільш яскравими характеристиками.
30.Основні права людини і громадянина.
Основні права людини — гарантована законом міра свободи (можливості) особи, яка відповідно до досягнутого рівня еволюції людства в змозі забезпечити її існування і розвиток та закріплена у вигляді міжнародного стандарту як загальна і рівна для усіх людей.
Ознаки основних прав людини:
1) можливості (свободи) людини діяти певним чином або утримуватися від певних дій, спрямовані на задоволення потреб, без яких вона не в змозі нормально існувати і розвиватися;
2) можливості, що обумовлені біосоціальною сутністю людини, належать їй від народження і не потребують «дозволу» з боку кого б там не було, у тому числі держави. Вони не можуть бути «відібрані» за свавіллям влади держави, оскільки не «дані» нею. Це природні невідчужувані права',
3) можливості, які не обмежені територією держави (позате-риторіальні) і не залежать від національної належності людини (наднаціональні): вони належать їй вже в силу того, що вона є людиною. Вони походять від природи людини і покликані формувати та підтримувати в людині почуття власної гідності, її індивідуальність;
4) можливості, що є залежними (у плані здійснення) від можливостей суспільства — рівня його економічного, політико-соціа-льного, духовно-культурного розвитку. Зрозуміло, що рівень розвитку суспільства не залишається незмінним, так само, як і потреби самої людини;
5) можливості, що мають правовий характер, оскільки внесеш до законодавчих актів, які створені в межах держави і на міжнародному рівні. Визнання, дотримання, охорона і захист державами (у результаті угод) основних прав людини, закріплених на міжнародному рівні, є свідченням про те, що вони стали не лише
об'єктом міжнародного регулювання, але й міжнародними стандартами.
Відмінності між правами людини і громадянина:
Права людини |
Права громадянина |
Позатериторіальні -- існують незалежно від державного визнання, закріплення в законі і поза зв'язком їх носія з конкретною державою |
Територіальні — передбачають наявність громадянства, тобто особливий зв'язок людини і держави |
Загальносоціальні — належать людині через факт народження як природні, невідчужувані права, тобто не завжди виступають як юридичні категорії (апатриди[4], біженці[5] не мають статусу громадянства, але мають права людини) |
Спеціально-соціальні (юридичні) - закріплюються в законодавстві і перебувають під захистом держави, громадянином якої є дана особа |
— реалізація здійснюється у сфері будь-якого громадянського суспільства, де 6 не знаходилася людина |
- реалізація охоплює сферу відносин індивіда з певною державою |
31.Основні причини правопорушень в суспільстві.
Причини правопорушень:
1) фактори суб'єктивного характеру — низький рівень правової культури, правовий нігілізм, омани в ціннісній орієнтації особи в умовах розвитку ринкових відносин (наприклад, кримі-налізація економіки, що продовжується, збільшення кількості збройних нападів на банкірів, підприємців і об'єкти охорони);
2) конкретні суперечності в суспільстві, прояви суспільної кризи, хиткість соціального становища, розбіжності рівня розвитку продуктивних сил і потреб суспільства;
3) недоліки в правотворчості і правозастосуванні: суперечності нормативно-правових актів, прогалини в законодавстві, слабка діяльність правоохоронних органів та ін. (наприклад, рівне ставлення до всіх видів власності вимагає вживання рівних заходів їхнього захисту), (див. докладніше в § «Правомірна поведінка. Причини нестабільності правомірної поведінки»).
Причини правопорушень — це комплекс явищ об'єктивного і суб'єктивного характеру, здатних детермінувати протиправну поведінку суб'єктів права.
32. Парламентська республіка: основні ознаки.
Парламентська республіка — форма державного правління, при якій державна влада здійснюється за умови верховенства парламенту. Ознаки парламентської республіки:
— парламент формує уряд з представників партій, які отримали більшість на виборах;
— президент обирається парламентом з числа його членів (або спеціальною колегією), є главою держави, але не може бути главою уряду та здійснювати контроль над ним;
— президент здійснює свої конституційні повноваження лише за згодою уряду (існує інститут контрасигнатури); має право вето на закони парламенту;
— уряд — найвищий орган виконавчої влади, формується з членів парламенту, несе політичну відповідальність перед ним; діє протягом терміну повноважень парламенту.
Прикладом парламентської республіки є Італія, Австрія, Словаччина тощо.
33.Передумови правовідносин.
Правовідносини виникають і розвиваються за певних передумов.
Виділяють два види передумов виникнення правовідносин:
1) матеріальні (загальні):
- у вузькому значенні — це певні інтереси або блага, що зв'язують суб'єктів права (не менше двох) як учасників правовідносин;
- у широкому значенні — система соціальних, економічних, політичних, ідеологічних обставин, що спричиняють об'єктивну необхідність у правовому регулюванні суспільних відносин; встановлення доцільних відносин між суб'єктами через надання їм юридичних прав, повноважень (посадовим особам), а також покладання юридичних обов'язків і відповідальності;
2) юридичні (спеціальні):
• норма права;
• правосуб'єктність (праводієздатність);
• юридичний факт (може розглядатися і к передумова правовідносин, і як їх структурний елемент).
Двом видам передумов виникнення правовідносин відповідають два види їх змісту:
1) матеріальний — реальні дії, пов'язані з використанням і здійсненням суб'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків; фактично поведінка (дія чи бездіяльність), яку правомочний може, а правозобов'язаний повинен здійснити;
2) юридичний — суб'єктивне юридичне право, повноваження, суб'єктивний юридичний обов'язок, юридична відповідальність.
Норма права і правовідносини є взаємозалежними. Взаємозв'язок норми права і правовідносин виражається у такому.
1. Правовідносини виникають і функціонують на підставі норми права.
2. Правовідносини є формою реалізації норми права, впровадженням її в життя, нормою права в дії.
3. Норма права і правовідносини — неодмінні складові елементи механізму правового регулювання.
4. Норма права містить у собі модель фактичних відносин та їх форми — правовідносини.