2.2. Запобіжні заходи, що пов'язані з позбавленням волі

Затримання підозрюваного у вчиненні злочину. Затримання - це короткочасний захід примусу, що застосовується до особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, з метою з'ясування її причетності до злочину і вирішення питання про застосування до неї запобіжного заходу.

Затримана особа на короткий строк поміщається у спеціальне приміщення для затриманих (ізолятор тимчасового утримання, гауптвахта) і тим самим, позбавляється волі.¹

Оскільки необхідність у затриманні, як правило, виникає раптово і має невідкладний характер, закон не вимагає попереднього одержання санкції прокурора чи дозволу судді на позбавлення затриманого волі.

Кримінально-процесуальне затримання слід відрізняти від:

• фізичного затримання особи на місці вчинення злочину або з поличним (п. 2 ст. 94 КПК України), що має характер захоплення і його можуть здійснити як представники влади, так і окремі громадяни;

• доставления особи до правоохоронного органу на строк до однієї години в порядку, передбаченому законодавством України про адміністративні правопорушення;

- затримання особи (до 3 годин) в адміністративному порядку. Мета затримання:

1. з'ясувати причетність затриманого до злочину;

2. вирішити питання про взяття його під варту.

' Назаров В.В., Омельяненко Г.М. Кримінальний процес України: Навчальний посібник. - Вид. 2-ге, доп. і переробл. - К.: Атіка, 2008. - С.144

Законом передбачено дві основні умови затримання. По-перше, воно можливе лише після порушення кримінальної справи. По-друге, слідчий, орган дізнання має право затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у виді позбавлення волі.

Орган дізнання, слідчий мають право затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, лише за наявності однієї з таких підстав:

1. коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;

2. коли очевидці, у тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин;

3. коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.²²

Підставами застосування заходів кримінально-процесуального примусу, пов'язаних із ізоляцією особи, повинні виступати певні фактичні дані. Разом із тим обставини, які перелічені у статті 106 КПК України і визнаються підставами затримання підозрюваного, не є результатом доказування у кримінальній справі. Ці фактичні дані органи розслідування отримують із джерел, вказаних у частині 1 статті 106 КПК України. У п. 2 ч. 1 ст. 106 КПК України йдеться про вказування очевидців і потерпілих, а не про їх показання; у п. З цієї статті йдеться про „явні сліди злочину", а не про речові докази. Отже, ця норма закону передбачає іншу процедуру отримання та закріплення фактичних даних, ніж ту, яка передбачена для отримання самостійних видів доказів (статті 65, 66, 68, 72-75, 78, 82, 83 КПК України).²³

За наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише у разі, коли ця особа намагалася втекти, або коли вона не має постійного місце проживання, або коли не встановлено особу підозрюваного.²⁴

За наявності підстав до затримання орган дізнання (слідчий, прокурор):

1) роз'яснює особі право мати побачення із захисником з моменту затримання, про що складають протокол (ч. 2 ст.21 КПК України);

2) складає протокол затримання, в якому роз'яснює затриманому його права та обов'язки (ч, 3 ст.106 КПК України);

3) копію протоколу з переліком прав і обов'язків негайно:

• вручає затриманому;

• направляє прокуророві (на вимогу прокурора надсилає йому також матеріали, що були підставою для затримання);

4) негайно повідомляє про затримання особи одного з родичів.

5) поміщає затриманого до місця попереднього ув'язнення (ізолятора тимчасового тримання);

6) у разі оскарження затримання до суду, скаргу негайно надсилає начальник місця попереднього ув'язнення до суду (порядок розгляду суддею таких скарг регламентовано в ч.7 ст. 106 КПК);

7) якщо у встановлений законом строк затримання постанова судді про застосування до затриманої особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту або постанова про звільнення затриманого не надійшла до установи попереднього ув'язнення, начальник місця ув'язнення звільняє цю особу, про що складає протокол і направляє повідомлення про це посадовій особі чи органу, який здійснював затримання.¹

При затриманні провадиться особистий обшук підозрюваного з додержанням вимог статті 184 КПК України. Про обшук та його наслідки складається протокол, який підписується усіма особами, які брали участь у цій слідчій дії.²

У певних випадках складається така ситуація, коли без фізичного „захоплення" підозрюваного чи його „доставляння" неможливо застосувати до нього процесуальне затримання. Значна роль у формуванні підстав як для фізичного захоплення особи, так і для її процесуального затримання відводиться матеріалам оперативно-розшукової діяльності (ОРД). У практичній діяльності саме завдяки ретельній підготовці комплексу оперативно-

розшукових заходів можна успішно провести захоплення організованої групи чи окремого злочинця.¹

Протягом сімдесяти двох годин після затримання орган дізнання, слідчий:

1. звільняє затриманого - якщо не підтвердилась підозра у вчиненні злочину, вичерпався встановлений законом строк затримання або затримання було здійснено з порушенням вимог, передбачених частинами 1, 2 статті 106 КПК України;

2. звільняє затриманого і обирає щодо нього запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою;

3. доставляє затриманого до судді з поданням про обрання йому запобіжного заходу у виді взяття під варту.

У разі оскарження затримання до суду, скарга затриманого негайно надсилається начальником місця попереднього ув'язнення до суду. Скарга розглядається суддею одночасно з поданням органу дізнання про обрання запобіжного заходу. Якщо скарга надійшла після обрання запобіжного заходу, вона розглядається суддею протягом трьох діб з часу надходження. Якщо подання не надійшло або коли скарга надійшла після закінчення сімдесятидвогодинного строку після затримання, скарга на затримання розглядається суддею протягом п'яти діб з часу надходження.

За результатами розгляду суддя виносить постанову про законність затримання чи про задоволення скарги і визнання затримання незаконним. Копія постанови надсилається прокуророві, органу дізнання, затриманому і начальникові місця попереднього ув'язнення.

На постанову судді протягом семи діб з дня її винесення може бути подана апеляція прокурором, особою, щодо якої прийнято рішення, або її захисником чи законним представником. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови суду.

Затримання підозрюваного у вчиненні злочину не може тривати більше сімдесяти двох годин. Якщо у встановлений законом строк затриманняпостанова судді про застосування до затриманої особи запобіжного заходу у виді взяття під варту або постанова про звільнення затриманого не надійшла до установи для попереднього ув'язнення, начальник місця попереднього ув'язнення звільняє цю особу, про що складає протокол і направляє повідомлення про це посадовій особі чи органу, який здійснював затримання.

Визнання особи підозрюваною за часом має передувати її допиту і, отже, складенню протоколу допиту.²⁵

Про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання зобов'язаний скласти протокол із зазначенням підстав, мотивів, а також дня, години, року, місяця, місця затримання, пояснень затриманого, часу складення протоколу про роз'яснення підозрюваному в порядку, передбаченому частиною 2 статті 21 КПК України, права мати побачення із захисником з моменту затримання. Про заявления вимоги про залучення захисника у протоколі затримання робиться відповідний запис, який скріплюється підписом затриманої особи.

Протокол підписується особою, яка його складала, і затриманим. При цьому копія протоколу з переліком прав та обов'язків негайно вручається затриманому і направляється прокуророві. На вимогу прокурора йому також надсилаються матеріали, що стали підставою для затримання.

Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання негайно, але не пізніш як через дві години після затримання особи повідомляє про її місце перебування родичам та у разі заявления усної або письмової вимоги - захисникові, а також адміністрації за місцем роботи чи навчання (стаття 5 Закону України „Про міліцію"). Про затримання співробітника кадрового складу розвідувального органу України при виконанні ним службових обов'язків негайно повідомляється також і відповідний розвідувальний орган (частина 5 статті 106 КПК України).²⁶

Взяття під варту як запобіжний захід застосовується у справах про злочини, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад трьох років. У виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосовано і в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі і на строк не більше трьох років (ч. 1 ст. 155 КПК України).²⁷

Взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом, який обирається за судовим рішенням щодо підозрюваного, обвинуваченого або підсудного. Воно полягає в фізичній ізоляції від суспільства, в результаті якої різко звужується можливість ухилення від слідства і суду, перешкоджати виконанню задач кримінального судочинства або продовжувати злочинну діяльність. Ізоляція від суспільства обвинуваченого або підозрюваного шляхом взяття їх під варту дозволяє найбільш продуктивно забезпечити ті цілі, які досягаються запобіжними заходами. Але даний захід пов'язаний з суттєвими обмеженнями особистої свободи громадян і в зв'язку із цим він повинен застосовуватися лише в тих випадках, коли задачі, що стоять перед запобіжними заходами, без його обрання не можуть бути вирішені.²⁸

Обмеження свободи особи здійснюється шляхом поміщення її до спеціальної установи:

• слідчого ізолятора (далі СІЗО) Державного департаменту з питань виконання покарань;

• дисциплінарного ізолятора або карцеру установи виконання покарань (ст. 4 Закону України від ЗО червня 1993 року „Про попереднє ув'язнення");

• гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України - для осіб, що відбувають покарання у дисциплінарних батальйонах і притягаються до кримінальної відповідальності за вчинення іншого злочину (статті 14, 17 Кримінально-виконавчого кодексу України, далі - КВК України).

Мета взяття під варту збігається із загальною метою застосування запобіжних заходів. Це найсуворіший запобіжний захід. Тому його застосовують лише в разі, якщо жоден інший запобіжний захід не може забезпечити досягнення мети, передбаченої частиною 1 статті 148 КПК України.¹

Скоєння особою злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше трьох років, ще не означає, що до нього автоматично повинно бути застосовано взяття під варту. Для цього необхідно також, щоб виникла хоча б одна із підстав для обрання запобіжного заходу, передбачених ст. 148 КПК України: наявність достатніх даних, які дають право вважати, що обвинувачений, підозрюваний будуть ухилятися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини в кримінальній справі або продовжувати кримінальну діяльність. Таким чином, в матеріалах кримінальної справи повинні міститися такі фактичні дані, які з достатньою достовірністю дозволили б передбачити можливу негативну поведінку обвинуваченого, підозрюваного, що обумовлюють їх ізоляцію.

Особливо важливе значення при прийнятті рішення про взяття особи під варту має також і оцінка обставин, вказаних у ст. 150 КПК України, - ступінь тяжкості скоєного злочину, характеристика особи обвинуваченого (підозрюваного), його віку, роду діяльності, місця проживання та інших. Тобто для застосування даного запобіжного заходу необхідна сукупність підстав і умов, передбачених статтями 148, 150 і частиною 1 статті 155 КПК України. Взяття під варту за мотивами однієї лише тяжкості вчиненого злочину чинне законодавство не передбачає.

Разом з тим, у виняткових випадках взяття під варту може бути застосовано і в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі і на строк не більше трьох років (ч. 1 ст. 155 КПК України). Це може мати місце при наявності таких обставин, як наприклад: скоєння злочину рецидивістом; підозрюваний або обвинувачений не мають

постійного чи тимчасового місця проживання; його особа не встановлена; ним порушений раніше обраний запобіжний захід та ін. Іншими словами, мова йде про випадки, коли, виходячи з обставин справи, з великим ступенем достовірності можна стверджувати, що застосування до таких осіб інших запобіжних заходів не дасть бажаного ефекту.¹ Процесуальний порядок застосування:

1. Орган дізнання або слідчий вносить за згодою прокурора подання до суду. Таке саме подання вправі внести прокурор. Вирішуючи питання про внесення подання до суду, останній зобов'язаний ознайомитися з усіма матеріалами, що дають підстави для взяття під варту, перевірити законність одержання доказів, їх достатність для обвинувачення;

2. якщо в поданні ставиться питання про взяття під варту особи, яка перебуває на волі, судді вправі своєю постановою дати дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого і доставку його в суд під вартою;

3. суддя вивчає матеріали кримінальної справи, надані органами дізнання, слідчим прокурором, допитує підозрюваного чи обвинуваченого, а за потреби бере пояснення в особи, в провадженні якої перебуває справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з'явився, і виносить постанову:

• про відмову в обранні запобіжного заходу, якщо для його обрання немає підстав;

• про обрання підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Відмовивши в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, суд вправі обрати підозрюваному, обвинуваченому запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою;

4) слідчий (дізнавач) ознайомлює обвинуваченого з постановою судді про обрання або про відмову в обранні запобіжного заходу;

5) після взяття під варту слідчий зобов'язаний виконати такі дії:

- вжити заходів піклування про неповнолітніх дітей заарештованого і повідомити про це письмово прокурора і заарештованого, а копію листів приєднати до справи;

- вжити заходів щодо охорони майна ув'язненого;

• повідомити дружину (іншого родича) та адміністрацію за місцем роботи чи навчання заарештованого.;

• якщо заарештований є іноземцем, то направити постанову судді до Міністерства закордонних справ;

у разі арешту помічника-консультанта народного депутата правоохоронні органи зобов'язані невідкладно повідомити про це народного депутата (ч. 5 ст. 34 Закону України „Про статус народного депутата України");

6. на постанову судді прокурор, підозрюваний, обвинувачений, його захисник або законний представник протягом трьох діб з дня її винесення можуть подати апеляцію до апеляційного суду. Однак це не зупиняє виконання постанови судді;

7. якщо для обрання затриманому запобіжного заходу необхідно додатково вивчити дані про його особу або з'ясувати інші обставини, які мають значення для прийняття рішення з цього питання, то суддя вправі продовжити затримання до 10 діб, а за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого - 15 діб, про що виноситься постанова.¹

У статті 156 КПК України визначено строки тримання під вартою. Під час досудового розслідування він не повинен перевищувати двох місяців. Якщо у цей строк розслідування справи закінчити неможливо, а підстав для зміни запобіжного заходу немає, його може бути продовжено до чотирьох місяців суддею того суду, який виніс постанову про застосування цього заходу. Наступне продовження строку - до дев'яти місяців - приймається суддею апеляційного суду. Суддя Верховного Суду України має право продовжитистрок тримання під вартою в особливо складних справах про особливо тяжкі злочини до вісімнадцяти місяців.²⁹

Відповідно до частини 4 статті 156 КПК України строк тримання обвинуваченого під вартою обчислюється з моменту фактичного затримання особи в порядку статтей 106, 115 КПК України, а якщо таке не мало місця - з моменту фактичної реалізації постанови судді про взяття під варту. В строк тримання включається також час: а) перебування особи на стаціонарному обстеженні в психіатричній або іншій медичній установі; б) протягом якого особа утримувалась на території держави згідно з запитом про надання правової допомоги або про видачу (екстрадицію) її Україні. У разі повторного взяття під варту особи у тій самій справі, а також при приєднаній до неї або виділеної з неї справи або пред'явлення нового обвинувачення строк тримання під вартою раніше. Закінчується строк у день надходження справи до суду. У випадку відкликання справи з суду прокурором перебіг цих строків поновлюється з дня надходження справи прокурору (ч. 5 ст. 156 КПК України).³⁰

Віддання неповнолітнього обвинуваченого під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи (стаття 436 КПК України). До неповнолітніх обвинувачених, крім запобіжних заходів, передбачених статтею 149 КПК України, може бути застосовано цей запобіжний захід. Він полягає у відібранні від батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи письмового зобов'язання про забезпечення ними належної поведінки неповнолітнього та його явки до слідчого, прокурора або суду. Зазначених осіб попереджають про характер обвинувачення, пред'явленого неповнолітньому. Батьки, опікуни, піклувальники, адміністрація дитячої установи мають право відмовитися від взятих на себе зобов'язань із забезпечення належної поведінки неповнолітнього і його явки до слідчого, прокурора або суду. Така відмова повинна бути письмовою та мотивованою. Уразі відмови вирішують питання про заміну обраного запобіжного заходу іншим.³¹

Перш ніж застосувати цей запобіжний захід слідчий і суд повинні переконатися, що батьки (або один із них), опікун, піклувальник чи адміністрація дитячої установи зможуть забезпечити належну поведінку неповнолітнього і його явку до слідчого, прокурора, до суду.

Зазначений запобіжний захід може застосовуватись як за клопотанням обох батьків чи одного з них, опікуна чи піклувальника або адміністрації дитячої установи, так і з ініціативи слідчого, прокурора або суду, але обов'язково за наявності згоди зазначених осіб або адміністрації.³²

У разі неналежної поведінки неповнолітнього, його неявки до слідчого, прокурора чи в суд вирішують питання про накладення на батьків, опікунів і піклувальників грошових стягнень у розмірі до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, в порядку, передбаченому статті 153 КПК України. Якщо обов'язки з нагляду порушить адміністрація дитячої установи, до винуватих осіб може бути застосовано заходи дисциплінарної відповідальності .³³

РОЗДІЛ 3. ІНШІ ЗАХОДИ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ У КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ.

Законодавець в окремій статті чи в окремому розділі КПК України чітко не визначає інші заходи процесуального примусу, але проаналізувавши кримінально-процесуальний кодекс такими заходами можна вважати:

1. привід;

2. відсторонення обвинуваченого від посади (за проектом КПК віднесений до запобіжних заходів);

3. запобіжне обмеження щодо особи, відносно якої порушена кримінальна справа;

4. поміщення обвинуваченого до медичного закладу.³⁴

Видалення підсудного із залу судового засідання (ст. 272 КПК України) здійснюється ухвалою суду, якщо він, незважаючи на попередження головуючого, продовжує порушувати порядок засідання і не підкоряється його розпорядженням. Видалення із залу суду може бути тимчасовим або на весь час судового розгляду справи.

Поміщення неповнолітнього у приймальник-розподільник. Якщо в кримінальній справі буде встановлено, що особа віком від одинадцяти до чотирнадцяти років скоїла суспільно-небезпечне діяння, за яке, згідно з кримінальним кодексом України передбачено покарання у виді позбавлення волі понад п'ять років і її необхідно у зв'язку з цим ізолювати, то за постановою слідчого або органу дізнання, за згодою прокурора та за вмотивованим рішенням суду, вона може бути поміщена до приймальника розподільника для дітей на строк до ЗО діб (ч. З ст. 7-3 КПК України).³⁵

Привід підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, свідка, потерпілого. Письмове зобов'язання підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного про явку на виклик особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора або суду, а також про те, що він повідомить про зміну свого місця перебування (ч. З ст. 148 КПК України). Зобов'язання про явку - не є запобіжним заходом, а тому той, хто дав таке зобов'язання, має право зберігати звичайний уклад життя, виїжджати за межі району проживання, а також на свій розсуд міняти місце проживання, однак повинен доводити до відома про це посадових осіб, які відібрали таке зобов'язання. Порушення прийнятого зобов'язання тягне за собою привід обвинуваченого і можливість застосування до нього відповідного запобіжного заходу.

Поважними причинами неявки особи за викликом органу досудового розслідування, прокурора, судді або суду у призначений строк визнаються: несвоєчасне вручення повістки, хвороба та інші обставини, які фактично позбавляють їх можливості своєчасно з'явитися за викликом.

Факт неотримання або несвоєчасного отримання повістки повинен бути засвідчений відміткою на повістці чи поясненням особи, в обов'язки якої входить її вручення, або довідкою установи зв'язку. Слід також сказати, що не всяке захворювання, в тому числі і таке, що підтверджене листом непрацездатності, є поважною причиною неявки за викликом, а лише таке, що дійсно позбавляє обвинуваченого можливості переміщення без суттєвої шкоди для себе. Наприклад звільнений від роботи внаслідок травми пальця руки, не має права посилатися на цю обставину, як на поважну причину неявки. Наявність захворювання особи, що позбавляє її можливості явки за викликом, повинна бути підтверджене довідкою, висновком чи іншим документом медичної установи.

Під „іншими обставинами", що фактично перешкоджають особі своєчасно з'явитися за викликом, слід розуміти: перерву в русі транспорту, неможливість залишити без догляду тяжко хворого чи пристарілого члена родини, стихійне лихо та інші.

Привід здійснюється органами внутрішніх справ за місцем проживання, роботи або навчання особи, яка підлягає приводу. У випадку неможливостіприводу, співробітник РВВС робить відмітку на постанові чи ухвалі і через начальника органу вертає її без виконання особі, що її винесла.³⁶

Привід залишається найбільшим діючим і витребуваним заходом процесуального примусу забезпечення явки відповідних суб'єктів кримінального провадження в органи розслідування, прокуратуру, суд.

Популярна юридична енциклопедія зазначає, що привід - примусове доставления до слідчого або особи, яка проводить дізнання, прокурора або суду обвинуваченого, свідка, потерпілого, підсудного, які ухиляються без поважних причин від добровільної явки на викликом у призначений строк. Відповідно до наказу міністерства внутрішніх справ № 864 від 28 грудня 1995 року „Про затвердження Інструкції про порядок виконання постанов прокурорів, суддів, слідчих, органів дізнання і ухвал судів про привід підозрюваних, обвинувачених, підсудних, свідків і потерпілих" привід є примусовим заходом, передбаченим КПК України, Законом України „Про міліцію", що застосовується до підозрюваних, обвинувачених, підсудних, свідків і потерпілих, які ухиляються без поважних причин від добровільної явки у призначений час за викликом прокурора, слідчого, органі дізнання, суду або судді.

У чинному КПК України зазначений захід регламентується статтями 135, 136 (привід обвинуваченого), статтею 288 (привід підсудного), статтями 72, 290 (привід потерпілого), статтями 70, 292 (привід свідка).

Підставою для виконання приводу є ухвала суду, постанова прокурора, постанова судді, постанова слідчого чи органу дізнання.³⁷

Кримінально-процесуальним законом передбачено обов'язок підозрюваного, обвинуваченого з'являтись за викликом посадових осіб, які здійснюють кримінальне судочинство. Такий обов'язок у них виникає у зв'язку із застосуванням до них запобіжного заходу або взяттям зобов'язання про явку (ч. З ст. 148 КПК України). Потерпілий (ч. 1 ст. 72 КПК України), свідок (ч. 1

ст. 70 КПК України) не вправі ухилятися від явки за викликом органу дізнання, слідчого, прокурора або суду. Через неявку без поважних причин закон дозволяє примусовий привід зазначених суб'єктів кримінального провадження. За злісне ухилення свідка, потерпілого від явки до органів досудового слідства або дізнання закон передбачає також адміністративну відповідальність за статтею 185-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Привід неповнолітнього свідка, потерпілого, обвинуваченого чи підсудного, які не досягли шістнадцяти років, проводиться з оповіщенням його батьків або інших законних представників (усиновителів, опікунів, піклувальників, представників установ і організацій), під опікою яких перебуває неповнолітній.

Процесуальний обов'язок інших суб'єктів кримінального провадження з'являтись за викликом органу дізнання, слідчого, прокурора, суду в законі не закріплено. Отже, не виникає необхідності в їхньому примусовому доставленні в орган досудового розслідування, до прокурора, в суд. При неналежному виконанні ними своїх обов'язків до них застосовуються інші примусові заходи.

Відсторонення обвинуваченого від посади. Даний захід процесуального примусу (стаття 147 КПК України) може застосовуватись лише до обвинуваченого. Він полягає в тому, що у разі притягнення посадової особи до кримінальної відповідальності за посадовий злочин, а так само якщо ця особа притягається до відповідальності за інший злочин і може негативно впливати на перебіг досудового чи судового слідства, слідчий зобов'язаний відсторонити її від посади, про що виносить мотивовану постанову.

Відсторонення від посади проводиться з санкції прокурора чи його заступника. Копія постанови надсилається для виконання за місцем роботи (служби) обвинуваченого. ¹

Особливий порядок відсторонення від посади передбачений щодо посадових осіб, які призначаються Президентом України. Відсторонення їх відпосади вирішується Президентом України на підставі мотивованої постанови Генерального прокурора України.

Відсторонення від посади скасовується постановою слідчого (прокурора), коли в подальшому застосуванні цього заходу відпадає потреба. Зазначене може мати місце у випадку, наприклад, звільнення обвинуваченого з роботи, прийняття у встановленому законом порядку рішення щодо його переведення на іншу роботу, обрання щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді взяття під варту тощо.³⁸

Обвинувачений, який відсторонений від посади, може під час розслідування займати іншу посаду на колишньому або іншому місці роботи. Але якщо слідчий вважає, що і на новому місці обвинувачений може перешкоджати розслідуванню, то він має право відсторонити його і від цієї посади.³⁹

Запобіжне обмеження щодо особи, відносно якої порушена кримінальна справа. Даний захід процесуального примусу (ст. 98-1 КПК України) може застосовуватися лише до особи, яка ще не є підозрюваною у розумінні статті 43-1 КПК України. Вона виступає суб'єктом кримінального провадження, що властивий стадії порушення кримінальної справи.

Отже, відповідний примусовий захід застосовується на стадії порушення кримінальної справи і має самостійний характер. Він не зазначений в переліку статті 149 КПК України і не є у зв'язку з цим адекватним такому запобіжному заходу, як підписка про невиїзд (ст. 151 КПК України). Сутність підписки про невиїзд, як відомо, полягає у відібранні слідчим від підозрюваного або обвинуваченого письмового зобов'язання не відлучатися з місця постійного проживання або з місця тимчасового перебування без дозволу слідчого. Що стосується розглянутого заходу процесуального примусу, то він застосовується виключно прокурором або суддею лише щодо особи, відносно якої порушена кримінальна справа, і зводиться до заборони такій особі виїзду за межі України до закінчення досудового слідства або судового розгляду. Звідси випливає, що такий захід процесуального примусу не обмежує свободу пересування зазначеної особи в межах країни.

Рішення про застосування цього заходу примусу приймається прокурором або суддею у формі постанови (ухвали), яка доводиться до відома зазначеної особи під розписку. У разі відмови особи у наданні розписки прокурор (суддя) відзначає це в постанові (ухвалі).

Заборона виїзду за межі України приймається як захід процесуального примусу лише тоді, коли прокурор або суддя мають відомості про те, що особа, проти якої порушено кримінальну справу, намагається виїхати за кордон (оформлює закордонний паспорт, виїзну візу в іншу державу для переховування від слідства і суду).

Поміщення обвинуваченого до медичного закладу. Відповідний захід процесуального примусу (ст. 205 КПК України) полягає у поміщенні обвинуваченого у медичний заклад для тривалого спостереження за ним або для дослідження його при проведенні судово-медичної або судово-психіатричної експертизи.

Рішення про застосування такого заходу приймається судом, за поданням слідчого, погодженого з прокурором у формі постанови. Постанова судді про поміщення обвинуваченого у стаціонар оголошується останньому під розписку. Якщо психічний стан обвинуваченого не дозволяє це зробити, постанова оголошується його захисникові.

Стаціонарне випробування повинно тривати до 30 днів. У випадку неможливості прийняти остаточне рішення в цей строк стаціонарна експертна комісія про необхідність продовження строку дослідження виносить рішення, копія якого направляється органу, що призначив експертизу.¹ висновки

Перед Україною, як самостійною державою, стоїть завдання забезпечити суворе додержання законності, створення сприятливих умов для розвитку кримінального процесу.

Держава, видаючи норми права визначає юридичну відповідальність суб'єктів права незалежно від їх волі та бажання.

У сфері кримінально-процесуальних відносин значна кількість осіб мають свої інтереси, які нерідко абсолютно протилежні. Так, інтереси цивільного позивача не збігаються з інтересами потерпілого. Однак реалізований може бути лише той інтерес, на існування яких прямо вказує закон або про наявність якого можна зробити висновок шляхом тлумачення певної правової норми.

Заходи кримінально-процесуального примусу безпосередньо пов'язані із вторгненням у сферу особистого життя громадян, обмеженням прав на особисту недоторканість, недоторканість житла та іншого володіння, важливим і необхідним є дотримання принципу законності у будь-яких його аспектах.

Законодавець чітко визначає, стосовно яких суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності відповідні органи чи посадові особи вправі застосовувати той чи інший примусовий засіб. Характерним є те, що процесуальний примус спрямований у першу чергу проти підозрюваного, а також обвинуваченого. Своєрідна концентрація примусових заходів щодо зазначених осіб пояснюється з точки зору існуючих проти них підозри чи обвинувачення. Інтенсивність процесуального примусу, який застосовується щодо обвинуваченого чи підозрюваного, проявляється як в обсязі, так і в особливій мірі примусових засобів.

Обов'язковою умовою застосування кримінально-процесуального примусу є законність, що виражається:

- у закріпленні у кримінально-процесуальному законі детальної процедури застосування заходів примусу;

• у чіткому нормативному визначенні переліку заходів кримінально-процесуального примусу;

• у визначенні суб'єктів, спеціально уповноважених і наділених правом застосування процесуального примусу;

• у визначенні кола осіб, щодо яких можна застосовувати конкретні види примусу.

Забезпечення законності й прав громадян дуже складне, багатопланове явище. Існує тісний взаємозв'язок між тими, хто розслідує злочин, здійснює нагляд за поведінкою громадян та залежить від чинного правового регулювання. Додержання процесуальної процедури - необхідна гарантія ефективності використання засобів примусу. Однак пріоритетним напрямом у цій роботі все ж є вдосконалення суспільних відносин, виховання та перевиховання людини, де запобіжні заходи та інші заходи процесуального примусу мають допоміжне значення.

Розслідування кримінальних справ та розгляд їх судами у більшості випадків супроводжується застосуванням щодо певної категорії осіб заходів примусового характеру. Серед цих заходів особливе місце посідають запобіжні заходи. Ці заходи суттєво обмежують права та законні інтереси особи, але слід зауважити, що часто без їх застосування є неможливим проведення кримінально-процесуальної діяльності. Саме тому застосовуючи заходи кримінально-процесуального примусу взагалі, і запобіжні заходи зокрема, уповноважена особа повинна враховувати не тільки те, що таке право їй надано і що реалізація його полегшує діяльність, але й дійсну необхідність в таких заходах, доцільність і справедливість їх використання з тим, щоб попередити можливість заподіяння більшої шкоди, ніж та, яку вона відвертає.

Запобіжні заходи застосовуються лише відносно осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності. Вони унеможливлюють уникнення від слідства і суду, протидію встановленню істини у кримінальній справі, заняття подальшою злочинною діяльністю, а також забезпечують виконання вироку. Іншими словами, своєчасне та раціональне застосування запобіжних заходів дає можливість забезпечити невідворотність обвинувачення, скоротити час між скоєнням злочину та обвинуваченням, між обвинуваченням та винесенням вироку.

Врахування різноманітних даних про злочин, про наявність доказів, які підтверджують скоєння особою злочину, про особу підозрюваного, обвинуваченого, про неналежну поведінку особи в майбутньому має важливе значення для забезпечення справедливості застосування запобіжного заходу, оскільки вони дозволяють уникнути формального обрання запобіжного заходу.

Запобіжні заходи - це способи примусового впливу на обвинуваченого з тим, щоб не допустити такої їх поведінки, яка б перешкоджала досягненню завдань кримінального судочинства (встановленню істинних обставин справи, правильному застосуванню закону, покаранню винних і недопущенню притягнення до кримінальної відповідальності та засудження невинних).

Застосування запобіжних заходів переслідує виховну мету, так як ці заходи мають примусово-виховний характер. Правильно обираючи запобіжні заходи, органи слідства і суду здійснюють виховний вплив як на самого обвинуваченого тим, що змушують його утриматися від скоєння нових злочинних дій, продумати свої дії і осудити їх, а також і на інших громадян, які дістають впевненість у тому, що органи, які застосовують запобіжні заходи, активно борються із злочинами і володіють надійними засобами, які виключають обвинуваченому можливість переховуватись від слідства і суду, вчинити новий злочин, перешкодити іншими діями здійсненню правосуддя.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. - С: ФОП Соколик Б.В., 2010-44с.

2. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 року зі змінами та доповненнями станом на 18 січня 2012 року.

3. Закон України «Про міліцію» № 565-ХІІ від 25 грудня 1990 року зі змінами та доповненнями станом на 15 листопада 2011 року.

4. Кучинська О.П., Кучинська O.A., Яновська О.Г. Кримінально-процесуальне законодавство України: Посібник. - К.: Прицедент, 2006. - 144 с.

5. Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право: Курс лекцій: Навчальний посібник. - К.: Істина, 2005. - 456 с.

6. Назаров В.В., Омельяненко Г.М. Кримінальний процес України: Навчальний посібник. - Вид. 2-ге, доп. і переробл. - К.: Атіка, 2008. - 584 с.

7. Кримінально-процесуальне право України: Підручник (За загал, ред. Ю.П. Аленіна). -X.: TOB «Одіссей», 2009. -816 с.

8. Деякі питання ефективності застосування заходів процесуального примусу у кримінальному судочинстві / Едуард Коваленко // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 7. - С. 64-67.

9. Законність як умова застосування заходів кримінально-процесуального примусу / С. Завада // Підприємництво, господарство і право. - 2011. - № 2. - С. 156-158.

10. Запобіжні заходи в системі процесуального примусу / СВ. Кузнецов // Наше право. - 2007. - № 1. - С. 47-54.

11. Класифікація заходів кримінально-процесуального примусу / А. Благодир // Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 12. - С. 178-181.

12. Кримінально-процесуальні правопорушення при обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту / Вадим Чабанюк // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 9. - С. 145-149.

13. Обмеження прав особистості у сфері кримінального судочинства / А. Благодир // Підприємництво, господарство і право. - 2011. - № 3. - С. 96-99.

14. Потерпілий як суб'єкт кримінально-процесуального доказування при обранні, зміні та скасуванні запобіжних заходів / С. Давиденко // Вісник Академії правових наук України. - 2006. - № 3. - С. 256-265.

15. Правове розуміння та сутність поняття "запобіжні заходи" у кримінальному судочинстві України / О. Коріняк // Підприємництво, господарство і право. - 2011. - № 4. - С. 7-9.

16. Пропозиції щодо вдосконалення статті 165 Кримінально- процесуального кодексу України про скасування та зміну запобіжного заходу / А. Чернова // Юридичний журнал. - 2009. - № 2. - С. 105-107.

17. Сутність накладення арешту на майно у кримінальному процесі / І. Гаюр // Підприємництво, господарство і право. - 2009. - № 12. - С. 184-186.

18. Теоретичні та практичні питання обчислення процесуальних строків при застосуванні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту відносно підсудного / Г. Мацьків // Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 4. -С. 163-166.

19. Тимчасовий арешт як окремий вид запобіжних заходів / М. Макаров// Підприємництво, господарство і право. - 2011. - № 10. - С. 154-156

20. Юридична відповідальність і заходи захисту правопорядку в кримінальному процесі / А. Благодир // Підприємництво, господарство і право. -2010.-№ 12.-С. 162-165.

ПЛАН:

ВСТУП з

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ, ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА, ОЗНАКИ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ЗАХОДІВ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ 6

РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ, ЗНАЧЕННЯ ТА ВИДИ ЗАПОБІЖНИХ ЗАХОДІВ 15

1. Запобіжні заходи, що не пов'язані з позбавленням волі 21

2. Запобіжні заходи, що пов'язані з позбавленням волі 32

РОЗДІЛ 3. ІНШІ ЗАХОДИ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ У

КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ 43

ВИСНОВОК 49

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 52

1 Запобіжні заходи в системі процесуального примусу / Є.В. Кузнецов // Наше право. - 2007. - № 1. - С. 48

2 Кримінально-процесуальне право України: Підручник (За загал, ред. Ю.П. Аленіна). - X.: TOB «Одіссей», 2009. - С. 325

3 Назаров В.В.. Омельяненко Г.М. Кримінальний процес України: Навчальний посібник. - Вид. 2-ге, доп. і переробл. - К.: Атіка, 2008. - СІ43

4Кримінально-процесуальне право України: Підручник (За загал, ред. Ю.П. Аленіна). - X.: TOB «Одіссей», 2009.-С.325-326

5 Законність як умова застосування заходів кримінально-процесуального примусу / С Завада // Підприємництво, господарство і право. - 2011. - № 2. - СІ58

6 Назаров В.В., Омельяненко Г.М. Кримінальний процес України: Навчальний посібник. - Вид. 2-ге, доп. і переробл. - К.: Атіка, 2008. - С.143-144

7 Класифікація заходів кримінально-процесуального примусу / А. Благодир // Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 12.-СІ 79

8 Класифікація заходів кримінально-процесуального примусу / А. Благодир // Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 12.-СІ 79

9 Кримінально-процесуальне право України: Підручник (За загал, ред. Ю.П. Аленіна). - X.: TOB «Одіссей», 2009. - С. 329

10 Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право: Курс лекцій: Навчальний посібник. - K.: Істина, 2005. - С. 130

Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право: Курс лекцій: Навчальний посібник. - К.: Істина. 2005. - С. 130

11 Кримінально-процесуальне право України: Підручник (За загал, ред. Ю.П. Аленіна). - X.: TOB «Одіссей», 2009.-С.ЗЗ 1-332

12 Назаров В.В.. Омельяненко Г.М. Кримінальний процес України: Навчальний посібник. - Вид. 2-ге, доп. і переробл. - К.: Атіка, 2008. - С. 147-148

13 Назаров В.В.. Омельяненко Г.М. Кримінальний процес України: Навчальний посібник. - Вид. 2-ге, доп. і переробл. - К.: Атіка, 2008. -С. 149

14 Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право: Курс лекцій: Навчальний посібник. - К.: Істина. 2005. -С.131

15Лобоііко Л.М. Кримінально-процесуальне право: Курс лекцій: Навчальний посібник. - К.: Істина, 2005. -С.131

16 Кримінально-процесуальне право України: Підручник (За загал, ред. Ю.П. Аленіна). - X.: TOB «Одіссей», 2009. - С.ЗЗЗ

17 Кучинська О.П., Кучинська O.A.. Яновська О.Г. Кримінально-процесуальне законодавство України: Посібник. - К.: Прицедент, 2006. - С.36

18 Кучинська О.П., Кучинська O.A.. Яновська О.Г. Кримінально-процесуальие законодавство України: Посібник. -К.: Прицедент, 2006. - С.37

19 Кучинська О.П., Кучинська O.A., Яновська О.Г. Кримінально-процесуальне законодавство України: Посібник. - К.: Прицедент, 2006. - С.38

20'. Кримінально-процесуальне право України: Підручник (За загал, ред. Ю.П. Аленіна). - X.: TOB «Одіссей», 2009.-С.341

' Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право: Курс лекцій: Навчальний посібник. - К.: Істина. 2005. -СІ 50

21 Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право: Курс лекцій: Навчальний посібник. - К.: Істина, 2005. -С.135

22Назаров В.В.. Омельяненко Г.М. Кримінальний процес України: Навчальний посібник. - Вид. 2-ге, доп. і переробл. - К.: Атіка, 2008. - С.144

23 Деякі питання ефективності застосування заходів процесуального примусу у кримінальному судочинстві / Едуард Коваленко // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 7. - С.65

24 Назаров В.В., Омельяненко Г.М. Кримінальний процес України: Навчальний посібник. - Вид. 2-ге, доп. і переробл. - К.: Атіка, 2008. - С. 144

' Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право: Курс лекцій: Навчальний посібник. - К.: Істина, 2005. -СІ 36

25Назаров В.В.. Омельяненко Г.М. Кримінальний процес України: Навчальний посібник. - Вид. 2-ге. доп. і переробл. - К.: Атіка, 2008. -СІ45-146

26 Назаров В.В., Омельяненко Г.М. Кримінальний процес України: Навчальний посібник. - Вид. 2-ге, доп. і переробл. - К.: Атіка, 2008. - С146

27. Кримінально-процесуальне право України: Підручник (За загал, ред. Ю.П. Аленіна). - X.: TOB «Одіссей», 2009. - С. 342

28. Кримінально-процесуальне право України: Підручник (За загал, ред. Ю.П. Аленіна). - X.: TOB «Одіссей», 2009. - С.342

29 Кучинська О.П., Кучинська O.A., Яновська О.Г. Кримінально-процесуальне законодавство України: Посібник. - К.: Прицедент, 2006. - С.39

30 Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право: Курс лекцій: Навчальний посібник. - К.: Істина, 2005. - С. 343

31 Кучинська О.П., Кучинська O.A., Яновська О.Г. Кримінально-процесуальне законодавство України: Посібник.

- К.: Прицедент, 2006. - С.40

32 Назаров В.В., Омельяненко Г.М. Кримінальний процес України: Навчальний посібник. - Вид. 2-ге, доп. і переробл. - К.: Атіка, 2008. - С.165

33 Кучинська О.П., Кучинська O.A., Яновська О.Г. Кримінально-процесуальне законодавство України: Посібник.

- К.: Прицедент, 2006. - С.40-41

34Назаров В.В.. Омельяненко Г.М. Кримінальний процес України: Навчальний посібник. - Вид. 2-ге, доп. і переробл. - К.: Атіка, 2008. - С. 166

35 Кримінально-процесуальне право України: Підручник (За загал, ред. Ю.П. Аленіна). - X.: TOB «Одіссей», 2009. - С.328

36 Кримінально-процесуальне право України: Підручник (За загал, ред. Ю.П. Аленіна). - X.: ТОВ «Одіссей», 2009. - С. 326-327

37 Назаров В.В., Омельяненко Г.М. Кримінальний процес України: Навчальний посібник. - Вид. 2-ге, доп. і переробл. - К.: Атіка, 2008. - С.166-167

38Назаров В.В., Омельяненко Г.М. Кримінальний процес України: Навчальний посібник. - Вид. 2-ге, доп. і переробл. - К.: Атіка. 2008. - С. 169-170

39 Кримінально-процесуальне право України: Підручник (За загал, ред. Ю.П. Аленіна). - X.: ТОВ «Одіссей», 2009. - С.328