Розділ 1. Особливості та місце пенсійних фондів в структурі соціального захисту населення.

1.1 Сутність, принципи діяльності та функції пенсійних фондів.

1.2 Повноваження державних пенсійних фондів.

1.3 Особливі функції недержавних пенсійних фондів.

Розділ 2. Система пенсійного забезбечення в Україні.

2.1 Загальна характеристика пенсійного забезпечення в Україні

2.2 Дослідження функціонування ДПФ в Україні (доходи, видатки) та НПФ в Україні.

2.3 Особливості оподаткування недержавних пенсійних фондів

Розділ 3. Проблеми розвитку вітчизняної системи пенсійного забезпечення та шляхи їх подолання відповідно до ПКУ

3.1 Проблеми пенсійної системи України та шляхи їх вирішення.

3.2 Удосконалення державного управління пенсійною системою

Пенсійна система кожної країни - один з найважливіших елементів соціального захисту осіб найманої праці. Організаційно-правова форма пенсійної системи визначається станом економіки і ринку праці, існуючої податкової політики і політики в галузі доходів, демографічною ситуацією, розвитком фінансових, в тому числі і страхових інститутів, прийняттям суспільством конкретної моделі пенсійного забезпечення.

Формування моделі національної пенсійної системи - результат суспільної злагоди з приводу принципів побудови, способів здійснення соціальної політики. Така злагода складається під впливом економічних, культурних і національних традицій країни. Загальною і обов'язковою умовою організації всякої пенсійної системи є створення державою правової, організаційної і економічної бази, яка б забезпечувала збереження права на пенсію.

Соціально-економічні реформи, що здійснюються в Україні, викликали радикальні зміни в житті суспільства, які значно позначалися на його соціальній структурі. У більшості населення формуються принципово нові ціннісні орієнтири, змінюються соціальні умови життя. Тому саме сьогодні реформування пенсійного забезпечення розглядається як важливий елемент економічної стратегії нашої держави. Нестихаючі дебати в пресі навколо найпопулярнішої реформи та неодноразові доробки законопроектів “Про загальнообов'язкове пенсійне страхування” [14], ”Про недержавне пенсійне забезпечення” [15] підкреслюють доцільність та актуальність обраної теми магістерської роботи.

Пенсійне забезпечення є основною складовою частиною системи соціального захисту населення. Частка пенсіонерів становить 28,6% всього населення країни. Питома вага пенсійних виплат досягла 43% у сукупних соціальних трансфертах (соціальна допомога та пільги з усіх джерел фінансування) і 21% у сукупних доходах домогосподарств [9].

Пенсійна реформа, яка розпочалася у 2004 році, передбачає заміну діючої системи пенсійного забезпечення на сучасну страхову трирівневу пенсійну систему і спрямована на:

1) зміну балансу економічних і соціальних інтересів у державі;

2) істотне підвищення рівня доходів осіб пенсійного віку;

3) забезпечення максимальної залежності пенсійних виплат від персоніфікованих внесків застрахованих осіб;

4) посилення стимулів до праці та легалізацію заробітної плати;

5) заохочення заощадження на старість застрахованих осіб;

6) диверсифікацію джерел фінансування пенсій за рахунок внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та обов'язкових і добровільних накопичень.

Однак високий рівень демографічного навантаження на працездатне населення, наявність у значної частини працюючих пільг із сплати внесків до Пенсійного фонду України та низька заробітна плата, яка у третини працюючих не вища, ніж прожитковий мінімум, на даний час спричиняють незбалансованість солідарної системи, стримують запровадження накопичувальної системи пенсійного страхування та розвиток недержавного пенсійного забезпечення. Підвищення мінімального розміру пенсії за віком до рівня прожиткового мінімуму, що не узгоджується із зростанням заробітної плати та реальними фінансовими можливостями Пенсійного фонду України, може призвести до фінансової кризи пенсійної системи.

У 2009 році дефіцит коштів Пенсійного фонду України на виплату пенсій, що покривається за рахунок державного бюджету, дорівнює 22,5 млрд. грн. Пенсійні виплати становлять близько 15% валового внутрішнього продукту, на які спрямовується 18,7% видатків державного бюджету. Заборгованість із сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування підприємств, установ та організацій становила 1,3 млрд. грн [8].

До цього часу не створено належні умови для ефективного функціонування трирівневої пенсійної системи, які передбачені новим пенсійним законодавством.

Демографічна ситуація в державі, динаміка економічного розвитку потребує уточнення цілей, шляхів та методів подальшого реформування пенсійної системи.

В світі відомі дві системи фінансування пенсійного забезпечення: перерозподільна і накопичувальна.

Перерозподільна система характеризується тим, що для виплати пенсій громадянам похилого віку використовуються актуарні надходження до фондів пенсійного страхування. Такими надходженнями можуть бути страхові внески застрахованих осіб і роботодавців (підприємств), а також дотації держави, які фінансуються з податків. Особи, які сплачували страхові внески, при досягненні пенсійного віку отримують право на пенсію, яка фінансується в свою чергу наступним поколінням платників страхових внесків.

При застосуванні ж накопичувальної системи фінансування страхові внески не відразу використовуються на виплату пенсій, а накопичуються у вигляді певного (резервного) капіталу. Акумульовані кошти йдуть на придбання різноманітних титулів власності (акцій, нерухомості, цінних паперів і т. д.). При досягненні пенсійного віку застраховані особи отримують пенсію, яка фінансується з прибутку або з коштів від продажу резервного капіталу, тобто надбаних титулів власності.

Проблемі удосконалення пенсійної системи України приділяється увага з боку як вчених, так і державних службовців. Так питанню державного управління пенсійною системою України присвячено роботи таких авторів: Афанасьев М.В; Гаряча О.В., Гордиенко Л.Л., Губенко С., Жила О., Кабанець А.Г., Маленький О., Нікулова І, Оболенський О., Одінцова Г.С., Мельнік О.Ю.

Разом з тим вивчення та аналіз опублікованих за даною проблемою робіт показали, що існує необхідність подальшого розвитку теоретичних і методичних підходів до удосконалення державного управління пенсійною системою України, в тому числі на рівні району.

Об'єкт дослідження - пенсійна система України на рівні району.

Предметом дослідження в даній магістерській роботі є сфера державного управління пенсійною системою України на рівні району.

Мета магістерської роботи - розробка науково-методичних основ удосконалення пенсійної системи України на рівні району шляхом впровадження міжнародних стандартів якості ISO 9001-2001.

Для досягнення цієї мети були вирішені такі задачі (додаток А):

визначені сутність та зміст пенсійної системи України та її недоліки;

систематизовані основні напрямки реформування пенсійної системи держави;

упорядковані нормативно-правові акти, що регулюють пенсійну систему України;

проаналізовані сучасний стан об'єкту державного управління пенсійної системи Харківського району;

здійснений функціонально-структурний аналіз пенсійного фонду України Харківського району;

розроблені методичні положення щодо удосконалення державного управління пенсійною системою України на рівні району;

запропоновано заходи зі стратегічного планування в органах державного управління пенсійною системи на рівні району;

розроблені методичні рекомендації до розробки процесу надання нової державно-управлінської послуги в органах державного управління пенсійною системи на рівні району.

Теоретико-методологічною основою магістерської роботи є дослідження вітчизняних і закордонних спеціалістів в області державного управління та пенсійної системи.

При визначенні й аналізі проблемних питань і розробці підходів до їх вирішення використовувались загальнонаукові, емпіричні й емпірико-теоретичні методи: спостереження, порівняння, систематизації, класифікації, вимірювання, експериментування, індукції та дедукції, аналізу та синтезу, узагальнення. У роботі застосовувались також конкретно-наукові методи соціологічного і статистичного аналізу.

Теоретична доцільність та практична значущість результатів магістерської роботи підтверджується довідками про практичне використання рекомендацій, запропонованих у роботі. Також потрібно зазначити основні джерела одержання інформації, що використана протягом дослідження, та назву організації чи державної установи, на фактичному матеріалі яких виконана магістерська робота (додаток А). В даній роботі саме розглянуті пенсійні системи розвинутих країн та деяких країн СНД, зроблено їх порівняння та вплив на реформування пенсійного забезпечення в Україні. По-перше, було відображено, як в більшості країнах світу діють змішані системи пенсійного забезпечення, які сполучають елементи як накопичувальної, так і перерозподільної системи. Пенсійне забезпечення, як один з актуальних аспектів соціального захисту, постійно перебуває під контролем уряду кожної країни. По-друге, процес пошуку нових, більш ефективних страхових методів і механізмів; створення багаторівневих і взаємодоповнюючих пенсійних систем; активне залучення приватного сектора і самих застрахованих до фінансування пенсійних затрат; методи залучення до процесу колективного і особистого страхування пенсій осіб, зайнятих в “тіньовому ринку праці”: створення комплексних, взаємопов'язаних інститутів соціального захисту людей похилого віку.

В процесі написання магістерської роботи були сформовані компетенції - знання в галузі теоретико-методичних аспектів державного управління, вміння застосовувати сукчасті управлінські технології щодо удосконалення державного управління пенсійною системою України на районному рівні

Основні теоретичні положення та практичні результати проведених досліджень, висновки і рекомендації, подані в магістерській роботі, доповідались та були схвалені на міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми державного управління та державної служби в умовах постіндустріальної економіки” (додаток Б)(Харків, 2010).

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що використання розроблених конкретних методик дозволить здійснювати заходи щодо удосконалення державного управління пенсійною системою України на рівні регіону з урахуванням міжнародних стандартів якості ISO 9001 - 2001, в тому числі за допомогою здійснення стратегічного планування та впровадження нових державно-управлінських послуг (додаток В).

Магістерська робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

В першому розділі розглянуті теоритично методичні аспекти державного управління пенсійною системою України

В другому розділі роглянут аналіз сучасного стану державного управління пенсійною системою України на прикладі Харківського району

В третьому розділі розглянуто удосконалення державного управління пенсійною системою України на рівні району.

Повний обсяг магістерської роботи - 84 сторінок, в тому числі 4 таблиці, список використаних джерел містить 87 найменувань.

Розділ 1. Особливості та місце пенсійних фондів в структурі соціального захисту населення.

Сутність, принципи діяльності та функції пенсійних фондів.

В Україні створено єдину систему пенсійного забезпечення. Вона виявляється насамперед у тому, що виплата пенсій практично всім категоріям пенсіонерів здійснюється за рахунок коштів Пенсійного фонду України і частково, дотацій з Державного бюджету, які виділяються на пенсійне забезпечення. Єдина система передбачає централізоване правове регулювання, що гарантує повсюдне на всій території країни рівні умови та норми, однакові можливості здійснення громадянами України одного з найважливіших соціальних прав.

Бюджет Пенсійного фонду України – основне джерело фінансування пенсійного забезпечення громадян України, передбачений Законом України “ Про пенсійне забезпечення ” від 05.11.1991 року і Законом України “ Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування ” від 26.06.1997 року. Цей бюджет складається зі страхових внесків суб’єктів підприємницької діяльності фізичних осіб. Розмір страхових внесків для платників установлено окремо для підприємців, які використовують працю найманих робітників, – 32 % від об’єкта оподаткування, а для платників, що працюють на умовах трудового договору (контракту) – 1 % від об’єкта оподаткування. Пенсійний фонд України не включається до Державного бюджету України. Забороняється використання коштів Пенсійного фонду не за цільовим призначенням. Під опікою Пенсійного фонду нині знаходиться біля 14,5 млн. пенсіонерів.

Громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, з інвалідності, на випадок втрати годувальниката в інших випадках передбачених ЗакономУкраїни “Про пенсійне забезпечення” від05.11.1991 року. Іноземні громадяни та особи без громадянства, що проживають наУкраїні, мають право на пенсію врівні з громадянами України на умовах передбаченихзаконодавством або міждержавними угодами. Пенсійне забезпечення громадян України, які проживають за її межами здійснюється за угодами з іншими державами.В випадках, коли угодами між Україноюта іншими державами передбачені інші правила, ніж ті, які містяться в Законі“Про пенсійне забезпечення”, то застосовується правила встановлені цією угодою.Пенсії бувають трудові і соціальні. Дотрудових пенсій належать пенсії за віком, зінвалідності, у разі втрати годувальника та завислугу років. Пенсією за віком прийнятоназивати таку пенсію, яка встановлюється здосягненням певного віку та одночасною наявністю не обхідного стажу роботи. Вік, який дає право на пенсію за віком зазвичай зветься пенсійним. Термін “пенсійний вік” у законодавстві не вживається. Натомість у кожному випадку називається вік, із досягненням якого призначається пенсія за віком. Введення цього терміна охоплює декілька віків. Пенсійний вік, як і тривалість стажу,встановлюється законом. Право на пенсію за віком нерозривно пов’язане з трудовою діяльністю людини. Досягнення пенсійного віку служить підставою для припинення трудових відносин працівників із роботодавцями,через що у держави виникає не обхідність пенсійного забезпечення громадян. Право на пенсію за віком мають: чоловіки – при досягненні 60-ти років, які мають стаж роботи не менш 25 років та жінки – при досягненні 55-ти років і наявності стажу роботи не менш 20років.

Пенсія за віком відрізняється від інших видів пенсійного забезпечення, приміром,від пенсії з інвалідності та за вислугу років.

Вона відрізняється від пенсії з інвалідності тим, що її призначення не залежить від фактичного стану працездатності людини. Пенсію за віком не важко відрізнити і від пенсії за вислугу років, хоч обидві ці пенсії встановлюються незалежно від фактичного стану__ працездатності. Різниця полягає в тому, що для отримання пенсії за віком є необхідним певний вік, а право на пенсію за вислугу років зазвичай не передбачає досягнення будь-якого віку.

Пенсії за віком – головний вид матеріального забезпечення непрацездатних громадян,що стосується життєво важливих інтересів мільйонів вітчизняних пенсіонерів. У загальній чисельності пенсіонерів (близько 14 млн.осіб) 10 млн. пенсіонери за віком.

Що ж до спеціальних юридичних підстав,то вони мають значення для окремих категорій громадян: потерпілих від Чорнобильської катастрофи; інвалідів, учасників війни і сімей загиблих воїнів; багатодітних матерів іматерів інвалідів з дитинства; жінок, які працювали в текстильному виробництві, механізаторами, а також на деяких видах робіт усільському господарстві; сліпих і хворих гіпофізарним нанізмом (ліліпутів); за певногостажу роботи.

За загальним правилом, право на пенсіюза віком чоловіки набувають з досягненням60-ти, а жінки – 55-ти років. Такі вікові межівстановлено для отримання пенсії тим, хтомав звичайні умови праці. Слід визначити,що в разі втрати годувальника жінка має рівні права з чоловіком стосовно видів і рівнясоціального забезпечення. Для жінок у нашійкраїні передбачені певні переваги. Це знаходить конкретне вираження у встановленнідля них нижчого пенсійного віку і зниженнястажу роботи, необхідного для призначенняпенсії завіком і з інвалідності внаслідок загального захворювання. Пенсійне право передбачає різницю в пенсійному віці для чоловіків і жінок здебільшого у 5 років. Такарізниця характерна для всіх випадків диференціації віку за ознакою статі, в тому числі ідля призначення пенсії за віком на пільговихумовах.

Друга загальна умова призначення пенсіїзавіком – це стаж роботи. Для призначенняповної трудової пенсії за віком є необхіднимстаж роботи 20-25 років, відповідно для жінок і чоловіків. Чимало категорій працівників мають право на пенсію на пільгових умовах. Під пільговим пенсіонуванням слід розуміти можливість вийти на пенсію за вікомабо в молодшому віці за загальної незмінноїтривалості трудового стажу. Пільгове пенсіонування в окремих випадках означає можливість отримувати пенсію в більшому розмірі.

Ще одним видом трудової пенсії є пенсіяза вислугу років. Вона являє собою щомісячні виплати з Пенсійного фонду та іншихджерел фінансування, що призначаються довічно в розмірі, співвіднесеному з минулимзаробітком, особам, які мають установленийзаконом спеціальний стаж.Важливою умовою для призначення пенсії за вислугу років є певний стаж роботи заспеціальністю. Однак умови призначенняпенсії за вислугу років неоднакові. В однихвипадках вони призначаються незалежно відвіку, в інших – установлюється вік і стаж.

Коло осіб, які мають право на пенсію завислугу років, визначено законодавством. Цеокремі категорії працівників, перелік якихустановлено в статтях 54 і 55 Закону України“Про пенсійне забезпечення”, а також в інших спеціальних нормативних актах. Законодавство вирізняє чотири категорії громадян:

- військовослужбовці, службовці та працівники органів внутрішніх справ;

- працівники цивільної авіації та льотновипробувального складу;

- державні службовці, судді, працівникипрокуратури і митних органів;

- окремі категорії працівників та спеціалістів інших галузей народного господарства.

В умовах сьогодення актуальним є питання: про визначення розміру пенсії. Для більшості пенсіонерів пенсія – це єдине джерелодля існування.Доцільно на законодавчому рівні закріпити вартісну величину прожиткового мінімуму і керуватись саме цим одним нормативомяк при виплаті соціальних допомог, пенсій,так і при встановлені мінімальної заробітноїплати. Щоб забезпечити кожному громадянинові (робітнику, пенсіонеру) відповідніумов для життя в нашій державі. В усякомуразі це внесе ясність як у соціальне законодавство, так і у практику його застосування.Закріпити це можна, наприклад в Законі“Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991року.

У частині 3 преамбулі цього Закону написано, що закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні,орієнтованому на прожитковиймінімум. Закон гарантує, але ж на практицімінімальна пенсія значно нижче ніж прожитковий мінімум. І, що означає “орієнтованому”, треба чітко вказати: “не менш, ніж прожитковий мінімум”. Далі йдеться, що пенсіїпідлягають регулярному переогляду, але невказано в який строк. Наприклад, цей строкможе складати один рік. Тоді це буде звучати так:“Закон гарантує соціальну захищеністьпенсіонерів шляхом встановлення пенсій нарівні, не менш ніж прожитковий мінімум, атакож регулярного переогляду їх розмірівраз на один рік у зв’язку з підвищенням розміру мінімального прожиткового мінімуму”.В процесі реформування пенсійної системи дискусійним виявилось питання про можливість підвищення пенсійного віку громадян. Так, наприклад, С. Сивак вважає, щопенсійний вік повинен враховуватися з настанням старості людини, яка за медичнимипоказниками настає у 65-річному віці, тодіяк загальний пенсійний вік в Україні становить 60 років для чоловіків і 55 років для жінок.

А втім, середня тривалість життя в Україні скорочується. За даними статистики, вонаскладає 62 роки для чоловіків і 73 роки дляжінок, а частина зовсім не доживає до 60 і 55років відповідно. Отже зростання кількостіпенсіонерів за віком не відбудеться, навпаки,кількість їх зменшується. Люди пенсійноговіку складають приблизно 1/5 від загальноїчисельності населення України. Той факт,що населення помітно старішає є характерним для всіх розвинених держав. Це свідчитьпро зниження народжуваності у країні.Тому з погляду на це, ми пропонуємо зовсім відмінити такий юридичний факт, якнастання пенсійного віку. При визначенніправа особи на трудову пенсію і використовувати його як підставу, що дає право на соціальну пенсію. А як основний юридичний факт, що обумовлюватиме право особи натрудову пенсію, використовувати лишестраховий стаж. Це період, протягом якогогромадянин підлягає обов’язковому пенсійному страхуванню за рахунок сплати страхових внесків самих громадян, їх роботодавців, або бюджету.

Держава встановлює мінімально необхідний страховий стаж для призначення трудової пенсії, наприклад, він може становити 35років, як що людина в середньому починаєпрацювати з 18 років, то на пенсію вона може вийти в 53 роки. А набувши законодавчовстановлений та мінімально необхіднийстраховий стаж, громадянин самостійно вирішуватиме питання: продовжувати йомупрацювати, чи звертатись за пенсією. Аджевік припинення трудової діяльності є індивідуальним і не завжди пов’язаний із законодавчо встановленим пенсійним віком, як підставою виникнення права на пенсію.

Як що людина звертається за пенсією, товона втрачає право на працю, а якщо продовжує працювати, то не має права звернутисяза пенсією.

Але страховий стаж не єдиний юридичнийфакт, який є підставою для отримання пенсіїза віком. Таким юридичним фактом можебути, наприклад, грошова сума на соціальному рахунку працівника, (мінімальний розмір її може бути закріплений в Законі “Пропенсійне забезпечення”).Це питання можна вирішити таким чином: платежі в Фонд соціального страхування повинні вноситися до соціального рахунку працівника, і якщо кошти на цьому рахунку не використані людиною, вони можути бути зараховані, за заявою працівника, найого пенсійний рахунок та, навпаки, якщопрацівник витрачає усі кошти з свого соціального рахунку, то на цей рахунок може бути переведена частина коштів з пенсійногорахунку. Вся ця система обов’язково повинна бути комп’ютеризована і складати єдинусистему.

Сьогодні органи Пенсійного фонду України ведуть облік усіх застрахованих осіб таперсоніфікований облік надходження страхових внесків, створюють і забезпечують функціонування єдиного державного автоматизованого банку відомостей про застрахованих осіб, що пов’язане з визначеннямправа на виплати з Пенсійного фонду та їхнього розміру за загальнообов’язковим державним пенсійним страхуванням.

Що до правового регулювання страхового стажу, то весь страховий період можнаподілити на внесковий та невнесковий. Внесковий період – це період, під час якого стягуються страхові внески з працівників і роботодавців. За окрему категорію працівниківвнески сплачуватимуться з державного бюджету.

Невнесковий період буде складатися з таких періодів, коли особа не працювала з поважних причин. Тобто, кошти на рахунок невідраховуються, але до страхового стажу цейперіод зараховується. Це час перебуванняжінки у відпустці по догляду за дитиною дотрьох років, а при наявності медичного висновку – до шести років; час навчання упрофесійних вищих навчальних закладах зденною формою навчання.

Вимагає вирішення і проблема фінансовоїбази пенсійного забезпечення. Вона особлива гостра в сучасних перехідних умовах. Бовже зараз на 1000 чоловік працездатного віку409 осіб пенсійного віку і 378 дітей, тобто787 утриманців.

Внаслідок важкого економічного становища в державі, дефіциту бюджету в цілому іпорушення балансу Пенсійного фонду невчасно проводиться виплата пенсій непрацездатним. З метою покращення цієї ситуаціїта стабілізації фінансової дисципліни платників внесків Уряд здійснив ряд заходів. Так,

Інструкція про порядок обчислення і сплатипідприємствами, установами, організаціямита громадянами страхових внесків до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачення його коштів передбачає фінансову санкцію-пеню в розмірі, пропорційному річній ставці Національного банку України.

Якщо ставка Національного банку України складає 70 відсотків річних, тоді ставкадля визначення розміру пенсії складатиме70·120/100=84 %. Пеня за один день складатиме 84/360=0,233=0,23 % суми заборгованості за кожний день прострочення сплатистрахових внесків, враховуючи день сплатиплатниками цих внесків.

Сьогодні назріло питання протилежногохарактеру: про відповідальність Пенсійногофонду за розрахунки з пенсіонерами.

Виходячи зі змісту ст.151 Цивільного кодексу України, обов’язок Пенсійного фондувиплачувати пенсію непрацездатним громадянам у разі настання соціальних ризиків єгрошовим зобов’язанням. Одним із засобівзабезпечення належного виконання грошових зобов’язань є неустойка або пеня. А тому, у випадку несвоєчасної виплати пенсії,тобто неналежного виконання зобов’язання,слід застосовувати неустойку. Це означає,що при проведенні розрахунку з пенсіонерами (кредиторами у даному випадку) відділення Пенсійного фонду повинна виплатитивсі належні до оплати грошові суми та закожний день прострочки виконання зобов’язання додатково оплатити фіксованийпроцент від суми невиплаченого грошовогозобов’язання, тобто в даному випадку - пенсії. За основу вартісної величини межи можнавикористати той же відсоток, встановлений Інструкцією про порядок обчислення ісплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових внесків доПенсійного фонду України, а також облікунадходження і витрачання його коштів.Впровадження такого розрахунку встановитьвзаємовідповідальність особи та держави усфері пенсійного забезпечення, як це і повинно бути у правовій державі.

1.2 Повноваження державних пенсійних фондів.

Пенсійний фонд України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та збору, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

З 01.01.2011 р. було прийнято та введено в дію ряд законів та нормативних актів, що регулюють діяльність Пенсійного фонду України (далі — Пенсійний фонд або ПФУ), права та обов’язки платників, а також повноваження ПФУ.

Пенсійний фонд відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску, страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інших платежів (Указ Президента України «Про Положення про Пенсійний фонд України» від 06.04.2011 р. № 384/2011).

З прийняттям Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI (далі — Закон № 2464-VI) були визначені окремо платники єдиного внеску та платники збору на обов’язкове державне пенсійне страхування: відповідно до ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є в тому числі особи, які забезпечують себе роботою самостійно — займаються незалежною професійною діяльністю, в тому числі адвокатською, нотаріальною діяльністю, та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями.

Платники збору на обов’язкове державне пенсійне страхування визначені в ст. 1 Закону України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 р. № 400/97-ВР. Згідно з п. 9 цієї статті платниками є «підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше».

Згідно зі ст. 64 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-IV та ст. 13 Закону 2464-VI Пенсійний фонд має право проводити планові та позапланові перевірки в порядку, передбаченому законом. Порядок проведення Пенсійним фондом України та його територіальними органами планових та позапланових перевірок платників єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2011 р. № 233 (далі — постанова № 233). Порядок визначає механізм проведення Пенсійним фондом та його територіальними органами планових та позапланових перевірок на підприємствах, в установах та організаціях, у фізичних осіб — підприємців.

Планова перевірка передбачається у квартальному плані, який затверджується до 25 числа останнього місяця кварталу, що передує плановому, відповідним органом Пенсійного фонду.

Періодичність проведення планових перевірок визначається з урахуванням ступеня ризику від провадження господарської діяльності суб’єктами господарювання.

Планові перевірки платників єдиного внеску з високим ступенем ризику проводяться не частіше ніж один раз на рік, із середнім — не частіше ніж один раз на два роки, з незначним — не частіше ніж один раз на п’ять років.

Про планову перевірку платник єдиного внеску інформується не пізніше ніж за десять днів до дня її проведення письмовим повідомленням.

Строк проведення планової перевірки не повинен перевищувати 15 робочих днів, а для суб’єктів малого підприємництва — п’ятьох робочих днів.

Позаплановою перевіркою є перевірка платника єдиного внеску, яка не передбачена у квартальному плані роботи органу Пенсійного фонду.

Позапланові перевірки проводяться органами Пенсійного фонду без попереднього повідомлення платника єдиного внеску за наявності однієї з таких обставин:

подання платником єдиного внеску письмової заяви про проведення перевірки за його бажанням відповідному органові Пенсійного фонду (в цьому випадку перевіряється період з дати останньої перевірки, або якщо перевірок ПФУ не було, з моменту постановки фізичної особи на облік як платника страхових внесків до дня подання заяви);

виявлення та підтвердження недостовірності інформації, зазначеної у поданих платником єдиного внеску документах обов’язкової звітності;

звернення фізичних та юридичних осіб про порушення платником єдиного внеску вимог законодавства з питань, що належать до компетенції органів ПФУ. В такому разі проводиться позапланова перевірка тільки за наявності згоди Пенсійного фонду;

неподання в установлений строк платником єдиного внеску звітності без поважних причин, а також письмових пояснень про причини, які перешкоджали поданню такої звітності.

Про здійснення планової або позапланової перевірки орган Пенсійного фонду видає наказ, який має містити найменування платника, щодо якого здійснюватиметься перевірка, та предмет перевірки.

На підставі наказу оформляється направлення на проведення перевірки, яке підписується керівником або заступником керівника органу ПФУ (із зазначенням прізвища, ім’я та по батькові) і засвідчується печаткою. Направлення є чинним лише протягом зазначеного в ньому строку здійснення перевірки.

Строк проведення позапланової перевірки не повинен перевищувати десяти робочих днів, а для платників єдиного внеску — суб’єктів малого підприємництва — двох робочих днів.

Пенсійний фонд для виконання покладених на нього завдань має право проводити перевірки бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів, пов’язаних із нарахуванням, обчисленням та сплатою єдиного внеску, страхових внесків, та отримувати необхідні пояснення, довідки і відомості (зокрема, письмові) з питань, що виникають під час таких перевірок, а також вилучати в установленому законодавством порядку у підприємств, установ і організацій, фізичних осіб — підприємців копії документів, що підтверджують заниження розміру заробітної плати (доходу) та інших виплат, на які нараховується єдиний внесок, страхові внески.

За результатами перевірки в разі виявлення порушень вимог законодавства складається акт за формою, затвердженою постановою правління Пенсійного фонду України від 31.03.2011 р. № 9-1, який має містити дані про юридичну особу або фізичну особу — підприємця.

Окремим питанням є повноваження Пенсійного фонду та його територіальних органів щодо отримання інформації, необхідної для виконання Пенсійним фондом його функцій, без проведення перевірок.

Найчастіше це питання виникає при спробах Пенсійного фонду отримати від нотаріусів відомості щодо сплати покупцями збору на обов’язкове державне пенсійне страхування при посвідченні договорів купівлі-продажу нерухомого майна.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» від 15.07.1999 р. № 967-XIV нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору, який справляється в разі купівлі-продажу нерухомого майна. Звільняються від сплати збору державні підприємства, установи та організації, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установи та організації іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями, а також громадяни, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен громадянин зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Таким чином, вимога сплати збору всіма покупцями є порушенням Конституції України. Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який було прийнято 21.12.2000 р., встановлювався перелік контролюючих органів. Згідно з пп. 2.2.1 цього Закону тільки контролюючі органи мають право здійснювати перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів (обов’язкових платежів). Як уже зазначалось, контролюючим органом щодо сплати платежів та зборів на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування є Пенсійний фонд (Указ Президента України «Про Положення про Пенсійний фонд України» від 06.04.2011 р. № 384/2011). Таким чином, при посвідченні договору купівлі-продажу нерухомого майна нотаріус не є ані платником цього збору, ані особою, яка має право контролювати сплату платежів на обов’язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 27.09.2010 р. № 21-2 органи Пенсійного фонду для ведення обліку сум платежів одержують документи від органів Державного казначейства України, платників, банків та інших органів відповідно до чинного законодавства України. Статтею 13 Закону № 2464-VI встановлено перелік органів та осіб, від яких Пенсійний фонд має право безоплатно отримувати відомості про нарахування, обчислення і сплату єдиного внеску, а також інші відомості: органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, фізичні особи — підприємці. Цей перелік вичерпний та не підлягає розширенню.

Аналізуючи чинне законодавство України щодо повноважень Пенсійного фонду проводити планові та позапланові перевірки, можна дійти висновку, що Пенсійний фонд та його територіальні органи:

не мають права проводити планові та позапланові перевірки приватних нотаріусів щодо правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування;

не мають права вимагати надання нотаріусами будь-якої інформації щодо сплати платежів на обов’язкове державне пенсійне страхування при посвідченні ними договорів-купівлі-продажу нерухомого майна.

Особливі функції недержавних пенсійних фондів.

Недержавні пенсійні фонди (НПФ)  є новими фінансовими інституціями для переважної більшості населення.

 Проте, в світі вони є одними з найбільш популярних засобів здіснення заощаджень, в тому числі на старість, на противагу банківським депозитам та іноземній валюті. 

Недержавний пенсійний фонд (НПФ) є по суті об’єднанням коштів, що надходять до нього на користь майбутніх отримувачів пенсійних виплат – учасників такого фонду. 

 НПФ є  юридичною особою (непідприємницьким товариством),  яка  має  статус неприбуткової  організації (тобто прибуток не розподіляється на користь засновників НПФ, а спрямовується на формування пенсійних активів). 

Учасником НПФ може бути будь-яка фізична особа як громадяни України, так іноземці та особи без громадянства. 

Особа, що сплачує кошти (що називаються пенсійними внесками) на користь учасника НПФ, є вкладником фонду. 

Інвестиційні ресурси недержавних пенсійних фондів є основним джерелом розвитку економіки України. У статті розкрито особливості інвестиційної діяльності НПФ, наведено динаміку змін інвестиційних показників та процесів, а також пропозиції щодо подальшого розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні.

Реформування пенсійної системи України, уже протягом останніх

п'яти років залишається основною метою соціальної політики. Вагомим пош-

товхом для здійснення пенсійної реформи стали вади наявної пенсійної сис-

теми, простежується динамічна зміна вікової структури населення, зростає

невідповідність між часткою зайнятого населення та пенсіонерами. Тобто, в

сучасних ринкових умовах існуюча пенсійна система є недосконалою, вона

неспроможна забезпечити належного рівня соціального захисту пенсіонерів.

Ринок недержавного пенсійного забезпечення (НПЗ) на сьогодні зали-

шається найбільш динамічним на ринку небанківських фінансових послуг.

Кількість офіційно зареєстрованих недержавних пенсійних фондів (НПФ) у

першому півріччі 2008 р. становить 102, тобто порівняно з попереднім роком

зросла на 6,3 %.

Недержавні пенсійні фонди є важливим доповненням до системи за-

гальнообов'язкового державного пенсійного забезпечення України, які перед-

бачають безпосередню участь громадян у формуванні розміру своїх пен-

сійних виплат на майбутнє. Загалом система недержавного пенсійного забез-

печення є складовою фінансової системи держави, на її розвиток вагомий

вплив мають зміни показників як соціального забезпечення, так і економічно-

го розвитку країни.

Окрім соціально-захисної функції, недержавні пенсійні фонди відігра-

ють роль інвесторів, які мають у своєму розпорядженні інвестиційні ресурси

довготермінового використання і є необхідними для стабільного зростання

економіки країни. Інвестиційна діяльність НПФ створює ефективний меха-

нізм для розвитку ринку цінних паперів, розподілу капіталу між галузями

економіки, забезпечує стабільність функціонування фондового ринку та ви-

хід його на міжнародний рівень.

Здійснення інвестиційної діяльності НПФ регулюється Законом Укра-

їни "Про недержавне пенсійне забезпечення", Положенням "Про Державну

комісію з регулювання ринків фінансових послуг України", та іншими норма-

тивно-правовими актами, які регламентують відносини у сфері недержавного

пенсійного забезпечення.

Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг України

розробила Положення про інвестиційну декларацію недержавного пенсійного

фонду, яка визначає інвестиційну політику НПФ, відображає основні напрям-

ки інвестування пенсійних активів, а також обмеження щодо пенсійних акти-

вів, установлених у межах загальних вимог та обмежень інвестиційної діяль-

ності визначених Законом України "Про недержавне пенсійне забезпечення".

Окрім НПФ, інвестиційну декларацію використовують як компанії з

управління активами (КУА), так і зберігачі. Інвестиційну діяльність НПФ ві-

дображено у таких розділах інвестиційної декларації:

● мета інвестування пенсійних активів;

● основні напрямки інвестиційної політики фонду;

● обмеження інвестиційної діяльності з пенсійними активами;

● вимоги щодо складу та структури пенсійних активів;

● вимоги щодо осіб, які здійснюють управління пенсійними активами;

● порядок здійснення контролю за процесом інвестування пенсійних активів;

● внесення змін до інвестиційної декларації фонду.

Отже, діяльність недержавних пенсійних фондів відіграє важливу

роль у збалансуванні попиту та пропозиції на інвестиційні ресурси, що своєю

чергою забезпечує довготермінову стабільність на фінансових ринках, є

ефективним інструментом гармонійного розвитку економіки, сприяє розбу-

дові як фінансової, так і виробничої сфер національного господарства. За ін-

вестиційною діяльністю недержавних пенсійних фондів здійснюється пос-

тійний контроль з боку Державної комісії з регулювання ринків фінансових

послуг України, з основною метою – захисту їх учасників. Для забезпечення

подальшого розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення, ство-

рення належних умов, що сприятимуть стабільному функціонуванню НПФ в

сучасних ринкових умовах, а особливо з врахуванням негативного впливу

світової фінансової кризи, органам управління та контролю у сфері недер-

жавного пенсійного забезпечення, потрібно розробити програму заходів, які

сприятимуть зростанню обсягів пенсійних активів фондів, стимулюватимуть

їх інвестиційну діяльність, а також підвищуватимуть рівень інвестиційних

доходів активів фондів. Проаналізувавши діяльність НПФ, а особливо їх ін-

вестиційну діяльність, для забезпечення їх ефективної та стабільної роботи,

залучення більших обсягів чистих активів, які є основною базою інвести-

ційних ресурсів.

Розділ 2. Система пенсійного забезбечення в Україні.